Божевілля або необхідність?

Божевілля або необхідність?

ЩАСТЯ... Яке тепле і рідне слово. До нього прагне кожна людина. А якщо копнути глибше – багато хто скаже, що щастя – це почуття свободи.

Про свободу

Люди шукали і шукатимуть свободу. Але система матеріальних цінностей вміло заповнює прогалини в розумінні, що ж таке Справжня свобода. Підміняє на незалежність від інших людей, а потім ділить на безліч інших свобод. Звідусіль пропозиції, цілі на будь-який смак – дерзайте і, може, ви встигнете пожити вільними якийсь час, якщо, звичайно, він у вас залишиться. Якщо хтось моторний і встигає виконати такі шаблони і установки сучасного суспільства, то настає розчарування – щастя все так же недосяжне. І в цей момент у свідомості «з'являється» нове припущення: може, щастя – в залежності інших людей від мене? І такий шаблон влади можна відповідально виконувати до кінця днів свого тіла.

Нещодавно довелося почути, як в групах занять духовними практиками друзям задавали питання: «Так що ж таке Справжня свобода? Свобода від чого?» Відповідей було багато, всі вони були про одне, а свідомість вперто не хотіла говорити: «Свобода від смерті». Не випадково одна з перших передач з Даниловим Ігорем Михайловичем, яка дозволила багатьом доторкнутися до глибинних почуттів, називається «Сенс життя – безсмертя». Адже це правда, якщо бути чесним з самим собою. Першочергова мета кожної людини в цьому світі – здобути духовну свободу, знайти Життя вічне.

Реальність і ілюзія

"Всі ми, будучи в тілі, беремо участь у театрі матерії. Спектакль шокує, але він повчальний. Погляду одних відкривається Істина, інші ж поглинені лицедійством. Різниця лише в тому, на чиєму боці твоя свідомість у цьому місці ілюзійних видовищ."

з книги «АллатРа»

Можна логічно оцінити пріоритетність своїх цілей і завдань. Який сенс досягати чогось, якщо це ілюзія? А до висновку, що цей матеріальний світ ілюзорний, прийти дуже просто.

Зіставимо, наприклад, повсякденну реальність і реальність під час сновидіння. У стані неспання ми називаємо саме сон ілюзією, бо цілком реальне життя уві сні коротше за часом, ніж повсякденне. Також зрозуміло, що це життя уві сні вже закінчилося. І ми не наділяємо підвищеною важливістю «побачені» події.

Схожий ефект можна спостерігати під час і після перегляду цікавого кінофільму. Часто ми занурюємося в дійство настільки, що відчуваємо себе його героями – переживаємо емоції, аналізуємо події та продумуємо подальшу лінію поведінки. Протягом 1,5-2 годин для нас фільм – це реальність, а всього іншого не існує. Виходячи з кінозалу, ми усвідомлюємо важливість того, що триває довше і продовжується далі.

Ще один показовий момент – це наше минуле. Згадуючи себе багато років тому, ми ніби дивимося кіно, ілюзію, в якій бачимо себе-актора. Той спектакль вже не справжній, бо він закінчився. Так закінчиться і тимчасове існування в тілі кожної людини на нашій планеті. Фраза «це було давно і неправда», – чітко вказує на «важливість» подій, які ми колись вважали своєю реальністю. Найбільше про це можуть розповісти люди в самому поважному віці.

Невже необхідно дійти до свого останнього рубежу, щоб усвідомити безглуздість прожитого життя та важливість втраченого часу? Добре запам'яталися слова героя з фільму «Москва сльозам не вірить»:

"Якось по-дурному життя пройшло. Все бундючився чогось. Все здавалося не живу, а так... чернетку пишу, ще встигну набіло."

Ставити в основу задоволення потреби тіла і свідомості – це марна трата часу, так як вони мають кінець. В першу чергу необхідно подбати про своє духовне, безсмертне начало, а для життя нашої матеріальної частини мінімуму зусиль і приділеної уваги буде достатньо. Ми ж не витрачаємо з ранку до вечора свою енергію на досягнення міфічних цілей і завдань із наших снів, кінофільмів, подій далекого минулого? Це було б божевіллям.

Все, що тимчасове – ілюзія, яка б реалістична вона не була. Реально те, що вічне. Життя духовним світом, глибинними почуттями, вічними духовними цінностями – тільки це по-справжньому важливо. Таке Життя поза часом, а значить і реальне.

Досягнення мети

«Щоб бути стійким на своєму духовному шляху, треба чітко знати, чого ти прагнеш досягнути у своєму житті, яка твоя кінцева мета. Якщо немає мети, немає і життя, бо життя — це є цілеспрямований рух.»

з книги «АллатРа»

Так як же ми йдемо до своєї мети?

Незважаючи на те, що людина раптово смертна, більшість воліє бути «як всі», витрачаючи свій час на реалізацію ідей, навіяних свідомістю і навколишнім світом. Такий спосіб життя і способи досягнення цілей в суспільстві називається необхідністю. Але свідомість нічого не знає про безсмертя, їй не дано проникнути в духовні сфери. Так до кого така довіра? До того, хто на наших очах приводить інших людей до протилежного результату? До однаково сумного, для багатьох страшного, сумного кінця шляху... Необхідність це чи божевілля?

«Ігор Михайлович: ...Це свідомість. Це все свідомість. Але поки людина її слухає, вона нікуди не прийде. Коли вона знаходиться, ось Особистість перебуває в тісному зв'язку зі свідомістю, а це найгірший попутник, це розумієш, ну… Я навіть не знаю з ким його порівняти. Це гірше Сусаніна. Заведе туди із звідки точно не вийдеш.»

З передачі «Життя»

Зазвичай людина боїться розмірковувати про смерть. Але як тільки вона переступає через страх, усвідомлює і пам'ятає, що «термін» обмежений — з'являється необхідність знайти Знання про те, як стати щасливим у вічності. Такі люди обов'язково їх знаходять, стають на духовний Шлях розвитку і не розтрачують своє цінне життя на реалізацію шаблонів свідомості. Але часто «чують» на свою адресу: «Божевільні?!»

Кожен іде своїм шляхом.

Всі ми знаємо, що таке жити емоціями, нещастями, мріями, за якими не поспіти. А якщо і наздоганяємо – знаходимо лише внутрішню спустошеність. Таке життя – це важка ноша. Пригадуються слова з твору Ібн аль Фаріда «Велика касида»:

«І важкість жертви мені легка була:
Дух - не подоба в'ючного осла.»

Але варто змінити світогляд, "виявити" свою Душу, навчитися чути Її й слухати - приходить щастя. Вже на початку Шляху відчуваються свобода, неосяжна любов Бога, спокій, комфортне умиротворення, своя глибина, наповненість, самодостатність. Знаходиться внутрішня духовна опора, відчувається Його допомога завжди і скрізь. А з такою допомогою немає нічого неможливого.

Так що потрібно, щоб стати щасливим? Може просто бути чесним перед самим собою і усвідомити необхідність внутрішніх змін? Щастя в тому, що можна Жити вічно. Жити без страхів, нескінченно розвиватися, пізнаючи світ і любов нашого Творця.

P. S. «Старець говорив: «Інша справа – вірувати в Бога, і інша – знати Бога». У великому морі церковного життя справжній і чистий переказ Духу йде тонким струменем, і хто хоче припасти до цього тонкого струмка, той повинен відректися від «свого» міркування. Там, де з'явилося «своє» міркування, там неминуче зникає чистота, тому що премудрості і правді Божій протиставлена мудрість і правда людська. Собімудрим людям це здається нестерпно важким і навіть безумством, але той, хто не злякався стати «божевільним» , той пізнав справжнє життя і справжню мудрість.»

з книги «Старець Силуан Афонський»

Автор: М. М.


ЦЕ ЦІКАВО
161

Залишити коментар