Монастирський досвід

Монастирський  досвід

У 2015 році вперше зіткнувся зі знаннями, описаними в книгах Анастасії Нових. Це викликало в мені сильний духовний сплеск. Разом із почуттям радості й любові одночасно почала приходити нав‘язлива думка: «Якщо ти хочеш прийти до Бога, то тобі треба звільнитися з роботи, поїхати до іншого міста, взагалі, спалити мости з колишнім життям і піти в монастир». Нібито ті умови, в яких я перебував, і ті люди, які мене оточували, будуть завдавати мені шкоди, будуть заважати і відволікати від духовного шляху.

На той момент я ще не усвідомлював, що це установка від системи, яка переконувала мене як Особистість у тому, що я не зможу, не змінюючи зовнішніх умов, залишатися в тій благості, в якій було даровано перебувати. І я прийняв це.

Тепер я розумію, що це моя ж свідомість хотіла відокремити мене від звичного кола спілкування й заховати кудись подалі під різними добропристойними приводами.

Свідомість малювала, як мені було б добре в монастирі, вдалині від мирської суєти, як мені було б тихо, спокійно та комфортно, як перебував би там у місцевих працях і молитві. А по суті це був прояв гордині та бажання втекти від відповідальності перед самим собою, щоб не було труднощів на шляху, через які я як Особистість повинен подорослішати. І що найхарактерніше для свідомості, в її доводах звучали розмиті обіцянки: «там би, було би…» і «спокійно» – від слова спокій. Свідомість завжди хоче знерухомити Особистість.

Добре що поруч був близький друг і однодумець, через якого, власне, я й зіткнувся зі знаннями, він же й втримав мене від поспішних рішень. Друг мені по-доброму, просто і без усяких повчань сказав: «Не поспішай спалювати мости, заспокойся, озирнись, нехай мине небагато часу, і якщо ти так само будеш твердий у своєму намірі, то тоді й поїдеш». Так я й вирішив вчинити.

Пройшло трохи часу, і мій порив потроху став згасати, але думка оселитися в якій-небудь обителі хоч на тиждень і побачити монастирський уклад зсередини все ж не покидала мене, а якщо бути чесним, то я сам не відпускав її. При першій же нагоді ця розгодована моєю увагою думка спливала і прокручувалась тією самою фразою в голові: а от треба було все-таки поїхати в монастир. При цьому викликаючи в мені уповільнені і тривалі емоції смутку й жалю за нездійсненою дією.

Пройшло ще два роки, наближались новорічні канікули і чудовий шанс для набуття такого досвіду.

Вибрав один із монастирів, зідзвонився з канцелярією, домовився приїхати і, як кажуть, «попрацювати на Славу Божу».

В перший же день мені призначили послух – чистити тротуарні доріжки від снігу на території монастиря, власне, до чого із задоволенням і приступив. Чисте і свіже повітря, тиша і спокій – все це радувало мене.

Почали потихеньку розкриватися шаблончики. Наприклад, раніше я думав, що моєму тілу все одно, що їсти і де спати, але практика довела протилежне. І перші ж дні спостереження за собою показали обурення свідомості від пісної їжї та некомфортної ночівлі, чого раніше не помічав.

В незвичних умовах мені було вкрай важко сконцентруватися на розслабленні та спокійно, не привертаючи до себе уваги, медитувати, як робив це в домашній затишній обстановці, тобто не цінував ті умови, в яких перебував і дозволяв собі як Особистості бездіяльність.

Здавалося б, приїхав отримати досвід, а невеликий крок у бік від комфорту – і стільки труднощів, неприйнняття і невдоволення моєї ж свідомості.

Зараз описую пережитий мною досвід, а свідомість сильно обурюється: «Ну навіщо ти це пишеш? Кому ці вигадки потрібні? Свідомість шаблонна, і в товаришів був такий же досвід. Це банально і нецікаво. Годі писати якусь нісенітницю».

Дозволю собі міркування вголос: «Якщо моя свідомість стала гучною і наполегливою, відмовляючи мене писати статтю, то неодмінно її треба дописати».

Перебуваючи в монастирі, спостерігав за собою і людьми, які мене оточували, і часто згадував слова Ігоря Михайловича Данілова:


Шлях до Бога


Також звернув увагу на деяких хлопців, які перебували зі мною в одній келії. Дивився, чим хлопці займаються, про що говорять, що їм цікаво…

– Один із хлопців Д. знав Євангеліє мало не напам’ять, багато молитов вивчив, але при цьому в його діях спостерігалась якась незрозуміла метушня та спроби привернути до себе увагу. Може, я й помиляюсь, але як мені здалося, всередині він мучився, і чогось йому не вистачало.

– Два хлопці з Москви І. та К. приїхали в монастир на новорічні канікули. Ми багато спілкувалися, ближче до від’їзду я дізнався, що у них це вже далеко не перша поїздка в різні монастирі. К. розповів, що його друг І. кандидат наук, і в миру вони трудяться психологами. Мені дуже сподобалось, що вони різнобічно розвинені та прагнуть до пізнання Бога не тільки через християнство, але й через науку, на додаток до всього застосовують на практиці східні медитації, не обмежуючи себе тільки церковними канонами.

– Інший же хлопець С. часто жартував,  сміявся й нікого не ображав своїми жартами. За ним відчувався духовний досвід, і що він твердий у своєму намірі прийти до Бога. Ми з ним спілкувалися просто та невимушено, він навчив мене плести молитовні чотки, ми багато говорили про житіє святих старців, про подвижників, про їхнє життя на шляху до Бога. Він ніколи першим не починав розмов про Бога, про Світ Духовний. З теплотою згадую наше спілкування, тільки от не пам'ятаю подробиць наших розмов, свідомість затерла. Але зате пам'ятаю почуття тихої радості, миру і спокою, в якому ми перебували під час наших бесід від Душі до Душі. Коли я виїжджав з монастиря, С. подарував мені плетені молитовні чотки.

Зараз пригадую ті 10 днів, прожитих в монастирі, і всередині тепло й радісно. Отримавши практичний досвід, я позбавив свою ж свідомість одного з гачків, за які вона мене смикала та провокувала на емоції. Адже емоції – це те, за рахунок чого отримує енергію система тваринного розуму, або, як кажуть у християнстві, диявол.

Також прийшло розуміння, що первинний поштовх від Душі до Особистості дається для її звільнення, а свідомість усіма шляхами намагається перевести цей поштовх к тривимірний світ. І тут дуже важливий вибір самої Особистості: направити всю свою увагу в почуття любові до Бога чи на реалізацію тимчасових матеріальних бажань.

Ніщо зовнішнє не може заважати внутрішньому духовному розвитку, будь-які обставини покликані навчити і зміцнити Дух Людини.


Особистий досвід


Якщо розібратися, чому людям, які прагнуть розвиватися духовно, свідомість шаблонно закидає ідею піти в монастир або ізолюватися якимось чином від навколишнього світу? Тому що вона прекрасно розуміє, що в «тепличних» умовах розвиток Особистості буде відбуватися повільно, або взагалі людина впаде в ілюзію своєї святості та припинить духовно зростати. Адже на самоті зустрінеш менше людей, завдяки яким зможеш побачити прояв тих чи інших шаблонів у самому собі. Не так часто стикнешся із ситуаціями, які будуть провокувати на емоції і в яких важливо навчитися зберігати внутрішній спокій. 

Є й інша важлива причина, через яку свідомість усіма способами намагається ізолювати людину, яка встала на духовний шлях. Звужуючи коло її спілкування, вона відводить від можливості «розбуркати» безліч інших сплячих Особистостей, допомогти їм вирватися з лещат системи.

Набутий практичний досвід приводить до нових розумінь і, що дуже важливо, до свободи Особистості від свідомості, тобто крок за кроком, маленькими перемогами Особистість набуває свободу.

Пригадується фраза із книги А.Нових «АллатРа», коли Майстер Відія сказала своєму учневі Амріту:


Пізнання єдиного зерна Істини


В житті нічого не заважає Людині прийти до Бога: ні місце проживання, ні оточення, ні умови праці. Шлях до Бога – це внутрішня робота над собою, це зрощування Любові в собі, і не важливо, де знаходиться твоє тіло. Все залежить від внутрішнього твердого наміру прийти у Світ Духовний. Головне не слухати свою свідомість, а діяти і одновекторно рухатися до головної цілі свого життя – Духовного звільнення і набуття Життя Істинного.

Без пишномовних слів для себе я зрозумів, що більше користі можу принести в миру. Відтоді голос у голові мені більше ані слова не сказав про те, що треба піти в монастир.


Учасник МГР «АЛЛАТРА» Григорій



ЦЕ ЦІКАВО
262

Коментарі (34)
  • H
    Helen

    Thank you a lot for your story. Each of us often faces the situations like yours when consciousness tries to make us put our attention to outness and draw it away from inner work. The more examples and different stories we know, the easier for us to make the right choice!

  • И
    Ирина

    Благодарю нескончаемо за ваш пост. Взорвал. Сижу уже час...пишу дневник. Два года я как уехала из города жить в село. И только сейчас после вашей статьи я увидела всю картину постановки сознанием моей изоляции в которую я счастливо запархнула и ещё и замочек повесила на дверь. Благодарю вас неймоверно

  • Ю
    Юлия

    Спасибо за статью. Иногда действительно нужно уехать на отдых подальше от семьи и родных, 10 дней достаточный срок. У нас мир информационный. Постоянное общение на работе и дома в конце концов накапливается напряжением. Отдых, будь то на море, в монастыре, просто в деревне, психологически необходим человеку, чтобы вспомнить Себя, как Личность. Это просто как тайм-аут в соревнованиях между раундами, или как обед на работе, перерыв в потоке дел и информации. А когда это ещё и с Богом в Душе, тогда вообще кайф.

  • И
    Ирина

    Спасибо за статью! Ведь эта мысль приходила многим, и здорово разобрать шаблоны системы.

  • С
    Сергій

    Читаю та дивуюся шаблонності свідомості. І стаття дуже влучна і повчальна і коментарі також. Прочитав і додати нічого, вже все те, що надиктовує мені моя свідомість озвучили інші. Таке враження наче я приймав участь у написанні і статті і коментарів. А стаття дійсно гарна, дякую автору за досвід, яким він поділився)))

  • О
    Олеся

    Благодарю, Григорий! Тоже сознание часто бухтит, что родные "мешают заниматься (подчёркиваю, заниматься) практиками и хорошо бы было, чтоб они уехали в деревню". Ведь тогда я не смогу получить свой опыт в любви к ближнему, любви к Богу в каждом моменте! Главное, не верить ему и идти к своей цели, идти к Богу!

  • А
    Анна

    Благодарю за статью, Григорий! Очень ценно прочитать реальный опыт Периодически, когда происходят эмоциональные ситуации при общении, с которыми не справляюсь, сознание тоже закидывает мысль" как хорошо было бы в монастыре, чтобы никто не мешал Духовно развиваться")). Но, ведь, и вправду от себя не убежишь и все можно найти в себе!

  • о
    ольга

    Очень интересная и поучительная статья. Большое спасибо, Григорий, что поделились своим опытом.

  • О
    Ольга

    Мне как-то муж сказал, что из-за "моих увлечений духовным", он бы не удивился если б я в монастырь ушла. И я тогда записала, как сознание раскрутило тему: не просто ушла бы, а как минимум игуменей стала бы или как минимум "просвещала" бы монахинь))) Это так сознание пееркрутило, что мол я бы не бездействовала, а прям всех бы спасла, благодаря Знаниям, которых бедные монашки не имеют. Когда прочла потом эту запись, интерестно было, что сознание это абсолютно затерло.

  • Е
    Елена

    Спасибо за статью, очень наглядно и поучительно. Бог внутри, помня это, не надо никуда бежать.

  • З
    Зинаида

    Спасибо что поделились своим опытом! Ведь от себя никуда не уйдёшь!

  • О
    Оксана

    Раніше вислів "від себе не втечеш" не дуже розуміла. Куди і навіщо від себе тікати? Тепер знаю, що від своєї свідомості дійсно не втечеш, де б ти не перебував - вона завжди з тобою. Як Ви пишете, свідомість розповідає, що тобі треба в монастир, а в монастирі - умови не такі і т.д. Дякую, гарна стаття, і не слухайте свою свідомість, що не потрібно це писати. От моя свідомість мені розповідає, що так гарно я не зможу викласти свій досвід і розуміння і поки що я її слухаю.

  • Н
    Неля

    Недавно прочла книгу про монастырь, какой там уклад жизни и поняла - какое счастье, что нам не надо идти в монастырь, чтоб приблизится к Богу. Огромная благодарность Игорю Михайловичу за знания, которые ведут прямой дорогой в Духовный Мир))) за помощь и поддержку)))

  • М
    Михайло

    Велике дякую, за статтю. Дуже схоже було і в мене. Теж побував у монастирі, грала гордість, що тільки там спасіння, сознание казало що спасіння це спокій у зовнішньому, а насправді має бути внутрішній спокій і любов.

  • Е
    Евгений

    Спасибо за искренность и напоминание о том, что Бог значительно ближе, чем мы думаем.

  • И
    Игорь Гордиенко

    Спасибо за статью.☺ Моё сознание тоже очень часто закидывает мысль о том, что рядом со своей семьей ты не прийдешь к Богу, но я прекрасно понимаю, что сознание рассказывает о себе, и я просто ещё больше вкладываю внимания в любовь к Богу, родным, близким да просто всему вокруг.

  • Н
    Настя Олефир

    Спасибо за опыт)) Меня сознание, вначале знакомства с знаниями, изложенными в книга А.Новых, тоже пыталось убедить что это мне не надо , что я стану ,, духовной,, и родные и близкие перестанут меня интересовать, что мне захочется к Богу, что тут будет не интересно жить и скучно, и тоже говорило, что надо от всех куда-то уйти, уехать, развиться, а потом только выходить к людям. Но как пришло потом понимание с опытом, что каждый момент здесь и сейчас важен в духовном росте с людьми, с разными ситуациями. Каждая секунда - это выбор. Это либо ты с системой, либо с Богом, в Любви))

  • В
    Виталий

    Очень хороший пример шаблона описан, который и меня посещает,)))

  • Л
    Любовь Зайчикова

    Спасибо, Григорий, что поделился своим опытом, я конечно после соприкосновения со знаниями не хотела уединиться от людей, но заметила, что сознание старалось убедить не надо участвовать в проектах потихоньку делай медитации и по мере возможности делай что-то, вообще. Читая статьи ребят, которые делятся своим опытом, понимаешь, когда ты принял твёрдое решение духовно освободиться, тебе ничто не помешает ни какие внешние условия так как это внутренняя работа над собой, это главное в твой жизни.

  • Т
    Тамара

    Мне очень срезонировала фраза: не ценил те условия в которых пребывал, позволяя себе как Личности бездействовать. Сознание всегда навязывает, что ты не можешь спокойно заниматься (замечу, заниматься, а не жить) в этих условиях, тебе все мешают и все виноваты, навязывая при этом духовность и важность, и одновременно лень и бездействие, прикрываясь банальным эгоизмом. Но не имеет значение, где будет находиться ваше тело, а где в этот момент будете вы. Спасибо большое за статью. Как здорово, что работая над собой, уже с пониманием можно это в себе отследить.

  • В
    Вика

    Помню, что сознание тоже закидывали мысли "бросить все и уйти в монастырь"..но вместо этого мы переехали в деревню, почти на 3 года.. и казалось бы тепличные условия.. но! Со времён переезда в Киев, чуток больше года назад сколько уроков бесценных я приобрела, сколько ситуаций для "проверки"! Что лучше в миру, в социуме практиковать..чем убегать.. от себя не убежишь!

  • А
    Анна

    Спасибо, Григорий, за статью и ценные понимания! Да, сознание тоже подбрасывало мысли о монастыре, но останавливали и заставляли на тот момент задумываться слова Игоря Михайловича о том, что в миру человек гораздо больше может принести пользы себе и людям. И, как и Вы написали, потом и опыт ещё приобретаешь и понимание, что, находясь с людьми (близкими и окружающими) действительно получаешь больше опыта, работая над собой в повседневности.

  • T
    Tatyana

    Какая интересная статья! Спасибо огромное! Я об этом не думала, но ведь действительно, система хочет изолировать тебя от других, когда видит, что ты можешь помочь другим Ангелам расправить крылья.

  • Т
    Татьяна

    Спасибо за статью. Наверное у каждого бывают мысли о уединении. Игорь Михайлович отметил, что есть единение , а уединиться, значит быть рядом, но не частью Единого. Если хочешь стать частью Духовного Мира, то лучше набираться опыта работы над собой среди людей с различными пониманиями жизни в трёхмерности. Тогда быстрее увидишь и свои шаблоны. Ещё раз спасибо за напоминание.

  • Е
    Евгения

    Спасибо за статью! Сама несколько лет назад замечала такое же желание от сознания уйти в монастырь или в ашрам, куда-нибудь, лишь бы из привычного окружения. Казалось, что там никто не помешает мне духовно развиваться. Но благодаря передачам с И.М. Даниловым и наблюдению за собой поняла, что это все развод и ничего не мешает человеку развиваться везде, где бы он не находился.

  • М
    Михаил

    Очень важный момент Вы подметили, что сознание реально пытается увести от работы над собой, и это правда, оно всегда тебя чем-то занимает лишь бы ты не стал сильнее в Духе! Спасибо Вам.

  • Л
    Люба

    Спасибо, за то, что поделились опытом. Очень поучительно

  • П
    Петя

    Очень и очень интересная статья - наверное просто потому что созвучна с личным опытом (не потому что побывал в монастыре, а потому что мысли были идентичны). Как и автор текста, вовремя понял (по воле Всевышнего) что больше пользы смогу принести в миру. Так и получилось. Рад, что системные шаблоны вскрываются все глубже и отчетливее. Спасибо!

  • Ю
    Юлия

    Тоже имела такой опыт, только мне помимо того, что нужно уйти в монастырь сознание навязало, что там практически все святые)) И 2 недели проведенные там, меня убедили, что духовность это не показатель, где живёшь и чем занимается твое тело. Что в монастырь часто уходят люди совсем не за поиском Бога, а просто если негде жить, уйти от проблем и одиночества. А вот уже потом, когда прочитала книгу Аллатра совсем по-новому поняла, что такое путь духовный и где его искать😊

  • Н
    Наталья

    Спасибо за то, что поделились опытом. В самом начале моего пути, когда многого ещё не понимала, cознание тоже толкало чтоб уйти в монастырь обрести там покой, чтоб ни кто не дёргал и в общем уйти от уроков которые проходишь в жизни.Теперь я знаю что оно всегда врёт, а жизнь так интересна и люди наши самые лучшие учителя. Благодарю.

  • М
    Максим

    Благодарность автору за смелость обличения сознания! Убеждаюсь в шаблонности системы и в сходстве применяемых уловок.

  • Н
    Наталья

    Благодарю за опыт. Очень важно делиться практическими примерами, тогда сознанию вообще нет шанса на спор.

  • О
    Ольга

    Класс, спасибо!

  • Н
    Наталья

    Спасибо автору за интересную и вдохновляющую статью! Не важно где наше тело, а важно где мы.

Залишити коментар