ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБЕН ЕТАП ІНФОРМУВАННЯ У ПОБУДОВІ БЛАГОТВОРЧОГО СУСПІЛЬСТВА?

На сьогоднішній день по всьому світу реалізується глобальний проект «Благотворче суспільство». Минулого року на сайті allatraunites.com вишла стаття «Основи та етапи побудови Благотворчого суспільства», в якій детально розповідається про те, як ми можемо досягти такого суспільства.

• Перший етап –  інформування;

• Другий етап –  політичний;

• Третій етап  –  Міжнародний референдум.

Чому перший етап саме інформування? Чому він такий важливий зараз? Чому не можна відразу почати з голосування або політичного етапу? І чому саме еволюційним шляхом?

Звісно, можна спробувати почати будівництво Благотворчого суспільства з другого або третього етапу. Але таким чином ми витратимо дуже багато часу. Я б навіть сказала, ми нераціонально витратимо час і не досягнемо позитивного результату. У такому процесі може статися революція. Чому? Тому що без першого етапу, етапу інформування, мимоволі буде нав‘язуватися чиєсь бажання, нехай навіть це благе бажання, але метод досягнення – насилля. Тому так важливо запитати у кожної людини: «В якому суспільстві ти хотів би жити?».

У зв‘язку з цим етап інформування безумовно нам необхідний. Давайте подумаємо, чому це так. По-перше, це переосмислення самої людини, що можна по-іншому жити, переступаючи через сформований стереотип мислення: «Ми нічого у своєму житті не можемо змінити. Обов‘язково потрібен при цьому начальник, голова, президент, монарх і т.д.». Інформування дозволить створити у свідомості людей розуміння, що таке Благотворче суспільство і що це реально зробити. Було би бажання людей, а методи і рішення знайдуться. По-друге, самі люди починають формувати запит на такі перетворення. Надихнувшись однією ідеєю, однією метою, люди синхронізуються, і процес буде розвиватись у геометричній прогресії.

Якось зустріла один вислів К. Е.  Ціолковського з цього приводу і мені він сподобався:

Під час спілкування з людьми на роботі, у прямих ефірах, іноді зустрічаю такі твердження: «Ідея гарна, проект також хороший, але це все утопія. Як це можливо реалізувати у життя?» або «Що систему не зламати, можна тільки революцією щось змінити».

Деякий час я не могла дати відповідь, та й боялася такого роду спілкування. Оскільки в голові була лише теорія, якісь завчені фрази, суті яких сама толком не розуміла. За деякий час, припинила   боятися говорити людям про проект, писати пости, life-влоги, отримувати запитання, на які необхідно знаходити відповіді, почала ширше розбиратися сама.

Зіштовхнулася з одним випадком, який мене дуже вразив. Якщо люди у бесіді голосно заявляють, що це утопія і революцію згадують – це не завжди означає, що ці люди проти Благотворчого суспільства. Це означає насамперед, що їм цікаво і вони хочуть розібратися у питанні реалізації.

На роботі у мене вийшла чергова бесіда про проект «Благотворче суспільство». Людина відповіла на запитання, що вона хоче жити у такому суспільстві, але активно стояла на своїй позиції революції і ніяк більше. Інакше, це все утопія. Знаєте, якби це був мій найперший досвід спілкування на цю тему, мене б налякала така відповідь. Але коли немає бажання вплинути чи переконати людину, а просто ділюсь інформацією, то у майбутньому це може привести до непередбачуваної події. Нічого страшного, що не знайшлось у той момент ніяких аргументів чи відповідей на поставлені запитання. Я раділа тому, що людині про проект розповіла. А там уже її вибір, що з цим робити.

Як у притчі «Старий і кінь», де сусіди старого завжди оцінювали будь-яку ситуацію, яка б не траплялася. То добре, що кінь до нього прибився, то погано, що втік, то добре, що привів цілий табун, то погано, що син зламав ногу, то добре, що його син каліка і залишився з ним, тому що інших синів забрали в армію. І так можна продовжувати до безкінечності. Мораль притчі  –  не оцінювати ситуацію, оскільки не знаєш, яким чином вона обернеться для тебе.

За деякий час, коли знову людина прийшла в офіс, вона сама мене спитала: «Як справи у проекті?»

І тут я зрозуміла, що та перша подія не була безрезультативною. Це як посадити зерно. Суть у тому, щоб не очікувати, що від моїх дій щось неодмінно цієї ж секунди зміниться, а просто діяти.

Під час нашої другої бесіди мені прийшла відповідь, чому зміни суспільства еволюційним шляхом розвитку надійніші та стабільніші і як із цим пов‘язаний етап інформування.

Я уявила мешканців однієї вулиці, як фрактальну частину всього нашого суспільства. Навела для прикладу погану дорогу. Є людина, припустимо це мій співбесідник, який розуміє прекрасно, що погана дорога – це не нормально, це неприродньо. І також знає, що чекати, коли дорога сама побудується, – даремно.

Є два шляхи вирішення цієї задачі:

Перший. Спробувати все зробити самому, зайнятись організацією, домагатися дозволу, писати скарги на уряд і на держслужбовців. Із агресивним настроєм намагатися щось зробити. Можливо такі ж декілька ентузіастів підключаться до процесу. Що тут може статися? Який результат? Так, дорогу можна домогтися покласти. Але що відбулося на невидимому рівні, на емоційному? Була агресія, ненависть і бажання довести, відстояти «справедливість». Чому в лапках слово справедливість? Тому що справедливість на агресії, на мою думку, не можна відстояти. Це вже насилля. А раз насилля, то значить я дозволяю собі переступити грань свободи і прав іншої людини. Чи буде цінуватися сама праця? Чи зміняться мешканці цієї вулиці? Чи змінишся ти сам? Я думаю, що ні. Не тим методом вирішувалася задача. Так зараз відбувається у нас у суспільстві. Створюються революції, піднімається якийсь лідер, породжується ворожість між людьми, насилля і вбивства, злидні і т.ін.

Другий. Еволюційний. Мій співбесідник може піти з тією ж благородною ідеєю до сусідів, до кожного мешканця цієї вулиці. Адже це питання стосується кожної людини. Тому що це її вулиця. Вона живе на цій вулиці і їй вирішувати: ремонтувати дорогу чи ні.

Під час бесіди із сусідами (інформування) можуть статися цікаві відкриття. Може так виявитися, що твій сусід якраз і є той будівельник чи інженер, який успішно виконає ремонт або ж  спроектує його. А може у когось виявляться зв‘язки або досвід, або кошти, або сам каток, асфальтоукладач, або лопата. Та неважливо. Головне, що в цій бесіді можна прийти до кожного і поспілкуватись як із людиною і домовитися, об‘єднатись і разом почати діяти. Розповісти, чому це так необхідно. Можливо одним потрібні факти, чому не вигідно їздити поганою дорогою і до чого це може призвести. А іншим цього не потрібно буде і вони від слова «хороша дорога» загоряться і разом із тобою вже будуть розповідати сусідам про це. Адже це не важко – поділитись інформацією, яка тебе радує та надихає?  Ні. І коли всі будуть у курсі про цю ініціативу, то люди цієї вулиці, об‘єднавшись, стануть пліч-о-пліч. Нарівні будуть діяти для досягнення мети.

У цьому процесі мешканці вулиці зможуть навчитися брати на себе відповідальність і діяти спільно. Наприклад, комусь прийшла ідея організувати збори. Одні можуть надати приміщення, другі – скласти план спілкування, для чого власне ми хочемо зібратися. Треті – пробігтися по сусідам і запросити на ці збори і т.д. І не потрібні ніякі начальники або керівники. Люди самі організуються, тому що це їм потрібно, це їх стосується. І вже не буде на цій вулиці таких історій, що сталася пожежа чи якась халепа із сусідом, а ніхто не прийшов на допомогу. Та кожен  першим прибіжить і протягне руку допомоги. Тому що здобув друзів, реалізовуючи спільну мету. І не важливо до кого прийшла ідея, важливо те, що її разом по-дружньому здійснили. Ось так і суспільство в цілому.

Для мене самої ця бесіда виявилася цікавою, тому що був наведений реальний практичний приклад вирішення задачі. Сам співбесідник погодився із тим, що таким шляхом надійніше і приємніше йти.

Етап інформування створює умови для згуртованості людей. Йдучи еволюційним шляхом розвитку і діючи спільно, ми можемо змінити свої погляди на життя, на суспільство, переступити через свою гординю, страхи, шаблонну поведінку. Почати брати на себе відповідальність і думати у напрямку реалізації спільної мети. А хто ж, у такому випадку, виступає спонсором, яка мотивація? Спонсор – це наше майбутнє і майбутнє наших дітей, а мотивація – бажання досягти мети – жити у Благотворчому суспільстві.

Я навела для прикладу тільки одну вулицю, як частину суспільства. А уявляєте, що може статися, коли це буде в усьому світі? Уявили?!

Тепер справа залишається за кожним із нас...

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Анастасія