150 днів вдячності...

150 днів вдячності...

Хто як закінчує свій день. Хтось - переглядом телевізора, хтось читає, хтось гортає стрічку новин на телефоні, хто приймає розслабляючу ванну, хтось медитує або вимовляє молитву. А для мене справжнім ритуалом стало завершення дня вдячністю.

Рівно 150 днів тому Бог «дав мені відмашку» – дорога моя, пізнай, що таке усвідомлена вдячність. (Що таке «Щоденник подяки», знають багато. Не принципово, записувати свою подяку або просто бути вдячним, але те, що ти фіксуєш на матеріальному носії – усвідомлюєш швидше. Більше того, завжди є можливість повернутися і згадати, за що і чому ти був вдячний вчора, тиждень або півроку тому – це свого роду архів росту і розвитку).

І в кожному дні я вдячна простору за те, що обставини склалися так, що затор розсмоктався швидко і я встигла туди, куди поспішала. Я вдячна з нагоді, що зустріла людину, яку не бачила тисячу років, але тільки вчора згадала про неї. Я вдячна Всесвіту, що почула в магазині слова, сказані не мені, але адресовані моєму внутрішньому Я.

І я дійсно вдячна чоловікові, який поступився місцем у тролейбусі. Вдячна касиру в супермаркеті, що пробила товар з посмішкою на обличчі. Вдячна молоденькому хлопцеві, що співчутливо притримав двері, коли я заходила з важкими сумками. Я вдячна попутникові в маршрутці, який подарував мені моток «спеціально» опинившогося у нього скотча, щоб я могла хоч щось зробити зі своїм розірваним шльопанцем. Я вдячна електрику, який монтував у будинку проводку, за його дзвінки кожної півгодини з найменшого приводу. Я вдячна...

Я вдячна своїм подругам за те, що коли я з ними, у мене мліють щоки від постійної посмішки і сміху, і за те, що говоримо на одній мові.

Я вдячна своїм учням за те, що, ділячись з ними знаннями, я отримую, пізнаю і усвідомлюю набагато більше, ніж даю їм.
Я вдячна братам, що поруч з ними я позбавляюся бажання оцінювати та засуджувати, а вчуся приймати.

Я вдячна кращому другу за його до мене ставлення і за його неосяжне серце, в якому стільки великодушності і віри, що починаю сумніватися – а чи справді такі люди живуть серед нас.

Я вдячна батькові за те, що так на нього схожа. Вдячна мамі за її турботу про своїх дітей, яка порушує всі межі розумного. Я вдячна сестрі за те, що ми незламний тандем протягом всього мого життя.

Я вдячна самій близькій людині за те, що вона існує в цьому світі, за те, що його прагнення до свободи показує мені суть любові, тим самим навчаючи мене любові до себе самої, за те, що, незалежно від того, на почуттях він або на емоціях, завжди залишається самим близьким, і особливо за те, що через нього частіше, ніж через кого б то не було іншого, зі мною говорить Бог...

І так, окремо я вдячна тим, хто відмовив у допомозі, хто підвів в очікуваннях, хто суворо вичитував і жорстко ставив на місце, хто критикував і створював складнощі, хто кидав в самий невідповідний момент. Ви, мої дорогі доброзичливці, найбільше дбаєте про моє духовне зростання, бо кожне зіткнення з вами розкриває мій потенціал сили, мудрості та любові.

А ще я вдячна своєму тілу, що витримує всі придумані мною навантаження і просить ще. Вдячна своїм думкам, що більшість з них можуть претендувати на статус розумних. Я вдячна своїй свідомості, що грає зі мною настільки майстерно, що стає цікаво – хто кого. Я вдячна собі, що, незважаючи на всі насаджені сумніви, я хочу навчитися ЛЮБИТИ!

І головне, я вдячна Богу, що в моєму житті так багато хороших людей, з якими мені є за що бути вдячною. І за те, що вірить у мене набагато більше, ніж я сама могла від себе чекати. І ще я вдячна Богу за усвідомлення того, що, кому і чому б я не була вдячна, – в кінцевому рахунку, я вдячна Богу за Його справи.

Для мене щира вдячність – це перший свідомий крок до Справжньої Любові.

 

З вдячністю і любов'ю,

Еліна Обухівська.

18.11.2016 р.

P.S. Поки писала все це, періодично накочувалися сльози. Спочатку думала, що це від концентрації почуттів, які проступають назовні, але, просканувавши свій внутрішній стан, зазначила, що душа абсолютно спокійна. А ці сльози – це ретельно закамуфльована провокація мого гордовитого его, яке хотіло замаскувати під високу духовність своє бажання самомилування. Звідси висновок: навіть відчуваючи справжні почуття, не можна втрачати пильність. Бо чим сильніше людина хоче знайти Справжню Свободу і пізнати Любов, тим сильніше буде атакувати ворог, вдаючись до самого підступного слуги – лицемірства. Це не означає, що я лукавила з приводу подяки. Ні! Справжні почуття незламні. Але моя робота над собою в кожному дні зводиться до того, щоб слідувати прийнятим рішенням до кінця!

P. P. S. Коли поставила останній знак оклику, прийшло питання: «...до кінця?!». І посипалися думки: «А сил тобі вистачить, духовна ти моя?! Ти хоч уявляєш, скільки роботи треба виконати, щоб прийти туди, куди ти прагнеш? Та воно того не варто!». І стало страшно, що сил може не вистачити, що моя особистість недостатньо сильна, щоб не похитнутися. Страх, який породжує сумніви...

P. P. P. S. А потім я згадала: якщо відчуваєш страх – треба радіти. Тому що, визнаючи в собі страх, ти, як ніби прибираючи лушпиння, шар за шаром, оголяєш свою внутрішню серцевину, стаючи вразливим, а значить, гартуєш свій Дух, будуєш свою внутрішню опору. І зараз я рада тому, що боюся! І вдячна Богу за це усвідомлення!

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 273

Підписатися на новини



150 днів вдячності... - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 273
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція