FREEDOM IN LOVE

«Хто повінчав у цьому світі

Пісню і співця…

...Тільки Любов...»

Слова із пісні

Не існує нічого, крім Любові. Пісні Любові. У всьому сущому струменить Любов. Любов, яка була від самого початку, є і буде завжди. Ця Пісня невидима, але Її звучання породжує усе видиме. Усе, до чого ми можемо доторкнутися, понюхати, побачити очима… Адже те все – голограма, яка народжується Звучанням.

Якщо людина не чує тієї Пісні, не відчуває її Звучання в собі, хоч невиразно, хоч мигцем, хоч рідко… То вона, сама того не відаючи, стає нещасним, стражденним подорожнім, який скитається у пустелі життя, марно намагаючись заповнити внутрішню порожнечу чим завгодно… аби лише вона не зіяла… покупками, брязкальцями, машинами, дорогою гарнітурою та емо культурою… чим завгодно… Але все це марно, тому як лише одне може заповнити внутрішнє єство людини – Звучання Пісні Любові!  Тому що людини справжнє призначення бути інструментом, на якому звучить ця Пісня, або, якщо завгодно, бути співцем, який виконує цю Пісню у серці своєму. Все інше, чим би людина не займалася, за відсутності всередині цієї Пісні, ніколи не дасть справжнього та повного відчуття задоволення. Весь час буде прагнення до чогось іще, до нових придбань, нових завоювань і чого завгодно… безкінечних бажань, що породжують страждання… Тоді як потрібно лише заспокоїтися і завмерти, і в тиші почути Пісню… Пісню Любові...

Почувши Її, хоч «краєм вуха», хоч мигцем, необхідно розпалювати цей вогник і перетворити його у незгасиме багаття… Щоб заповнило усе єство і поступово, долаючи супротив розуму, а точніше буде сказати, йдучи від його протидії і базікання, навчитися тому, щоб спочатку була Пісня, щоб Вона була на першому фоні, на передньому плані, а все інше лише як доповнення… І тоді, що би людина не робила, усе буде мати сенс, чим би вона не займалася, усе буде в радість. Адже вона досягла головного! А головне для кожної людини – це перш за все виконати своє справжнє призначення, стати лютнею, яка видає божественний звук… Стати співцем Любові… Стати соловейком, який виливає свою Любов Божественній Троянді...

«Однак!» – вигукне тут прагматичний читач, якщо, звісно, він уже не вигукнув цього раніше…

«У наше буремне століття, до чого всі ці сентенції?»

«Давайте ближче до квінтесенції!»

Ото вже-е! І прагматичний читач вийшов у нас трішки поетичним...

Терпіння, трохи терпіння… Століття то буремне, ніхто не сперечається. Навіть буйне… До чого це дике божевілля призведе, тут, як то кажуть, і до ворожки не ходи, і розуму аж понад голову не треба... Уже навіть скептики починають прозрівати і розуміти… Що таки так… Неможливо, керуючись законами джунглів, побудувати людське суспільство. Тут потрібен зовсім інший підхід. Діаметрально інший. Благотворчий. І інших варіантів немає.

Єдність, сповістив оракул наших днів,

Залізом лиш може бути спаяна і кров’ю,

А ми спаяти її спробуєм Любов’ю,

А там побачимо, що міцніше...

Залізом і кров’ю, як бачимо, не вийшло. 6000 років пробуємо. І вже настав час усім зрозуміти і визнати, що не вийде це так. Настав час зробити це Любов’ю і переконатися в тому, що поет був правий. І не тільки поет… а всі співці Пісні Любові, та всі Пророки Її… Які мріяли лише про одне...

І Слава Богу, що вже величезна кількість людей у всьому світі розуміють це й активно діють, виходячи з цього розуміння. Ці люди стараються всіма силами розповісти всім іншим людям про таке суспільство, в якому хотілося б жити кожному. Про Благотворче суспільство. Ці люди долають супротив у собі, нав’язувані егоїзмом нерішучість, сором, страх… Честь їм і шана!

І на підтримку цим людям хочеться сказати: «Друзі, ще трішки! Найголовніше ми вже зробили. Ми зламали печатку мовчання! Ми зруйнували табу! Це було найскладніше, і тепер голос кожного з нас, голос, звернений до усіх людей, цей голос дуже важливий, адже він доносить до людей слова Правди! А слова Правди – це найсильніші слова, найдостойніші і найпрекрасніші слова! Це слова, йдучи з якими по життю, людина стає сильнішою! Людина стає вільнішою! І це прекрасно, що вільних людей стає все більше й більше!»

2 частина

Любов є найголовніше, бо тільки Любов створює Життя. Життя не як низку подій, не як затяжний стрибок з однієї темряви в іншу, тобто не те існування, яке ми звикли вважати життям, а Життя справжнє, Життя Вічне.

Кожен може похвалитися, що в нього було цікаве життя. Ось і я можу. Народився в одній країні, ріс у вже зовсім іншій. При цьому скрізь мене супроводжували пригоди, романтика, друзі… Одна подія йшла за іншою, ніби наввипередки із самою собою, але що в результаті? Куди це все мчить? Ще вчора молодість, ніби жвавий скакун, шалений і хмільний від сил і енергії, що переповнюють, а вже сьогодні срібло сивини поспішає запорошити собою все. Куди промчав той час? І головне, як швидко? Так чому я вважаю, що все, що залишилося, промчить не так само швидко? А невже у вас не так само, друзі? Скажіть, хоча б хтось із нас здатний зупинити шалену швидкість часу, що минає? Ні. І тільки Любов здатна все це наповнити сенсом і, найголовніше, привести у Вічність. Але Любов не у буденному сприйнятті, а Любов Божа – АллатРа! Моє життя набуло справжнього сенсу саме завдяки АллатРа.

Дуже довго поневірявся я по цьому світу, ніби неприкаяний волоцюга. Шукав відповіді. Не міг знайти сенсу в тому, що ставало сенсом для інших. Наплодити потомства і побудувати будинок, стати знаменитим і залишити слід, багатим стати… Але що потім? Адже все це пролетить як мить. Життя мені це показало, яке все хитке і недовговічне тут. Вранці я бував багатий, ніби Крез, увечері блював у підворітті, одного дня я бував на коні, іншого ж міг ледве поворухнутися, потонувши у морі горя й відчаю… Так який у цьому сенс? Одні розумники розповідали мені, що сенс життя в тому сенсі, який ми у нього вкладаємо, інші, що сенс у самому житті, але це були всього лише слова, розумні, багатообіцяючі і, найголовніше, улесливі слова. Як тільки мені здавалося, що осягаю їхній сенс, життя на черговому витку змітало будь-який сенс. Який може бути сенс у тому, у чому немає сенсу? Ніякого. Але сенс повинен бути! Інакше до чого все неосяжне Прекрасне? До чого те світло, слабкий вогник якого є в кожному з нас? Адже саме він і є та мета, до якої кожен повинен прагнути, якщо він хоче вийти з темної печери!

Мені впізнати, побачити, зрозуміти і, найголовніше, відчути цей вогонь, цей животворний і божественний вогонь Любові, допомогла АллатРа. АллатРа розкрила в мені те, що було приховане за товщею злості, марнославства і багато чого іншого, неприємного… Мені, як і мільйонам людей на Землі, АллатРа відкрила сенс, відродила життя всередині мене. АллатРа повністю відповіла на всі мої важливі внутрішні запитання, допомогла цілісно побачити картину світобудови і, найголовніше, усвідомити, відчути, пізнати Знання. Коли ти знаєш всередині себе, тільки це створює умови для формування Свободи справжньої, незалежної від будь-чиєї примхи чи якихось обставин. І тільки ця Свобода веде нас у Вічність. І Свобода ця в Любові! І тому справжній сенс нашого життя і полягає у розкритті, у надбанні, у пізнанні цієї Любові! Щоб розкрившись і живучи в нас, вона стала нашим єством і сутністю і завдяки цьому, щоб як краплинка ми стали частиною океану Любові. Не існує ніякого іншого шляху набуття справжньої Свободи, окрім як через Любов!

3 частина

Прагнучи до внутрішньої безмежної Свободи Духу, ми зіштовхуємося із супротивом нашої свідомості, яка, як жорстокий рабовласник, прагне всіляко відгородити нас від набуття Свободи. Це резонно. Який рабовласник захоче відпускати на волю раба? Адже в даному випадку саме існування рабовласника цілком залежить від раба. І тому важливо вивчати те, як вона діє і через що, і як продовжує тримати у своїх оковах. Вивчати ті шаблони, якими вона впливає на нас. Але, вивчаючи ворога, важливо не забувати про саму мету! Тому як ворог майстерний настільки, що сам процес вивчення методів його впливу здатний перетворити у сам сенс. У результаті ми можемо дуже довго його вивчати, при цьому не рухаючись у напрямку нашої справжньої мети. Але тут важливо одразу відзначити, що сказане не означає, що шаблони і способи, якими вона нас контролює, не важливо чи не потрібно вивчати. Адже свідомість саме так і буде інтерпретувати ці слова. Але важливо пам’ятати, що у справах духовних немає гіршого підказувача і радника, ніж свідомість. І тому повторимося, сенс сказаного не в тому, що свідомість не потрібно вивчати. Ні! Не вивчиши ворога, неможливо його перемогти. Про це неодноразово говорить у передачах Ігор Михайлович Данілов. Мова у даному випадку йде про те, що, вивчаючи, поступово підходиш до розуміння, що ворога можна перемогти лише одним способом. Стати самому Любов’ю. Не просто відчувати її у дні, періодами, короткими чи довгими. А стати її Джерелом. Там, де Світло, там немає місця пітьмі. Людина, ніби чаша, яка не може бути порожньою. Ця чаша обов’язково повинна бути заповненою, і заповненою вона може бути або демонами, або Любов’ю. Третього не дано. Якщо ми завдяки відслідковуванню та контролю свідомості досягаємо внутрішнього очищення, то важливо весь час наповнювати чашу Любов’ю із внутрішнього невичерпного Джерела Любові – Душі. Тому важливо пам’ятати, що ми не можемо позбутися свідомості поки ми в тілі, але ми можемо навчитися продукувати Любов, стати Любов’ю, і тоді свідомість буде у підпорядкованій позиції і вже не буде всевладним диктатором. Адже там, де царює Любов, там не може царювати зло. Тому прагнути необхідно перш за все до набуття внутрішньої Духовної опори. Це найголовніше. Дуже цінні розуміння даються в статті Анастасії Нових «Внутрішня духовна опора», які неодноразово мене виручали:

«Внутрішня духовна опора допомагає людині стати собою істинною, бути  безстрашною, мати постійний зв’язок із духовним світом незалежно від зовнішнього, незалежно від будь-яких обставин, які виникають у житті. Вона робить людину Людиною. Вона допомагає виявляти підміни від Тваринного розуму, його різноманітні прив’язки до зовнішнього тимчасового світу. Вона формує платформу для благотворення. Завдяки їй, людина стає чистим Провідником Духовного світу в матеріальному світі, що дозволяє їй передавати Істину і сіяти духовні зерна скрізь, де б вона не була, щоб б вона не робила, до чого би вона не доторкнулася. Що би людина не робила в цьому світі, ким би не була, потрібно прагнути побудувати внутрішню опору, дорогу у Вічність, адже життя занадто коротке. Ось на цій головній справі життя повинна бути зосереджена головна увага людини, інше все додасться і дано буде що зробити і сказати тоді, коли це дійсно буде потрібно і важливо».

Анастасія Нових

Автор: учасник МГР «АЛЛАТРА»