КОВТОК СВІЖОГО ПОВІТРЯ

Доброго дня. Ніколи не писала статті, навіть не знаю, як це правильно робити. Але виникла потреба просто поділитися своїм досвідом. Я не знала, як це висловити, і ось вирішила написати.

Коли мені дали почитати книгу Анастасії Нових «АллатРа», це було для мене як ковток свіжого повітря, життєдайної вологи, і я думаю, що таке відбувається з багатьма людьми.

Це було схоже на пересохлу рослину, яка росла в пустелі та повільно вмирала. І для того, щоб не дати їй померти остаточно, не вистачало ось цієї життєдайної вологи. Вона щосили боролася за життя, але зовсім забула, як це робити. І тоді прийшла допомога, допомога від Світу Духовного. У моє життя прийшли Знання… І ось ця квітка, висушена, яка повільно вмирала… Якщо її відразу полити рясно, то вона просто загине, але якщо в неї вливати по крапельці цієї життєдайної вологи, вона має шанс вижити, поступово набираючись сил. Так, по крапельці, Світ Духовний вливав у мене цю життєдайну вологу для того, щоб у мене з'являлися сили. Сили для того, щоб вижити та почати Жити.

Коли я читала книги Анастасії Нових, не могла напитися з цього джерела, мені було завжди мало... У голові почалася ціла буря, справжній шторм... І ось це штормове море, яке кидало твій корабель туди, сюди. Ти запитував себе: а що і як? Як це любити? Чому я не відчуваю? І так далі. Але внутрішнє почуття того, що цей шлях правильний, штовхало вперед. Спочатку боролася зі своїми страхами, тепер розумію – а чи зі своїми? Насправді, згодом, почала розуміти, що це чужорідне вкраплення не природне для мене. Воно просто забирає життя, справжнє внутрішнє Життя. Потім ти боровся зі своїми шаблонами... І точно за такою самою схемою... Потім ти просто зрозумів, що вони є і від них, поки ти перебуваєш у тілі, нікуди не дінешся. Хоча я це чула багато, багато разів від інших друзів і в передачах за участю Ігоря Михайловича Данілова, але знати – це одне, а здобути свій власний досвід – це зовсім інша справа. Це дві величезні різниці... І тоді справді доходить, що всі ці шаблони, страхи, бажання і таке інше, це не твоє, а просто чуже, зовсім чуже для тебе, саме для тебе справжньої. Це щось, яке в тебе вбудоване тільки для того, щоб ти зміг зробити свій вибір. І вибрати або Життя Вічне і прагнення до Бога, прагнення навчитися Любити, і, як результат, стати самою джерелом цієї Любові, або життя без Любові, без внутрішньої любові до Бога, і як результат – смерть. І ось коли ти вибираєш Життя, Любов, у тебе всередині відкривається величезна глибина… Величезне почуття Любові та Вдячності за те, що тобі дано шанс, і він єдиний, поки ти живеш у цьому світі (іншого шансу не буде), повернутися додому, у свій істинний дім, і стати тим, ким ти за життя маєш стати. Ти поступово починаєш це розуміти... І потроху, по крапельці, починаєш іти вперед маленькими крочками, але впевнено і твердо. Прийшла думка, що відвойовувати свій простір у свідомості, але для мене це не відвойовувати цей простір, а просто перенаправляти свою увагу в інше, у любов внутрішню. Коли ти дійсно по-справжньому занурюєшся в цю чистоту, в це нескінченне джерело Любові, ти починаєш розуміти, у чому різниця між тим світом і цим. Ти починаєш бачити цей контраст барв… І в тебе з'являється потреба дедалі більше і більше вчитися чистоті внутрішньої Любові…

І навіть якщо щось відбувається зовні, ти дедалі частіше починаєш ставити собі запитання: «А де я? Де тут любов? Що я відчуваю?» І щоразу стає все легше і легше залишатися в діалозі з Богом.

І ти просто йдеш ... Незважаючи ні на що ... Тепер я точно знаю, що для того, щоб дійти, необхідно просто йти вперед, рухатись і не обертатися назад. Є лише одна дорога, про яку постійно говорить Ігор Михайлович Данілов у передачах – це через ЛЮБОВ. Так, це правда. Іншого шляху немає.

Любов – це найголовніше в житті і для Життя справжнього, Вічного… Крім неї немає нічого… нічого… Коли в тобі спалахує ця іскорка любові, вона наповнює тебе зсередини, як сосуд. І ці переливи, їх ні з чим не переплутаєш, і ось ця справжня, дійсна насолода, яку ніщо у цьому світі не замінить… І ти просто йдеш і йдеш далі. Ти нічого не втрачаєш. Ти тільки набуваєш, набуваєш Життя справжнє, Вічне. Ти починаєш розуміти, що ти не один, і ти ніколи не був один. Ти починаєш згадувати, що ти справді це знав і ці почуття вони були завжди з тобою і нікуди не зникали... Ти починаєш набувати повноту та цілість, ти стаєш цілим… і це найважливіше в житті – набути щастя, набути Життя та стати цим джерелом Життя, стати провідником цієї сили Любові у цей світ. І всередині виникає така Вдячність Світу Духовному за Життя, за любов, ну… просто за все… Як ти можеш віддячити? Дуже просто – стати самим джерелом цієї Любові Божої… Любити самій і не чекати цієї любові…

У передачі «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого» дуже добре описаний досвід такого чуттєвого сприйняття. І ось коли ти дійсно отримуєш такий досвід, ти розумієш, про що говорить Ігор Михайлович Данілов, Тетяна, Жанна… Цікаве спостереження зараз відбувається, я шукаю уривок із передачі для того, щоб його залишити в листі, і прийшла думка від свідомості: у тебе немає такого досвіду, ти обманюєш себе, не треба цього робити, ти помилилася, – але я точно знаю, що вона просто бреше і намагається обмежити мене в пізнанні та прагненні. І ось у такі моменти ти розумієш, що необхідно ще твердіше йти вперед… і не звертати, і не слухати… Просто йти… І в глибині душі ти розумієш, що все добре і що ти все правильно робиш… І ось цьому тихому внутрішньому почуттю завжди треба довіряти.

(7:21:56–7:30:14 Цей досвід ні з чим не сплутаєш, ніколи ти його не забудеш. Він завжди з тобою)

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Олена