Як у спорті виставити інші цілі? Що дає людині заняття спортом?

Моє життя з дитинства пов'язане із заняттями спортом. Тому коли готувалися до конференції  «Спорт у Благотворчому суспільстві», виникла ідея провести опитування серед тренерів, спортсменів і їхніх батьків, де були би поставлені запитання, що допомагають зрозуміти, що приводить дітей у різні види спорту, що стимулює їх досягати кращих результатів, які завдання ставлять перед собою тренери, і з якими очікуваннями дивляться на своїх дітей батьки.

Усі відповіді були цікавими і показали, що загальна мета в житті кожної людини, будь-то тренер або батько – це бути щасливими, дарувати добро і бачити своїх дітей здоровими і радісними. Всі зійшлися на думці, що спорт грає в цьому важливу роль, оскільки дозволяє організувати вільний час, прищепити інтерес, щоб свідомість не була бездіяльною, адже як ми знаємо, бездіяльний розум – майстерня диявола. 

Спорт допомагає в самоконтролі та самодисципліні, формуванні характеру, дає впевненість у собі, допомагає зрозуміти, як вибудовувати цілі й досягати їх, розширює коло спілкування, підвищує концентрацію і навіть успіхи в навчанні. І, звісно ж, будь-який спорт – це повинен бути інструмент, передусім, який допомагає сформувати Особистість дитини і зміцнити здоров'я. Але, на жаль, у наших реаліях це не завжди так.

Багато хто відповів, що спорт для них – це життя, що перемога дає почуття радості й гордості за досягнутий результат, визнання.

Щастя від перемоги або ейфорія?

По-справжньому люди розкривалися в живому спілкуванні.

Мені дуже запам'яталася розмова з однією юною італійською футболісткою, яка у свої 14 років уже перенесла серйозну операцію на колінному суглобі через спортивні навантаження.

Цікаво, що футболом вона почала займатися просто тому, що подобалося і було цікаво. Але в підсумку захотілося бути схожою на своїх футбольних кумирів. На запитання чи приносить перемога справжнє щастя дівчинка відповіла «Так, особливо, коли гол вдається забити, і увага з боку вболівальників дуже подобається, і потім у класі по-іншому на тебе дивляться». Але ж по-суті заздрять... 

Я запитала чи довго триває це відчуття перемоги, на що вона відповіла: «Ні, зовсім не довго, поки ти на полі, в команді, поки всі вітають, а вдома вже все затихає, як ніби нічого й не було». Тоді я знову запитала чи справжнє це щастя, якщо воно так швидко проходить? І дівчинка сказала:«Ні, є й інші моменти в житті, які радують». А ось на запитання: «Що ж приносить справжнє щастя?» Вона сказала: «Не знаю навіть... треба подумати». 

Після деякої паузи, коли дівчинка занурилась у власні роздуми, вона знову як би про себе повторила: «Треба подумати».

Потім запитала в її мами, чи важливо їй, щоб її дочка досягла успіху як спортсменка, і вона сказала: «Так, це дуже важливо». І просіявши від радості, стала показувати їхній командний календар на рік. Але якби мама знала, що це не приносить дочці справжнього внутрішнього щастя, що це тільки перша травма, перший дзвіночок, але ж вона дівчина, побажала б вона дочці слідувати цією дорогою?.. Ганятися за примарами? За ілюзією успіху і радості, яких, по суті, немає?

Індустрія культу спорту

А звідки береться ця примарна ілюзія успіху, яка нібито приносить радість? Це все масмедіа. Наприклад, 99% дітей в Італії вибирають футбол.

В Італії взагалі культ футболу, адже його показують з ранку до вечора по телевізору.

Крім матчів, існує безліч передач, які їх обговорюють, розповідають про життя футболістів, рекламні ролики за участю зірок футболу, фан-клуби. І діти теж дивляться і хочуть бути відомими й багатими, відповідати цьому образу з картинки. Навіть знайомство дітей, та й дорослих теж, починається із запитання: «За яку футбольну команду ти вболіваєш?», і це реальний факт. Навіть якщо діти по суті не бачили футбольних матчів, у них є свої улюблені команди.

Вибір улюбленої команди базується на виборі гравця з категорії топ. А отримують футболісти від 40 до 625 тис. євро на місяць залежно від категорії, в якій беруть участь. Це не йде ні в яке порівняння із зарплатою вчителів або медиків, яка складає близько 78 тис. євро на рік. Але ж медики рятують життя людям, у той час як футболісти – просто потіха для глядачів. Футбол – це шоу-бізнес, що переслідує величезні інтереси.

Масмедіа, сателіти і цифрові технології перетворили матчі в події планетарного масштабу, які залучають мільярди людей. Цей феномен схожий на велике кіно, в якому футболісти оплачуються як зірки і навіть більше. Тобто це той споживацький формат суспільства, який популяризується через спорт зокрема. Популяризуються успішні спортсмени. Показується їхній спосіб життя, причому не завжди гідний, який підростаюче покоління підсвідомо сприймає як зразок для наслідування. В результаті у дітей вибудовуються помилкові цілі та пріоритети: бути сильніше, багатше, успішніше. Така ось ілюзія щасливого життя.

Найцікавіше, що навіть спорт-травми стають джерелом гордості, що, мовляв, ти такий профі, так гаруєш, що навіть травми «професійні». Але ж це організм просто кричить, що він перевантажений і хоче паузи, відновитися. Але спортсмену не до цього, він із гордістю лікується, а потім продовжує тренування в тому ж ритмі, якщо не більшому, адже треба нагнати згаяне…

І дуже явно відчувається підміна, що людина внутрішньо шукає щастя, але не знає, що це таке насправді. Приймає за нього швидкоплинний успіх, ейфорію, яка швидко проходить, залишаючи за собою почуття порожнечі. І потім не залишається нічого, і людина знову і знову готова  гробити своє здоров'я, щоб задовольнити свою гординю в очах інших людей, готова йти на все, аби знову зазнати це почуття ейфорії. Ну чим не наркотик, але ж навіть не замислюється, куди йде насправді і чого хоче її душа.

Чому ж ейфорія швидкоплинна? Чому для цих емоцій, званих щастям, потрібне підживлення увагою натовпу? Тому що в момент перемоги у спортсмена виділяється особливий гормон ендорфін, виникає так званий гормональний транс. А передує цьому викид великої кількості адреналіну в кров. Тому й кажуть, що спортсмени, як наркомани, відчувають кайф у ці моменти. За цим слідує емоція. А емоція – це викид прани в систему Тваринного розуму.

І так іде обман, людина думає, що завдяки спорту вона стає здоровою і сильною, а тут – підміна: вона просто потрапляє в колесо залежності від результату, від думки інших, необхідності відповідати вже досягнутій раніше планці. Виходить, що найважливіший інструмент людини – увага – спрямований на щось зовнішнє.

Реальність завжди жорсткіше ілюзії

Ось ще цікавий момент: серед професійних спортсменів світової популярності я не чула жодного, хто прагнув би віддати свою дитину у великий спорт. Вони не перешкоджають цьому навмисно, але і не заохочують, намагаються розповісти про реалії спорту, про те, що він важливий у житті, але як фізична активність, без прагнення до п'єдесталів пошани. Адже здавалося б, якщо це так круто, престижно і радісно, чому ж ти не бажаєш своїм дітям повторити власний досвід?

Колишній американський тенісист Андре Агассі, який одружився на не менш відомій німецькій тенісистці Штеффі Граф, в одному зі своїх інтерв'ю сказав:

– Ми з моєю дружиною не хочемо, щоб наші діти стали професійними тенісистами. У свій час наші діти займалися тенісом, але вони знали яке життя спортсмена і яких демонів у тобі відкриває теніс. Ми ніколи не забороняли їм займатися тим, чим вони хотіли, але ніколи не намагалися зацікавити їх тенісом. Ми дуже раді, що наші діти не вибрали професійний спорт, – підкреслив він кілька разів у своєму інтерв'ю.

– Протягом моєї кар'єри я змушував себе рухатися вперед, і коли я бачив, що хтось грає краще за мене, я змушував себе ставати краще і краще. Іноді я занадто старався в цьому і занадто шкодував через свої рішення.

А у своїй автобіографічній книзі Агассі описує, що вранці прокидається, валяючись на підлозі від страшних болів у спині, і що постійно на знеболюючих уколах, які в хребет вводяться, а після матчу його буквально відкачують. А на картинці в телевізорі все виглядає зовсім по-іншому.

Як виставити правильні цілі?

Так як же виставити правильні цілі та зробити так, щоб спорт допоміг у роботі над собою, в пізнанні себе? Перемогти свою лінь, займаючись спортом, це вже добре. Мати мету, вміти концентруватися для її досягнення – теж краще, ніж просто сидіти на дивані або грати в гаджети. Але чи робить тебе досягнення цієї мети воістину щасливою людиною?

І ось дітям, думаю, треба частіше ставити запитання про ціль і сенс їхнього життя, про те, що робить їх по-справжньому щасливими, щоб вони потроху почали замислюватися, куди вони йдуть.

Пам'ятаю, будучи дитиною, займалася спортом, оскільки батьки в певний момент сказали: «Треба, це твоя робота. Як би не склалося твоє життя, матимеш професію». Так і вийшло. Я їм дуже вдячна за це. Але є важливий момент – дитина часто ще не оцінює, не має своєї мети, а робить те, що батьки говорять. Бере з них приклад у всьому і якщо бачить, що успіх у спорті важливий для батьків, то буде до нього прагнути. Тому дуже важливо, щоб, найперше, батьки, тренери задалися питанням про те, що дає справжню радість? Просто собі відповісти на це питання і частіше ставити його дітям. Уже це допоможе вибудувати правильні орієнтири і пріоритети і в житті, і в спорті.

Дуже важливе спілкування тренера з батьками. Допомогти, насамперед, батькам виставити правильні цілі, та всім разом допомогти дитині сформувати правильний світогляд, дати розуміння, що спорт – це важлива частина життя, але не її сенс. Розповісти про істинне щастя, яке може відчувати кожна людина. Яке не залежить від того, дадуть тобі шматок металу, званий медаллю, чи ні, будеш ти визнаним або оціненим іншими людьми чи ні, а просто жити цим щастям, яке всередині нас.

Здоровий спорт – хороші приклади

Як сказав в одній із передач І. М. Данілов, важлива здорова конкуренція і правильно вибудовані цілі. Спорт допомагає всебічному розвитку людини, і навіть уже в аматорському спорті є багато прикладів, як це можна робити.

Наприклад, в Італії проводять масові забіги у вихідні на різні тематики. Під Різдво з метою наблизити людей до спорту проводять масові забіги Дідів Морозів, на які запрошуються всі від 0 до 99 років. За невеликий внесок, за традицією, видають костюм Діда Мороза, в якому зручно рухатися, але можна і зі своїм прийти. І чого тільки не побачиш на таких забігах! Дітей везуть у візках... І все це дуже радісно. Мета  – просто подолати певний маршрут.

І реклама таких забігів починається заздалегідь. Запрошують людей тренуватися, робити ранкові пробіжки, щоб бути в формі до такої ось незвичайної події. Закінчується все, здебільшого, загальними привітаннями, музикою, анімацією і різними сюрпризами для учасників.

Причому тематики таких забігів абсолютно різні. Є і на благодійні цілі, наприклад, на підтримку жінок, проти насильства, університетські забіги або просто сімейні. Також паралельно є і більш професійні категорії, і кожен вибирає те, що йому подобається.

Зазвичай для таких заходів вибираються паркові зони, щоб люди провели час із максимальною користю для здоров'я. Проводяться не тільки забіги, але й велогонки в такому ж форматі.

І можна побачити, як для участі в них, уся сім'я приходить із велосипедами. Це дуже позитивний і надихаючий досвід.

Ще мені дуже сподобалося, як в Італії організовують дні спорту. Наприклад, у невеликих містечках у певний день у році з усіх видів спорту, які є, на околицях у парку проводять день відкритих дверей. Там представлено все: від танців і фітнесу до лову риби! Їзда на велосипедах, бадмінтон, теніс, футбол, стрільба з лука, регбі, атлетика, східні єдиноборства, навіть лицарські турніри – всього й не перелічити. Протягом дня діти можуть спробувати безкоштовно будь-який із видів спорту, і в певний час кожна з представлених дисциплін робить презентацію і показовий виступ. Так дітям легше зрозуміти, який вид спорту їх цікавить найбільше. Це просто прекрасний день, який можна провести з сім'єю на свіжому повітрі з користю для здоров'я.

Ще, наприклад, з тенісу проводять аматорські турніри, і люди готуються до участі в них і отримують масу позитивних емоцій без шкоди для здоров'я. Причому проводяться такі турніри не тільки в рамках одного міста, але також між клубами в різних країнах. Турніри зазвичай тривають 1-2 дні і користуються великим успіхом, оскільки вони дають можливість відвідати інші країни, знайти нові знайомства і стимулюють підтримувати фізичну форму. Здорово, коли організовують турніри сімейних пар, або, наприклад, тато чи мама і дитина – це теж дуже згуртовує стосунки.

Спорт у Благотворчому суспільстві

На сьогоднішній день люди вже почали розуміти, що нам потрібен новий формат суспільства – Благотворчий, де спорт буде допомагати багатосторонньому розвитку людини, а не зрощуванню гордині. Де будуть культивуватися корисні для життя якості, які спорт допомагає розвинути, а не відомість і престиж чемпіонів. Де люди будуть розуміти, що таке справжнє щастя. Те щастя, яке не залежить від медалей, визнання або піднесення себе над іншими. А щастя істинне, неминуще, яке є всередині кожного з нас.

Кожен може запитати себе: «А  що я можу зробити, щоб таке суспільство стало реальним?» Треба всього лише почати і зробити перший крок, з вибору жити в такому суспільстві і творити на благо інших людей, тому що загальний результат залежить від дій кожного з нас.

Наталія Оленич
Тренер з тенісу
(Бельджоезо, Італія)