Ланцюжок не повинен перерватись заради майбутнього
Все починається з людини та її Вибору.
Із фільму «АТЛАНТИДА. Еліта в пошуках безсмертя»
Хочу поділитися з вами розумінням того, як можна дуже просто побудувати благотворче суспільство, і що одна людина, діючи з відкритим серцем, може породити ланцюжок подій, які до цього приведуть.
ПОЇЗДКА В ЛІТНІЙ ТАБІР
Не так давно вона побувала в дитячому таборі. Довго мріяла про цю подію, і ось воно відбулося.
Ми їхали так, щоб до початку заїзду прибути найпершими. Я не сперечалась. Треба, так треба. На моє запитання «чому» донька поділилась:
«Розумієш, матусю, я коли менша була і у свій перший раз поїхала в табір, то дуже хвилювалась, як мене зустрінуть, чи знайду я друзів і всяке таке. І всі діти, виявляється, теж хвилювались. Так ось, я приїду перша і кожного обійму як старого друга, і він зрозуміє, що його тут чекають і тут усі друзі».
Так і сталось. І що цікаво, діти, що приїхали, тут же включалися в цей процес і вже всією юрбою бігли зустрічати і обіймати новенького.
Діти допомагали і підтримували одне одного всю зміну, піклувалися навіть у дрібницях. І були по-справжньому щасливі. В кінці зміни ні діти, ні вожаті, не хотіли розлучатись. Вони не припинили спілкуватись і зараз, коли у кожного свої шкільні будні, а попереду екзамени.
Діти будуть дорослішати, але чомусь я впевнена, що якщо кому-небудь з них знадобиться допомога, то вони не роздумуючи прийдуть і допоможуть.
Ось цей маленький загоновий колектив і є прикладом того, як відкрите серце знаходить відгук і відкриває в кожній людині її істинне я. Це і є те справжнє, в якому людина щаслива.
Спілкуючись із донькою, бачу світ її очима і розумію, що діти дійсно дивляться на цей світ без спотворень, такий, як він є. Ми з нею говоримо про все на світі: про те, що відчуваємо, про те, що відбувається з кліматом, про те, що робить людину щасливою і про багато іншого.
МАЙБУТНЄ. ЯКЕ ВОНО?
В таборі діти теж ділилися своїми поглядами і розуміннями з різних питань, щоб залишити своє послання в книзі для наступної зміни.
Донька написала есе на тему, яким вона бачить наше майбутнє. Хочу поділитися з вами.
«Цікаво, а що ж чекає людство попереду, і без чого ми не зможемо жити і розвиватися через 100, 200, 500… років?
Це дуже цікава і широка тема, яку можна розвивати довго. Я й сама вже не раз замислювалася про те, що ж чекає нас, нашу планету далі? Що ховається за черговим поворотом стрічки часу?
В наші дні маховик технічного прогресу набирає обертів. З‘являється все більше пристроїв і гаджетів, удосконалюються комп‘ютери, смартфони, розвиваються засоби масової інформації, все далі розкидає свої нитки павук інтернету. Це все в багато разів полегшує і спрощує життя людству. Але разом із цим багато людей замикаються в собі, у віртуальній реальності, втрачають віру в себе і в людство, забувають, що таке справжня дружба і любов, втрачають такі важливі якості як тактовність, ввічливість, співчуття, вміння підтримати і допомогти, повага, чесність. Але ж саме ці та інші подібні риси роблять нас по-справжньому Людьми. У безкорисливо запропонованій допомозі бачать підступ. Почесним стає обдурити, обхитрувати людину, підставити, вийшовши сухим із води, отримати вигоду для себе з будь-якої справи.
Безперечно, в майбутньому ми не зможемо жити без того, без чого ми з трудом живемо зараз. Останнім часом кількість катаклізмів, екологічних катастроф збільшується. З найменшими втратами пройти через всі випробування у нас вийде тільки в тому випадку, якщо всі люди Землі об‘єднаються.
В майбутньому у нас не вийде вижити без взаємодопомоги, любові, дружби. І не тільки в майбутньому. Але і теперішнього без цього немає.
Ось і зараз у таборі я найбільш гостро відчула те, що об‘єднує всіх нас. З першого дня наш загін став єдиною сім‘єю, в якій панує дух дружби, взаєморозуміння і підтримки. Але ж до знайомства ми були зовсім чужими і незнайомими одне одному.
Отже, найголовніше, без чого ми не зможемо жити не тільки в майбутньому, але й сьогодні, — це без прагнення бачити в іншій людині частинку себе.
Тоді людина не зможе підняти руку на людину, тоді не буде чужої біди і тоді радість, розділена на всіх, порушить закони математики і буде безкінечно множитися».
Передала досвід доньки, учасниця МГР АЛЛАТРА Ольга
