Що таке жити по совісті?
Насправді совість – це прагнення людини як Особистості до свободи. І совість це категорія Особистості.
Із передачі «Від атеїста до Святості»
У сучасному світі формування напряму думок, моделі поведінки і, як наслідок, цінностей людини відбувається під впливом суспільства. Причому найчастіше непомітно для нас, мимоволі. Ми намагаємося бути схожими одне на одного у всьому: в думках, бажаннях, словах, діях, втрачаючи при цьому індивідуальність та забуваючи про свою природу.
Суспільство сьогодення
Можна уявити, що суспільство людей – це якийсь єдиний механізм, в роботі якого бере участь кожна людина. Цей механізм рухається немов по накатаній, за інерцією, і найдивніше, що більшість людей його установкам не чинить опір і навіть не замислюється, чи дійсно так повинно бути чи інакше? Виходить, якщо всі так думають, говорять і чинять, значить це нормально. Чи не в цьому криється відповідь на запитання: чому в світі є війни, голод, страждання, нещасні люди?
Згідно з даними ООН, щодня на Землі помирає від голоду 18 тис. дітей, понад 2 млрд. людей не мають доступу до питної води, більше 4 млрд. – до санітарних послуг належного рівня. Кожен з нас всередині відчуває неприродність цього. Але ми знаходимо собі виправдання: це не через нас, винен хтось інший, і тому марно намагатися щось робити, щоб змінити нинішнє становище.
Однак, незважаючи на це, в усі часи були люди, які мислять інакше, які йдуть шляхом миру, добра і благотворення. Такі Великі Особистості як Ісус Христос, Будда, пророк Мухаммед (мир йому) притягували до себе, будучи носіями чистих знань, неспотворених суспільством, і змінювали навколишню дійсність на благо людства. І ми знаємо безліч їхніх послідовників: Серафим Саровський, Омар Хайям, Джузеппе Москаті, Махатма Ганді та ін. Вони були прикладами простих мирян, які повірили в щирість цих Великих Людей та істинність їхнього життєвого укладу. Слідуючи їхнім заповітам, вони також несли світло та любов, зігрівали тих, кому це було потрібно.
Відкритість та доброзичливість цих Особистостей часто зачіпала егоїзм тих, хто боявся втратити владу над масами в результаті духовного перетворення кожного. Таких людей всіляко намагалися «очорнити», оскільки вони були загрозою системі і заважали її звичній роботі.
Так що ж було особливого в цих високодуховних Особистостях, що так притягувало, і чого не вистачало іншим?
На мою думку, вони завжди жили в нерозривному зв'язку з почуттям совісті. Вони були пов'язані з Богом і служили Йому. Саме тому їхні вчинки були такими людяними.
Етимологія слова «совість»
Старослов'янському слову «съвѣсть» відповідає грецьке слово syneidēsis (syn – cо, eidon – дізнатися, відати). Споріднене за походженням дієслово suneidēnai згадувалось у контексті про відповідальність людини перед самою собою за вчинені нею діяння.
Європейська середньовічна філософія за допомогою цього поняття позначає «силу душі, що повеліває, внутрішнє знання принципів, яке на відміну від «закону розуму» (lex rationis) дароване людині Богом» [3].
У християнській традиції совість осмислюється як внутрішній моральний закон, «око і глас Божий». А оскільки Бог всезнаючий і всюдисущий, суду совісті уникнути не можна.
У слов'янській мові на відміну від грецької, совість не означала інтелектуальну роботу, здійснювану розумом. Вважалося, що це спільна вість із Богом, тобто спільне прийняття рішень з Духовним Світом.
В арабській мові слово, яке використовують у Корані та хадисах як «совість», звучить «хайя» حَيَاءٌ Цікаво, що однокореневими з цим словом в арабській мові є такі слова: «жити», «оживляти», «живий», «життя», «життєва сила», «що містить в собі що-небудь» [4]. Виходить, діючи по совісті, людина не грає в ілюзорні ігри розуму, а живе по-справжньому, щиро. Вона вже не просто існує як біологічний об'єкт, а може стати безсмертною істотою Духовного Світу, джерелом мудрості та любові, надихаючою інших на внутрішнє оживлення, пробудження Душі.
«Аня: Люди ставлять запитання стосовно янголів-охоронців, тобто як істот своєрідних, які допомагають людині. Але що таке насправді Янгол-охоронець?
Ігор Михайлович: Янгол-охоронець – це совість, свобода Особистості. Янгол-охоронець людини це і є Особистість».
Із передачі «Цінність уваги. Практичні поради»
Совість – це ступінь величі Духу
Розібратися в тонкощах розуміння значення слова «совість» крім довідкової літератури мені допомогли Знання, викладені в книгах Анастасії Нових. Я усвідомила наскільки важливо відрізняти почуття совісті, як відчуття чогось непорушного, вірного і точного, що чинить опір несправедливості, від голосу розуму, який завжди сумнівається і шукає для себе вигоду.
Наша свідомість є відмінним інструментом для вирішення побутових завдань, отримання нових знань і навичок, для підтримки нашого фізичного здоров'я. Завдяки їй ми комунікуємо одне з одним. Але свідомість, як частина матеріального всесвіту не має доступу до Світу Духовного, на відміну від Особистості, відповідно, не може бути моральним орієнтиром. У свою чергу Особистість не володіє здатністю до розумового процесу, вона нічого не оцінює, для неї характерне тільки чуттєве сприйняття. І совість, як якість Особистості, дає нам можливість відчути внутрішню свободу від шаблонів розуму, розуміти всі процеси цілісно без будь-яких обмежень.
Іноді совість плутають з почуттям сорому, зі страхом перед будь-яким авторитетом, покаранням, що насправді є проявом банальної гордині, страху бути приниженим іншим. Совість же автономна за суттю своєю і не спрямована на самозбереження та благополуччя індивіда як фізичного тіла. Це моральний самоконтроль, який підносить людину над матеріалістичним мисленням. Совість нагадує про вищу ціль нашого існування – стати духовно зрілою Особистістю, вільною від будь-яких земних прив'язаностей та набути життя Вічне.
Напевно кожен відчував докори сумління. Догоджаючи миттєвим бажанням своєї свідомості, здійснюючи вчинки, що суперечать внутрішньому відчуттю моралі, людина відчуває внутрішній дискомфорт. У результаті Особистість ніби віддаляється від Душі – частинки Духовного світу, яка є джерелом істинного щастя. Виникає моральна незадоволеність, розлад із самим собою, що в дійсності виражається дисбалансом в енергетичній конструкції людини.
При тривалому «душевному надломі» зв'язок із власним почуттям совісті може й зовсім припинитися. У цьому випадку в повній мірі проявиться влада свідомості, нав'язуючи завідомо неправдиві та мертві установки. Суб'єкт перестає бачити межі дозволеного, для нього вже не існує норм поведінки, внутрішніх чеснот. У такій ситуації людина стає небезпечною не тільки для себе, але й для суспільства. Крайня ступінь падіння – це піднесення гордині до уподібнення себе Богові, відчуття власної всемогутності, обраності, яке створює ілюзію володіння правом усунути всякого, хто стоїть на шляху. Але лише тільки людина згадає про совість, як про єдиний вірний шлях для свободи Особистості, так Істина знову відкриється для неї.
«Люди хочуть гідно виглядати не перед Богом, не перед своєю Совістю, а перед іншими людьми. А вся причина цього зла криється в бажанні людському. Адже людина цінує тільки те, що хоче бачити для себе цінним. А те, чого вона не хоче бачити для себе цінним, те і значення для неї не має. Заздрість, ненависть, озлобленість виростають не від зовнішнього стимулу, а від внутрішнього кореня самолюбства».
«Сенсей-II. Одвічний Шамбали» А.Нових
Таким чином, відгукуючись на почуття совісті або слухаючи голос свідомості, ми здійснюємо вибір між Вічним духовним і кінечним матеріальним – та сама боротьба добра і зла, що постійно відбувається всередині кожного з нас.
Совість – це Божественний дар, даний людині для істинного перетворення. Вона, як світло маяка, що виходить від Душі, освітлює вірний шлях додому.
Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Анна
