Історія та знаки Видубицького монастиря

Історія та знаки Видубицького монастиря

Радість, яку відчуваєш після відвідування Видубицького монастиря в м.Києві надихає розповісти докладніше про його історію.

Заповідна зона київських пагорбів таїть у собі безліч загадок історії. І одна з них — Видубицький Свято-Михайлівський монастир.  Перша літописна згадка про нього датується 1070 роком, коли князь Всеволод (онук князя Володимира і син Ярослава Мудрого) почав будувати тут у подяку за народження сина кам'яну церкву. Оскільки здавна в цій місцевості була переправа через Дніпро, монастир зовні схожий більше на захисну фортецю.

Територія, на якій розташовується сьогодні ця давня обитель, у давні часи була вкрита густим лісом, що розрісся в усі боки на неоглядну відстань. У лісі жило безліч всякого звіра, тому й прозвали цю місцевість — Звіринець. Про те, як і чому частина Звіринця почала іменуватися Видубичами, достовірних відомостей немає. Однак, автор Київського Синопсиса — Інокентій Гізель (1600-1683 рр.) — наводить цікавий переказ, згідно з яким київський князь Володимир Святославович, прийнявши у 988 році хрещення, намірився збудувати на місці язичницького капища православну церкву (Десятинну). За наказом князя на землю були скинуті всі ідоли, а старшого слов'янського язичницького бога Перуна, прив'язавши до коней, відтягли до Дніпра і кинули в воду: «…Ввєрженний же оний болван в Днєпр поплинул вниз; о неверії людьє, ідуще брегом, плакаху и зваху, глоголюще: “Видибай, наш господару Боже, видибай”. Ідол же дай видибал ілі виплил тамо на берег, ідеже нинє монастирь Видубецкий. И нарекоша мєсто оно Видибичі, потом Видубичі»..

Так оповідає легенда. Сумнів викликає те, яким чином важкий ідол Перуна із залізним шоломом на голові і золотими вусами (так говорить літопис) міг проплисти від гирла Почайни через бурхливі дніпровські пороги близько 8 км і виплисти. Але, як то кажуть, чого не відаємо, того не знаємо.

Інша версія походження назви — від переправи. Достеменно відомо, що ще до Хрещення Русі в районі монастиря існувала переправа через Дніпро. Слов'яни переправлялися на «дубах» — човнах, видовбаних з цілісних стовбурів дуба. Тут же, у Видубицькому урочищі, перебувала велика діброва.

Назву Видубичам також міг дати підземний монастир, який існував до Хрещення Русі на території Звіринецьких печер, який після офіційного прийняття християнства «видибав» з-під землі і зайняв територію язичницького капища на березі біля переправи, яка потім стала поромною.

Будували монастир слов'янські майстри, які допомагали майстрам з Візантії і Греції будувати Софію Київську. Унікальні факти про цю перлину Київських монастирів не залишать байдужими жодну людину, яка шукає духовного. До речі, цікаві факти про будівництво Софії Київської я дізналася з книги А. Нових «АллатРа»: «Середхрестя в храмі як раз і символізувало ту «дорогоцінну перлину в мушлі», яку весь Стародавній Схід знав як позначення Душі…» Видубицький Свято-Михайлівський Храм також був хрестово-купольним з трьома прибудовами, побудований у техніці утопленого ряду.

Згідно з літописом у 1199 році у Видубицькому монастирі сталася визначна в історії архітектури Давньоруської держави подія. Для захисту Михайлівської церкви, розташованої на невеликій відстані від схилу гори, придворним архітектором Мілонегом було побудоване незвичайне спорудження — перша на Русі кам'яна підпірна стіна. Проте, у XVI столітті трапився зсув частини гори. Купол і вся вівтарна частина Михайлівської церкви все ж впали в Дніпро разом з підпірною стіною. Варто зазначити, що до наших днів збереглася лише західна частина Видубицького собору з нартексом. Також були втрачені зразки старовинного живопису.

Церкву реконструювали лише у 1769 році — в модному на той час стилі «бароко» (що в перекладі з португальської — «перлина з пороком»). Її відштукатурили і пофарбували у білий колір, а вцілілу частину монастиря так і залишили кам'яною. В результаті реконструкції будівля змінила свій зовнішній вигляд і геометрично-просторовий обрис.

Перебуваючи біля стін монастиря, які увібрали в себе всі віхи минулих століть, особливо гостро відчуваєш швидкоплинність усього суєтного і важливість вічного. Мабуть, нашим предкам було відомо щось непорушне, що вони і відображали в давніх будівлях. Очевидним є той факт, що нам, їх нащадкам, слід вчитися мудрості попередніх поколінь.

Видубицький монастир був вотчинним монастирем Мономаховичів. У перші 120 років свого існування монастир швидко стає центром світського і політичного життя Києва і княжого двору. Тут князі влаштовують переговори, збирають рать і моляться перед походами. У монастирі живуть і працюють багато вчених ченців. Серед них були Сільвестр і Мойсей, що внесли значний вклад в написання «Повісті минулих літ».

Непідробний інтерес викликає будова внутрішніх гвинтових сходів храму: з одного боку сходинки досягають у висоту близько 70 см, щоб князь перед зверненням до слов'ян і раті, піднімаючись по сходах на другий поверх, не загордився, і схилив голову перед Богом, перебуваючи в цей час у молитві до Всевишнього.

На стінах Михайлівського собору були виявлені написи: імена, заголовні літери імен, а також зображення людей і фантастичних тварин. Стіни, арки і стовпи були вкриті фресками, але майже всі вони були знищені після обвалу стіни собору і більш пізнього запустіння. Давній живопис всередині церкви частково вцілів тільки під розписом. Значуще відкриття в храмі — фресковий розпис ХІ століття і стінопис ХVІІІ століття, який випадково відкрили реставратори. Знявши частину шару, вони знайшли більш давні малюнки, які залишили фрагментарно для огляду.

Не одразу можна помітити і благодатний образ Божої Матері Києво-Печерської з Антонієм і Феодосієм Печерськими, що стоять, який ніби захований і знаходиться на звороті центральної арки. Тут ми бачимо зображення Немовляти Христа. Він зображений з піднятими вгору і розкинутими в сторони руками (у формі півмісяця), і ореолом у вигляді кола над головою. Підняті до неба руки в православ'ї трактуються як піднесення благання до Всевишнього. У книзі «АллатРа» є такий опис: «...Розведені і піднесені до неба руки — символічне позначення Аллата… Дана "конструкція" означає символ духовного звільнення, осяяння, осягнення Істини». (стр. 573 читати онлайн)

Про значення кола ми знаходимо такі трактування дослідників.

«В епоху Ренесансу, коло було символом досконалості та... символом людської душі». Дуглас Кемфілд

«Коло... являє всезнаючий стан душі, коли вона досягла повної свідомості, звільняється, і живе окремо від матерії». Томас Вілсон

Із книги Анастасії Нових “АллатРа”: «Коло є символом Душі, а також одним із символів прояву духовної Сутності зі світу Бога. А символічний знак півмісяця ріжками догори — символом людини, яка духовно звільнилася ще за життя. Знак «АллатРа» також використовувався як позначення того, хто прийшов з духовного світу (іншого, вищого) у цей матеріальний світ, оновлюючи втрачені споконвічні Знання…

Знак «АллатРа» — це справді сильний знак, який дозволяє накопичити і примножити в собі сили Аллата, тієї сили, яка йде від самого Бога і спрямовується безпосередньо на створення, тобто втілення Його плану. Тому в сакральному сенсі цей знак і вважається втіленням сили Бога через Аллат». (стр. 476 читати онлайн). 

Також у храмі можна знайти лик самого Бога. В сучасних умовах і в цілому XX столітті існує табу на зображення Всевишнього, про що згадав і чернець Видубицького монастиря, але на початку становлення християнства такої заборони не було. На фресці ми можемо споглядати Всевишнього, поміщеного в коло з ангелів, але ж коло є одним із символів прояву духовної Істоти зі світу Бога.

Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що зображення на фресці формують знак «АллатРа»: обличчя ангелів — коло, а крила намальовані у формі півмісяця.

Також ми можемо спостерігати, як з плином часу, внаслідок реставрацій, жреці спотворювали справжні знання, здійснюючи підміни. На південній стіні Михайлівської церкви зображений страшний суд — фреска XVIII століття, на якій намальований Ісус Христос в оточенні ангелів, праведників і зібрані перед Ним усі народи, що чекають на свою долю в останньому суді, що здійснюється над людьми з метою виявлення праведників і грішників, а також визначення нагороди першим і покарання останнім.

У середній частині фрески ми бачимо зображення шальки терезів, а поруч картина пекла з муками грішників — канонічна ілюстрація загробного життя людини. Цікаво, як знання про посмертну долю людини давалися в інших вченнях:

«...На давньоєгипетському папірусі було чітко показано, що Душа людська у цьому процесі не бере участі, вона всього лише очікує своєї долі за результатами свідчень чотирьох Сутностей, перебуваючи на чаші терезів. Так, зазвичай поруч з нею біля чаші додатково ще зображували символ Передньої сутності».  (стр. 687 книги Анастасії Нових «АллатРа»). 

 На тій самій фресці є фрагмент XI століття, де ми бачимо Ангела і розчулені обличчя людей. Однак слід пам'ятати, що під час реставрації був змінений сюжет картини, адже з книг А. Нових ми знаємо, що не буде загального воскресіння людей для проведення страшного суду. «Так що всі ці слова — «суд», «терези», «судді» — це все асоціативні слова, взяті з життя людей, щоб їм легше було зрозуміти, що їх чекає після смерті і головне, чому вони повинні раціонально використовувати відведений їм короткий земний час життя на добрі думки, слова і справи. Ці асоціації, звісно, не є точними, але для мас у цілому виражають суть...» А. Нових, «Сенсей-IV»

Існуючий догмат про загальне воскресіння, Судний день і відплату є одним з основоположних у християнстві. Віра у загальне воскресіння мертвих — наріжний камінь християнської релігії. У книзі Анастасії Нових «Сенсей-I» знаходимо відомості, яким саме чином була введена догматична поправка щодо воскресіння: «...в 325 році на Нікейському Першому Соборі під керівництвом… і під тиском імператора Костянтина була затверджена ортодоксальна точка зору на тілесне воскресіння».

Але повернемося до знайомства з монастирем. Нижня церква, як і старий собор, освячений на честь архангела Михаїла, а престол верхньої церкви на другому поверсі побудований на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Символи Архангела Гавриїла і Діви Марії ми можемо бачити на куполах Георгіївського собору, а також дзвіниці:

“1) хрест-символ Діви Марії;
2) центральний хрест — символ Богородиці (Діви Марії) з верхів’ям у вигляді символу Вчення, привнесеного з Духовного світу — знаку «АллатРа» (він символізував як істинне духовне Вчення, привнесене Ісусом Христом, так і передачу духовних Знань, «розкриття Волі Духовного світу» у понятті «звістки» від Архангела Гавриїла як посланця Духовного світу)”.

У розписі стін переважають хрести, кола, ромби, спіралі.
«Коло — це стародавній символ Душі або прояву з Духовного світу… Іноді разом з колом зображувалися елементи, що надають йому динаміку, наприклад крила, пелюстки лотоса, промені, звивисті змійки, язички полум'я. Це означало духовний ріст людини або вказувало на духовні Знання (Вчення), привнесені в цей світ Істотою з духовного світу. Також це показувало напрямок руху зсередини назовні, притаманний силі Душі, що підштовхувала Особистість до вибору, пошуку духовних шляхів для звільнення з полону матерії». (стр. 367 читати онлайн). 

«Всі ці образи і символи були засновані на знаннях духовних практик, специфіці пробудження в людині духовних сил, прояві моменту злиття Особистості зі своєю Душею. До речі, сам процес досягнення такого духовного злиття, осяяння, осягнення Істини в давнину позначався символом, схожим на “жучка”.

Причому від початку його ставили для позначення духовно дозрілої Особистості незалежно від того, жінка це була або ж це був чоловік. Часто “руки” у цьому знаку зображували символічним знаком Аллата, а “ноги” — у вигляді закручених в різні боки двох спіралей». Анастасія Нових, «АллатРа»

Схоже зображення ми можемо спостерігати на фресці в хресті, який поміщений в коло. Але й тут не відбулося без підміни. Як ми бачимо, верхня вертикальна лінія перекреслена, але ж це Передня сутність, зв'язок з духовним світом. Як ми знаємо з книги А. Нових «АллатРа»:

«Лінії хреста — це і є умовне позначення чотирьох Сутностей людини: бокових Сутностей (горизонтальні лінії від центру), Задньої сутності (вертикальна лінія вниз від центру) і Передньої Сутності (вертикальна лінія вгору від центру)» (стр. 370). 

«Від початку позначення звичайної людини було у вигляді рівностороннього хреста з колом у центрі (спрощений варіант — просто рівносторонній хрест). Горизонтальна лінія хреста показувала зв'язок з матерією, а вертикальна лінія — з духовним світом, точніше, вказувала на наявність у людині елементів від духовного світу, можливість духовного піднесення». (стр.364). 

«Чотири кінці рівностороннього хреста і коло всередині (чотири основні Сутності й Душа) вказували на основні елементи в конструкції людини, які втілювали головний задум: створення умов для вибору Особистості між матеріальним світом і духовним».

Видубицький монастир

У розписі церкви ми бачимо багато спіралей, як позитивних, так і «неправильних».

«Спіраль, закручена за годинниковою стрілкою, означала позитивні, створюючі духовні сили, а проти годинникової стрілки — негативні, руйнівні сили Тваринного розуму, що протидіють силам Аллата» (стр. 396).

На фресці «Пресвята Трійця» ми можемо бачити варіації зображення ромба як символу трансформації, духовного звільнення людини. «Часто в космологічних міфах древні поміщали загальну схему світу в коло. У такому випадку це вказувало на творення (створення) духовним світом матеріального світу (стр. 367). 

Квадрат у символіці споконвічних Знань — це є умовна основа пірамідальної конструкції людини, що зв'язує всі її чотири основні Сутності. …Так чи інакше відображала знання про перетворення квадрата в коло або ромб, який був схематичним зображенням куба, поставленого на один із своїх кутів. Тобто, у цих символах фіксували Знання про енергетичне преображення конструкції людини при її духовному звільненні, переході Духовної Особистості з матеріального світу в духовний…

Ромб також часто зображували у формі овального «зерна» зі злегка загостреними вгорі і внизу вершинами і пов’язували з символом жіночого начала, життєвою силою, плідністю богинь, як правило, наділених функціями Великої Матері. Він позначався знаками злиття двох сил, які в просторі утворювали нову форму. Ромб, вписаний у квадрат, або ромб, що виходить за межі квадрата і утворює вісім кутів, восьми-променева зірка — все це символіка споконвічних Знань про духовне звільнення людини. Про ці символи люди відали ще за часів палеоліту» (стр. 394-395). 

В інтер'єрі монастиря, розглядаючи цегляну кладку XI століття, що збереглася, мене вразило те, що знання передавалися не лише через фрески, але навіть в архітектурі вікна зустрічалися форми кола і ромба.

Монастир пережив і зліт величі Київського князівства, і навали війська Батия, горів кілька разів. Після XIII століття монастир втратив колишню велич і знайшов її заново лише в XVII-XVIII століттях, коли почав відроджуватися завдяки фінансовій допомозі воєначальників і меценатів. Будівля Спасо-Преображенської трапезної церкви на території Видубицького монастиря зводилася на гроші стародубського полковника М. Миклашевського. Його герб прикрашає будівлю трапезної: дві стріли, що перетинаються, спрямовані вниз, і лук (з книги «АллатРа» ми знаємо, що це типовий масонський символ).

Перший розпис трапезної зроблений темперою (фарби, що готуються на основі сухих порошкових натуральних пігментів). Сполучною речовиною темперних фарб служили натуральні емульсії (розведений водою жовток цільного курячого яйця, соки рослин). На жаль, оригінальний розпис не зберігся, від нього залишилися лише невеликі фрагменти орнаменту. Після пожежі її реконструювали і розписали маслом.

У трапезній церкві були виявлені тільки залишки стінопису та первинного декору ХVІІІ століття, але зовнішній декор обох будівель, з характерними рисами українського бароко, зберігся досить добре.

На даній фресці ми бачимо голуба в окружності, а як відомо, в християнстві голуб — це символ Святого Духа, а зображений усередині кола можна трактувати як символ сконцентрованої енергії з духовного світу. Сім спіралеподібних (спіраль проти годинникової стрілки) трикутників (сім вимірів) прикуті ланцюгами до хмари — матеріального світу. «Рівносторонній трикутник з вершиною вгору згідно з одвічними Знаннями про людину позначає два моменти. По-перше, стартовий стан людини: як Спостерігача в тримірному світі, до її самостійного духовного розвитку; як об'єкта, створеного за «образом і подобою» Бога… По-друге, якщо мова йде безпосередньо вже про сам процес духовного розвитку людини (акцент якого зміщується на Передню сутність, тобто верхній трикутник з вершиною вниз) або ж, навпаки, говориться про людину, закомплексовану в матерії, в якій домінує Тваринне начало, то значення нижнього трикутника було зовсім іншим. У цьому випадку трикутник з вершиною вгору означає не просто Задню сутність, але й агресію матеріального світу (чому його і пов’язували в деяких випадках зі стихією вогню)… Інакше кажучи, трикутник з вершиною вгору означає те, що базується на «земному», матеріальному, тимчасовому і прагне до влади». Анастасія Нових, «АллатРа»

Згідно із сучасним трактуванням даного панно — це зображення Духа Святого і 7 чаш терпіння — соти, які, згідно зі Святим Письмом, переповнюються нашими гріхами і стануть відправною точкою Апокаліпсису і Страшного суду.

У вівтарній частині праворуч ми можемо бачити знак АллатРа, правда він з робочого знака перетворився на символ (читати докладніше про відмінності між знаком і символом), оскільки між Ра (колом) і Аллатом (півмісяцем) намальована рибка і троянда, а знак півмісяця перетворився на бублик з ріжками вгору. Відповідно до сучасних трактувань, в християнстві Троянда набуває особливої символічної ємності: милосердя, милість, всепрощення, божественна любов, мучеництво, перемога. У середньовічному християнському мистецтві троянда символізує небесне блаженство. Свого символічного значення набувають і частини троянди: 

В Єгипті троянди були присвячені богині Ісіді, символізуючи чисте кохання, звільнене від усього плотського, і використовувалися в містеріях Ісіди і Осіріса.

Перше і основне значення риби — це сам Христос, «небесна риба». При цьому саме зображення риби має також євхаристійне значення, пов'язане з наступними трапезами, описаними в Євангелії:

  • насищення народу в пустелі хлібами і рибами (Мк. 6: 34-44, Мк. 8: 1-9);
  • трапеза Христа і апостолів на Тиверіадскому озері після його Воскресіння (Ін. 21: 9-22).

А ось у лівій вівтарній частині Знак АллатРа спотворений зображеннями на Аллаті чаші з вином, кола в чорному кольорі, також в композиції присутня біла лілія.

Чаша, кубок — важливий символ ємності. До певної міри в ній можна бачити матеріальне вираження сховища

У християнській традиції чаша може виступати:

  • чашею безсмертя, якою володів і яку втратив Адам;
  • посудиною, яку використовував Христос під час Таємної Вечері;
  • чашею Євхаристії, в яку святий праведний Йосип Аримафейський зібрав кров Христа.
  • символ страждань Христа в Гефсиманському саду, що сходить до слів самого Христа: «Отче Мій! якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя» (Мф. 26:42);
  • в середньовічних легендах також пов'язують зі Священною Чашею, Святим Граалем, як потік життя, безсмертя, численність, достаток.

Лілія спочатку асоціювалася з плодючістю і жіночими хтонічними божествами — подательками життя і смерті. Пізніше вона, як символ плодючості, все більше пов'язується з небесними чоловічими божествами і сонцем.

У християнстві лілія позначала чистоту, праведність; відродження, безсмертя, воскресіння (по аналогії з багаторічними рослинами); прихильність, милість Божу, провидіння, божественне покровительство обранцеві (обраниці); гріх і покаяння, очищену від гріхів душу.

На стелі видно не реставроване зображення Всевидячого Ока. «На Сході цей знак називають Всевидяче Око Сходу. У Стародавньому Єгипті його величали Оком Бога Гора. А найперша, найдавніша його назва — Око Богині Фаетона або планети Фаетона». А. Нових, «Птахи і камінь»

Розглядаючи розписи Видубицького Свято-Михайлівського монастиря і трапезної, приходить розуміння, що зодчі через архітектуру, фрески намагалися передати людям важливі духовні знання. І незважаючи на те, що під час реставрації їх спотворили, все ж крупиці знань, передані нашими предками, залишилися.

І хоча я часто бувала в цьому храмі, але до прочитання книги Анастасії Нових «АллатРа», ніколи не звертала увагу на знаки, нанесені на стіни храму. І лише володіючи Споконвічними Знаннями, людина починає розуміти глибинно-наслідкові зв'язки, що існують у світі, свою історію, духовну спадщину, а також сам сенс свого існування.

Ганна Руденко

учасниця МГР «АЛЛАТРА»


ЦЕ ЦІКАВО
102

Залишити коментар