Дорога Додому...

Дорога Додому...

Путьові (путні) замітки мандрівника

«Дім істинний є тільки у Душі!
І лиш Душа, воліючи туди, де Вічність,
породжує те рідне чуття Дому,
 яке й шукають люди все життя»

Ріґден Джаппо

Вагон. Напівпрозоре вікно. Звичайна метушня на пероні. Велика кількість людей, валіз, сумок і торбинок. Пасажири поспішають встигнути зайти у вагон, проводжаючі вийти із нього. Ще хвилина і мелодійний голос чергового відправить нас в дорогу. Вагон злегка гойднувся. Ну все. Поїхали.

Колеса почали відстукувати такт. У вікні вагону побігли повз придорожні ліхтарі, будинки, дерева. Тільки небо нікуди не біжить. Воно постійне.

Я дивився у вікно. Плацкартний вагон, у ньому завжди присутня особлива атмосфера мандрівки.

Їхати цілу ніч. Раніше для мене це було б нестерпно, а тепер, дорога – мої шлях і школа.

Саме в дорозі я зміг познайомитися із книгами Анастасії Нових, прослухати багато передач за участю І.М. Данілова, важливі для мене настільки, що просто не вистачить слів пояснити всю цінність отриманих мною Споконвічних Знань. Завдяки їм, моє життя змінилося. Повністю змінилося.

Є вислів: людина преобразилася.

Раніше мені було не зрозуміло, як це? Тепер я це зрозумів. Це коли все зовнішнє, яким було, таким і залишається, залишається на своїх місцях. Змінюється… лише тільки внутрішнє ставлення до всього.


Перемени у зовнішньому світі йдуть із внутрішнього світу людини


В якийсь момент, всередині ніби «зривається завіса», яка приховувала неймовірну красу світу. І погляду відкривається Світ прекрасний! Радує кожний крок і кожна мить життя. Прокидаєшся і засинаєш із почуттям вдячності і щастя. В людях починаєш бачити хороше. Стаєш дійсно вільним, і твоє життя стає Життям!

Любов!

Поряд в купе по сусідству дві похилого віку жінки. Судячи з їхнього вигляду – паломниці. Чорний одяг, в руках чотки, в кишеньці одягу псалтир, хустки на головах. Здаються дещо суворими.

«Господи благослови, Цариця небесна...» – чую тихий голос однієї з них. Поступово голос переходить на шепіт. Читає молитву. Хреститься.

Дивлячись на них, я також згадав храмову атмосферу. Ту глибоку тишу, незвичайну внутрішню наповненість. Запах ладану і ніжне потріскування свічок навпроти ікон, гучне і розкотисте відлуння від підборів крокуючих парафіян та їхні приглушені розмови.

Відчуваю дивовижну простоту цього розуміння. Лежачи на своїй полиці закидаю руки за голову і дивлюся вгору… Любов. Я відчуваю її всередині. Вона подібна світанку Сонця в сонячному сплетінні. Стає дуже радісно. Внутрішня радість не звичайна, вона немов сповнена тепла і світла, тиха і ніжна. Подібна весняному вітерцю, який не дме, а нібито по-дружньому обіймає. Внутрішній світ в унісон у мені немов мелодійно заспівав… Ясність і свобода. Немає суперечок і війн. Немає невдоволення. Мені все зрозуміло. Мені зрозуміла ціль мого життя! У цю мить відчуття внутрішньої Вдячності немов підхопило мене, окрилило, і віднесло за собою високо вгору. Захотілося раптом звідти, з висоти пташиного польоту, обійняти весь світ.

Бог!

Він всюди і навколо!

Закриваю очі.

– «Господи! Дякую Тобі! Від усього серця Дякую!»

І я, і прочанки… Немов між нами виник у цю мить внутрішній діалог, спільний Духовний посил, спільна молитва, спільне Єднання в Духові.

Моя полиця – це келія на цю ніч. Ціла ніч попереду. Прекрасно!


Духовний шлях людини. Цитата з книги АллатРа


Дорога.

Вагон на ходу злегка погойдується. Жінки продовжують тихо спілкуватися між собою. Їхні приємні мелодійні голоси обговорюють поїздку до монастиря, ранкову службу, майбутній піст і багато-багато іншого. Мені приємно бути мовчазним свідком цієї тихої розмови. Одразу згадалося дитинство і казки, які бабуся розповідала на ніч таким же тихим і приємним голосом.

Звідкілясь із сусіднього купе донісся жіночий голос:

«Господи ти Боже мій, можеш не крутитися? Сиди смирно, кому сказала!»

«А яааа хочууууу! Даааай!..» – почувся дитячий вередливий голосок.

Діалог із сусіднього купе трохи повернув мене до реалій потягу.

Все ясно. Дитинка неслухняна.

Втомлені очі мами дитини говорили самі за себе.

– «Давайте. Я допоможу вам», – сказала раптом усміхаючись одна із жінок-прочанок.

– «Ой, дякую, та не варто турбуватися», – відповіла мама дитини. Але малюк дивом опинився на руках у однієї із жінок. Від швидкої зміни обстановки малюк припинив вередувати. Захопившись чотками, він поринув у свій дитячий світ допитливості.

– «Ви краще відпочиньте трохи, – знову пролунав мелодійний і спокійний голос однієї із паломниць. – Ми посидимо з ним, а ви відпочиньте поки», – сказала вона усміхаючись.

Мама дитини хотіла щось сказати, але бачачи рішучість намірів добрих сусідів і спокій малюка, погодилася подякувавши. Втома брала верх, і їй дійсно був необхідний відпочинок.
Як це просто. Як це природно. Без зусиль. Якась невидима сила склеювала наші серця у цій атмосфері мандрівки. Чи випадково? Не думаю. В мені було відчуття, що всіх моїх милих сусідів я неначе знав дуже давно. Потішно.

«Можу також допомогти. Будемо знайомі. Віктор», – усміхаючись бадьоро промовив я.

Свідомість не встигла навіть відреагувати. І як це вийшло? Та взагалі-то і не важливо.

І додав, але вже більш впевнено: «Допоможу. Теж із малюком посиджу якщо щось».

Паломниці з подивом подивилися на мене і посміхнулися у відповідь. І мама, також посміхаючись, кивнула на знак згоди головою.

Ось так просто ми стали однією сім‘єю на момент нашої мандрівки. Без домовленостей, кожен із нас відгукнувся на допомогу одне одному.

Так і їхали. Говорили. Жартували. Міняючись по черзі та виконуючи роль няньок. Згадували казки, різні добрі історії. У ці моменти ми були подібні до відкритих книг, у яких так багато написано хорошого і доброго. Малюк уважно кожного слухав і радів. Минуло години зо дві, і незабаром він перейшов знову на руки улюбленої мами. Ну а ми? Ну а ми так і продовжували весело розмовляти і вже напевно просто за звичкою наглядали за ним.

А потім ми всі разом пили чай. Згадували свої дитячі роки. Ділилися одне з одним життєвими історіями.Здорово. Кожен із нас у ці моменти напевно відчував глибоку радість від спілкування.

Вечір змінила ніч. Вагон заснув. Колеса продовжували методично вибивати такт. Я дивився у напівпрозоре вікно вагону на миготливі дерева, ліхтарі, дороги. Тільки небо було нерухоме.

Як не дивно, але усмішка досі не сходила з моїх губ. Всередині я відчував безмірну радість і свободу! Помітивши своє усміхнене відображення, я тут же підморгнув йому у відповідь, і воно відразу радісно відповіло тим же.

Який прекрасний і дивовижний сьогодні був день!

Саме сьогодні я відчув себе справжнім і цілісним.

Я відчуваю справжнє Життя.

Я відчуваю істинну радість, радість справжнього життя дорогою додому.

Почуття любові переповнює мене. Воно подібне до річки, що вийшла із берегів, яка немов розливаючись навкруги, заповнює собою весь навколишній простір.

Як все просто, дуже просто! Просто Любити! Любити і все! Любити кожної миті свого життя… Кожної миті!

Було вже зовсім пізно. Вагон погойдувався як дитяча колиска. Знову глянувши у темне вікно вагону, я побачив у ньому зоряне небо. Скільки зірок! Скільки світів намагався показати мені бездонний космос. Де межі цього безмірного простору? І чи є вони?


Рігден Джапп. Дім істинний є тільки у Душі!


Саме у цю мить я відчув усередині свою дорогу до Дому. Свій вірний і прямий шлях. І я йшов по ньому. Йшов до горизонту. Йшов туди, де зароджувався яскравий Світанок.

Кожен із нас подібний подорожньому, який іде Додому на Зов, що летить до нього із Вічності, із Духовного Світу. Хто чує Його, знаходить Любов. Саме Любов допомагає подорожньому повернутися Додому!

Продовжуючи споглядати бездонний космічний океан, – у моїй пам‘яті спливли слова:

Камінь, що впав у пісок, – шелест піщинок.

Хвилі прибій – шелест піщинок.

Твій стрімкий біг,

Стопа в пісок – шелест піщинок.

Життя – це всього лише крок,

А роки у ньому – шелест піщинок.

Ріґден Джаппо



Учасник МГР «АЛЛАТРА» Віктор


ЦЕ ЦІКАВО
197

Коментарі (40)
  • И
    Ирина

    Такая тёплая и душевная история, история одного дня ,здесь и сейчас! Всё действительно просто! В простоте проявляется Он, простоту усложняя мы теряем Его. А всё так просто! Спасибо Вам Виктор!

  • Л
    Любовь Д

    Очень приятный, душевный рассказ. Теплота чувств и добрый настрой действует благотворно на читателя. Искренность вызывает чувство благодати. Вы подарили нежность и любовь всему миру. Любовь и Благодарность ❤❤❤

  • Т
    Татьяна

    Спасибо ) воодушевляет и опять же, как все просто просто люби и не слушай, что говорит голос в голове ❤️

  • Т
    Татьяна

    Спасибо за эти простые истины и опыт. Когда читала то как будто сама там присутствовала.

  • А
    Алексей

    Супер!!! Спасибо

  • Н
    Ната

    Спасибо! Статья прекрасна... Подобна медитации...

  • С
    Сергей

    Чем хорош жизненный путь - бесценным приобретением опыта. Но лишь опыт Любви можно взять с собой в Вечность.

  • Т
    Татьяна

    Спасибо большое. Прочувствовала то что за словами рассказа. Все мы одно. Одна большая семью и конечная цель Пути у всех одна. Дом. У нас всех один Дом И мы можем прямо сейчас и каждое следующее мгновение пребывать там, в Раю. Ведь Рай это не место. Рай - это состояние. Состояние Благости.

  • Г
    Галина

    Ваш рассказ, Виктор, пронизан необыкновенным чувством любви и нежности, трепетным отношением друг к другу, так бывает среди любящих сердец, словно с вами вместе я провела это время, в упоении атмосферы дружелюбия и гармонии. Спасибо вам за тихую радость, за жизнь.

  • И
    Ирина

    Так просто, и так понятно описаны чуства в этом рассказе или статье... Чувство единения с Богом, чувства единения с людьми. Спасибо за эти понимания.

  • М
    Марина

    Спасибо за чувство Дома внутри, которые перетекло из Ваших строк в самую Душу!!!

  • О
    О.Дж.

    Спасибо! сколько Любви и Душевного тепла в каждом слове! Спокойствие. Гармония. Чувство Уюта и Домашнего очага. Не могу передать словами то, что вызывает в чувствах эта статья. Спасибо Виктор. Я как будто сама побывала с вами в том мгновении. Гамма чувств великолепна!

    Е
    Елена

    Полностью согласна. Внутреннее наполнение радостью и любовью наполняет читающего.

  • Е
    Евгений

    Спасибо, что поделились своими радостными переживаниями. Как важно жить сейчас и делиться любовью с другими.

  • О
    Ольга

    Такой душевный разговор. Как будто мне рассказывают. Благодарю. Спасибо всем.

  • В
    Василий

    Замечательное наблюдение и опыт, на сколько просто любить!

  • В
    Вероника

    Спасибо за теплоту чувств и погружение в ту атмосферу в поезде, так близко каждому каждое слово и опыт.

  • Т
    Татьяна

    Читаю и такое тепло внутри разливается. Спасибо за Любовь. Всё так просто.

  • Л
    Леся

    Душевный рассказ. Прям окунулась в атмосферу Любви, тихой радости и единения со всеми) Спасибо большое!

  • Е
    Елена

    Такая любовь, такая наполненность, не хочется уходить с этой страницы, чтобы не потерять это чувство. Спасибо автору за тихую радость, счастье, осознание единства со всеми.

  • А
    Александра

    Спасибо за такую умиротворяющую статью, все внутри спокойно и начинаю чувствовать Любовь. Спасибо вам за понимание этой простоты. Каждый миг в любви.

  • Н
    Неля

    Так легко и светло от этих строк. Спасибо Виктору, что поделился Любовью 💝💝💝

  • О
    Ольга

    Спасибо автору за глубокую и душевную историю. Приятный, простой и искренний слог будто погрузил меня на время в этот поезд и атмосферу дома. Ведь на самом деле стать одной семьёй всем миром очень просто. Нужно только понять, как это просто...

  • Л
    Лариса

    Статья читается, как будто ручеек бежит, то ускоряется, то замедляется. Так легко переплетены земные истории с Небом и космосом. Чудесные цитаты как помощники на Пути Домой. Спасибо. Радостно

  • Н
    Нина

    Спасибо за глубину, прочитала и как водой чистейшей умылась. Свежо и уютно, как дома.

  • М
    Мила

    Огромное спасибо за статью, она пропитана Любовью и Благодарностью! Спасибо за опыт!

  • Ю
    Юлия

    Читаю статью в электричке). И тоже ощутила близость, родство окружающих пассажиров. Мы все едины, все из одного дома. Хочется обнять всех-всех. Давайте любить друг друга!

  • А
    Анатолий

    Спасибо за статью, которая наполнена Любовью и Благодарностью!

  • О
    Оксана М

    Огромное спасибо за чувства! Люблю... Благодарю...

  • М
    Мстислав

    Очень классная, душевная статья! 💓☀️

  • В
    Виктория

    Камень, упавший в песок – шелест песчинок. Волны прибой – шелест песчинок. Твой стремительный бег, Стопа в песок – шелест песчинок. Жизнь – это всего лишь шаг, А годы в ней – шелест песчинок. Ригден Джаппо

    💟 Эти слова всегда приходят на ум в самые глубокие и наполненные чувства ми моменты Жизни 💌

  • В
    Виктория

    Очень-очень душевный рассказ 🤗. Всегда любила атмосферу поезда и дороги. Особенно этот стукот колёс... Радостно, глубоко и приятно💓💓💓

  • К
    Катя

    Классная статья!!! Так здорово, что люди могут вот так просто взять и помочь другому человеку. Это так сближает! И, действительно, понимаешь в этот момент, что вы не чужие, что можно найти что-то общее и есть о чём поговорить. Доброта приумножает счастье в этом мире! В статье так много космоса - так круто! И очень в тему та картинка изнутри поезда - как будто автор статьи сфоткал))) Особенно подчёркивают впечатление первые слова после этой картинки "В какой-то момент, внутри словно «срывается завеса», которая скрывала невероятную красоту мира. И взору открывается Мир прекрасный!" После этих слов появляется такая наполненность внутри и захотелось снова посмотреть на картиночку и вглядеться в розовые части неба и увидеть ту красоту, которую описывает автор. Но истинная красота внутри. И это передаётся чувствами, которые порождает эта статья))

    В общем - впечатление - супер!! Спасибо вам, АллатРа Вести!!!

    А
    Анастасия

    Спасибо. Спасибо за такие крутые картиночки))) Каждый привнес свой посильный вклад, малое действие от многих людей - породили такой результат.

  • Е
    Елена

    Прекрасный рассказ, спасибо🙏🏻

  • А
    Артём

    Замечательная и прекрасная дорога домой. Как будто был сам там, как будто иду рядом и чувствую тоже самое... растворение в любви

  • Ю
    Юлия

    Спасибо за душевный рассказ. Каждый человек живёт в двух мирах одновременно. Один внешний мир, другой внутренний. Автор поделился своим опытом, как, наведя порядок во внутреннем мире, всё внешнее начинает видеться в других красках, радостных и ярких.

  • H
    Hanka

    Улыбка и Радость и у меня. Чудесная статья.

  • А
    Алёна

    Спасибо большое, этот рассказ погружает в чувства еще больше, каждая строчка отзывается. И радость уже оттого, что это статья существует и есть возможность еще раз прочитать и с другими поделится. У всех у нас одна дорога).

  • Е
    Елена Л

    Спасибо за душевную статью. Действительно мы как путники, которые идут по лабиринтам жизни. И тут главное – определиться с направлением, которое выведет нас к Свободе. Сейчас благодаря книгам Анастасии Новых эти Знания снова в миру. И только от нашего выбора зависит куда мы придём – к Жизни, или останемся в иллюзиях лабиринта.

  • О
    Олеся

    Такое чувство сопричастности и лёгкой радости, такое ощущение, что я присоединилась в это чудное движение домой! Благодарю!

  • О
    Ольга

    Это великолепно. Спасибо за тихую радость. Все мы просто попутчики по пути домой...

Залишити коментар