Світ очима дитини променистий і світлий

Світ очима дитини променистий і світлий

Світ очима дитини променистий і світлий, в ньому летить прекрасна бджілка, дзижчить, виблискує краплями роса...

Я була в чудовому місці, де немає оцінки і порівняння, де мене приймали такою, яка я є, приймали моє внутрішнє, мене справжню. Адже людина – унікальна, у кожної свої індивідуальні таланти і можливості. Неможливо оцінити когось, адже оцінка буде суб'єктивною, адже хіба можна порівняти троянду з помідором? Троянда це троянда, зі своєю унікальністю, а помідор є помідор, зі своїми особливостями.

В мені народилося нове розуміння і почуття: «Вінчання з Богом»

Він настільки поруч. Він настільки зі мною. Його рука завжди простягнута до мене, і варто лише відкритися з Любов'ю і все в моєму житті починає перетворюватися. І ось, плаваючи в безмірності вод, до ніжності і м'якості, в любові рідного дому, я стикнулася з розпеченістю піску, що знаходиться на березі. Мені чомусь десь бачиться світ в рожевому кольорі, де кожен вибирає волю Творця, але це ж мої рожеві окуляри. Буває, і часто, що багато хто не бачить простягнутих рук. Чому ж тоді мене це зачіпає? Бог приймає будь-який вибір людини, чому не приймаю я?

Свобода вибору...

Як любов матері, яка любить свою дитину безумовно. А Бог любить абсолютно, приймаючи будь-який вибір людини. Вибирає людина в дану секунду встати на шлях тіні — Бог приймає і цей вибір.

Під час відвідування Введенського монастиря, прийшло таке асоціативне розуміння шляху: я є дитина, Бог – батько, і Він настільки любить мене, що радий мені будь-якій. Я прибігаю і кажу: “Можна мені вдаритись? Мені так цікаво відчути біль від гулі на голові!" На що Батько мені каже: "Але це ж боляче... ти ж в Любові, навіщо тобі біль?" – “ Але я... хочу, хочу і все тут!" – і тупцюю ніжками. "Добре" – говорить Творець. Я падаю, реву, біжу до Нього в обійми... Проходить час, і я знову приходжу, просячи дозволу впасти. На що Батько мені каже: “Ти ж билася, була біль, а впавши наступного разу, біль буде ще сильнішим. Навіщо тобі це, ти ж в Любові?" А я знову: "...хочу, хочу, хочу..." Впавши, поплакавши, я йду до Творця: "Отче, знаєш, я відчула твою Любов до мене, знаєш... я хочу висловити Любов свою у відповідь, я дякую тобі..."

irina_kalmykova_035

Який радісний батько, коли його дитина усвідомлює, що її люблять безумовно і абсолютно, завжди і, якщо вона цього не відчуває, то тільки тому, що сама відвертається від батьківської любові.

Неважливо, як буде розділяти свідомість, адже щоб вона не говорила – це пісок, який не зіткнувся з вологою. Що я можу? Не відходити від джерела, що всередині, а якщо людина не бажає пити воду, яка всередині неї, – це її вибір. Я можу прийняти її вибір і любити ще більше цю людину.

Яке прекрасне небо очима дитини, який осяйний промінь сонця, що проникає у вікно й освітлює стіну кімнати. А як радісно бачити посмішки і смішинки в очах! Я посміхаюся і відчуваю, що посміхаєшся і ти, адже всередині ми одне, один Океан!

Вдих – Любов, видих – Вдячність.

Автор: Марина Г.


ЦЕ ЦІКАВО
54

Залишити коментар