Будьте як діти, або експеримент «Діра в стіні»

Більше 20-ти років тому професор індійського Національного інституту інформаційних технологій Сугата Мітра провів експеримент, який отримав назву «Діра в стіні». В 1999 році в нетрях Нью-Делі експериментатори вмонтували в стіну комп’ютер так, щоб ним можна було безперешкодно користуватися, але не вкрасти. Додатково встановили відеоспостереження.

Що ж трапилось? Уявіть собі індійські нетрі...

Пристрій виявили діти у віці від 6-ти до 12-ти років, які досі ніколи не бачили комп’ютер. Замість того, щоб розбити чи зламати дивину, вони здогадалися, як її включити і...

Вже через пару днів діти, у яких не було ніякої допомоги і підказки, без знання англійської мови, навчилися створювати файли і папки, виходити в інтернет і виконувати інші, як нам зараз здається, елементарні операції. Але це 1999 рік і діти з нетрів!

Через 3 місяці діти вільно володіли комп’ютером на початковому рівні: малювали, дивилися мультфільми і матчі в інтернеті, грали в онлайн-ігри.

Вони досягли цього самостійно завдяки дитячій цікавості до всього нового і командній роботі. Колективно вони знаходили рішення і справлялися з задачею. Ідея, яка прийшла в голову одному, просувала на нову сходинку весь колектив. Так, крок за кроком, спільно, без будь-якої сторонньої допомоги діти оволоділи базовою комп’ютерною грамотністю.

Автора експерименту цікавила можливість отримання нових знань без участі вчителя. Досі протягом століть вважалося, для того, щоб винайти щось нове або зробити відкриття, потрібно спершу проштудіювати всі досягнення попередників. Експеримент довів зворотне: наш мозок здатний генерувати ідеї, навіть якщо попередньо у нього не заклали певну інформаційну базу знань, навіть якщо він не володіє необхідним для пізнання ключом або кодом. В експерименті таким ключом була англійська мова, якої діти не знали.

Експериментатор вивчав таке поняття, як самоорганізоване навчальне середовище, а мене експеримент привернув з інших причин. Таких результатів у самонавчанні могли досягти саме діти! Дорослі теж на це здатні, але їх зазвичай стримують 2 фактори: страх осуду і боязнь заподіяння матеріальної шкоди.

Я згадую себе, коли я вперше сіла за комп’ютер у 1997 році на 1-му курсі університету. В школі у нас був комп’ютерний клас, але до комп’ютерів нас не допускали – з них пилинки здмухували. Очевидно, берегли… чи то для міністерських перевірок, чи то для майбутніх поколінь. Зараз це звучить смішно! На уроках інформатики ми писали лекції про байти і про біти, а домашніх комп’ютерів ні в кого в оточенні тоді ще не було – вони з’явилися трохи пізніше. В університеті треба було одразу працювати за комп’ютером. Перші дні я страшенно боялася щось зіпсувати чи зламати. Така зацикленість на матеріальних цінностях заважає нам в осягненні нового. Діти не бояться зіпсувати новий телефон, комп’ютер або планшет – вони не знають, скільки він коштує, і тому не дуже-то цінують його. Він їм більше дорогий як інструмент. Інструментом же потрібно користуватися, а не тремтіти над ним.

Також діти не бояться осуду: здатися смішними або незграбними, чогось не знаючими. Ними рухає цікавість, а не чиясь думка з боку. Дійсно, яка різниця, що про мене подумають? Але саме зворотному нас вчать усе життя. Дорослішаючи, ми починаємо орієнтуватися на суспільну думку, пригнічуючи свої власні пориви і прагнення.

Ось дві причини, чому дорослі на відміну від дітей із побоюванням відносяться до чогось нового і незвіданого.

Неймовірно, але у нас зараз з’явилася саме така «діра в стіні», тільки не в прямому, а в переносному сенсі. Ця «діра» у «Великій стіні» споживацького суспільства, в якій утворилася «проріха» – «вікно» у БЛАГОТВОРЧЕ СУСПІЛЬСТВО. БУдь ми дітьми, вже давно розвідали б, що це таке, і жили б у нормальному, доброму і справедливому світі. Адже Благотворче суспільство орієнтоване на блага і свободи людини.

Згадайте ваші власні дитячі переживання і надії на майбутнє. Мені хотілося, коли виросту, змінити весь світ: жити без війн, проблем, голоду і хвороб, у дружбі та взаєморозумінні, бачити навколо щасливі та усміхнені обличчя, щоб мама могла менше працювати і частіше бувати вдома...

Я вам пропоную провести свій власний експеримент. Запитайте у своїх друзів і знайомих, про який світ вони мріяли в дитинстві, запишіть їхню відповідь і порівняйте з основами БЛАГОТВОРЧОГО СУСПІЛЬСТВА, викладеними на сайті allatraunites.com. Напишіть потім, будь ласка, що з цього вийшло.

На жаль, ми не діти – ми дорослі, навчені за все наше життя підкорятися суспільним устоям і жити за звичкою, по накатаному, як то кажуть. В душі кожен жадає того самого дитячого сприйняття світу, але однак якось пристосовується до оточуючої дійсності.

А можна просто підійти до «діри в стіні», помилуватися на БЛАГОТВОРЧЕ СУСПІЛЬСТВО і, як у дитинстві, недовго роздумуючи, сміливо зробити крок вперед.

Адже у цьому весь секрет і простота! Найбільш непроникна «стіна» знаходиться лише в нашій свідомості. Саме вона відділяє нас від будь-якої мрії, паралізуючи від страху і змушуючи не діяти.

Коли я вперше прочитала про БЛАГОТВОРЧЕ СУСПІЛЬСТВО в книзі «АллатРа», то була вражена можливістю жити в такому світі, про який мріяла в дитинстві. Тут же в моїй свідомості виникла настільки глуха стіна сумнівів і невіри, що я на декілька років забула про прочитане. Згодом я була неймовірно здивована такою забудькуватістю. Перечитуючи книгу, поступово я згадала, але не її зміст, а свої почуття і переживання, які виникли при першому знайомстві з БЛАГОТВОРЧИМ СУСПІЛЬСТВОМ.

Лише тепер я розумію, у чому полягала моя помилка. Я відділила себе від того доброго і справедливого світу, в якому могла би жити. Як тільки я відсторонилася від нього, подивившись на все з боку, у «просторі», який утворився, тут же вибудувалася «стіна» сумнівів, закриваючи для мене цей світ і позбавляючи можливості у ньому жити. Мені знадобилося стільки часу, щоб зрозуміти, що ця «стіна» існує тільки у моїй голові! Як тільки я подумки дозволила собі жити в цьому світі, припускаючи можливість БЛАГОТВОРЧОГО СУСПІЛЬСТВА на всій планеті, відчувши себе його невід’ємною частиною, «стіна» миттєво зникла.

Коли кожна людина зможе подумки відчути себе частиною єдиного світу, «стіна» зневіри і сумнівів зникає сама собою. А разом все легко і просто! Достатньо лише припинити відділяти себе цією непроникною «стіною» від інших людей, разом з якими ми самі можемо створити суспільство нашої мрії.

Як би вчинили діти на нашому місці? Вони б розповіли всім навколо і дружно всією юрбою, сміючись і пустуючи, взялися б за справу.

Що можемо зробити ми? Активно ділитися інформацією про БЛАГОТВОРЧЕ СУСПІЛЬСТВО, об’єднуючи однодумців на всій планеті.

Витягнути зі «стіни» «цеглину», яка стирчить із краю проріхи. Потім розповісти другу – всього лише розповісти про побачене. На міжнародній онлайн-конференції «БЛАГОТВОРЧЕ СУСПІЛЬСТВО. Про що мріяли Пророки» тисячі людей заявили на повний голос, в якому світі вони хочуть жити.

Якщо людині стане цікаво, і вона захоче жити в тому, іншому, кращому світі, вона також зможе витягнути «цеглину», яка стирчить із краю «діри», і, в свою чергу, розповісти ще комусь, благо інтернетом уже багато хто вміють користуватися.

У цьому весь секрет і простота! Не потрібно нічого ламати і руйнувати, не потрібно будувати щось нове десь за межами «стіни» і знову розділяти людей на своїх і чужих. Потрібно всього лише відколоти «цеглинку» від «стіни», щоб поступово і непомітно стерти всі огорожі та кордони, а з цих «цеглинок» – знову будувати… тільки вже не «стіну», а «фундамент» нового БЛАГОТВОРЧОГО СУСПІЛЬСТВА прямо там, де ти живеш, разом з усіма тими, хто вже встиг відколоти свою «цеглинку» від «стіни».

Тоді дуже швидко в усьому світі люди будуть жити у БЛАГОТВОРЧОМУ СУСПІЛЬСТВІ – тому, в якому хочуть жити наші діти!

Потрібно розібрати стіну, яку побудувала кожному з нас наша власна свідомість, щоб побачити всі перспективи Благотворчого суспільства. І найголовніше зрозуміти, що побудувати його дуже просто і більш ніж реально. Потрібно всього лише не мовчати й активно ділитися інформацією про Благотворче суспільство.

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Наталія