ДУХОВНИЙ ШЛЯХ: РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ВИБІР ДІЯТИ!

Багато людей упродовж усього свого життя замислюються над тим, навіщо прийшли в цей світ. Що найважливіше в житті? З підліткового віку мені періодично снився один і той самий сон: ніби я кудись дуже поспішаю. Мені потрібно терміново встигнути. Це надзвичайно важливо для мене! Це міг бути потяг чи автобус. Я докладала багато зусиль, щоб встигнути, але уві сні мої дії сильно сповільнювалися, і я практично не рухалася. Це призводило до відчаю і безсилля. Я часто замислювалась над тим, що я не встигаю? У мене є сім'я, діти, робота, друзі.  Що я ще повинна зробити? Чому не заповнюється внутрішня порожнеча і не покидає відчуття, що я упускаю щось дуже важливе?

Доторкнувшись до Споконвічних Знань, я зрозуміла, що мені необхідно пізнати себе як Особистість, як Духовну істоту. Адже це найголовніша задача кожної людини, яка прийшла в цей світ.

Почалася робота над собою. Але донедавна не було чіткого розуміння, як знайти гармонію між особистим Духовним розвитком і активною діяльністю. Було теоретичне розуміння того, що це взаємопов'язані процеси. Вони доповнюють одне одного і сприяють набуттю практичного досвіду і нових навичок. Але людська свідомість вкрай обмежена у сприйнятті того, що може пізнати людина як Особистість. Логічні міркування не дають відповідей на подібні питання. Вони лише відводять увагу на зовнішню метушню і нескінченні міркування про те, як має бути.

Відбувалися коливання то в один, то в інший бік. Іноді здавалося, що діяльність не особливо важлива. Яка користь від дій, якщо немає розвитку внутрішнього? Потім спалахувало прагнення робити якомога більше для людей. Але при такій активності втрачався внутрішній стан. Поставлена задача виходила на перший план, і виникало занепокоєння: чи все роблю, як потрібно, можливо, потрібно більше? Як результат – страждала самодисципліна, слабшав контроль думок, погіршувалася якість і регулярність виконання Духовних практик. Виникало запитання: де відбувається перекіс, і чому мене кидає з однієї крайності до іншої? Чому під час виконання практики у мене з'являється нестримне прагнення щось робити, бути частиною величезної сім'ї та вкладати свій час і увагу в активну діяльність? Але починаючи діяти, я втрачаю внутрішній стан...

На допомогу прийшла передача за участю Ігоря Михайловича Данілова «Духовний шлях: філософія та реальність», в якій пролунала чітка відповідь на всі мої нерозуміння в цьому питанні.

Жанна: Питання полягає в тому, що ті люди, які активно допомагають у проектах... Свідомість їм каже, що не потрібні Духовні практики, тому що вони і так багато роблять, викладаються на повну, намагаються допомогти людям. А Духовні практики, і так само Духовний стан у дні тримається.

І є друга група людей, яка говорить про те, що «ось я роблю Духовні практики, адже мені добре, всередині радість, любов, я відчуваю зв'язок із Богом. Навіщо мені робити проекти, які будуть відволікати мене від цього стану?» Тобто ось дві крайності.

Ігор Михайлович: Це камені з двох сторін дороги: що то камінчик, який на узбіччі лежить, що то камінчик, який на узбіччі лежить. Але вони поруч із дорогою. Вони бачать дорогу, вони бачать людей, що йдуть цією дорогою, і цим задовольняються. І кажуть: «Ну навіщо мені?  Я ж і так поруч». Так?

А насправді йдуть ці люди кудись? Йдуть, але не туди.

Чесність перед собою допомогла побачити, що обидві крайнощі не є справжнім рухом по Духовному шляху, а лише створюють ілюзію розвитку. Причина була в тому, що починаючи активно діяти, я дозволяла собі розслабитися і пропускати практики, оскільки вважала: «Я ж роблю благу справу!  Іншим разом зроблю комплекс практик. На все не вистачає часу!» І це поступово набувало регулярності. Звучали логічні доводи, чому я не пишу щоденник і не роблю практики, чому послабила контроль за думками. Я ж активно дію!

Я усвідомила, що можна робити дуже багато, але якщо не відбувається розвитку мене як Особистості, то і зовнішня активність не приносить потрібних плодів. Це взаємопов'язані процеси. Коли йде внутрішній розвиток, набувається певний ступінь свободи, і, як наслідок, виникає потреба діяти. Дія наповнює ще більше і допомагає глибше зануритися в практику. Практичний досвід дотику до себе істинного допомагає відмовитися від хибних установок свідомості та діяти щиро, з Любов'ю.  І ось у цьому єдиному процесі внутрішніх змін і зовнішніх дій відбувається істинне зростання Особистості.

Необхідно чітко розставити пріоритети.  Все зовнішнє походить від внутрішнього: «Коли Бог на першому місці, то все інше на своєму».

Дивовижно те, що часу насправді вистачає на все! Більше того, ти встигаєш ще більше! Логічного пояснення цьому немає. Ти просто спостерігаєш, як твої діяння виростають із щирого прагнення ділитися тим Світлом, яке горить всередині. Це, у свою чергу, породжує ланцюжок подальших подій, спрямованих на об'єднання людей і Благотворення!

На сьогоднішній день важливі дії кожної людини.  Оскільки разом ми можемо дуже багато чого змінити. Відчуваючи Зов ізсередини, людина здатна зробити неможливе. Адже нею рухає щирість та істинна Любов до Бога та всіх людей. Така людина здатна запалити серця тих, хто поруч, і бути прикладом внутрішніх змін для оточуючих. Вона починає діяти не від установок его, а від глибинних почуттів, які переповнюють. Відходить важливість того, що про це говорить власна свідомість і свідомість інших людей. Бездіяльність стає рівносильною смерті. У дії видимій і невидимій розгорається Життя! Життя, яке не має меж і умов. Життя, яке є проявом справжньої Божої Любові в кожній людині!

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Яна К.