ХТО Я?
ХТО Я?
Сиджу в саду під стрункою сосною,
Вдихаю аромат прекрасного улуна.
Але хто його вдихає: я чи не я?
Хто насолоджується моментом буття?
Вдихаю аромат прекрасного улуна.
Але хто його вдихає: я чи не я?
Хто насолоджується моментом буття?
І ось розділяюсь питанням каламбурним:
“Хто я є? Хто відчуває в мені?
Хто каже, що я не я,
А те невловиме і вислизаюче Щось?"
“Хто я є? Хто відчуває в мені?
Хто каже, що я не я,
А те невловиме і вислизаюче Щось?"
Я знаю, що голова моя і думки – це все не я,
Комп'ютер, вбудований в мене, – мій розум,
Програма – це думки.
Але хто ж тоді я?
Комп'ютер, вбудований в мене, – мій розум,
Програма – це думки.
Але хто ж тоді я?
Хто насолоджується чудовим чаєм,
Вдихає аромат і свіжість раннього ранку?
Хто слухає щебетання горобця
І дзвін дзвонів церковних?
Вдихає аромат і свіжість раннього ранку?
Хто слухає щебетання горобця
І дзвін дзвонів церковних?
Хто ж тоді Я?
Мені здається, суть моя не в голові,
І насолоду я відчуваю не в ній,
А всередині себе, десь глибоко,
І уловити би суть справжню свою.
І насолоду я відчуваю не в ній,
А всередині себе, десь глибоко,
І уловити би суть справжню свою.
Дійти до глибини, до самого краю
І стати єдиним, цілим.
Хто говорить і думає в мені,
І направляє моє тіло?
І стати єдиним, цілим.
Хто говорить і думає в мені,
І направляє моє тіло?
Я думаю, що я.
Але по суті я – не я.
Дивлюсь на себе, як на посуд,
Із глибини свого тіла.
Але по суті я – не я.
Дивлюсь на себе, як на посуд,
Із глибини свого тіла.
Можливо чайний бог Хотей
Допоможе відшукати відповідь на моє запитання.
Вдихнувши останню заварку,
Я випиваю чай, застигши на півслові.
Допоможе відшукати відповідь на моє запитання.
Вдихнувши останню заварку,
Я випиваю чай, застигши на півслові.
Але настав час йти мені до праці,
Я залишаю цей милий простір,
Насолодившись ароматом раннього світанку,
Окинув поглядом ясну галявинку,
Я залишаю цей милий простір,
Насолодившись ароматом раннього світанку,
Окинув поглядом ясну галявинку,
Так і не відповівши, хто ж я,
Залишивши у подиві себе
І в пошуку шукати відповідь
На моє питання одвічне.
Залишивши у подиві себе
І в пошуку шукати відповідь
На моє питання одвічне.
Але ось впала шишка на чоло,
Я раптом зрозуміла, що я тут не одна,
Що хтось: вітер чи сосна,
Хочуть, щоб я свій погляд направила на зовнішнє.
Я раптом зрозуміла, що я тут не одна,
Що хтось: вітер чи сосна,
Хочуть, щоб я свій погляд направила на зовнішнє.
Грають, відволікають мою увагу від мене,
Від цього парадоксального питання.
Навіщо я мучу саму себе,
Коли так добре, гарно і затишно?
Від цього парадоксального питання.
Навіщо я мучу саму себе,
Коли так добре, гарно і затишно?
Коли пурхає метелик навколо мене,
А славний горобець цвірінькає на гілці,
Хто промовляє, що я не я,
Бажає бути прекрасною й коханою?
А славний горобець цвірінькає на гілці,
Хто промовляє, що я не я,
Бажає бути прекрасною й коханою?
Ні, це все не я,
Вносячи метушню і смуту у свідомість мою,
Невже у мене є сім я?
Як розрізнити, розділить мене від себе самої?
Вносячи метушню і смуту у свідомість мою,
Невже у мене є сім я?
Як розрізнити, розділить мене від себе самої?
Де те, центральне і основне моє я,
Що усіма керує я?
Де ця суть мого ж буття?
Я намагаюся зловити і вхопити її.
Що усіма керує я?
Де ця суть мого ж буття?
Я намагаюся зловити і вхопити її.
Увагу направивши в глибину,
Я відчуваю невловиму свою ж суть,
Котра виходить з мене,
І захоплюється чарівним цим ранком.
Я відчуваю невловиму свою ж суть,
Котра виходить з мене,
І захоплюється чарівним цим ранком.
Намагаюся я зловити та вхопити її,
Знову зникає від мене вона,
Залишаючи наодинці з моїм крикливим я,
Яке всередину не повертає.
Знову зникає від мене вона,
Залишаючи наодинці з моїм крикливим я,
Яке всередину не повертає.
Але мені воно огидне, неприємне.
Я занурююся знову в глибину,
Щоб знайти те саме , і істинне я,
Яке мовчить всередині мене.
Я занурююся знову в глибину,
Щоб знайти те саме , і істинне я,
Яке мовчить всередині мене.
Я знову в тиші,
Забувши про години і про роботу,
Про зовнішнє, про все,
Лише занурившись всередину себе.
Забувши про години і про роботу,
Про зовнішнє, про все,
Лише занурившись всередину себе.
Воно мовчить,
І ніжну незриму мені суть
Не вдається мені побачить,
Хочу увібрати, вдихнуть.
І ніжну незриму мені суть
Не вдається мені побачить,
Хочу увібрати, вдихнуть.
Знову піднявшись з глибини,
Я бачу стінки своєї посудини
І її в зовнішньому: на гілці, в переливі птахів,
У кісточці що впала, в божественному моменті.
Я бачу стінки своєї посудини
І її в зовнішньому: на гілці, в переливі птахів,
У кісточці що впала, в божественному моменті.
Я не в собі, не з нею. Де ж моє я?
Залишивши, нарешті, себе з німим питанням
Побігла на роботу.
І чи любить воно мене? Я задаюсь питанням.
Залишивши, нарешті, себе з німим питанням
Побігла на роботу.
І чи любить воно мене? Я задаюсь питанням.
Вона зі мною грає, не будучи мною.
В розділення віддаляюсь я,
Так і не пізнавши божественної мені суті.
Грає в хованки знову зі мною.
В розділення віддаляюсь я,
Так і не пізнавши божественної мені суті.
Грає в хованки знову зі мною.
Але чому вона завжди приходить саме тоді,
Коли поспішаю я на роботу,
Чому не може це моє я
Бути, перебувати завжди зі мною?
Коли поспішаю я на роботу,
Чому не може це моє я
Бути, перебувати завжди зі мною?
Але ось крикливе, моє інше я,
Знову відводить увагу мою
На солодкі, марнославні картини
Розвіявши їх, як хмари, я поринаю в глиб себе.
Знову відводить увагу мою
На солодкі, марнославні картини
Розвіявши їх, як хмари, я поринаю в глиб себе.
В метро, повному людьми,
Дивлюсь загублено на них.
Знову розшукати себе намагаюсь я,
Не втягуючись до них.
Дивлюсь загублено на них.
Знову розшукати себе намагаюсь я,
Не втягуючись до них.
Але де ж суть моя?
Де та, що надихає і несе мене у гору?
Де та, що впорядковує мої сім я,
В єдинім танці їх з'єднавши?
Де та, що надихає і несе мене у гору?
Де та, що впорядковує мої сім я,
В єдинім танці їх з'єднавши?
Як відключить в мені самій
Всіх правих, лівих, задніх сутностей моїх?
Відкинути цю мисленну балаканину,
Щоб знайти свій, нарешті, спокій!
Всіх правих, лівих, задніх сутностей моїх?
Відкинути цю мисленну балаканину,
Щоб знайти свій, нарешті, спокій!
Дивлячись на світ, люблячи її очима,
А не тій, яка шепоче казки і відводить від мене,
Як мені зрозуміти, що поділу немає,
Що всі ми є по суті та, вона?
А не тій, яка шепоче казки і відводить від мене,
Як мені зрозуміти, що поділу немає,
Що всі ми є по суті та, вона?
Як стати відкритою знов ,
Прибравши межі, розділення людей,
Щоб знов відчути її суть в собі, в інших,
В опалій гілці, шелесті листви…
Прибравши межі, розділення людей,
Щоб знов відчути її суть в собі, в інших,
В опалій гілці, шелесті листви…
30.06.2016
Автор: Ольга, Київ
Переклад: BERG