Монастирський досвід

Монастирський  досвід

У 2015 році вперше зіткнувся зі знаннями, описаними в книгах Анастасії Нових. Це викликало в мені сильний духовний сплеск. Разом із почуттям радості й любові одночасно почала приходити нав‘язлива думка: «Якщо ти хочеш прийти до Бога, то тобі треба звільнитися з роботи, поїхати до іншого міста, взагалі, спалити мости з колишнім життям і піти в монастир». Нібито ті умови, в яких я перебував, і ті люди, які мене оточували, будуть завдавати мені шкоди, будуть заважати і відволікати від духовного шляху.

На той момент я ще не усвідомлював, що це установка від системи, яка переконувала мене як Особистість у тому, що я не зможу, не змінюючи зовнішніх умов, залишатися в тій благості, в якій було даровано перебувати. І я прийняв це.

Тепер я розумію, що це моя ж свідомість хотіла відокремити мене від звичного кола спілкування й заховати кудись подалі під різними добропристойними приводами.

Свідомість малювала, як мені було б добре в монастирі, вдалині від мирської суєти, як мені було б тихо, спокійно та комфортно, як перебував би там у місцевих працях і молитві. А по суті це був прояв гордині та бажання втекти від відповідальності перед самим собою, щоб не було труднощів на шляху, через які я як Особистість повинен подорослішати. І що найхарактерніше для свідомості, в її доводах звучали розмиті обіцянки: «там би, було би…» і «спокійно» – від слова спокій. Свідомість завжди хоче знерухомити Особистість.

Добре що поруч був близький друг і однодумець, через якого, власне, я й зіткнувся зі знаннями, він же й втримав мене від поспішних рішень. Друг мені по-доброму, просто і без усяких повчань сказав: «Не поспішай спалювати мости, заспокойся, озирнись, нехай мине небагато часу, і якщо ти так само будеш твердий у своєму намірі, то тоді й поїдеш». Так я й вирішив вчинити.

Пройшло трохи часу, і мій порив потроху став згасати, але думка оселитися в якій-небудь обителі хоч на тиждень і побачити монастирський уклад зсередини все ж не покидала мене, а якщо бути чесним, то я сам не відпускав її. При першій же нагоді ця розгодована моєю увагою думка спливала і прокручувалась тією самою фразою в голові: а от треба було все-таки поїхати в монастир. При цьому викликаючи в мені уповільнені і тривалі емоції смутку й жалю за нездійсненою дією.

Пройшло ще два роки, наближались новорічні канікули і чудовий шанс для набуття такого досвіду.

Вибрав один із монастирів, зідзвонився з канцелярією, домовився приїхати і, як кажуть, «попрацювати на Славу Божу».

В перший же день мені призначили послух – чистити тротуарні доріжки від снігу на території монастиря, власне, до чого із задоволенням і приступив. Чисте і свіже повітря, тиша і спокій – все це радувало мене.

Почали потихеньку розкриватися шаблончики. Наприклад, раніше я думав, що моєму тілу все одно, що їсти і де спати, але практика довела протилежне. І перші ж дні спостереження за собою показали обурення свідомості від пісної їжї та некомфортної ночівлі, чого раніше не помічав.

В незвичних умовах мені було вкрай важко сконцентруватися на розслабленні та спокійно, не привертаючи до себе уваги, медитувати, як робив це в домашній затишній обстановці, тобто не цінував ті умови, в яких перебував і дозволяв собі як Особистості бездіяльність.

Здавалося б, приїхав отримати досвід, а невеликий крок у бік від комфорту – і стільки труднощів, неприйнняття і невдоволення моєї ж свідомості.

Зараз описую пережитий мною досвід, а свідомість сильно обурюється: «Ну навіщо ти це пишеш? Кому ці вигадки потрібні? Свідомість шаблонна, і в товаришів був такий же досвід. Це банально і нецікаво. Годі писати якусь нісенітницю».

Дозволю собі міркування вголос: «Якщо моя свідомість стала гучною і наполегливою, відмовляючи мене писати статтю, то неодмінно її треба дописати».

Перебуваючи в монастирі, спостерігав за собою і людьми, які мене оточували, і часто згадував слова Ігоря Михайловича Данілова:


Шлях до Бога


Також звернув увагу на деяких хлопців, які перебували зі мною в одній келії. Дивився, чим хлопці займаються, про що говорять, що їм цікаво…

– Один із хлопців Д. знав Євангеліє мало не напам’ять, багато молитов вивчив, але при цьому в його діях спостерігалась якась незрозуміла метушня та спроби привернути до себе увагу. Може, я й помиляюсь, але як мені здалося, всередині він мучився, і чогось йому не вистачало.

– Два хлопці з Москви І. та К. приїхали в монастир на новорічні канікули. Ми багато спілкувалися, ближче до від’їзду я дізнався, що у них це вже далеко не перша поїздка в різні монастирі. К. розповів, що його друг І. кандидат наук, і в миру вони трудяться психологами. Мені дуже сподобалось, що вони різнобічно розвинені та прагнуть до пізнання Бога не тільки через християнство, але й через науку, на додаток до всього застосовують на практиці східні медитації, не обмежуючи себе тільки церковними канонами.

– Інший же хлопець С. часто жартував,  сміявся й нікого не ображав своїми жартами. За ним відчувався духовний досвід, і що він твердий у своєму намірі прийти до Бога. Ми з ним спілкувалися просто та невимушено, він навчив мене плести молитовні чотки, ми багато говорили про житіє святих старців, про подвижників, про їхнє життя на шляху до Бога. Він ніколи першим не починав розмов про Бога, про Світ Духовний. З теплотою згадую наше спілкування, тільки от не пам'ятаю подробиць наших розмов, свідомість затерла. Але зате пам'ятаю почуття тихої радості, миру і спокою, в якому ми перебували під час наших бесід від Душі до Душі. Коли я виїжджав з монастиря, С. подарував мені плетені молитовні чотки.

Зараз пригадую ті 10 днів, прожитих в монастирі, і всередині тепло й радісно. Отримавши практичний досвід, я позбавив свою ж свідомість одного з гачків, за які вона мене смикала та провокувала на емоції. Адже емоції – це те, за рахунок чого отримує енергію система тваринного розуму, або, як кажуть у християнстві, диявол.

Також прийшло розуміння, що первинний поштовх від Душі до Особистості дається для її звільнення, а свідомість усіма шляхами намагається перевести цей поштовх к тривимірний світ. І тут дуже важливий вибір самої Особистості: направити всю свою увагу в почуття любові до Бога чи на реалізацію тимчасових матеріальних бажань.

Ніщо зовнішнє не може заважати внутрішньому духовному розвитку, будь-які обставини покликані навчити і зміцнити Дух Людини.


Особистий досвід


Якщо розібратися, чому людям, які прагнуть розвиватися духовно, свідомість шаблонно закидає ідею піти в монастир або ізолюватися якимось чином від навколишнього світу? Тому що вона прекрасно розуміє, що в «тепличних» умовах розвиток Особистості буде відбуватися повільно, або взагалі людина впаде в ілюзію своєї святості та припинить духовно зростати. Адже на самоті зустрінеш менше людей, завдяки яким зможеш побачити прояв тих чи інших шаблонів у самому собі. Не так часто стикнешся із ситуаціями, які будуть провокувати на емоції і в яких важливо навчитися зберігати внутрішній спокій. 

Є й інша важлива причина, через яку свідомість усіма способами намагається ізолювати людину, яка встала на духовний шлях. Звужуючи коло її спілкування, вона відводить від можливості «розбуркати» безліч інших сплячих Особистостей, допомогти їм вирватися з лещат системи.

Набутий практичний досвід приводить до нових розумінь і, що дуже важливо, до свободи Особистості від свідомості, тобто крок за кроком, маленькими перемогами Особистість набуває свободу.

Пригадується фраза із книги А.Нових «АллатРа», коли Майстер Відія сказала своєму учневі Амріту:


Пізнання єдиного зерна Істини


В житті нічого не заважає Людині прийти до Бога: ні місце проживання, ні оточення, ні умови праці. Шлях до Бога – це внутрішня робота над собою, це зрощування Любові в собі, і не важливо, де знаходиться твоє тіло. Все залежить від внутрішнього твердого наміру прийти у Світ Духовний. Головне не слухати свою свідомість, а діяти і одновекторно рухатися до головної цілі свого життя – Духовного звільнення і набуття Життя Істинного.

Без пишномовних слів для себе я зрозумів, що більше користі можу принести в миру. Відтоді голос у голові мені більше ані слова не сказав про те, що треба піти в монастир.


Учасник МГР «АЛЛАТРА» Григорій



ЦЕ ЦІКАВО
286

Коментарі (3)
  • С
    Сергій

    Читаю та дивуюся шаблонності свідомості. І стаття дуже влучна і повчальна і коментарі також. Прочитав і додати нічого, вже все те, що надиктовує мені моя свідомість озвучили інші. Таке враження наче я приймав участь у написанні і статті і коментарів. А стаття дійсно гарна, дякую автору за досвід, яким він поділився)))

  • О
    Оксана

    Раніше вислів "від себе не втечеш" не дуже розуміла. Куди і навіщо від себе тікати? Тепер знаю, що від своєї свідомості дійсно не втечеш, де б ти не перебував - вона завжди з тобою. Як Ви пишете, свідомість розповідає, що тобі треба в монастир, а в монастирі - умови не такі і т.д. Дякую, гарна стаття, і не слухайте свою свідомість, що не потрібно це писати. От моя свідомість мені розповідає, що так гарно я не зможу викласти свій досвід і розуміння і поки що я її слухаю.

  • М
    Михайло

    Велике дякую, за статтю. Дуже схоже було і в мене. Теж побував у монастирі, грала гордість, що тільки там спасіння, сознание казало що спасіння це спокій у зовнішньому, а насправді має бути внутрішній спокій і любов.

Залишити коментар