МОЇ ПЕРШІ КРОКИ ДОРОГОЮ ДОДОМУ АБО ЯК ПОЧАТИ ЖИТИ

Кожна людина у своєму житті рано чи пізно запитує себе: «Навіщо я прийшла у цей світ? У ЧОМУ СЕНС МОГО ЖИТТЯ?» Хтось сам знаходить відповідь чи придумує собі переконливі доводи, хтось шукає її до кінця життя.

Думаю, що кожна людина, яка вперше дотикається до Знань, яка вибирає для себе Духовний шлях, обов'язково ставить собі одне просте, але дуже важливе запитання: «З чого почати Духовне життя?

Якими мають бути перші кроки? Куди бігти? Кого запитати? Так багато чого потрібно дізнатися».

Давайте спробуємо розібратися.

У книзі Анастасії Нових «АллатРа» написано, що істинний сенс життя кожної людини – СПАСІННЯ СВОЄЇ ДУШІ. Для цього необхідно впродовж земного життя з'єднатися з Душею і стати Ангелом. Щоб стати Ангелом, потрібно жити в Любові до Бога і світу Духовного та надавати посильну допомогу людям, потрібно жити почуттями, спрямовуючи погляд всередину себе. 

Звучить дуже просто, красиво і дуже бажано. Але ось як це зробити?

Почну з того: «А як жила я?»

Для звичайної людини, як я, яка дуже далека від усього цього, усвідомити це, зважитись і не втекти назад у свій матеріальний маленький світ було не так-то й легко. Звичка жити за шаблонами, думати, що думки в голові – мої, оцінювати інших, думати, що люди скажуть про мене... Загалом, здаватися, а не бути. Все життя побудоване навколо свого его. При цьому я вірила, що я хороша, люблю свою сім'ю, друзів, тобто живу, як усі, правильно. 

Ці стереотипи звичні та зрозумілі. Але всередині-то, в результаті, порожнеча. І коли приходить розуміння цього, починаєш метатися, шукати, намагаєшся чимось цю порожнечу заповнити. Шукаєш і не знаходиш. Потім заспокоюєш себе, що це все здалося, так, тимчасові труднощі, все буде добре. Потім. Коли-небудь. Зараз переживу це і далі обов'язково буду жити добре. А що? Всі так живуть. І знову по колу, як хом'ячок у колесі. У результаті нічого доброго і знову – депресія, самоїдство та пошуки.

Але я знайшла! Я знайшла для себе АЛЛАТРА! І мені дуже допомогли ці Знання. Парадокс у тому, що ці книги у мене були вже. Я навіть читати почала, але свідомість наполегливо захаращувала голову потоками думок, не даючи вникнути в текст. Просто настав момент так званої точки кипіння, і я почала вникати, відсунувши всі думки подалі. Тільки тоді це було інтуїтивно, я не розуміла взагалі, що відбувається. Тому зараз хочу поділитися з усіма людьми, хто так само, як і я, блукає в темряві, хто шукає Світло, але не бачить його.

А воно дуже близько, повірте. Адже зараз усім нам іде така велика допомога від Духовного Світу.

І тут є один важливий момент: почати потрібно з самого себе. Стати чесним перед самим собою. Без цього нічого не вийде. Я знаю, як важко визнати, що велика частина твоїх проблем – це результат твоїх же дій, а дії ідуть від думок. А чи мої це думки? І ось коли я потихеньку почала припирати своє его до стінки, розкладати його претензії по поличках – добре чи погано, права чи неправа, намалювалася дивна картинка. А раніше було, як у всіх...

Припустимо, живе собі людина в системі матеріальних цінностей, у турботі про себе кохану, під владою свідомості, де людина людині, ну скажімо м'яко, не друг, плювати їй на всіх і все. Або просто живе неусвідомлено, як конячка робоча – дім, робота, «культурний відпочинок» у вихідні. Думаю, багатьом знайомо. Живе, але розуміє, що чогось не вистачає, все не те, і починає шукати якісь шляхи порятунку з цієї темряви буття. Хто шукає, той завжди знайде, це безумовно. Але от далі що? Прочитала книги Анастасії Нових, подивилася відео на АЛЛАТРА ТБ. Вона отримала Знання! Знайшла відповіді й вирішила почати жити. І зрозуміла, що не знає, як далі бути. Молитися не вміє, як виявилося, тому що завжди молилася про земне, про матеріальне і зовсім не тому. Зрощувати в собі внутрішню любов теж не виходить, тому що любов у земному житті – це любов до себе, тобто до свого его. Так що робити? З чого почати?

Я теж зіткнулася з цими питаннями. А як інакше? Найпершим кроком для мене на цьому шляху стало відстеження власних думок, робота над собою. 

Взяла зошит і щодня почала записувати всі нав'язливі думки, ті, які мене або гнобили, або звеличували. А потім аналізувати, просила я це чи ні, хотіла я так думати чи ні. Це трудомістко, але цілком просто в розумінні і це можна здійснити. Це дуже допомагає зрозуміти, що думки зовсім не мої, що думати реально про те, що тобі потрібно в даний момент, не так-то й просто. Я зрозуміла, що хтось за мене вирішує в цю мить, ПРО ЩО МЕНІ ЗАРАЗ ДУМАТИ. Мені це не просто було усвідомити, повірте. Це був найважливіший перший крок для мене. Це початок!

Але справжнє осяяння у мене сталося, коли я зрозуміла, що можу вибирати, в які думки вкладати увагу. Саме це називають творити свою долю. Адже думки, в які ми вкладаємо увагу, стають нашою реальністю.

Так ось один із етапів внутрішньої Духовної роботи над собою – це ігнорування негативних думок і формування позитивних, добрих, хороших.

Така робота відразу до Бога не приведе, це лише перший крок на шляху, навіть перший шажок дорогою, що веде до Духовного Світу. Але це дало розуміння, що думки не мої, що вони вельми агресивні і нав'язливі. Коли усвідомлюєш, що тобою керують, це шокує, але зате дає величезний поштовх у ще більшому стремлінні до Бога. Адже Бог не керує тобою, Він просто любить тебе. І щоб прийти до Нього, Бога потрібно просто Любити!

Ставила запитання однодумцям, як навчитися любити, як навчитися відчувати. Всі щиро намагалися пояснити, як вони це розуміють, але, якщо чесно, я так і не зрозуміла. Багато хто говорили, що потрібно згадати найтепліші почуття, які ти, наприклад, відчувала в дитинстві, або безумовну любов до мами, дітей, чоловіка, інших близьких людей, навіть до домашніх тварин. Відчути цю любов і запам'ятати.

І я вирішила для себе почати з малого і поки зупинитися на таких важливих діях:

1. Працюю над собою: веду щоденник, записую думки, аналізуючи вчинки і бажання.
2. Навантажую свідомість роботою, аби тільки справою була зайнята. Головне, щоб справи ці були благими – читання, розвиток, робота.
3. Розвиваю в собі моральні цінності: намагаюся чинити чесно, бути порядною людиною, ставитися до людей із розумінням, навіть коли вважаю, що вони чинять неправильно. Поважаю їхній вибір. Намагаюся нікого не засуджувати, не оцінювати, не нав'язувати нічого. Загалом, прибираю з життя все те, чого раніше і не помічала у своїх вчинках і думках. І, головне, бути чесним із самим собою.
4. Вчуся розмовляти з Богом! Не прошу Його ні про що, крім спасіння своєї Душі, але дякую за все, що є – за життя, за сонце на небі та за все, за що можу дякувати.
5. Вчуся робити практики. Я почала з аутогенного тренування та медитацій. Тут є дуже важливий момент, з яким, як я розумію, всі стикаються. На перших етапах практики не виходять. Це нормально. Головне, не здаватися і не кидати. Я намагалась очистити свій розум від нескінченного потоку думок. Спочатку я з ними боролася, в результаті виходила розмова зі своєю свідомістю, а не медитація. Я шукала відповіді у тих, хто пройшов цей бар'єр. Виявляється, з думками не потрібно боротися, їх потрібно ігнорувати і перемикати увагу – просто звертати внутрішній погляд до почуттів всередині себе, у свій маленький паросток майбутньої прекрасної квітки. І чим більше Любові ти відчуваєш всередині себе і віддаєш її, чим більше щиро дякуєш Богові за все, тим більше Любові до тебе повертається. І це постійний внутрішній діалог зі Світом Духовним. А свідомість поступово відходить на другий план.

Ось так я вчуся бути Людиною!

Це важливі етапи, які допомогли мені почати і рухатися далі. Я б навіть сказала, що це «інструкція для чайників», для тих людей, що починають свій Духовний шлях. І тут ще важливо пам'ятати, що коли людина починає цей шлях, свідомість буде бомбити по повній, з усіх боків. До цього потрібно бути готовим і вистояти, незважаючи ні на що. Бога не можна зраджувати! Кожному доведеться пережити свій армагеддон, але воно того варте. Немає більшої нагороди, ніж Любов Божа та Вічне Життя. Це варте того, і це потрібно заслужити.

Потрібно навчитися відчувати, навчитися Любити Бога і Світ Духовний. Світ, який ти ще не відчув, не провідчував, але прагнеш до нього, спираючись тільки на сліпу віру і внутрішнє знання, що Бог є. Знання, забуте з дитинства.

Свідомість говорить, що практики і почуття – це найскладніше. Насправді саме вона, втручаючись на перших порах у практики, не дає відчути цю простоту і легкість. Так, ці дії вимагають повної щирості, чесності та віддачі. Це відбувається в радості, тому що дотик до Духовного Світу – це найщиріше, найзаповітніше твоє прагнення.

Для того, щоб людині було простіше зростити в собі почуття Любові і Вдячності до світу Духовного, людям з початку створення світу давалася духовна практика «Квітка Лотоса». Для тих, кому було складно відразу працювати на чуттєвому рівні, до цієї Духовної практики додали допоміжний елемент у вигляді візуалізації – посадки насіння квітки лотоса в районі сонячного сплетіння. За допомогою цього елемента увага людини спрямовувалась на зрощування і турботу про прекрасну квітку. Візуалізація потрібна для того, щоб людині було простіше локалізувати почуття Любові в районі сонячного сплетіння. Таким чином егоїстична натура людини вчилася піклуватися не тільки про себе. І не просто піклуватися, а дбати за допомогою почуття Любові та Вдячності. Надалі з отриманням чуттєвого досвіду ця візуалізація вже не потрібна і навіть заважає, оскільки Духовна практика виконується без задіяння свідомості.

На перших порах в аутогенних тренуваннях, буває, заважають думки. Практики поки проходять більше на рівні уявлення. Лотос – лише тільки образ прекрасної квітки. Духовна практика «КВІТКА ЛОТОСА» – поки тільки монолог, звернення до Бога, молитви і посил любові від себе. Ну, а далі воно якось само починає приходити. Спочатку це просто відчуття жару в області сонячного сплетіння, мурашки по всьому тілу та усмішка на обличчі від радості та щастя, що нахлинули незрозуміло звідки. Ти розумієш, що саме ця внутрішня радість, ці почуття, а не реакція на них тіла – і є найцінніше. І ці краплі з Джерела життя дарують надію і впевненість у тому, що все вийде, я повернуся Додому.

Друзі, які далеко просунулися на цьому шляху, навіть не завжди пам'ятають, як складно було їм на початку. Але, дивлячись на їхні сяючі очі, відчуваючи цей духовний посил світу, грієшся в промінцях цієї Любові та йдеш слідом за ними, тому що всі вони, як маяк, який освітлює дорогу Додому.

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Людмила