Любов веде тебе
“Що ж воно таке — справжнє почуття, оте, що в пiснях його названо коханням? Як назвати його, оте, вiд чого так солодко завмирає душа, воно тут явилось Єльцi як вiдкриття, всiм людям сказати зараз могла б: я знаю, знаю вiднинi, кохання — це нiжнiсть i чистота! Нiжнiсть, що дужча за смерть!”
Олесь Гончар, "Собор"
Коли любов приходить у серце, ніби спадає якась пелена, опускається ілюзорна завіса, що відокремлює тебе від усього світу. Навіть повітря стає таким м'яким, просякнутим ніжністю і чуйністю — тим, що з'єднує все воєдино. Всі люди — такі рідні! Як я не бачив цього досі? Чому не відчував тієї ніжності, яка літає в повітрі? Тепер я розумію, чому в давні часи справжню любов пов'язували саме з жіночим началом. Це материнське почуття турботи і опіки над усіма і кожним. Це незрозуміле почуття відповідальності за кожну людину. Це прагнення допомогти, зрозуміти, виправдати, а не критикувати і засуджувати. Це співчуття, яке заміщає звинувачення. Це потреба любити, яка врешті-решт перемагає таке звичне бажання піднятися, відчути свою перевагу хоч над кимось.
Колись я зробив у своєму щоденнику такий запис: "Яке слово пишеться з найменшої літери? Любов". Це так. Адже любов завжди готова віддавати. Це радість дарування себе. Хіба не цього вчить нас Бог? Хіба не в цьому полягає основа Життя?
"Вміння любити вище за вміння перемагати". (Зі статті "Споконвічна роль жінки в суспільстві. Руйнування стереотипів про матріархат")
Для багатьох людей, які жадають повернення до Рідного Дому, безцінним подарунком став вихід передачі "Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого". Перше, що промайнуло у мене в голові після завершення перегляду цієї передачі, це були слова: "Я ніколи не уявляв, що стану свідком ТАКОГО...". Навіть не свідком, а учасником! Те, що Бог дарує нам, завжди перевершує те, на що ми сподівалися. У цій передачі я почув дуже важливі для себе слова:
“Практичний шлях до Бога — це шлях саме твоїх внутрішніх почуттів і дій. Ось це дуже важливий момент — саме дій. Тобто ти не сидиш, не чекаєш, що хтось прийде, щось тобі дасть, а ти дієш, ти просто висловлюєш свої почуття, ти любиш, ти знаходишся в цьому почутті кожного дня. Ти висловлюєш почуттями свій намір, ти висловлюєш його в моменті «тут і зараз». І ось це є твоє особисте життя — це життя Особистості. Це дуже сильно відрізняється від того особистого життя, яке знає твоя свідомість, вона ж змушувала тебе страждати від думок, змушувала тебе думати про зовнішнє... Тому що в ці хвилини глибинної радості ти розумієш, що твій Дух — він не поневолений, що твій Дух — він вище інтелекту. Ти розумієш, що Дух — він вільний, і ти розумієш, що сила його — в Любові. Ти розумієш, що глибинне самовираження твоєї безмежної Любові — ось це практичний шлях до Бога, і саме це на практиці є найважливішим”. З передачі "Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого"
Так ось вона, головна дія будь-якої людини, яка перебуває на духовному шляху: висловлення своєї безмежної любові. Любові до Бога, до всього сущого. Це найбільш інтимне, найбільш трепетне, найщиріше дійство, яке здійснюється в житті людини. Це справжнісіньке таїнство перебування в самому собі, в безкрайній глибині своєї Душі, в Богові... Таїнство зачаття, розвитку і народження духовного плоду, невидимого для очей порожніх, для очей грубих, але помітного для всього Духовного світу і для кожного, хто в ньому перебуває!
Свого часу я ніяк не міг пропустити крізь себе саму суть поняття "глибинні почуття". Я багато говорив про них, чув, читав. Так багато, що свідомість почала малювати щось позамежне, захмарне, надприродне. Я все намагався відчути їх повною мірою — так, щоб вже не було сумнівів: так, це вони, глибинні почуття, і це — бомба! :) Це було доти, доки в один прекрасний момент не настало просте розуміння, що глибинні почуття — це та любов до Бога, яка народилася в мені задовго до того, як я вперше почув дане словосполучення. Любов щира, чесна, справжня, яку не здуває першим же поривом вітру. І ця любов веде мене вже багато років. Веде до того, аби розкритися в мені ще глибше, ще повніше. Ця любов завжди зі мною, не покидає мене. Нехай я поки ще не навчився бути настільки ж вірним їй, нехай іноді відволікаюся на зовнішнє, забуваючи про неї, але, головне, Вона вже вірить у мене. Вона вже оселилася, живе в мені, я це знаю. Саме вона оберігає мене, підтримує, підказує, опікує, як матір улюблене дитя. Вона — моя путівниця. І, я впевнений, точно так само відчувають багато хто з тих, хто читає ці рядки.
Придивись до свого життя, до подій, які в ньому відбуваються, і ти чітко побачиш, що все життя, всі випадкові і очікувані події в ньому вибудовуються навколо того глибокого почуття, яке одного разу народилося всередині тебе. Це стрижень, на який нанизуються всі сторінки твого життя, всі повороти долі з того моменту, як ти впустив у своє серце любов. Любов веде тебе.
"Щоб відчувати любов вічно, потрібно раз і назавжди прийняти дуже тверде рішення: любити, незважаючи ні на що". Протоієрей Павло Гумеров
Свідомість розділяє глибинні почуття і любов, Бога і любов. Дуже хитро і майстерно. Щоб термін "глибинні почуття" залишився просто терміном. Щоб Бог залишався великим і всемогутнім, але десь високо в небі, а не любов'ю, яку ти знаєш, яку ти відчуваєш, яка наповнює тебе просто зараз. Ця любов живе глибоко всередині тебе, але вона невіддільна від того звичного життя, яке ти проживаєш. Любов вплітається в життя і поширюється на всіх і вся. Тепер усі твої реакції на зовнішні подразники немов пом'якшені, оскільки ти вже більше зосереджений на плеканні внутрішньої любові, ніж на будь-яких побутових перипетіях чергового дня. І немає більше обману від свідомості, що глибинні почуття, Бог, любов — це все окремо. Розумієш, що все це про одне. Це таїнство твого внутрішнього життя. Все це тут і зараз, а не колись прийде і ощасливить тебе. Все це в простоті; без пафосу, героїзму і прагнень до подвигу. Все це у вдячності до Бога.
Адже як можна подякувати Отцю своєму за найцінніший подарунок Його — Життя? Жити і давати жити іншим. Любити, незважаючи ні на що. І що б не відбувалося в житті, якою б жорстокою і несправедливою не здавалася дійсність, як би не випробовувала доля, обов'язково пам'ятати:
“Отець не може ненавидіти сина свого, Він може його тільки Любити”. Анастасія Нових, "Сенсей-I. Одвічний Шамбали"
Автор: Валентин Радонєв
