Додому по срібній стежці

- Здрастуй, сонечко!!! Здрастуй, новий день! – щиро радів Ал ранковому сонцю, яке вже у всій своїй красі світило і посміхалося всьому живому.

Сонечко у відповідь ласкаво торкнулося рум'яної щічки хлопчика своїм теплим промінчиком. Це було тихе...

- Здрастуй...

***

Малюк, я розповім тобі одну історію, про хлопчика на ім’я Ал.

Коли це було, я не знаю, адже сталося це на планеті, де часу немає, є тільки зараз. І ми з тобою вирушимо саме туди... тобто – сюди. Це прекрасна планета, де всі один одного знають і допомагають один одному. Де всі люди посміхаються однією мовою.

Знаєш, це як одна велика сім'я. Ручками всіх одразу не обіймеш, тільки почуттями. Ось так... Спробуй! Вийшло? Правда, це чудово, коли можна одразу всіх обійняти? І всі такі рідні.

Ал – звичайний хлопчик на звичайній планеті. Але є у нього така щира якість – радіти.

Кожен день Ал радіє! Він радіє всьому, всьому, що його оточує, всьому, що торкається його Душі. Кожна мить – це справжнє щастя для хлопчика. Він каже:

– Це так природно – радіти! Коли я радію, я живу.

Знаєш, малюче, Ал вміє дружити. І в своєму житті він знайшов справжнього друга – прекрасну квітку всередині себе, уявляєш? І найголовніше, що така квіточка є у кожного! Ти хотів би дружити з нею?

Був звичайний радісний день. Ал, як завжди, гуляв і радів! «Адже це так природно», як він каже.

Але цей день був особливо прекрасним. В цей день Ал знайшов щось дуже незвичайне, щось таке рідне... і воно виявилося так близько.

Він йшов срібною стежкою. Малюче, ти, напевно, хочеш запитати, чому срібною? Ооо, так, гарне питання! Ти напевно її вже знайшов, адже у кожного є своя срібна стежка. І у тебе.

Вона веде... а втім, ти й сам знаєш.

Ал відчував, що йде правильно, він чув музику, вона кликала його. Куди саме веде срібна стежка, цього він не знав. Музика була такою прекрасною... Мелодія звучала і відгукувалася у нього всередині. Щось ворушилося в області грудей. Ось тут. Відчуваєш?

Тут, усередині, щось живе.

Йти срібною стежкою Алу стало ще радісніше, адже він не один, з ним хтось є. Ось тут. Ал вирішив обов'язково подружитися з тим, хто живе у нього всередині. На своїй планеті він усіх знав і з усіма дружив. Для нього це було дуже легко і природно. Коли Ал хотів із кимсь подружитися, він просто питав:

– Як тебе звуть?
– Лотос, – пролунав голос зсередини.

Мелодія зазвучала ще прекрасніше... Ал відчував, що він ставав все ближчим і ближчим до неї... Ці звуки були незвичайними. Вони ніби звучали зсередини...

– Дуже приємно. Мене звуть Ал. Скажи, ти теж чуєш музику?
– Звичайно! – відповів Лотос. – Я частина цієї музики!
– Як радісно, що я можу говорити з тобою! – вигукнув хлопчик. – Будь ласка, розкажи мені про неї!
– Мелодія, яку ти чуєш, це музика Любові - це мій Дім. І я дуже хочу повернутися Додому,- відповів Лотос.

Хлопчик зупинився на мить і закрив очі. Він поклав руку на груди і прислухався до музики, яка, як він вже точно знав, йшла зсередини, вона живе в ньому. Яка ж вона прекрасна...

– Я теж чую її, – тихо відповів хлопчик. – Кожного дня, коли я йду срібною стежкою, вона звучить, і з кожним днем все прекрасніше! Це так радісно! Я відчуваю, що вона хоче мені щось сказати... Але що? Вона ніби кличе мене...

– Мій друже, – лагідно відповів Лотос, – музика Любові, вона просто є, вона звучить кожному, вона кличе Додому. Але чують її не всі, лише ті, хто прагне почути, але не вухами, а Душею. Вміння радіти кожній миті допомагає тобі на шляху Додому! Адже ти знаєш, де твій Дім...

У цей момент хлопчик відчув, як Лотос у нього всередині почав випромінювати неймовірно прекрасний аромат, а звуки музики розлилися повсюди. Він слухав мелодію і йшов за нею. Він відчував, що знайшов справжнього друга! У хлопчика з'явилася мрія коли-небудь зустрітися з Лотосом і разом повернутися Додому. І ця мрія його дуже радувала!

Відтоді щоранку Ал починав з того, що вітався зі своїм другом Лотосом і вони разом йшли радіти новому дню і сонечку. Засинаючи вночі, він тихо бажав Лотосу добрих снів, ніжно обіймаючи його почуттями. Коли вони разом, все всередині ставало ще радіснішим, і ця радість розливалася довкола!

Дружба з Лотосом була такою цікавою і захоплюючою, що Ал і сам того не помітив, як прийшов... Він стояв прямо перед ним. Ось він...
Виявляється, срібна стежка вела до Лотосу... Ось же він!

Який же він прекрасний.

***

Знаєш, малюче, на цьому я хотів би закінчити свою розповідь.
Але насправді це тільки початок...