Довіра чи сумніви? Чию Волю я проводжу?

Довіра чи сумніви? Чию Волю я проводжу?

Хто пізнав любов Божу, той любить весь світ
і ніколи не нарікає на свою долю,
бо тимчасова скорбота заради Бога
приносить вічну радість.

Преподобний Силуан Афонський
 
 
Давно за собою помітив, що під час піших подорожей або ж «автостопу» виникало непідробне відчуття життя. Воно з'являлося просто нізвідки. Я насправді жив. І тільки зараз, розглядаючи це з позиції Знань, які викладені в книгах Анастасії Нових, я зрозумів, що відбувалося. У такі моменти мене не турбували проблеми в навчанні, на роботі, вдома. Та й, взагалі-то, думок особливо не було. Єдине, що було в голові, - це споглядання того, що відбувається навколо, спостереження за природою.

Іноді діставалися з кишені чотки і тараторилась молитва «Господи, Ісусе Христе, помилуй мя...», звичайно, свідомістю, але в голові не було нічого зайвого. Тільки слова молитви, радість від перебування в цьому місці і відчуття життя. Була дорога, була мета призначення, був приблизний маршрут, але не було якого-небудь плану, як йти. Кожен крок був новим і залежав від того, що з'являлося на шляху. Всі люди були друзями, у котрих можна було уточнити маршрут. За кожним поворотом було щось нове, невідоме. Не було очікування наступного моменту. Просто була радість життя і повноцінна довіра долі, яка вела мене вперед. Зараз я можу сказати, що це була довіра Богу, бо все, що б не траплялося на дорозі, було з Волі Його.
 
Але, по поверненню в місто, відчуття довіри зникало, наче його й не було. Голову захоплювали переживання в питаннях суєти. Постійно шарпали сумніви про правильність чогось зробленого в минулому. Або атакували думки з вічним питанням: «Ой, а як же це буде?». Відчуття життя змінювалося на тягар існування.
 
Але чому не можна довіритися Богові в кожному дні? Незалежно від того, де я перебуваю? Чому сумніви починають гризти з превеликою завзятістю?


Сумніви

Сумніви є породженням страху, страху перед майбутнім. А страх - це тенета Тваринного начала в людині. Для чого? Щоб посіяти розбрат, розхитати, а головне, вимотати і насититися її увагою. В першу чергу сумніви виникають від нестачі знань про картину світу.
«Недовіра до себе і сумніви виникають від незнання Істини. Незнання Істини від небажання зазирнути всередину себе, адже там Істина. Істина - це Життя або Смерть. Страх перед Істиною, який виходить від Тваринного начала, спотворює її, намагаючись віддалити. Але вона неминуча, який би вибір не зробила Людина. Навіть темниця не позбавить свободи світлу Душу, і ніяка земна влада не зробить вільною тварину, приречену на смерть».
(З книги А. Новых, «АллатРа»)
В першу чергу потрібно зазирнути всередину себе і побачити Істину. Істинну свою природу. Зупинитися і запитати: «Хто я?» Поспостерігати за тим, що відбувається з позиції спостерігача від Духовного начала. Подивитися, що заважає всередині мене прийняти те чи інше рішення. І побачити, який варіант виходить від почуття любові і знаходиться в гармонії з почуттям совісті. Адже що таке позиція Спостерігача? Бути не тільки неупередженим до результату і руху ситуації, а й перебувати над нею.

Часто буває так, що сумніви породжують пост-сумніви: «А ось треба було б по-іншому зробити». А зробити щось по-іншому вже не можна, але ж, часом, так сильно хочеться. У цей момент важливо згадати, що будь-яка ситуація є урок, з якого отримується досвід. А з досвіду можна прийняти вже наступне рішення, зробити новий крок, виходячи з віянь Душі.
 
Щоб перервати сумніви, потрібна дія. Будь-яка дія. Бо коли дія вже сталась, є результат (так не важливо який - знову ж таки досвід), то зникає “пальне” для сумнівів. Більше нема чого вкладати свою увагу в ці чвари в голові на тему «що буде, якщо...». Але дуже важливо в цей момент прийняти результат і холоднокровно його розглянути. Чому холоднокровно? Тому що це тільки досвід, ще один крок у пізнанні себе і світу.
«Треба тільки відкритися і довіритися Богу... Коли вона відновлює таке внутрішнє спілкування з Богом, до неї приходить тверезе розуміння своєї обмеженості сприйняття життя, бачення його лише почасти. Бог єдиний, хто бачить життя людини в повному обсязі. Приходить розуміння, що навіть найважче страждання є тією обставиною, яка насправді виводить на шлях спілкування з Богом, поновлення втрачених духовних зв'язків. Тому що Бог бачить спокуси людини та її можливості внутрішніх духовних змін. Тому Бог дає такі обставини, завдяки яким людина набуває досвід і розуміння свого вибору, можливість відновити з Ним спілкування, що сприяє в результуючому підсумку злиттю Особистості з Душею і виходу в духовний світ».
(А. Нових, «АллатРа»)


Чи моя воля мати сумніви?

У передачі «Ілюзія і шлях. Істина на всіх одна» Ігор Михайлович говорив, що «по Волі Бога весь світ проявляється і зникає, решта – справа людей. Твій вибір!".
 
Глибина цієї фрази прийшла тільки з часом. Адже, як відомо, людина не володіє власною волею, а тільки проводить волю чи Божественну, чи Тваринного розуму. Точніше, ми вибираємо провідником чиєї волі бути в даний момент. І далі запускається механізм програми, яка і проявляється в цьому світі. Або від Бога, або від Тваринного начала. Остання, в основному, проявляється через свої стовпи: руйнування, виживання, розмноження, домінування. А Божественна воля - через Любов і творіння.

Перед людиною найчастіше не ставиться пряме запитання, чию волю вона хоче проводити. Їй просто пропонують ПРИДІЛИТИ УВАГУ привабливій картинці (ну або ось тій, іншій, так ні ж, ось, третій, ще кращій) або ж продовжити перебувати в гармонії з собою.
Дізнатися, чию волю я проводжу в цей момент, допомагає звичайний погляд всередину себе. Чи спокійно мені? Перебуваю я в страху, сумнівах чи перебуваю в любові і спокої?
Преподобний Силуан Афонський пише наступне:
 
«Як дізнатися, чи живеш ти по волі Божій? Ось ознака: якщо ти сумуєш за будь-якою річчю, то значить не цілком віддався волі Божій. Хто живе по волі Божій, той не дбає ні про що. І якщо йому потрібна якась річ, то він і себе і річ віддає Богові; і якщо не отримає потрібну річ, то все одно залишається спокійний, як ніби мав її. Душа, яка віддалася волі Божій, нічого не боїться: ні грози, ні розбійників, нічого. Але щоб не трапилося - вона каже: «так Богу завгодно». Якщо хворий, - думає: значить мені потрібна хвороба, інакше б Бог не дав мені її. І так зберігається спокій в душі і тілі».
 

Довіра

«Виконуючий волю Господню всім задоволений, хоча він і бідний, і можливо, хворий і страждає, тому що його веселить благодать Божа. А хто незадоволений своєю долею, нарікає на хворобу або на того, хто образив, той нехай знає, що він знаходиться в гордому дусі, котрий забрав у нього вдячність до Бога».
 
(Преподобний Силуан Афонський)
Довіритися - довірити себе. Якщо трохи глибше покопатися в слові довірити, то можна побачити наступне: до + вірити. Тобто, те, що приходить ще до віри, і означає її перший ступінь появи. Довіра - це ввірення себе, своєї подальшої долі. Але це не означає зняття з себе відповідальності за свої думки, вчинки або дії. Людина несе відповідальність за те, що вона вибирає, чию волю проводить.
«Велике благо - віддатися волі Божій. В душі тоді один Господь, і немає іншої думки, і вона чистим розумом молиться Богу. Коли душа цілком віддалася волі Божій, тоді Сам Господь починає керувати нею, і душа безпосередньо вчиться від Бога ... Гордовитий не хоче жити по волі Божій: він любить керувати собою сам; і не розуміє того, що не вистачає у людини розуму без Бога керувати собою».
(Преподобний Силуан Афонський)
Ввіряння себе Богу означає відкриття себе Йому. Людина забуває про себе, перестає звертати увагу на свої швидкоплинні бажання, і всю увагу свою віддає внутрішньому світу, своїй душі. Тоді всі її дії і вчинки походять із правдивого внутрішнього бажання єднання з Богом. Людина стає провідником волі Творця.

Якщо підсумувати, то можна виділити певні дії для подолання сумнівів:
  • Відповідь на питання: «Чию волю я зараз проводжу?»
  • Погляд з позиції Спостерігача від Духовного начала.
  • Вибір рішення, виходячи з внутрішніх почуттів і Совісті.
  • Прийняття результату, адже все дано для досвіду.
  • Розуміння, що повну картину ситуації видно тільки Творцю.
  • Довіра до Бога.
У протистоянні сумнівам і недовірі допомагає молитва. Часто саме вона є найважливішою підмогою в цьому протистоянні. Вона розкриває глибинні почуття і відсікає все зайве, всі сумніви в голові, стає єдиною думкою. Тією єдиною внутрішньою думкою, яка стає міцною опорою на шляху людини.

Отче мій Істинний,
На Тебе Єдиного уповаю,
І молю Тебе, Господи,
Лиш про спасіння душі своєї,
Хай буде воля Твоя Свята
Укріпленням моїм на шляху цьому,
Бо життя без Тебе мить пуста.
І лише в служінні Тобі життя Вічне.
Амінь.

Душеспасительна молитва

На закінчення наведу уривок з книги Анастасії Нових «Птахи і камінь»:
 
«Багато хто приступає до даної внутрішньої молитви або через страх «мук пекельних», або через особисту користь в майбутньому. Хоча ті святі мужі, яких ця молитва дійсно привела до відкриття власного внутрішнього храму душі, писали, попереджаючи, що «страх мук пекла є шлях раба, а бажання нагороди в Царстві, - при цих словах Сенсей глянув на Макса якимось незвичайним, проникливим поглядом, у Макса навіть мурашки по спині пробігли, - є шлях найманця. А Бог хоче, щоб ви йшли до Нього шляхом синівським, тобто з любові і старанності до Нього вели себе чесно і насолоджувалися б рятівним з'єднанням з ним в душі і серці». Бога можна осягнути тільки за допомогою внутрішньої, чистої Любові».
Але ж кому, як не Отцю нашому і Любові Його ми можемо цілком довіряти?
 

Автор: Юрій Валов
 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 179

Підписатися на новини



Довіра чи сумніви? Чию Волю я проводжу? - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 179
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція