Гра «Донеси вогонь»

Гра «Донеси вогонь»

Хочу розповісти одну історію, пам'ять про яку допомагає краще зрозуміти події, які відбуваються в житті. Можливо, розповідь про неї буде корисною ще комусь.

Одного разу мені випала нагода поїхати в дитячий літній табір в якості спортивного інструктора. Табір організувала молодіжна християнська організація, друзі з якої мене і запросили взяти участь. Умови прості – весь персонал працює на умовах добровільного служіння, тобто безкоштовно. Основними обов'язками спортивного інструктора були підготовка і організація ігор. В якості додаткових обов'язків – допомога в підготовці та організації всіх інших заходів, починаючи від офіційних та урочистих і закінчуючи театралізованими виставами.

Табір був польовий і розташовувався на території старої бази відпочинку, діти з вожатими жили в наметах, обслуговуючий персонал – в будиночках. День для персоналу починався о 6–7 годині ранку і закінчувався об 11–12 ночі. На відпочинок часу практично ні в кого не було, але ніхто й не скаржився. Кожен розумів, чому він тут опинився. Служіння дітям. Все просто і зрозуміло. Єдина мета перетворювала групу абсолютно різних, а іноді і зовсім не знайомих людей в єдиний механізм. І цей механізм діяв дуже чітко і злагоджено, без збоїв. Зараз розумію, що збоїв навіть і бути не могло. Їм просто не було місця, коли кожен не допускав такої думки. Все це відчувалося в особливій атмосфері, яку не можна було не помітити. На території табору перебували ще співробітники охорони. Вони ніякого відношення до табору не мали – просто охороняли об'єкт. І якщо спочатку вони сторонилися і дивилися косо, то через кілька днів самі підходили поспілкуватися.

Але з усіх дивовижних подій того часу одна запам'яталася по-особливому. Це була нічна гра. В програму табору входило кілька нічних ігор, і діти з захопленням зустрічали звістку про них. Ця гра називалася «Донеси вогонь».

Правила гри:

  1. Пройти круговий маршрут.
  2. Брати участь в етапах на маршруті.
  3. Рухаючись за маршрутом, пронести запалену свічку і не дати згаснути вогню.

Суть гри дуже проста. Але хитрість у тому, що організатори гри роблять етапи-перешкоди настільки захоплюючими, що можна просто не встигнути.

Зараз не згадаю, але ми, прокладаючи маршрут, старалися на совість. На етапах гравців чекали різні завдання, вікторини, гладіаторські бої, і навіть переправа через річку на плоту...

Отже, початок гри заплановано через годину після команди "відбій". Ну, дати трохи поспати діткам після активного дня – святе. Але тут включається момент вибору. Залишитися в теплому ліжку чи піднятися, щоб бігти туди, не знаю куди. Треба віддати належне, у більшості інтерес узяв гору.

Для захисту від вітру, свічку середнього розміру закріпили в перевернутій половинці пластикової пляшки. Цей заповітний вогонь зі словами напуття вручили дітям, і вони побігли. Дивлячись то на вогонь, то в темряву вони вірили і сподівалися, що все зможуть подолати і обов'язково встигнуть...

Донеси вогоньМені за розподілом дістався етап "гладіаторська арена". Арена являла собою рівну галявину, освітлену смолоскипами, з чотирма автомобільними покришками, розташованими по квадрату в центрі. Двоє гладіаторів ставали ногами в центри покришок, один навпроти одного, і боролися, щоб виштовхнути суперника з його покришок. Битися потрібно півтораметровими стукалками, обмотаними на кінцях великими мотками поролону. Ви думаєте, це просто? Я теж так думав, але коли почав готуватися до такого бою, зрозумів, що, як і всьому, цьому треба вчитися. На інших етапах, на яких були задачки на ерудицію або кмітливість, вартовий етапу за неправильні відповіді додавав штрафні хвилини для затримки групи гравців. І все було по-справжньому... Хлопці розуміли, що свічка під час штрафних хвилин продовжує горіти, залишаючи все менше часу... На моєму етапі варіант проходження дещо відрізнявся. Першою частиною мого завдання було провести один обов'язковий бій, щоб один з гравців, перемігши вартового, відкрив шлях всій групі далі. А друга частина – просто тягнути час: зазивати охочих битися з чемпіоном, кричати «Перемога!», аплодувати, усілякими способами захопити гравців дуже азартним і видовищним процесом.

Але давайте повернемося на нашу арену. Прибігли хлопці, дбайливо тримаючи свічку, захекані, але налаштовані рішуче. Я зайняв бойову позицію у своїх покришках, і мій суперник теж приготувався. Піддаватися я не збирався, навпаки, планував вести довгий, виснажливий бій. Але у маленького суперника були зовсім інші плани, а може, те, за що він бився, визначало результат. Загалом, через 10 секунд після початку бою, я з подивом виявив себе зовні своїх покришок. Гра триває. Живо взявши себе в руки, я взявся за другу частину своєї роботи. Блискавична перемога зробила свою справу, і влаштувати продовження гладіаторських боїв було не складно. Не знаю, може, це просто особливість етапу, але дівчата першими отямилися, і стали тягнути своїх, не бажаючих розлучатися з такою крутою забавою лицарів, в дорогу...

Історія ця з гарною кінцівкою. Маленькі люди гідно подолали всі перешкоди, встигли донести вогонь і, сповнені радісними враженнями, вирушили відпочивати.

Таких історій багато. У кожного – своя. Чим вони закінчаться – залежить від нашого вибору. Сьогодні навіть є докладні інструкції, як грати, щоб вийти з гри переможцем. Ці інструкції є цінним життєвим досвідом попередніх подорожніх. Вони допомагають не звертати на сумнівні, привабливі стежки, а чітко тримати курс на досягненні заповітної мети життя – здобуття справжньої Свободи. Такий досвід та дієві інструменти для проходження етапів життєвого шляху описані в книгах Анастасії Нових. Шанс дається кожному. Просто, подорожуючи через ярмарок життя, потрібно пам'ятати про Головну Мету, і не відволікатися на швидкоплинне. І ми теж зможемо донести свій Вогонь.

 

Дмитро Щерба,
учасник МГР "АЛЛАТРА"

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 33

Підписатися на новини



Гра «Донеси вогонь» - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 33
Схожі статті:


Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція