Єднання – п'ята основа АЛЛАТРА

Єднання – п'ята основа АЛЛАТРА

Але нема безумцям вороття,
Бо ладні без вагань і каяття
Будь-що – навіть себе самих – віддати,
Щоб не урвалась нитка золота,
Яка стає дорожча за життя,
Коли два серця нею поєднати…

Судилось їхнім злитись голосам,
Блукати в цвіті душам сам на сам.
Вдихати вічність подихом єдиним
І стрітися з зітханням на вустах
На переправах і хитких мостах,
На перехрестях сутінок і днини...

(Володимир Висоцький, «Балада про кохання»)
Переклад: Олександра Сергієнко

 

Якщо попросити сучасну людину розтлумачити термін «єднання», то можна отримати досить-таки різні відповіді. Хтось скаже, що єднання – це передусім міцний зв'язок в родині, дотримання сімейних традицій і правил моралі, допомога маленьким і повага до старших. Хтось скаже, що єднання стосується в першу чергу друзів, товаришів, приятелів, і що саме вірна дружба призводить до єдності між людьми. Хтось згадає про робочий колектив, про співпрацю, надійність, самовіддачу. Закохані відзначать, що поняття єднання має зв'язок з щирими глибинними почуттями, які виникають по відношенню до коханої людини.

Найцікавіше, що кожен з цих людей буде по-своєму правий, але тільки частково. Саме поняття єднання передбачає відсутність будь-яких меж і рамок – все одне, цілісне, і все має право на життя без будь-якого відділення і неприйняття. Єднання – це єдність з усіма і всім, без відкидання, поділу, обмежень. Почуття єднання насправді дуже близьке до почуття любові. Коли людина відчуває себе єдиним з усіма і всім, що їй нема від кого захищатися, вона не чекає ні від кого підлості і сама нікому не заподіє шкоди чи болю. Така людина буде сприяти розвитку і поширенню всього доброго, прекрасного, чистого навколо себе. Коли в світі немає чужих, тоді немає байдужості, презирства, ненависті. Відкриваючись світу і відчуваючи свою єдність з ним, людина неодмінно відчуває і Любов до всього сущого. А справжня Любов, як відомо, «довго терпить, любов милосердна, любов не заздрить, любов не величається, не чваниться,
не чинить свавілля, не шукає свого, не дратується, не замислює зла,
не тішиться неправдою, а співрадіє з істиною;
усе покриває, всьому вірить, всього сподівається, усе зносить».

Коли ж людина говорить, що вона не знає, що таке єднання і ніколи не відчувала його, вона обманює себе. Після народження кожна дитинка відчуває себе єдиним цілим не тільки зі своєю матір'ю, але і з Духовним світом, який є одвічним, справжнім, і який малюкові ще такий близький. Також дитя ще не відокремлює себе від навколишнього світу. Потім дитина усвідомлює свою індивідуальність, але все ж продовжує відчувати потребу в єдності і реалізовує її вже в контакті зі своїми однолітками – при спілкуванні, в іграх, під час спільних занять. Проводячи час у дворі, на майданчику, в дитсадку дитина відчуває свою причетність до колективу, що складається з маленьких особистостей, відчуває свою єдність з такими ж, як вона, людьми, початківцями свого життєвого шляху. Малюк тягнеться до інших друзів, і так вони пізнають світ, допомагаючи один одному, моделюючи ситуації, які готують їх до дорослого життя. Потім дитина йде до школи, і тут вона продовжує вчитися взаємодіяти. Я добре пам'ятаю, як у далекі шкільні роки ми святкували дні народження когось з наших однокласників. Після уроків ми збиралися в класній кімнаті і разом співали пісні, в яких говорилося про дружбу, вірність, надійність, відданість, при цьому ми дружно сміялися, жартували, підбадьорювали один одного. Радість, відчуття щастя примножувалися від того, що щасливими були всі навколо, адже ніхто з нас не відчував себе чужим на цьому святі життя. Так особисте свято одного з нас перетворювалося на спільне свято. Досі чітко пам'ятаю, які прекрасні почуття ми відчували в ті незабутні миті – єдність, братерство, довіра, невинність, чистота.

Тепер, після десятиліть, коли багато в чому життя змінилося, маленькі дітки знову нагадують мені про ці справжні, щирі почуття. Не так давно сестра розповіла про один кумедний і водночас повчальний випадок, який стався з нею і її синочком, тобто моїм племінником. Коли вони разом з п'ятирічним малюком прогулювалися по вулиці, до них підійшов темношкірий чоловік і ламаною російською мовою запитав про правильний маршрут руху. Сестра вказала незнайомцю дорогу, а коли він відійшов, спробувала роз'яснити дитині, що є люди з іншим кольором шкіри, тобто різних рас, національностей. Але малюк ніяк не міг зрозуміти, чим же цей дядько відрізняється від тих людей, яких він бачив раніше. Дитя просто не помітило ніяких відмінностей. Для батьків, як і для мене, це було величезним відкриттям і одночасно важливим уроком. Ось у кого треба вчитися світосприйняття, розуміння життя – у наших дітей.

“Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: "А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?" Натомість питають: "Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?" I потім гадають, що вже знають людину…

Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе... Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі”.

(Антуан де Сент-Екзюпері, «Маленький принц»)

Так, у багатьох з нас залишилися прекрасні спогади з дитинства – світлі, теплі, яскраві. Зараз, коли ми стали дорослими, важливими і вічно зайнятими, необхідно згадати про дитину всередині себе, про себе справжнього. Адже це потяг до єдності, дружби, взаємовиручки одвічно закладене в кожному з нас. Людині потрібна людина – і нікуди від цього не дітися.

Але так трапляється, що багато хто з нас, подорослішавши, чомусь обирають шлях самотності. Так сталося і зі мною. Після закінчення школи я відрізав себе від суспільства, вів себе відокремлено. Забувши про те почуття єдності, яке так надихало мене в дитинстві, протягом багатьох років сприймав світ так, що є «я», і є всі інші. Така позиція відособленості не дарувала мені ні радості, ні щастя. Але тоді здавалося, що так я можу відчувати себе більш захищеним, що таким чином зможу відвоювати собі більш комфортні умови для життя. Інших людей я сприймав як конкурентів, а не як побратимів. 7 мільярдів конкурентів в одному будинку – ось така сумна картина вимальовувалася переді мною на той час.

Але все почало змінюватися з того моменту, як мені до рук потрапили книги Анастасії Нових. Спочатку це були чотири томи «Сенсея», а потім й інші книги цього автора. Після їх прочитання з'явилося відчуття дотику до чогось рідного, близького, але з якоїсь незрозумілої причини в певний період життя ці справжні почуття були забуті мною. Так поступово, сторінка за сторінкою, день за днем, в душі почало оживати те, що спало, те, що повільно помирало. Згодом я дізнався, що не на одного мене ці книги подіяли так чудодійно. Виявилося, вони вже змінили не одну долю. Таким чином мені стало відомо, що існує Міжнародний громадський рух «АЛЛАТРА». Це об'єднання небайдужих людей, які керуються у своєму житті честю, совістю, почуттям гідності. Учасники цієї організації відмовляються жити за тією моделлю, яку нав'язує сучасне споживацьке суспільство з його головними девізами «людина людині вовк», «моя хата з краю» і подібні. Згодом я виявив, що для людей, які представляють дану організацію, прояви доброти, людяності, гуманності стали звичною справою. Учасники руху у своєму щоденному житті керуються фундаментальними принципами, які отримали назву "7 основ АЛЛАТРА". На основі цих базисних світоглядних засад і будуються в організації взаємини між людьми, де взаємодопомога і взаємоповага стали нормою поведінки серед учасників руху. В даних основах йдеться про прості загальнолюдські цінності, відомі людям у всі часи. Багато людей, навіть ніколи не чули про них, але слідують їм інтуїтивно, просто дотримуючись норм моралі, моральності, працюючи над собою в духовному плані. Кожна основа нерозривно пов'язана з шістьма іншими. Таким чином всі вони, переплітаючись, доповнюють одна одну, в цілому створюючи візерунок чудової краси, за словами якої захована бездонна глибинна суть. Зокрема, в п'ятій основі АЛЛАТРА йдеться про те, що загальне єднання, єдність всіх людей світу на духовній основі за допомогою духовно-морального самовдосконалення кожного є основою для побудови створюючого суспільства.

Найбільш дивною для мене стала новина, що побудова такого суспільства – це не питання далекого майбутнього, а реальність сьогоднішнього дня, підкріплена прагненнями багатьох людей. Коли я відчув той потік добра, любові, щирості, що розливався навколо завдяки добрій волі тисяч і тисяч людей, то відчув непереборне прагнення влитися в нього. В цьому стрімкому, але теплому потоці злилися тисячі душ, як одна, і мене теж потягнуло до нього незворотною силою. Вперше за останні десятиліття я згадав свої шкільні роки і те, як ми відзначали дні народження однокласників. До мене повернулося забуте відчуття чистоти і новизни. Я знову, як у дитинстві, відчув себе щасливим, і якийсь час сам, наодинці, насолоджувався цим прекрасним почуттям. Однак товариші й тут допомогли мені зрозуміти, що ні щастя, ні Істину за пазухою не сховаєш – відпускай на волю, хай гуляє світом.

Словами досить складно процес цей змалювати, що відбувається між нами,
Бо коли уми людей мовчать – люди спілкуються серцями.

Весь спектр світловий ти уяви в свідомому єдиному пориві...
Єдність – це ми з тобою! Єдність перебуває в мирі.

Єдність – це потужний щит, що створюємо ми самі.
Ми як магніт єдиний, з серцями що палають!

Єдність – це організм, де кожен орган знає:
"Що я потрібен! Я необхідний! Без мене це життя згасає..."

(Ігорка Щасливий, "Єдність")
Переклад: BERG

 

Досвід участі в різних проектах руху "АЛЛАТРА" відкрив для мене абсолютно нові, досі невідомі грані людських взаємин. Виявляється, добрі справи можуть стати невід'ємним супутником у житті людини; допомога може відбуватися непомітно для чужих очей; сила може бути лагідною і втішаючою, а не лютою; а любов може бути всеосяжною. Я почав зовсім по-іншому розуміти суть таких понять як дружба, товаришування, братерство, єдність. Для себе я вивів просту формулу (на якій не наполягаю – адже це мій досвід): дружба – це чесність перед самим собою. Братерство, єдність – це спільна створююча діяльність, а також відповідальність за свої вчинки перед собою і своїми поплічниками. Це надійність. Саме під час спільної діяльності проявляється щирість намірів людини, її готовність пожертвувати особистими інтересами заради спільної справи, її рішучість відгукнутися за першим покликом.

“Істинний духовний бік людини щодо суспільства проявляється у щирому намірі та безкорисливій її дії на благо суспільства”.

(Анастасія Нових, "АллатРа")

Коли люди об'єднуються в ім'я вищої мети, коли вони діють спільно заради її досягнення, підтримують і страхують один одного – тоді немає у світі такої сили, яка здатна розірвати це Єднання. І тут я зрозумів, чим Духовний світ якісно відрізняється від матеріального: Там немає чужих, Там кожен за кожного "горою", Там немає потреби закриватися від інших, побоюватися, щось приховувати. Там монолітність, єдність і невпинна праця на загальне благо. Але хіба нам щось заважає побудувати такий світ тут, на Землі?

“Нарешті я зрозумів, чому Господь у Своїй любові створив людей відповідальними один за одного і обдарував їх чеснотою надії. Бо так всі люди стали посланниками Бога єдиного, і в руках кожної людини – спасіння всіх”.

(Антуан де Сент-Екзюпері)

Так, йдучи по життю, в якийсь момент мені відкрився найважливіший аспект єднання – єдність з Творцем. Після того, як вдалося відчути, що всі ми – одне ціле, і єдині з Творцем, я вже ніколи не відчував себе самотнім. Це непередаване відчуття свободи, радості, наповнення, яке неможливо висловити словами. Іноді це відчуття схоже на тоненьку, невловиму, ледве чутну мелодію, яка виходить зсередини. А буває, звучить потужна, повнозвучна симфонія, яка сповнює мене відчуттям повноти життя, переливається відтінками подяки, вдячності, захоплення Його могутністю і силою Його Любові. У книзі "АллатРа" є слова, які є для мене найбільш співзвучними і знаходять відгук у моїй душі. Всередині щось підказує, що я йшов до них все своє життя.

«Коли ж людина з почуттям глибокого покаяння починає спілкуватися зі своєю Душею, Любов Божа примножується в ній багаторазово. Бог приходить в Душу і дає їй мир. Вона стає джерелом невичерпної внутрішньої сили для людини. Вона відроджує в ній дух віри, надає можливість усвідомити отриманий досвід і набути новий погляд на своє життя. Людина знаходить дар розуміння: вона в Любові, тому що вона в Бозі і Бог у ній. У неї є що сказати Богу і є сила щирості й віри, щоб відчути Його духовну відповідь. І цей Діалог двох люблячих один одного нескінченний. Тому що Бог є спілкування в Любові. Людина розуміє, що перебування в цьому спілкуванні, одухотворення, єднання з Богом і є справжнє, істинне життя. Ця таємниця, що відбувається в кожному з нас, коли ми її приймаємо і відкриваємося перед Богом у своїх щирих почуттях».

(А. Нових, «АллатРа»)

 

Автор: Віталій Баглай

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 30

Підписатися на новини



Єднання – п'ята основа АЛЛАТРА - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 30
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція