ЦИМ СВІТОМ ПРАВЛЯТЬ МЕРТВІ

ЦИМ СВІТОМ ПРАВЛЯТЬ МЕРТВІ

Мертві люди отримують більше квітів, ніж живі, 

тому що жаль сильніший за вдячність.

Автор невідомий


Вступ

Як ви думаєте, що найбільше займає тих, хто живе, і має величезне значення для них? Мерці! Ви думаєте це не так?!

У житті сучасної людини присутні всілякі традиції, обряди, прикмети і забобони. Ми часом навіть не замислюємося про те, у чому полягає їхній сенс і чому вони так міцно увійшли в наше життя. Але є щось спільне, що об'єднує все перераховане нами. Багато які з них пов'язані з темою смерті і безпосередньо з мертвими: з поминанням їхніх імен і образів.

Думаючи про них, ми з ними спілкуємося. Думаючи про них, проводимо з ними час, продовжуємо жити їхніми інтересами.

Ми приймаємо цю «естафетну паличку» від батьків і передаємо її своїм дітям. І так зі століття в століття.

Ми навіть не здогадуємося про те, що мертві постійно справляють незримий вплив на живих і оточують нас усюди: на картинах у світових музеях, на портретах у шкільних класах, у галереях, артефактах, меморіалах, у скульптурних композиціях на центральних площах... Іменами відомих людей називали не тільки окремі вулиці, а й цілі міста.

Ми навіть не помічаємо, що мертві постійно присутні в нашому житті: в наших будинках – у вигляді фотографій померлих родичів і речей, що належали їм; на кладовищах із їхніми надгробками, прикрашеними портретами та скульптурами (часом у повний зріст), із написами та іменами померлих…

Чому так відбувається?

Що за цим стоїть? 

Кому це було потрібно?

Що відбувається з нами, коли ми згадуємо мертвих?

Усе почалося з найдавніших часів і стало спадщиною магії. А фараони, скориставшись знаннями про те, що при поминанні мертвих живі віддають їм свою життєву енергію, стали активно увічнювати свої імена та образи. Вже пізніше їх стали наслідувати представники царських і королівських династій – і це стало традицією.

І сьогодні вже ми поміщаємо фотографії померлих на пам'ятники. А живі люди, плачучи і страждаючи за покійними, навіть не підозрюють про те, що несвідомо віддають їм життєві сили і тим самим розтрачають своє життя. А мертві, зі свого боку, впливають на живих: з'являються думки зробити більший портрет, більші написи на їхніх могилах. Адже вкладання уваги в ім'я та образ – це як вхідний квиток для мертвих у світ живих!!!

Мертві оточують нас усюди, навіть на грошах: монети і грошові купюри містять образи та імена правителів. Це пішло ще з кінця VI століття до нашої ери. Перський цар Дарій Великий налагодив випуск золотих дариків: на них він був зображений у вигляді лучника, який схилив коліна. А двісті років потому грецький полководець Олександр Македонський став виготовляти монети зі своїм портретом у профіль. Він почав зображати на монеті крупним планом себе коханого, а не богів грецького пантеону, як це було заведено. Бо він тепер «сам – бог». Так само чинили лікійські та інші сатрапи Персії. Це стало стандартом і навіть предметом хвастощів, способом заявити про право на владу.

І скрізь ім'я та образ, ім'я та образ…


Монети з нанесенням образу


Фараони та їхня таємниця

То яку ж таємницю знали фараони, та чого не знаємо ми? І чому їх наслідують усі можновладці?

Це таємниця про цінність уваги, вкладеної людьми в ім'я та образ померлого. Фараони знали, що коли людина померла і стала субособистістю (голодним духом) їй необхідна увага живих людей, щоб годуватися. А для того, щоб енергія уваги йшла до неї та живила, людина повинна знати її ім'я та образ і вкладати в них свою увагу, тобто згадувати.

А як ви вважаєте, невже мертвих дійсно цікавить наша увага? І як вони можуть отримувати її, якщо їх з нами вже немає? Тепер саме час розібратися, що ж таке Особистість і субособистість.

Виходячи зі Споконвічних знань, на 8-й день у тіло новонародженої дитини входить Душа і формується її Особистість.


Особистість  – це ким відчуває себе за життя... Цитата із АллатРа


Таким чином, субособистість – це Особистість, що злилася зі свідомістю в результаті того, що людина за життя не контролювала свою свідомість і всіляко годувала її своєю енергією життя. І цим годувала систему. (Система в кожній релігії називається по-своєму – дияволом, шайтаном, демоном-спокусником Мара, Іблісом тощо. У Споконвічних знаннях систему ще називають Тваринним розумом). Субособистості – постійні служителі системи, і їй вигідно, щоб людина стала субособистістю після смерті фізичного тіла. Тому що субособистість – це живий капітал, який буде годувати її століттями.

Свідомість – це частина системи, а людина навіть не здогадується про те, що свідомість не належить їй, а є щупальцем системи в ній самій. Функція свідомості – зробити так, щоб людина стала субособистістю, або, кажучи релігійною мовою, відправилася в пекло.


У Тваринному началі немає Добра... із книги АллатРа


Так, у системі все хибно. Завдання системи активувати в людині Тваринне начало (свідомість) усіма способами, стимулюючи в ній бажання. А свідомість – це частина системи, і система постійно пінгує наші свідомості: через систему відбувається свого роду розсилка образів, оскільки людина сприймає образи і мислить ними. Вона стандартно використовує людей, які живуть в ілюзіях нав'язливих думок, зокрема і про безсмертя в тілі. Люди не відають про те, що ними маніпулює система, і чим ця гра в «матеріальне безсмертя» може закінчитися насамперед для них. Їхня мрія про безсмертя в матеріальному тілі – це вплив, що йде від субособистостей, від їхнього бажання жити вічно в тілі. Але це бажання так і залишиться порожньою ілюзією, бо сама система кінцева і смертна. Її миттєве існування з мільярдами років – ніщо для світу вічності, Світу Духовного.


Життя пролітає дуже швидко


А тепер давайте повернемося до нашої основної теми «Цим світом правлять мертві». Ми говорили про важливість імені та образу для «життєзабезпечення» субособистості.

З історії ми знаємо, що наступний фараон знищував усі образи, ім'я і навіть згадки про попереднього фараона, готуючи собі післясмертну долю, щоб люди «годували» тільки його субособистість. Наприклад, у залах Єгипетського музею в Каїрі поруч стоять статуї Нефертіті та цариці Кійі (XIV століття до н. е.). Кійя була молодшою та коханою дружиною Ехнатона, але після її смерті всі її зображення старанно знищувались або перероблялися в зображення царівен — дочок Ехнатона і Нефертіті. (Для довідки: у наш час образ Нефертіті був невиправдано ідеалізований і перетворений в еталон жіночої краси).


фараони знищували усі образи попередників


Шостий фараон XVIII династії Тутмос III (правив пр. 1525–1473 рр. до н. е.), як тільки прийшов до влади, наказав видалити образ своєї попередниці Хатшепсут з усіх пам'ятників і з усіх храмів.

Мернептах, фараон стародавнього Єгипту з XIX династії (1213–1203 рр. до н. е.), також знищував пам'ятники та імена інших правителів і вставляв своє ім'я. Заупокійний храм Мернептаха в каменоломні був перетворений на гігантський поминальний комплекс.

Прикладу єгипетських фараонів знищувати ім'я та образ попередників стали слідувати і римляни, і вавилоняни, і китайці. Так, цар Вавилона Хаммурапі з I Вавилонської династії (1793–1750 рр.до н. е.) навіть прокляв тих, хто зітре його ім'я. А в період існування римської імперії у забуток повертали десятки імператорів і їхніх найближчих родичів, включаючи Марка Аврелія з династії Антонінів – римський імператор (161–180 рр. н. е.), Агрипину – мати Нерона (15–59 рр. н. е.) та інших. Зображення імператора Нерва (30–98 рр. н. е.) на багатьох барельєфах замістило собою образ імператора Доміціана (останній римський імператор із династії Флавіїв, який правив у 81–96 рр. н. е.).

У Китаї вважається, що після смерті людину можна перетворити на бога, якщо місцеві жителі побудують їй храм і почнуть поклонятися. Так, за часів правління одного з китайських імператорів, було двадцять вісім генералів, які управляли разом із ним усім Китаєм. Після смерті їм зробили великі фрески, а імператор посилав спеціальних людей їм поклонятися.

Сьогодні традиція зображення мертвих – це величезний пласт багатовікової культури та мистецтва. Імператори Стародавнього Риму увічнювали свої імена та образи на барельєфах і мармурових статуях. Надгробки європейських королів і аристократів початку шістнадцятого століття – це дорогі кам'яні портрети з найдрібнішими деталями зображення покійних. І всі царські сім'ї зберегли свої образи в портретах.

Виходить, з найдавніших часів жерці володіли найбільшою таємницею, що зберігалася в Єгипті. Потім вони передали її друзям Мойсея і згодом вона дійшла до «архітекторів нашого світу». Ця таємниця досі передається в таємних колах можновладців. Це таємниця про важливість уваги живих для тих, хто пішов у світ субособистостей. Адже саме увага живих є цими краплями живильної вологи для вічно спраглих у світі мертвих. Тому ті, хто знали цю таємницю, так люто знищували всі згадки про своїх попередників, щоб, коли прийде час, люди пам'ятали тільки їхній образ і підносили хвалу тільки їхньому імені.

Живі мерці

Чи доводилося Вам зустрічати людей у своєму ближньому або далекому оточенні, які вже за життя стали мертвими? Вони самі, за своїм вибором, виявилися субособистостями (субособистістю людина може стати ще за життя в тілі усвідомлено чи ні). Ви можете не повірити, але навіть якщо воно відбувається неусвідомлено, то це не звільняє нас від відповідальності й від законів, не нами придуманих. Якщо хтось, наприклад, не вчив фізику, то це не означає, що його не вдарить струмом, коли він візьметься за оголені дроти. І так само відбувається у випадку з життєвими законами. Знання оточують людину всюди. Небажання пізнавати себе та навколишній світ не звільняє людину від відповідальності. Тому що невігластво насамперед – це гріх. А тут на кону – Життя Вічне, і чи варто міняти його на муки у віках в якості субособистості?! Все залежить від вибору людини! І вся відповідальність за цей вибір лежить тільки на ній і ні на кому більше. Немає посередників у цьому найголовнішому виборі людини!

«І ось тут важливо, ким будемо ми: субособистістю або Ангелом? Ми будемо в стражданні, як зараз, тільки у багато разів примноживши, або ми станемо тими, хто творить світи? Що краще: жити в Любові та радості, творити благо або животіти як субособистість?

І ось тут свобода вибору людини, і Бог не диктує їй. Бог дає їй Життя і дає шанс стати навіть Ангелом, стати частиною Світу Духовного. Чому? Тому що в кожного входить частина Світу Духовного з його народженням. Хіба не так? Так. А це вже є простягнута рука. Просто її потрібно взяти і не кидати – і все буде добре».

Із передачі «Ангели не падають»

Але ж усі, хто стають субособистістю – скоюють злочин. І кожен із нас підсвідомо знає, коли та який вибір ми робимо і, в результаті, з ким укладаємо «союз». Часто це відбувається абсолютно непомітно для нас і ми вже бачимо тільки наслідки цього вибору. Наприклад, у житті кожного з нас бували ситуації, коли з тієї чи іншої причини нам нав'язується почуття провини. Вина – це аутоагресія (агресія, спрямована на самого себе), одна з найбільш або найбільш руйнівна емоція. Чому люди часто перебувають у стані провини? Хто їм її нав'язує? І чому все своє свідоме життя вони намагаються її позбутися? І як це відбувається? А хіба не доводилося нам самим бути в ролі того, хто нав'язує провину іншому, тобто в ролі маніпулятора? Маніпулятор, звинувачуючи, розхитує психіку людини, щоб встановити свою владу над ним і потім нав'язувати від себе все, що завгодно. А в ролі маніпуляторів можуть бути як дуже близькі родичі, так і зовсім незнайомі люди в черзі, або твої колеги по роботі, твій шеф і так далі. Маніпулятор перебуває у владі системи, і вона користується ним, як маріонеткою. Але ж кожен із нас знає, коли робить щось погане, кожен із нас відчуває це. Але не завжди є сили зупинитися.

«Зупиніться. Запам'ятайте просту істину: коли твориш погане комусь (як кажуть, гріх робиш: погано думаєш, погано чиниш, не так, як треба), запам'ятай, що якщо ти не зупинишся і не зміниш прямо зараз, коли ти можеш це змінити, то якщо ти потім не набудеш Життя, а станеш субособистістю, мільярди разів ти будеш це переживати і будеш думати про те, що ти міг це виправити, але не виправив. Чи готовий ти до цього? Чи готовий ти мучити власну совість і мучитися сам мільярди разів протягом багатьох століть для того, щоб пережити той вчинок, який ти здійснюєш? Краще це зло зупинити відразу. Бачиш же, розумієш. Навіщо твориш? Все просто, дуже просто. І пророки говорили дуже просто. Вони розповідали те, що може осягнути кожен. Адже немає нічого простішого, щоб набути Життя».

Із передачі «Про Світ Духовний»

А яку картину ми бачимо в нашому сучасному світі? Ми, люди, вбиваємо людей! Що тут можна сказати?


Цитата з передачі Зов Махді


Останні 6000 років на земній кулі постійно десь іде війна. Це вже стало звичним у нашому споживацькому форматі суспільства. Ми й одне з одним воюємо — то за право володіння чимось, то за місце під сонцем, то за місце головного в сім'ї, то за право володіння кращим контрактом, а то за лідерство в будь-якій галузі... Так працює система. І ось уже комп'ютерна гра стає реальністю, і війна переміщується за твоє вікно... Але ж іще зовсім недавно ми могли бачити ці страшні картини тільки по телевізору. Як таке могло статися? А заради чого люди обманюють одне одного? Заради того, щоб заволодіти чужим. За що воюють люди? Вони воюють за чуже, щоб чуже зробити своїм. Ну хіба не так? Адже насправді людина може воювати тільки зі своїм нафсом (свідомістю), а не з іншими і не з інакомислячими.

Нафс (араб. النفس), в ісламі – сутність людини, її «Я», її его. Нафсом також називають пристрасті, всі негативні риси душі, які притаманні людям і джинам. Таким чином, люди, які поклоняються не Аллаху, а джинам (араб. الجني/جن‎), стають субособистістю за життя (живими мерцями).

«...якщо тобі дають наказ стріляти по мирних людях, і ти під страхом смерті, що якщо не зробиш це — тебе вб'ють, ти починаєш стріляти по мирних людях, то ти вже помер.

Зрозуміти можна тих, хто захищається, — він змушений захищатися. І коли людина навіть змушена брати зброю і захищатися — це зрозуміло... Не можна вбивати людей. Але, захищаючись, ти виконуєш свій обов'язок, ти захищаєшся. А коли люди з важким озброєнням починають розстрілювати беззахисних мирних громадян, які не створюють ніякої загрози, коли немає поруч ніяких військових об'єктів, ще чогось, то як це можна назвати? І як можна пояснити це? І зрозуміло, що під страхом смерті він стріляє по мирних громадянах, тому що йому так наказали...

Будь-яка війна, де б вона не була, вона неправильна. Я розумію, що зараз можна звинувачувати конкретних людей, хто віддав накази, хто так вчинив, — у тих є своє виправдання, своє бачення. Але знаєте, ось кажуть: хто винен у цьому? Я скажу так: усі. Всі громадяни цієї планети винні в тому, що відбуваються війни, насправді винні, кожен із нас…

Коли нас це не стосується, що десь хтось гине і десь когось убивають, ми до цього байдужі, ми нічого не робимо — значить, ми своєю бездіяльністю сприяємо вбивству людей, невинних, ні в чому невинних мирних людей. Це так. Коли ми можемо щось зробити, але ми цього не робимо — значить, ми що? Ми заохочуємо ці вбивства. І ось тут, скажімо так, прихована істина. Вона важка, але вона справедлива. Ще Ісус Христос говорив з цього приводу (але це для християн близько), що світ розділиться на овець і козлів. Якраз щодо і допомоги, і бездіяльності, і всього іншого. Не можна, не можна мовчати, не можна не діяти, інакше ми самі себе в буквальному сенсі слова перетворюємо на козлів своєю бездіяльністю, тому що нас це нібито не стосується. А хіба не стосується це нас?

…усьому є виправдання, завжди можна щось виправдати, особливо власну бездіяльність. Коли ми мовчимо, зло множиться. А якби ми як люди в усьому світі сказали «ні», припинилося б усе зло».

Із передачі «Про події та людей»

У нас завжди є можливість зупинитися та зробити вибір на користь себе істинного, на користь Духовного Світу. І увага людини грає в цьому виборі найважливішу роль, оскільки є життєвою енергією та призначена для того, щоб людина ще за життя набула вічне Життя. Але системі це зовсім не вигідно. Тому є люди, які часто несвідомо, будучи провідниками системи, крадуть нашу увагу (життєву силу), стаючи енергетичними вампірами. Це завжди тягне за собою те, що вони виявляються мерцями ще за життя.

Активними провідниками системи є, наприклад, маги, які перенаправляють увагу людини (її життєву силу) в систему в обмін на порожні матеріальні бажання. Фактично людина, яка звернулася до мага, своїм життям розплачується за власну дурість.

Або спортсмени, які під час великих спортивних змагань виводять на емоції велику кількість людей. Часто спортсмени вдаються до магії в різних її видах для того, щоб перемога дісталася саме їм. Нам здається, що це безневинно, ми звикли до цього, а насправді за це людина теж розплачується Життям!

Або актори: коли люди плачуть чи сміються під час їхнього виступу або біснуються на концертах знаменитих поп-зірок – вони годують систему (диявола). Невипадково в старі часи акторів ніколи не ховали на території кладовища (освяченій землі). Їх можна було ховати або за огорожею кладовища, або вздовж доріг.

Ті, хто усвідомлено забирають життєву силу (прану) в живих людей, знаючи, на що йдуть, укладаючи негласний контракт із системою (дияволом), є енергетичними вампірами. І це той поріг, переступивши який, людина вступає на «тропу субособистості» й завідомо позбавляє себе Життя вічного. Тобто ці люди ще за життя стають «мерцями». Чому це відбувається? А тому, що вони здійснюють духовний злочин, забираючи життєву енергію, а іноді й повністю життя іншої людини. І це страшно. На перший погляд це може здатися фантастикою, але ми всі знаємо, як багато останнім часом випадків суїциду, страшних аварій, зазвичай, на перехрестях, і багато чого іншого. Коли йдуть із життя молоді, здорові люди, часто в підлітковому віці. І це не здається фантастикою їхнім батькам, які не можуть знайти пояснення страшної події, яка спіткала їхню дитину.

Є дрібні духовні злочини, а є більш страшні, коли відбуваються ритуали Чорної меси, коли жорстоко вбивають людей. Але суть у них одна – крадіжка життєвої енергії (прани). І покарання – муки у віках як субособистості після смерті фізичного тіла.

Виходить, що всі мерці (і ті, які ще в тілі, і ті, які вже в потойбічному світі) обслуговують систему. І системі вигідно, щоб живі пам'ятали про мертвих.

Так як же нам згадувати мертвих?

Згадувати можна, але як? Як це робити правильно? Адже не дарма існує вислів: «Про мертвих або добре, або нічого». Тому ми говоримо, що про мертвих згадувати треба або добре, або не згадувати взагалі. І в цьому закладений глибокий сенс. Необхідно розуміти, що ми вже нічим людині допомогти не можемо. Вона прожила життя за вибором своїм і сама сформувала свою післясмертну долю. Тому важливо для тих, хто живе, згадуючи тих, хто пішов, не відчувати негативних емоцій, оскільки відчуваючи їх, ми завжди віддаємо свою життєву енергію мертвим.

У давнину люди по-іншому ставилися до смерті та вважали, що смерть для Духовно вільної людини – це схоже на нагороду, бо сам сенс смерті полягає в переході у Вишній Світ, Світ Бога.

У буддизмі збереглася притча, в якій розкрита тема ставлення до смерті:


Буддійська притча


Про що нам говорять Священні Писання?

У Новому Завіті в посланні До Євреїв у главі 9:27-28 сказано: «І як людям належить одного разу померти, а потім суд». Ніякі зміни духовного стану людини неможливі після смерті фізичного тіла – ні нею самою, ні через зусилля інших. Біблія вчить, що у людини життя – одне, і вічна доля визначається її діями тільки під час перебування на землі.

В Євангелії від Матвія (8:21): «А інший із учнів промовив до Нього: Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати. А Ісус йому сказав: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх».

В Ісламі про поминання мертвих ідеться:

Передають зі слів Абу Марсада аль-Ганаві, що він чув, як Посланник, мир йому і благословення Аллаха, сказав: «Не робіть намаз, звернувшись обличчям до могил...».

А в Корані (Сура 9: Покаяння – Аят: 84) йдеться: «Ніколи не роби намаз по кому-небудь із них і не стій над його могилою, адже вони не увірували в Аллаха і Його Посланника та померли нечестивцями».

Послідовники Ісламської течії Мутазиліти твердо стоять на тому, що марно взагалі молитися за померлих, тому що кожен зробив свій вибір ще за життя і несе за це відповідальність.

Висновок

Так виходить, що людина більшу частину свого життя перебуває в ілюзії себе, світу і віддає свою життєву енергію мертвим, позбавляючи себе шансу на Вічне Життя. Система так влаштована, що ми самі, не усвідомлюючи цього, годуємо мертвий світ, навіть не здогадуючись, що за цим стоїть. Ось і виходить, що цим світом правлять мертві.

У цій статті, ми постаралися відповісти на запитання, які були поставлені на початку, і прийшли до висновку, що на всі запитання відповідь одна – устрій системи і невігластво людини. Але ж у людини завжди є вибір: приймати як аксіому те, що пропонує система, або спробувати розібратися самій. Бо незнання не звільняє від відповідальності ні в цьому світі, ні в загробному.

Ми живемо зараз у прекрасний час, коли є можливість відокремити Істину від плевел і зробити усвідомлений вибір між Життям і смертю. Вся справа в нашій увазі.

Ми є те, у що ми вкладаємо свою увагу, і дуже важливо зрозуміти, що вкладаючи свою увагу в живе, ми формуємо Життя Вічне.

Як говорив чернець Симеон Афонський:


Увага. Монах Симеон Афонський


Учасники МГР «АЛЛАТРА»


Джерела зображень:

  1. Стаття «Монети на Стародавній Русі Огляд, фото, цінність»
  2. Стаття «Фараони і посмертне прокляття»

ЦЕ ЦІКАВО
183

Залишити коментар