БОГ Є

БОГ Є

За невеликий відрізок мого життя я спостерігала досвід трьох поколінь. Із позиції Знань, викладених у книгах Анастасії Нових, та інформації, закладеної у передачах за участю Ігоря Михайловича Данілова, на цей досвід дивишся зовсім по-іншому. Люди начебто різні, різний зовнішній вигляд і досвід їхнього дорослішання, їхнє оточення та соціум, а прожите життя літньої людини, дорослої і молодої нагадують історію, що повторюється: один і той самий сценарій усього лише з оновленими декораціями, іменами та людьми. Згадався уривок із фільму «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до Вічно Живого»:

Ігор Михайлович: «Ну, що зробиш, система сильна. Нічого не змінюється. Люди як були людьми, так і залишаються. Точніше, не люди, свідомість їхня. Адже система одна й та сама. Начебто люди різні, свідомості різні, а система одна й та сама. Це ось візьмемо, кажучи сучасною мовою, гаджети всілякі: телефони, планшети, ноутбуки. Вони різні, але програми у них практично однакові, і виходячи в Інтернет, вони виходять у той самий Інтернет і отримують ту саму інформацію. Ну, ось десь так… із свідомостями, із системою. Але тут дуже важливо, щоб оператор розумів, які програми можна активувати, а які не потрібно, і що він за це заплатить».

Поділюся тим, що почула від бабусі при останній нашій розмові. Це людина, яка прожила життя з установками свого часу: жити, трудитися, радіти та веселитися, бути ідеальним взірцем «працівника та сім'янина» в розумінні устроїв того суспільства, в якому вона прожила більшу частину свого життя. А зараз розповіла, що їй сумно, і здоров'я вже не те, не в силах робити жодну роботу, почуває себе непотрібною, некорисною, відчуває себе тягарем, і не розуміє, для чого живе зараз. Постаріло тіло, втратилося здоров'я, зовнішній фактор втрачений, зовнішні опори впали, життя добігає кінця, туга з кожним днем збільшується, а внутрішні питання з внутрішніми сумнівами з приводу всього її життя нікуди не діваються. Опор матеріальних уже немає, а духовні опори дуже нестійкі. До церкви ходила і вірила в Бога, але казала: «Не знаю, чи є Він чи ні, мабуть, є, головне, що я вірю». Людина все життя робила ставку на начебто і хороше, але зовнішнє. Всередині ж лише сумніви та розчарування, а найважливіше – Любов – не зрощена та не розвинена. І зараз, коли існування тіла добігає кінця, в очах сум і страх, ілюзія руйнується, а за нею порожнеча та невідомість.

Ця нещодавня зустріч із бабусею, одкровення її внутрішніх переживань ще раз нагадали мені, наскільки потрібно цінувати життєвий час, розуміти, який вибір у своєму житті ти робиш, наскільки важливо зрощувати в собі внутрішню справжню опору любові до Бога та жити духовними цінностями. Адже як показала практика, наприкінці життя твого тіла всім зовнішнім чинникам, як і твоєму тілу, рано чи пізно прийде кінець, і якщо не було основного, то ти залишишся ні з чим. Дуже резонують слова Ігоря Михайловича Данілова в передачі «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до Вічно Живого»:


Людина замість того, щоб... АЛЛАТРА Вісті


А якби від самого початку людина не вірила, а знала, що Бог є, і йшла до Нього, то ніяка розруха зовнішніх опор не вплинула б та, навпаки, тільки би зміцнила його дух. І фактор непотрібності був би не важливий, оскільки важливість була б у іншому.

Цитата із передачі «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до Вічно Живого»:

Ігор Михайлович: «Люди цього не розуміють. Тому що багато хто знову-таки під диктовку свідомості вважає, що: «Краще тридцять років красивого життя, ніж якась Вічність: чи є вона, чи немає її? Ось краще тут поживу. А потім що буде, те буде. Люди просто не розуміють, що тридцять років, що сто років — це всього лише мить. Ніколи людина не встигне нажитися. І здоров'я багато не буває. Все воно минає».

По собі можу сказати, що, вихована в традиційній релігії, у дитинстві відчувала присутність Бога, я точно знала, що Він є. Але була інша крайність — заперечення інших релігій. Був нав'язаний страх не врятуватись, якщо я зраджу свою релігію, тому що це ототожнювалося в моїй свідомості рівносильно як зрадити Бога. Саме цей страх і блокував єднання з Богом та породжував фанатичну залежність від зовнішнього — психологічну прив'язку саме до своєї релігії. І лише пізніше набуті знання з книг Анастасії Нових про те, що Бог Єдин, Він є і не залежить ні від яких зовнішніх факторів, і моя любов до Нього також не залежить ні від яких зовнішніх факторів, шлях до Нього тільки всередині мене, — це й дало поштовх до розуміння, що таке істинне звільнення від страхів, від прив'язок до зовнішнього, допомогло побачити установки в моїй свідомості, що обмежують свободу. Це у свою чергу стало пусковим механізмом до набуття справжньої внутрішньої свободи, де крок за кроком руйнувались одні за іншими установки свідомості.

За цим почали зникати наступні кайдани споживацього формату — шаблон «сім'ї і стосунків». Я не проти сімейного інституту, я проти егоїзму та влади всередині сім'ї, я проти страждань людей, свідомість яких створює проблеми на рівному місці. На той момент зустрічалася з хлопцем. На думку моєї свідомості та оточуючих мене людей, це був ідеальний союз, незважаючи на те, що ми належали до різних релігій. Моя уява малювала мені цю людину, як майбутнього зразкового сім'янина, з яким у нас буде багато дітей та щаслива сім'я, з яким ми разом ходитимемо до храму, але, звичайно ж, саме до храму, що належить моїй релігії, бо вона «єдино вірна та правильна», яка єдино веде до Бога. Ну а він був іншої релігії і, звичайно ж, вважав десь так само, але вже на користь «своєї» релігії (а чи «наші» це були релігії, якщо вони були сформовані свого часу з переробки Вчення пророків заради влади та наживи як минулих, так і нинішніх правителів і жерців?) Ну і за ілюзією, що система малювала активно в наших свідомостях, граючи на дитячих укорінених шаблонах, бажанні влади та гордині, ми не бачили правди, точніше, не хотіли її бачити. На додаток своє зіграли приклади з життів мами, бабусі, подруг і всього оточення.

За цих моментів я упускала один важливий фактор — мій стан щастя, радості та любові взагалі не залежав від інших людей. І навіть у ті моменти, де сліпо керувалася шаблонами, нав'язаними в суспільстві, бо всі так живуть, навіть у такі моменти все одно всередині відчувала справжнє, і відчувала, що «ні, це все не те». Адже я як Особистість, як я справжня, я просто прагнула справжнього щастя, справжнього Дому, Любові, яка всередині мене, до Бога, а свідомість це вже дзеркально підміняла зовнішніми цілями. І лише знання з книг Анастасії Нових дали поштовх до осмислення свого життя з іншого боку. Це був момент початку звільнення від кайданів відносин, сім'ї як способу отримати щастя, отримати любов. Зауважте, отримувати, але не віддавати, не бути щасливим і любити. Адже справа не в сім'ї як такій, справа в свідомості людській, яка в усіх запрограмована на споживання для свого его. У результаті ніде в сім'ях немає щастя, оскільки панує егоїзм, усі прагнуть отримати, але не дати. Тому й сім'ї у споживацькому форматі такі — «кабала для двох із залученням до неї нових Особистостей».


Існує істинна Любов

Нижче наведені уривки з передачі «Свобода від диктатури звіра всередині тебе» на ютуб-каналі АЛЛАТРА ТБ:

Ігор Михайлович: «Існує істинна Любов — це Любов у Світі Духовному, це Любов, яка безмежна, або Божественна Любов. У ній немає статевих відмінностей, у ній немає нічого. Це єднання людей. Ось справді це єднання людей у Любові. Чому? Тому що в тому Світі, крім щастя та любові, немає нічого. Там немає негативних емоцій… Чому їх немає? Бо їх бути не може. Там взагалі емоцій нема. Там є щастя, там є Любов. Це і є той Світ, бо це Світ Бога. А у людей свідомість завжди намагається копіювати, й ось поняття «любов» воно включає в рамки прив'язаності, відповідальності. Але знов-таки що стоїть за цією прив'язаністю, відповідальністю й усім іншим? Маніпуляція, комфорт, гормони та все інше. А насправді, якщо ми візьмемо і без прив'язі розглянемо будь-які ось ці любовні стани, ми прийдемо до розуміння взаємин між двома людьми. І як такої любові у вищому розумінні у них немає: вони завжди одне за одним стежать, вони завжди одне одним намагаються маніпулювати, вони завжди чогось одне від одного хочуть. І скрізь є що? Є, насамперед, егоїзм. І друга людина, вона відокремлена.

…Але можна це назвати Любов'ю? Ні, бо це завжди страждання. І ось, зауважте, знову-таки скрізь: у різних романах, у фільмах, у всіх засобах інформації, які змушують шаблонувати та кодують свідомість, — скрізь описується любов як страждання, трагедія, ще щось, тобто вона заповнена якимись переживаннями та емоціями. А тепер давайте розглянемо, що ми знаємо про емоції, про страждання та про все інше? Це те, що змушує вкладати увагу. Тобто в буквальному сенсі слова оплачувати чужі сцени, або ж оплачувати порожнечу, просто кажучи. Або говорячи мовою економіки, поганий бізнес. Ось і виходить, що люди втрачають духовні сили в порожнє.

…А для того, щоб це зрозуміти, все-таки потрібно духовно розвинутися, тоді воно все спрощується. І люди не тікають із сімей і не руйнують їх. Навпаки, сім'ї стають міцніше, якщо хтось справді стає на шлях духовний».

Той самий шаблон релігії у свідомості вже мами, дорослої жінки, задіює ті ж самі страхи, що й у мене, ті ж шори, ті ж установки. І вже втілення прагнення бути з Богом її свідомість розуміє як виконання ритуалів, традицій, прив'язка до будівлі, людей, відданість організації — і знову ставка на зовнішнє. І знову той самий сценарій зовнішньої любові до людини (пошук другої половини) як нібито єдиної можливості набути щастя і стати коханою (отримувати любов). Хоча кожен черговий пошук зовнішньої «опори» супроводжується черговим розчаруванням, ніби наступає на ті самі граблі. І хоч вік уже немолодий, а пошук продовжується, очікування цього щастя продовжується, а сили та час ідуть у порожнечу.

Цитата з передачі «Свобода від диктатури звіра всередині тебе»:

Ігор Михайлович: «Якби нас у дитинстві навчали стежити за думками, контролювати їх, не приймати те, що погано, і розповідали, як це робити, то в дорослому житті ми б теж не робили помилок. Ми б не прагнули в пошуках, хто нас любитиме, а ми би дійсно любили інших, любили би життя, любили би Бога, любили б одне одного. І світ був би зовсім інший. Це банально, це просто. Справді це просто. Але для того, щоб це просте стало реальністю, реальністю для всіх людей, потрібно подолати величезну тяжку працю всім, хто розуміє це, і всім, хто небайдужий, насправді небайдужий».


ми би дійсно любили інших... цитата


Три жінки різного віку, різного покоління, але у кожної у свідомості шаблонно одні й ті самі установки, нав'язані системою, засновані на споживанні та владі — сім'я, діти, отримання любові людської, дім, робота, релігія. І кожна без розуміння суті вважала це сенсом свого життя. Що ці думки нібито є «особистим» вибором у своїй «єдино неповторній та індивідуально прожитій» історії, не розуміючи, що ці хиткі опори, прописані системою, нав'язуються у свідомість кожному і змушують людину витрачати життя на їхнє придбання, але не дають натомість свободи, до якої кожна прагне — і знову одна й та сама ситуація по колу.

А якби з дитинства вектор був інший, і кожен знав, що Бог є. Пізнавав це у щоденній внутрішній роботі над собою, що Він присутній у кожному, всередині кожного, і що життя дане для єднання з Духовним світом, для становлення себе як духовної істоти, для вирощування та підтримки постійної присутності глибинних почуттів від душі. І що для цього нічого, окрім своєї внутрішньої особистої роботи над собою, не потрібно. І зовнішні ситуації нікуди б не поділися, матерія існувала б у своєму процесі, життя текло своєю чергою, але кожен із нас жив би іншою справжньою реальністю і сам ставав би частиною цієї реальності.


Бог є | АЛЛАТРА Вісті


Цитата з передачі «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до Вічно Живого»:

Ігор Михайлович: «Адже якщо ми подивимося, в принципі, основна мета та завдання будь-якої тварини — це продовження свого роду. Ну розмножився ти, продовжив свій рід, а особисто тобі від цього який сенс? Чому люди в старості хваляться тим, що вони багато чого в житті зробили (робота плюс сім'я, ось онуки та все інше), а в очах сум? Тому що кожен розуміє, що найголовнішого він зробити так і не встиг. А життя — воно дуже коротке, ми неодноразово про це говорили вже й у передачах, і так, що життя проскакує дуже швидко, як одна мить. Насправді будь-який проміжок часу, який би ти собі не призначила, він пройде дуже швидко: тиждень, рік. Це дуже швидкоплинна така субстанція. Сенс життя людини якраз полягає у приєднанні до Світу Духовного».

Насамкінець хочеться додати, що все починається з внутрішнього прагнення Особистості з'єднатися з Духовним Світом, набути Життя Вічного. І це прагнення посилюється і набуває усвідомленості від єдино важливого і потрібного людині фактора протягом його земного життя — від розуміння та знання, що Бог є… Принаймні, із цього розпочався мій шлях…

Уривок із передачі «Ілюзія та Шлях. Істина на всіх одна. Випуск 2»:

Тетяна: «Ігорю Михайловичу, глядачі просили поставити таке запитання: «А чи існує Бог?»

Ігор Михайлович: «Ні, Бог не існує. Це ми тут існуємо, а Бог Живе».


Нюра Романова


ЦЕ ЦІКАВО
144

Коментарі (1)
Залишити коментар