ДУХОВНИЙ ШЛЯХ: РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ВИБІР ДІЯТИ!

ДУХОВНИЙ ШЛЯХ: РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ВИБІР ДІЯТИ!

Багато людей упродовж усього свого життя замислюються над тим, навіщо прийшли в цей світ. Що найважливіше в житті? З підліткового віку мені періодично снився один і той самий сон: ніби я кудись дуже поспішаю. Мені потрібно терміново встигнути. Це надзвичайно важливо для мене! Це міг бути потяг чи автобус. Я докладала багато зусиль, щоб встигнути, але уві сні мої дії сильно сповільнювалися, і я практично не рухалася. Це призводило до відчаю і безсилля. Я часто замислювалась над тим, що я не встигаю? У мене є сім'я, діти, робота, друзі.  Що я ще повинна зробити? Чому не заповнюється внутрішня порожнеча і не покидає відчуття, що я упускаю щось дуже важливе?

Доторкнувшись до Споконвічних Знань, я зрозуміла, що мені необхідно пізнати себе як Особистість, як Духовну істоту. Адже це найголовніша задача кожної людини, яка прийшла в цей світ.

Почалася робота над собою. Але донедавна не було чіткого розуміння, як знайти гармонію між особистим Духовним розвитком і активною діяльністю. Було теоретичне розуміння того, що це взаємопов'язані процеси. Вони доповнюють одне одного і сприяють набуттю практичного досвіду і нових навичок. Але людська свідомість вкрай обмежена у сприйнятті того, що може пізнати людина як Особистість. Логічні міркування не дають відповідей на подібні питання. Вони лише відводять увагу на зовнішню метушню і нескінченні міркування про те, як має бути.

Відбувалися коливання то в один, то в інший бік. Іноді здавалося, що діяльність не особливо важлива. Яка користь від дій, якщо немає розвитку внутрішнього? Потім спалахувало прагнення робити якомога більше для людей. Але при такій активності втрачався внутрішній стан. Поставлена задача виходила на перший план, і виникало занепокоєння: чи все роблю, як потрібно, можливо, потрібно більше? Як результат – страждала самодисципліна, слабшав контроль думок, погіршувалася якість і регулярність виконання Духовних практик. Виникало запитання: де відбувається перекіс, і чому мене кидає з однієї крайності до іншої? Чому під час виконання практики у мене з'являється нестримне прагнення щось робити, бути частиною величезної сім'ї та вкладати свій час і увагу в активну діяльність? Але починаючи діяти, я втрачаю внутрішній стан...

На допомогу прийшла передача за участю Ігоря Михайловича Данілова «Духовний шлях: філософія та реальність», в якій пролунала чітка відповідь на всі мої нерозуміння в цьому питанні.

Жанна: Питання полягає в тому, що ті люди, які активно допомагають у проектах... Свідомість їм каже, що не потрібні Духовні практики, тому що вони і так багато роблять, викладаються на повну, намагаються допомогти людям. А Духовні практики, і так само Духовний стан у дні тримається.

І є друга група людей, яка говорить про те, що «ось я роблю Духовні практики, адже мені добре, всередині радість, любов, я відчуваю зв'язок із Богом. Навіщо мені робити проекти, які будуть відволікати мене від цього стану?» Тобто ось дві крайності.

Ігор Михайлович: Це камені з двох сторін дороги: що то камінчик, який на узбіччі лежить, що то камінчик, який на узбіччі лежить. Але вони поруч із дорогою. Вони бачать дорогу, вони бачать людей, що йдуть цією дорогою, і цим задовольняються. І кажуть: «Ну навіщо мені?  Я ж і так поруч». Так?

А насправді йдуть ці люди кудись? Йдуть, але не туди.

Чесність перед собою допомогла побачити, що обидві крайнощі не є справжнім рухом по Духовному шляху, а лише створюють ілюзію розвитку. Причина була в тому, що починаючи активно діяти, я дозволяла собі розслабитися і пропускати практики, оскільки вважала: «Я ж роблю благу справу!  Іншим разом зроблю комплекс практик. На все не вистачає часу!» І це поступово набувало регулярності. Звучали логічні доводи, чому я не пишу щоденник і не роблю практики, чому послабила контроль за думками. Я ж активно дію!

Я усвідомила, що можна робити дуже багато, але якщо не відбувається розвитку мене як Особистості, то і зовнішня активність не приносить потрібних плодів. Це взаємопов'язані процеси. Коли йде внутрішній розвиток, набувається певний ступінь свободи, і, як наслідок, виникає потреба діяти. Дія наповнює ще більше і допомагає глибше зануритися в практику. Практичний досвід дотику до себе істинного допомагає відмовитися від хибних установок свідомості та діяти щиро, з Любов'ю.  І ось у цьому єдиному процесі внутрішніх змін і зовнішніх дій відбувається істинне зростання Особистості.

Необхідно чітко розставити пріоритети.  Все зовнішнє походить від внутрішнього: «Коли Бог на першому місці, то все інше на своєму».

Дивовижно те, що часу насправді вистачає на все! Більше того, ти встигаєш ще більше! Логічного пояснення цьому немає. Ти просто спостерігаєш, як твої діяння виростають із щирого прагнення ділитися тим Світлом, яке горить всередині. Це, у свою чергу, породжує ланцюжок подальших подій, спрямованих на об'єднання людей і Благотворення!

На сьогоднішній день важливі дії кожної людини.  Оскільки разом ми можемо дуже багато чого змінити. Відчуваючи Зов ізсередини, людина здатна зробити неможливе. Адже нею рухає щирість та істинна Любов до Бога та всіх людей. Така людина здатна запалити серця тих, хто поруч, і бути прикладом внутрішніх змін для оточуючих. Вона починає діяти не від установок его, а від глибинних почуттів, які переповнюють. Відходить важливість того, що про це говорить власна свідомість і свідомість інших людей. Бездіяльність стає рівносильною смерті. У дії видимій і невидимій розгорається Життя! Життя, яке не має меж і умов. Життя, яке є проявом справжньої Божої Любові в кожній людині!


Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Яна К.


ЦЕ ЦІКАВО
169

Коментарі (14)
  • О
    Олена

    Яночка, даже дякую за статью! Вона чудова, бо в ній пояснюється як по-справжньому зберегти гармонію та рівновагу між малим та великим джихадом. Це дуже важлива тема, тому що кожен стикається з подібними витівками своєї свідомості, коли починає активну участь в проектах. Зі мною теж таке трапляється даже часто. Свідомість просто не хоче робити практики, а аргументує, що я і так вже попрацювала над собою у проекті. Тобто для неї це ще один засіб ввести в оману особистість. Завдяки таким статтям, починаєш краще розуміти себе і не погоджуватись на умови, які нав'язує свідомість.

  • Н
    Наталья

    Да, сознание заводит в глубокие дебри, день пролетает незаметно, по факту сделать толком ничего не успеваю... спасибо за статью, ещё один костыль для идущего!

  • Л
    Людмила

    Спасибо большое за откровенное видение ситуации . Действительно двойные стандарты обычного зависания в системе. Пол дела это ещё не целое дело. Как важно постоянно быть беспощадно - честным перед самим собой и быть руками, устами Бога. Нам нужно только начать. БлагоДарю, Яночка. Нам все дано)))

  • Л
    Людмила

    Большое спасибо! С такими же вопросами: нехватка времени, чему отдать приоритет, уловки сознания уводят от главного на данный момент или обман сознания - сталкиваюсь и я. А ведь главное - Любить постоянно, ежесекундно быть с Богом. Что этому может помешать?

  • Р
    Роман

    Дякую за прекрасну статтю. Я також не можу знайти "золотої" середини між духовним та соціальним життям. Гарно підмічено: «Когда Бог на первом месте, то всё остальное на своём»

  • О
    ОЛЬГА

    Похожая ситуация. Ощущение нехватки времени и постоянные угрызения за недостаточное занятие духовным развитием. Всё необходимо сбалансировать, чтобы продвигаться в духовном развитии.

  • Е
    Елена

    Я тоже однажды задалась вопросом, а что дальше? И были разные поиски смысла. Но все не то. Не наполнялась смыслом, пока узнала правду. И как верно Яна описывает логические доводы сознания. Спасибо, очень ценный опыт!

  • Н
    Наталья

    Спасибо, Яна! Да, сознание коварно и оказывает нам медвежью услугу, но когда Бог на первом месте, все остальное на своём!

  • О
    Ольга

    Яна, благодарю за статью. Раньше тоже снились сны, что на самолёт опаздываю и что вещи собрать не успеваю... Тягостное впечатление было от этих снов. Сейчас они исчезли. Есть ясное понимание цели жизни, и есть все инструменты, чтоб этой цели достичь - стать частью огромной дружной семьи, Духовного мира. Но и сознание не дремлет, поэтому и у меня были и сейчас есть эти мысли, что либо духовные практики важнее, либо деятельность на благо людей важнее.. Спасибо за Ваше понимание, мне так легче честно и в себе разобраться.

  • В
    Вика

    тоже замечала такой момент крайностей.. то много делаю и появляется суета.. то сижу и придумываю занятия.. и действительно пропускала практики.. с мыслями "ну это же важный созвон..", "сделаю позже.." А суть в том чтобы любить! и делиться Любовью в каждой минуте!

  • Е
    Елена

    Очень красивая статья, живая и наполненная Любовью. Без благого действия действительно чувствуешь себя каким-то неживым и практики вялые получаются, а в действии появляется радость, которая и в практиках усиливает чувства к Душе. Спасибо большое за Ваш опыт, Яночка!

  • О
    Олеся

    Спасибо, Яна! Тоже замечала за собой такие качели: сознание подталкивает "делай больше, ещё и ещё! минутки нет расслабиться, надо все сделать" и тем самым включается гордыня и внутренне состояние теряется. А когда ты делаешь что-то по распространению знаний и чувствуешь вот сейчас желание сделать практику и делаешь, а не откладываешь на потом, такое наполнение идёт! И для себя поняла, что очень важна дисциплина и сознания и выполнения духовных практик!

  • О
    Ольга

    Спасибо большое 💕🙏 Особенно интересно было понимание о снах - я постоянно спешу и опаздываю, чаще всего в школу. Это просто ощущение внутреннее, а уже сознание трансформирует в образ

  • Н
    Наталья

    Спасибо, Яна. Что поделилась своим опытом. Благодаря твоему опыту, я поняла, что моё хождение идёт от края дороги до другого края. То есть, то углубляюсь в практики и медитации. Или на оборот больше в проектах, тогда пропускаю практики. А нужно идти ровной дорогой, по центру.

Залишити коментар