Нехай буде воля Твоя святая...

Нехай буде воля Твоя святая...

Для мене одне з найбільш складних питань на духовному шляху — це питання довіри Богу. Відчуваю, як прямо зараз важко ділитися цими переживаннями. А якщо важко, значить, це дійсно потрібно, перш за все мені. Як ніби підняв якусь ганебну тему — недовіра до Бога. Як можна йти духовним шляхом і не довіряти Творцеві? Схоже, що можна, і є потреба в цьому розібратися.

Отже, із книг Анастасії Нових ми дізналися, що існують дві волі, Воля Бога і Воля Тваринного розуму.

“Те, що ми вважаємо власною волею — це ілюзія нашого сприйняття з позиції мислення індивідуального розуму тримірного виміру. Якщо розглядати на нашому прикладі, людина всього-навсього своїм вибором активує вхідні в неї потоки інформації та витрачає свою життєву силу на втілення цієї Волі. Воля, чи то вихідна від Духовного начала (світу Бога), чи вихідна від Тваринного начала (Тваринного розуму) — це сила ззовні, точніше сказати, це інформаційна програма, впроваджена в якусь структуру, яка її і виконує. Підміна від Тваринного розуму полягає в тому, що Особистість людини сприймає форми проявів однієї з цих двох глобальних сил, як власну волю, якої насправді вона не має.”

З книги "АллатРа"

Виходячи з цього, питання довіри Богові переходить в дещо іншу площину: якщо я не довіряю Йому, то тоді, кому я довіряю управління своїм життям? І чим все це закінчиться?

За недовірою, звичайно, криється страх. Я не довіряю, тому що боюся чого-небудь, і тому я сам буду контролювати, тоді напевно все буде так, як хочеться мені. Страх і контроль — це ті механізми, які лежать в основі недовіри. Страх — це батіг, а контроль — це пряник, два інструменти управління. А хто і ким при цьому керує?

Страх, як правило, йде з дитинства. Причиною може бути будь-яка ситуація, яка загрожує здоров'ю або життю. Так страх утворюється, на нього накручуються інші неприємні або тривожні переживання, в результаті виходить такий стан, який ми називаємо тривогою, або (БЕСпокойством) - ЗаНЕпокоєнням. Іноді воно виявляється сплесками страху або зануренням у пригніченість, депресію. Іноді, частіше уві сні, воно може проявляти свою максимальну силу у вигляді жаху, коли нам сниться кошмар. Страх починає рости і розвиватися при ввімкненні уяви.

“Уява домальовує власні страхи так, як не придумає найкращий у світі сценарист фільмів жахів... Закон людської натури говорить: відсутність знань породжує страх, а страх включає індивідуальну уяву.”

З книги "Перехрестя"

Як видно з цього уривка, знання дозволяють людині перемагати власний страх, і навіть знання природи страху вже дозволяє успішно протистояти йому. А ще можна набратися мужності і подивитися в обличчя своїм страхам, чесно перед самим собою визнати наявність страху, розібратися, що саме лякає. При детальному розгляді страхи зменшуються, іноді просто зникають.

Контроль — це загальноприйнятий спосіб позбутися страху. Якщо я все контролюю, то страху не буде місця в житті. Але ми вже знаємо, що власною волею людина не володіє, тому своєю волею вона не може контролювати процеси, що відбуваються в її житті. Людина може вибирати між Волею двох начал Духовного і Тваринного. Як відбувається контроль? Аналіз минулого та прогнозування майбутнього. У тепер контроль не має сенсу. Ви напевно помічали, що місця страху в тепер немає, в ньому ми діємо, переживаємо, спостерігаємо — боятися просто ніколи. Так само і з контролем, в «тут і зараз» немає ані аналізу, ані прогнозів. Є ще один нюанс, коли ми аналізуємо ситуацію і «приймаємо рішення», запуск однієї з двох програм вже стався. Ми нашим внутрішнім станом, своїм первинним рішенням, яке найчастіше неусвідомлене, вже запустили процеси однієї з інформаційних програм, Духовної або Тваринної. Тобто в момент контролю ми вже запізнилися з ухваленням рішення. У нас є лише ілюзія прийняття рішення, ілюзія вибору, ми можемо взяти або морозиво, або шоколадку, але книжку нам вже не запропонують.

Що ж виходить, і страх, і контроль — це прояви Тваринного розуму, не властиві мені як Особистості. Але ці дві програми в мені активно проявляються. Тобто за нібито моїм бажанням все контролювати, насправді стоїть зовнішнє керування плином мого життя, яке в підсумку має призвести до певної мети Тваринного розуму. Яка ця мета? Думаю, на це питання кожен зможе відповісти самостійно, якщо загляне в себе глибше. Коли людина каже «Я сам» чи «Я хочу», він рідко задумується, що стоїть за цими словами.

Повернемося до довіри. Для мене дуже ємко питання довіри виражене у притчі про гілку:

З цього приводу є цікава притча. «Одного разу чоловік зірвався з обриву. Але коли падав, йому вдалося зачепитися за гілку маленького дерева, що росло з ущелини скелі. Повиснувши посеред прірви, він зрозумів усю безнадійність свого становища: догори піднятися не було жодної можливості, а внизу були суцільні валуни. Руки, які утримували гілку, слабшали. Чоловік подумав: «Зараз тільки один Бог може мене врятувати. Я ніколи в нього не вірив, але, схоже, я помилявся. Що я втрачаю у моєму становищі, якщо я зараз у Нього повірю?» І він почав закликати Бога з усією своєю щирістю у благанні: «Боже, якщо ти існуєш, врятуй мене! Я ніколи в тебе не вірив, але якщо ти мене врятуєш зараз, я з цього моменту буду вірити в Тебе завжди». Так він закликав не один раз. Раптом зненацька пролунав Голос з небес: «Ти будеш вірити? О, ні, я знаю таких, як ти». Чоловік настільки злякався і здивувався, що ледь не випустив гілку з рук. Але потім, прийшовши до тями, ще більше заблагав: «Будь ласка, Боже! Відтепер я буду Тобі найвірнішим з усіх і зроблю все, на що буде Твоя воля, тільки врятуй мене!» Але Бог не погоджувався, і чоловік почав молити і переконувати Бога ще гарячіше і сильніше. Нарешті Бог зглянувся над ним і сказав: «Добре, так тому й бути. Я врятую тебе. Відпусти гілку». «Що?! Відпустити гілку? — вигукнув чоловік. — Ти думаєш, я божевільний?» Ось так і в житті. Життя людини, по суті, є зависанням над прірвою. І хоч вона й розуміє всю смертність свого становища, але тримається обома руками за гілку сумнівів свого Тваринного начала, боячись втратити її і покластися на волю Бога».

Ось начебто все зрозуміло, і треба просто пальчики розтиснути. Чому ж це так важко? Ті, хто вчив дітей плаванню, особливо своїх дітей, чудово розуміють цей стан. Ось ніби дитинка і довіряє тобі, і навіть хоче навчитися плавати, але варто її трішки відпустити у воді, як вона одразу чіпляється за тебе. Вона не розуміє, як це плавати, вода — це середовище, яке не може тримати її, вона у ній тоне. У неї немає досвіду плавання, єдине, що є надійного в цьому чужому середовищі, — це руки батька. У нас виходить дещо інша ситуація. Є чуже для нас середовище – матеріальний світ, щоб дістатися до будинку, потрібно навчиться плавати, але ті добрі й сильні руки, які можуть підхопити, нас не влаштовують або ми їх не відчуваємо. Нам простіше спертися на лускату спину невідомого тваринного. Воно переконує нас, що у нього немає своєї волі, що воно лише інструмент в наших руках, але воно пливе само і явно не до нашого дому. Є ще один важливий момент:

«Світ Тваринного начала — це світ верховенства матерії та її законів. Світ Бога — це світ досконалих енергій. Коли ти перебуваєш у медитації, у зміненому стані свідомості, то стаєш частиною процесу, частиною божественного прояву тут. Як тільки в тобі вмикається Спостерігач від Тваринного начала, то тобі здається, що встановлюється факт твого контролю над матерією. Насправді встановлюється факт контролю над тобою з боку матерії (Тваринного Розуму)»

з книги "АллатРа"

Наше рішення контролювати дає можливість Тваринному Розуму контролювати нас.

Важливо пам'ятати, що всі випадковості на нашому шляху такими не є. Все в житті пов'язано найтоншими нитками взаємозалежностей. Ми вчимося, нам пропонують різні життєві обставини для нашого дорослішання. Потрібно щосили довіритися, відчути, відкинути страхи і сумніви, відпустити гілку, зробити крок. Почати з маленьких кроків, прокидатися і довіряти Батькові будь-яку дрібницю, невеликі рішення. Хай це важко, незвично, нехай Тварина пручається, наводить різні доводи, що це нерозумно, що буде тільки гірше. Ні! Гірше вже не буде, буде хоч і важко, але правильно. В труднощах міцніє Дух. Совість — незримий компас на цьому шляху. Внутрішня радість дає сили рухатися далі. Чим менший внутрішній опір, тим це буде простіше і приємніше. А далі подивимося. Згадуємо щиру дитячу довіру (кому є що згадати) і починаємо плавання. Наш шлях додому, в Духовний світ!

Важко не бажати і діяти,
Спостерігати за своїм життям, як за фільмом,
Довіряти Богові в житті і смерті, Любити й не просити,
Але, коли потрапляєш в Це, — все стає легко і просто...

Автор: Юрій Пітерський


ЦЕ ЦІКАВО
227

Залишити коментар