НА КРОК ПОПЕРЕДУ МЕНЕ

НА КРОК ПОПЕРЕДУ МЕНЕ

Кожен шлях починається з кроку,

Кожен крок з бажання йти.

Хто почне свою діяльність з малого

Може до більшого скоро прийти.

Анастасія Нових “Сенсей-IV”

 

Кожен вибір Особистості — це крок. Крок до Життя або крок до Смерті. Людина, яка прагне бути Ангелом, робить цей шлях від завідомо мертвого до вічно Живого. Від керівництв свідомості підтримувати “свій” образ у зовнішньому, таємного бажання бути самою крутою твариною — до життя Духом. Від гордині свідомості — до смирення Духа. Від самості — до перебування в Божій Любові, до розуміння, що мене ведуть, потрібно лише відкритися і довіритися Богові.

Спочатку робиш крок вперед і лише потім вже розумієш, як все сталося. Але Хто робить цей крок? Хто йде попереду мене? Особистість не має своєї волі, і лише вибирає волю Духовного світу або волю Тваринного розуму. Так Хто ж веде мене?...

Можна бути провідником волі Тваринного розуму і, вибираючи його програми, спостерігати, як звужується сприйняття до однієї і тієї ж нав'язливої ідеї, і вже не бачити виходу із ситуації; усвідомлювати, що не можеш сконцентруватися; відчувати солодкість від егоїстичних думок і бажань в голові. В цілому ж, розуміти, що вже не ти управляєш думками і бажаннями, а вони управляють тобою.

Але можна Жити зовсім інакше. Во Славу Божу. Коли все робить Він. Бути свідком безмежного. Відчувати спокій, щастя і Любов. Розуміти все без думок.

Іноді, коли це проявляється особливо яскраво, свідомість воліє витерти ці епізоди з пам'яті. Не аналізувати і не згадувати їх. Тому що там немає системи. Там Бог творить. Поговорити з людиною, організувати, створити щось, не використовуючи системні прийоми магії і влади. Минаючи его.

“І ось дійсно, це ж справедливо, це найвища справедливість і найвища ступінь свободи людини. Вона може вибрати, кому служити: вона може вибрати смерть, служіння Сатані та ілюзію значущості, а може стати Ангелом, тобто Істотою безсмертною, рівною серед рівних, невід'ємною частиною світу Бога”.

 

З передачі “СВІДОМІСТЬ І ОСОБИСТІСТЬ. Від завідомо мертвого до вічно Живого”

 

Грати в духовність або жити духом?


Здавалося б, все ясно. Є дві волі, і я вибираю, яка з них буде діяти. Однак, система і тут хоче пролізти, підлаштувати гру акторів під вибір Особистості. Надати моєму вибору матеріальних якостей, форм і “духовних правил”.

Маска з “духовного” актора моєї свідомості спала, коли він в один момент стрепенувся в злості, побачивши, що він не кращий. Напередодні “моє” его три дні їло похвалу і коли побачило, що хвалять іншого... подавилося від обурення і злості. Проявився у всій красі той, кому важливо здаватися. Здаватися хорошим, кращим. Так я усвідомила, що, відволікаючись від внутрішнього діалогу з Богом, і приділяючи увагу керівництвам від свідомості, переключалася на підтримку образу “духовної людини” в зовнішньому. Міняла чуттєве сприйняття на гру в духовність.

Тоді я не розуміла: з чого раптом така агресивна реакція тваринного до майже незнайомої людини? Адже не було раніше негативних думок і емоцій до людини. Так чому так розлютилося тваринне?

За цим випадком послідував інший, коли свідомість “воротила ніс” від перегляду одного з відео за участю однодумців. Під час перегляду я знову відчула злість первинної свідомості. В цю мить до мене дійшло, які програми від Тваринного начала я пропускала. І тут стало боляче тваринному, і легко, вільно мені. Я зрозуміла, що не хочу бути заодно з цим монстром гордині.

Свідомість, не отримуючи уваги щодо пропозицій про блага в цьому світі, підлаштовувалася під мою ціль і грала в духовність. Переводила увагу на “зовнішні прояви духовності”, суть яких — мертве опудало. Пародія на Істинне. Духовний світ непередбачуваний для світу матеріального. Його не можна прорахувати. А ось світ матерії можна, оскільки це все прописані програми і вони мертві (хоч зовні і багато суєти).

Духовність — це не думки про те, як “треба”. Це внутрішній чуттєвий порив, коли прагнення і дії не обговорюються зі свідомістю. Це завжди Живе Зараз. Дії від Духа — це наслідок глибинних процесів, коли внутрішня Любов виливається в зовнішні вчинки.

Перестала я робити те, що робила? Ні. Просто тепер ставлення до цих справ змінилося. Воно стало легким, вільним, і акцент тільки на те, які почуття вкладаються, що відчуваю в процесі спостереження, спілкування і творення.

Все, що видно і чутно — це не я. У зовнішньому немає мене істинної. І так легко від цього розуміння. Немає чого слухати розповіді свідомості про “себе”. І тоді не важливо, які фізичні дані у твого тіла. Тоді є вдячність за всі інструменти, якими тебе забезпечили при появі в цьому світі. Неважливо, як “мене” сприймають інші люди, що про “мене” думають їхні свідомості. Я не хороша і не погана. Не духовна і не бездуховна. Я не можу бути “кращою” чи “гіршою”. Я просто є. Адже Особистість відчуває Духовний світ всередині, а тварина будує пародію під назвою “духовність” у зовнішньому, існує паралельно в ілюзорній реальності і ніяк не перетинається з почуттями.

“Суть духовного розвитку людини в якісній внутрішній її зміні. Це мається на увазі в першу чергу не просто відновлення в кожному дні, що проживаємо, внутрішнього духовного діалогу з Богом через свої глибинні почуття, через свою щиру любов до Нього, але і життя цим таїнством”.

Анастасія Нових, “АллатРа”

Хто той, хто має якості в тривимірності? Той, хто прагне бути хорошим? Мені не потрібні заохочення, медальки і статус “найкрутішої в цьому світі”. А вже тим більше самої прокачаної в цьому світі “духовної людини”. А первинній свідомості все одно, в чому бути кращою. Їй не так важливі баталії за домінування, не сам процес досягнення верховенства, а ціль: щоб інші свідомості визнавали її найкрутішою твариною. Все це просто боротьба за домінування в матеріальному світі, де для статусу досить здаватися в ілюзіях, ніж бути в реальності. Точно так само, як і свідомості, системі досить, щоб люди вірили в ілюзію про її всесилля, по факту не володіючи відповідною силою.

Тепер смішно чути думки “я”, “давай подумаємо, згадаємо”. Адже чітко видно того, хто пропонує думати і бажати. Вторинна свідомість, яку система в думках виставляла великим і жахливим звіром, виявилася цирковим клоуном і жебраком. Незграбним, фальшивим...

 

 

При грі свідомості в духовність проявляється не цілковите проживання моменту Зараз, а упивання якимись моментами з майбутнього або минулого, нехай і недавнього. І в минулому, і в майбутньому вторинна свідомість хвалить первинну, пропонує солодкість гордині, згадати або уявити, як я ділюся досвідом. Тобто, це банальне формування образу “духовної людини” в очах інших людей, а по факту — магія. В процесі такої гри моя увага не на первинному поштовху від почуттів, а на матеріальній реалізації дії.

Духовного актора видає конкуренція з іншими, які йдуть по духовному шляху. Причому, він відмічає тільки тих людей, у свідомості яких такий же образ, така ж позиція, які виступають в тій же категорії. У моєму випадку — це образ “хорошості”, який прищеплювався вихованням з дитинства, коли заохочувалася поведінка не від почуттів, а за правилами. І хоч всередині відчувала вільний Дух, який прагнув Жити почуттями, а не за вигаданими нормами, залежність від схвалення близьких людей брала своє.

Я все життя підтримувала образ “хорошої людини”, щоб, догоджаючи іншим, мати можливість управляти ними. І це накладало зобов'язання. “Хорошість” з дитинства прививалася через емоцію провини. Хороша людина — хороший інструмент для маніпуляцій. Адже вона захищає свою “хорошість”. “Хороша людина” — це вигадка системи, яка створює зовнішню пародію на внутрішній зміст.

Почуття провини, сорому і відчуття зобов'язання — через них управляє людьми система, всередині — в думках, і в зовнішньому — через мораль суспільства. Мені не може, і не повинно бути соромно. Я всього лише отримую досвід в цьому світі. Духовний світ не соромить і не звинувачує. Ці поняття не мають ніякого відношення до Совісті. Сором і вина — це властивості тварин. Система так ними управляє.

Гординя виростала від бажання бути не просто “хорошою”, але і “кращою”. Гординю з дитинства годують похвалою. А коли похвала не цікава, тому що не потрібно бути хорошою, кращою, тоді і приводу для гордині немає. Маніпулятивні прийоми теж відпадають. А навіщо маніпулювати, якщо не треба бути кимось? Адже не потрібно вже здаватися класною в чиїхось очах.

Немає ніяких духовних зобов'язань — Духовний світ не обмежує свободу Особистості в отриманні досвіду. Це стосується і дій, пов'язаних з духовним розвитком: читання духовної, загальнорозвиваючої літератури, виконання практик і медитацій, тощо. При невиконанні перерахованого — свідомість включає гру в духовність і починає звинувачувати людину. Але Бог не звинувачує людину за вибір, Бог є Любов. У Духовного світу немає рабства. Є свобода і відповідальність Особистості за вибір. Є Совість, як мірило правильності вибору. А рабські зобов'язання у Тваринного начала. І це розуміння дарує радість свободи. Адже коли немає “повинен”, немає і пресингу від свідомості. Їй нічим дорікнути, бо немає правил “як треба” і “як не треба”.

Відкинувши тягар зобов'язань, розумієш, що це був той камінь, який перекривав джерело безумовної Любові. Тому що там, де є тривога, є і страх, а де є страх, там немає Любові.

Так чудово знову відчути безтурботність дитини. Адже стурбованість чим-небудь — це характеристика людини, яка вірить свідомості. Тепер хибні установки не заважають радіти і любити. Висловлювати почуття.

 

Кращий суддя — це Совість

 

Духовна людина — це людина, яка завжди діє згідно Совісті, голосу своєї Душі. А Совість — це не звід правил, це жива мова почуттів. Підказки з Духовного світу.

             

Гординя і смиренність

 

У дитинстві я була відкрита світу. Відчувала інших як себе. Всім бажала добра, за всіх раділа. А зараз? Я і не помітила, як день у день, від вибору до вибору, прийняла у свідомості байдужість, зневагу, скептицизм. Спостереження за собою показало, що це поступовий процес. Кожної миті, потроху, я або обростаю шкаралупою гордині, або підсилюю добром і Любов'ю свій Дух.

Гординя — це злість, агресія та жадоба влади системи по відношенню до людей і до світу. Вибираючи гординю, Особистість нехтує не тільки своїм Духовним началом, але і Духовним началом інших людей. Людина навіть не бачить до кінця прояви гордині в дні. Поки є конкуренція, байдужість — є злісне смертне “я”.

Тепер помітно, як моє тваринне намагається направити свою ненависть хоч на кого-небудь. Стала ще більш ясна фраза “любити — означає берегти людей від проявів свого Тваринного начала”.

“І далі бомжа понесло — він перейшов на образливі висловлювання на підвищеній тональності щодо «винуватців» його життя. Ребров тим часом поринув у власні думи. Цей старіючий чоловік опинився практично на дні, але до цих пір жив ілюзорними амбіціями минулого. Для нього важливішим була не щоденна робота над собою, над своєю лінню та егоцентризмом, а збереження надуманого міфу про себе у тих людей, яким, по суті, це було не важливо. Майор прекрасно розумів, що ні влада, ні час змін не винні в долі співрозмовника. Винен він сам. Він дозволив гніву і гордині захопити свідомість і оповити його своїм корінням. Він розпустив свою лінь і зробив із себе закінченого алкоголіка. Цей чоловік з тріском програв свій життєво важливий внутрішній бій. Тому і звинувачує всіх і вся навколо себе, але тільки не головного носія своїх нещасть — власне Его, рабом якого він став на все своє подальше життя. Рабами не народжуються, рабами стають.

Життя продемонструвало Реброву цей яскравий приклад, точно хотіло підкреслити значимість внутрішньої перемоги над жахливим владикою — егоцентризмом, який тяжіє над більшою частиною людства. Воно показало, що цього дракона потрібно міцно прикувати у своїй свідомості і утримувати його силою волі, віри і безмежної любові. Тільки тоді зникне чорна хмара негативу і у свідомості настане довгоочікувана ясність та чіткість бачення. Ось тоді світ і розкриє перед чистим поглядом всі свої істинні цінності”.


Анастасія Нових, “Птахи і камінь”

Коли я зрозуміла, скільки злоби в демоні гордині, то стала відкидати думки від нього з порога. Тому що не хочу більше жити в цьому бруді. Адже солодко при думках від гордині було не мені, а системі, тому що вона в такі моменти їла моє Життя.

І не зрозумієш до кінця, наскільки звик до програм гордині, і не помічаєш їх, поки не відчуєш, яка кришталева чистота всередині без них. Який спокій і ясність без думок від гордині. Поки не побачиш, наскільки агресивний демон гордині.

Тоді я усвідомила, що раніше і не знала смирення. Лише зрідка, в ситуаціях, коли обставинами розбивалася стіна гордині. Стіна між Особистістю і Душею. А в кожному дні... Це була удавана покірність тваринного, але не смиренна чистота Духа.

Смирення бере початок із каяття. Глибокого усвідомлення, що чинив всупереч Совісті. Свідомість прагне перевести каяття в провину, але чуттєве спілкування з Богом відбувається тільки в Любові, вдячності та радості.

“Коли ж людина з почуттям глибокого покаяння починає спілкуватися зі своєю Душею, Любов Божа примножується в ній багатократно. Бог приходить в Душу і дає їй мир. Вона стає джерелом невичерпної внутрішньої сили для людини. Вона відроджує в ній дух віри, надає можливість усвідомити отриманий досвід і набути новий погляд на своє життя. Людина набуває дар розуміння: вона в Любові, бо вона в Богові і Бог в ній”.


Із книги “АллатРа”

Системі Тваринного розуму потрібна не я, а моя увага. Зараз, кожну мить, вона відволікає мене від руху вглиб Себе. Від пізнання Божої Любові. Відволікає картинками і голосом в голові, зовнішніми подіями. А так просто проходити крізь і повз її картинок, коли розумієш, що ти тут тимчасово, а твоя ціль і все справжнє тільки всередині. Адже саме свідомість не дає побачити, що смерть тіла — це недалека реальність, вона неминуча і раптова. Вона відводить Особистість від питання: “Навіщо мені давалося життя?”

Раніше я і не помічала, як багато в дні керівництв від вторинної свідомості до первинної, що підштовхують здійснювати різні дії, щоб здаватися, справляти враження, грати перед людьми. Що взаємодія двох свідомостей часто на цьому і побудована. Здаватися — грати за сценарієм системи, щоб вона через свого гравця — людину, яка прийняла ці програми, — управляла людьми і подіями. Такий розклад протилежний вибору просто жити, бути вільним від ігор, бути справжнім, вести себе природно, перебуваючи в потоці творящих божественних сил.

Тепер цікаво спостерігати, як при зустрічі з будь-якою людиною напружується тіло від необхідності підтримувати “свій” образ. Видно, що за такою реакцією стоїть ворох думок-керівництв від вторинної свідомості. Зрозуміло, що, даючи тілу команду розслабитися, ігноруючи пропозиції від свідомості підтримувати образ, оцінювати людину, плани системи проходять повз Особистість. Коли я не погоджуюся з думками-твердженнями системи — вона залишається ні з чим.

Вторинна свідомість трактує зовнішні події і внутрішній стан таким чином, щоб мавпа повірила, що все обертається навколо її неповторності. Більшість думок від гордині і побудовані на пропозиціях свідомості “твою унікальність визнали, тебе виділили”. Манєчку мавпи тішить такий розклад, і якщо Особистість зацікавилася цими думками, але сумнівається, то слідом вторинна свідомість підтягує ще більш переконливі висновки і думки: “А що, якщо інші помітили яка ти особлива і все обертається навколо тебе? Все так, як ти і хотіла колись”. “Так як ти хотіла” — це коли все задовольняє гординю тваринного.

Побачила за первинною свідомістю, наскільки для неї важливо, щоб її образ був унікальним, як вона прагне бути самою незрівняною мавпочкою. І саме на цьому її і ловить вторинна свідомість. Ціль вторинної свідомості — тотальна влада, поневолення іншої матерії. Коли Особистість вибирає думки про владу від вторинної свідомості, і вони йдуть командою до первинної, то тут і проявляється альфа-самість.

Зі свого досвіду помітила, чим загрожує їхня спільна робота в цьому напрямку. Це була жага таємної влади. Бажаючи справляти враження, щоб про “мене” думали і визнавали найкрутішою твариною, я породжувала магію, через яку добре їла система. Також, це проявлялося в суперництві за високий статус в системі, як із жінками, так і з чоловіками. Коли я спокушалася владою над кимось, то відкривалася для влади системи наді мною. Була її провідником.

Особистість склеюється зі свідомістю, коли погоджується, що вона відокремлена і унікальна, а не є частиною Єдиного. Коли приймає корону від Тваринного розуму. Людина сама вибирає шкаралупу від системи, коли приміряє ролі від неї і починає підкреслювати унікальність “свого” образу — характеру (набору шаблонів поведінки), фізичних даних тіла, його навичок. Але це не порівняти — стан щастя, свободи Духовної Єдності, і безвихідність, підконтрольність, злість від перебування в шкаралупі самості. Кожен дає те, що має: Бог — Життя, Свободу і Любов, Тваринний розум — Смерть, підконтрольність і ненависть.                                          

Гординя — це пропозиція від свідомості бути Богом. Але не в істинному Його прояві — безумовної творящої Любові, а в позиції головуючого, керуючого. Свідомість розповідає людині, що вона царьок, який має всі права бути чимось незадоволеним. Непримиренність з чим-небудь — це і є гординя. Бажання вплинути на щось або когось — це і є бажання свідомості, як частини системи, бути Богом.

“Люди, перебуваючи під впливом гордині від Тваринного начала, люблять уподібнювати себе вищим силам, наділеним власною Волею. Але далеко не кожен задається питаннями: «З чиєї волі насправді здійснюється та чи інша дія?», «Хто підштовхує на ці думки?», «Хто породжує ті чи інші бажання?» «Хто в мені протистоїть і кому?», «Хто задає питання, і хто на них відповідає?». І вже зовсім одиниці тих, хто розбирається в собі, розуміючи процес протистояння між Тваринним началом і Духовним началом, між Волею, що надходить від духовного світу і Волею від Тваринного розуму. Звичайно, Тваринний розум сильний, але це не порівняти з основною силою зі світу Бога. Якщо така явно проявляється, Тваринний розум не в силах протистояти їй напряму, але здатний відволікати її Провідника (людину, яка стоїть на духовному шляху) своїми «дрібницями», щоб збити з вірного напряму, зачепити якимись черговими ілюзіями і так далі. Зачатки прояву волі в плані творіння з'являються у людини тільки тоді, коли вона, зріючи духовно, виходить з-під влади Тваринного розуму, тобто з шостого виміру, потрапляючи в сьомий. І то, це буде не прояв «волі» як такої в нинішньому людському розумінні, а просто нова якість і розширення можливостей Провідника божественної Волі”.

Анастасія Нових, “АллатРа”

Ось же він — вибір: або не заважати Богу бути в тобі Богом, або ставати на сторону системи Тваринного розуму і противитися Божій волі, звеличуючи “себе”.

У гордині є й інша сторона — жалість до себе. Мавпі що хвалити себе, що жаліти —  суть одна. Думки плану “я ж страждала”, “мені боляче”, “мені погано” —  це все від первинної свідомості. Жалість до себе — це наслідок образи на кого-небудь. Перекладання відповідальності за вибір на іншу людину. Образи за те, що “по-моєму” не вийшло, маніпуляція не вдалася.

Тваринному боляче, тому що воно усвідомлює свою безпорадність і безвихідність. Воно позбавлено ресурсів і тому ненавидить Особистість, у виборі якої все і полягає. Відчуття в тілі і емоції — це вотчина первинної свідомості. Коли я вибирала образу і відчувала біль та страждання мавпи, то слідом приходила пропозиція від вторинної свідомості пожаліти “себе”. Не усвідомлюючи, що відчуття в тілі і емоції не притаманні Особистості, я захищала мавпу з її бажанням підлаштувати світ під себе.

Ми з дитинства склеюємось з первинною свідомістю, звикаючи прислухатися, як тваринне жаліє себе. Для мавпи — це спосіб збереження своїх позицій, але до Особистості це не має відношення. Коли спостерігаєш за пропозиціями про гординю і жалість до “себе” відсторонено, то розумієш, що ось ці звички звеличувати і жаліти “себе” — не мої. Не мені “себе” шкода, і не мені солодко від самозвеличення і похвали. Важливо просто не дозволяти свідомості оцінювати мій вибір.

Я з дитинства “розривалася” між акторами свідомості: холериком — “я молодець, пішли підкорювати світ” і меланхолійним флегматиком — “хочу спокою, залиште мене”. Але обидва ці стани — це викривлення свідомістю станів Духа: цілеспрямованості та смиренності. То чи не краще переключити увагу на прояви Духа?

Кожну мить я здійснюю вибір: прислухатися, як вторинна свідомість хвалить або звинувачує первинну, як розігрується спектакль в голові і бути зацикленою на “собі” або бути в Єдності з Богом і всім живим. Самозакопуватись, аналізуючи свідомістю стан тваринного, або увагою давати Життя новому Ангелу — Собі.

І тут виникає питання: “Чи дійсно я люблю Бога і прагну до Єдності зі світом Духовним, якщо продовжую вибирати гординю, а значить на пару з тваринним проголошую себе Богом?”

Гординя бере початок із порівняння свідомістю себе з іншими і бажання бути кращим за всіх, а гордість — з радості і вдячності Духа за можливість бути корисним. Все дійсно просто: можна при кожному вчинку підносити себе в гордині тваринного, а можна радіти Духом, що пригодився в планах Духовного світу тут. Радіти проявам Духовного начала.

Відстежуючи  думки, що входять, я усвідомила, що вкладання уваги в розповіді свідомості про “себе” — це не дрібниця. Моє его ненаситно вимагає возвеличувати його, безкінечно думаючи про образ “себе”. Йому подобається згадувати і обдумувати ситуації, де є “я”, щоб дати собі оцінку, приписати все хороше собі. Его відстоює не мою свободу. Воно відстоює можливість системи диктувати свої правила. А суть в тому, що це всього лише думки тваринного про себе і свої потреби. “Я” — це ілюзія сприйняття.

Моя увага до думок від его дають йому сили існувати. Тому йому потрібно, щоб я постійно утримувала цей образ в голові, щоб вірила, що це я. І це відбувається тоді, коли довго і часто дивлюся в дзеркало, а також на фото і відео з собою. Коли дивлюся на зроблену роботу з позиції “це я зробила”, а не “це Бог зробив” тощо.

Адже я так жила все життя — вважаючи его собою... Відмовитися від думок про “себе”, зрозумівши, що в его мене немає, було не так просто. Я була наркоманом гордині. І лише смиренність витісняє гординю. Зв'язувати в собі тваринне, щоб проявлявся Бог. Просто підтверджувати свій вибір щоразу, коли свідомість пропонує “я-кати” і думати про “себе”. Адже свідомість не здається. Поки я в тілі, мене будуть відволікати.

“Для того щоб знайти себе, досить заспокоїтися. Ми вже про це говорили. І поспостерігати за «своїми» думками, за «своїми» діями, в лапках «своїми». І ось тут ми побачимо знову-таки, як приходять думки, ми відчуємо ці думки, їх прихід. І ми відчуємо, як «я не хочу про це думати», а думка лізе, «я не хочу говорити про це», а я говорю. І ось той, хто «я не хочу» — це і є Особистість”.

 

Із передачі “СВІДОМІСТЬ І ОСОБИСТІСТЬ. Від завідомо мертвого до вічно Живого”

Навіть отримавши Знання, на практиці я не вірила до кінця, що звеличую себе не я. Тому що свідомість всі ці роки звинувачувала мене у своїй гордині. І це не давало відмовитися від неї: як же відмовитися від того, що вважаєш частиною себе, а значить потрібним, цінним. Таке ось порочне коло — проявляла інтерес, тому що вірила, що це мені цікаво.

Звинувачення. До них ми звикаємо з дитинства. Чуємо їх як із зовнішнього світу, так і від голосу в голові. І лише почавши вивчати роботу системи Тваринного розуму розуміємо, що на звинуваченнях побудована її робота. Спостерігаючи за думками, що входять і наслідком їх виконання, прийшло розуміння, наскільки важливо не погоджуватися зі звинуваченнями.

Наведу приклад. Ситуація, в якій моя свідомість і свідомість моєї близької знайомої стали налаштовувати нас один проти одного, дала дуже цінне розуміння. Я повірила своїй свідомості, що критичні висловлювання моєї знайомої про гординю в людях, які вона часто висловлювала після моїх одкровень, це натяки в мою сторону. Як тільки я прийняла цю думку, то стала відчувати дискомфорт у присутності цієї людини. Природно, що Сутності моєї знайомої зчитали цю інформацію і її свідомість уже інтерпретувала цю інформацію так, як було потрібно системі. Людині стали приходити думки, що я нею незадоволена, погано про неї думаю. Незабаром мені згадалася проста аксіома: в той момент, коли ти повірив, що інша людина про тебе погано думає (в чомусь звинувачує), ти сам почав погано думати про неї (звинувачувати її). Ми обидві попалися на цей гачок.

Коли ми зі знайомою поговорили і озвучили думки один про одного, я усвідомила, що при спілкуванні, спритно вибудовуючи думки в наших вторинних свідомостях, система просто натискала створені нею ж кнопки в первинних свідомостях. Тобто система грала на брехливих віруваннях, переконаннях, з якими колись погодилася Особистість, і які відклалися в пам'яті мавпи.

У кожного свої кнопки. Наприклад, моя вторинна свідомість повторювала мавпі, що вона гордячка, і я, вірячи, що це про мене, вже разом із мавпою чекала звинувачень у “своїй” гордині із зовнішнього світу. Мавпа ж моєї знайомої відстоювала свої брехливі переконання.

Тоді для мене розкрилися слова Сенсея з книги Анастасії Нових “Сенсей-IV”, що будь-який негатив зовні — це лише наслідок внутрішнього конфлікту між Особистістю і Тваринним началом.

Людина постійно вигадує собі якихось ворогів, тому що за великим рахунком не може розрулити свій внутрішній конфлікт між своїм Тваринним і Духовним. Відносини між групами людей і державами — це всього лише збільшена, роздута копія цього конфлікту. А в дійсності самий найлютіший ворог для людини — це вона сама, а точніше її Тваринне начало. З ним не поборешся звичайними способами, бо чим більше буде протистояння, тим сильнішою буде і агресія з боку Тваринного, оскільки ти вкладаєш в цей конфлікт свою увагу. Перемогти його можна лише своїм небажанням піддаватися на провокації і спокуси Тваринного начала, а також зосередженням на духовному, корисному для душі. І ось тоді, коли ти займеш таку внутрішню позицію і щиро будеш їй слідувати, тоді і в зовнішньому світі у тебе не буде ворогів, а життя перетвориться в захоплюючу гру. Зрештою, ми тут живемо тимчасово, вважайте перебуваємо в гостях”.

Свідомість все зводила до того, щоб я будувала стіни між собою та іншими людьми. Але ці зовнішні стіни були лише відображенням стіни між Особистістю і Душею. Коли всередині мир, тоді і до зовнішнього немає претензій. Підступність від свідомості в тому, що вона пропонує закриватися від людей, замість того, щоб не приймати деструктивні думки, пов'язані з цими людьми.

Сама близька людина — це будь-яка людина

 

Жива бесіда «СВІДОМІСТЬ І ОСОБИСТІСТЬ. ВІД ЗАВІДОМО МЕРТВОГО ДО ВІЧНО ЖИВОГО»

Як радісно прибрати стіни, вибудовані свідомістю, і знову бути Живою. Як в дитинстві та юності — відчувати відкритим серцем. Радіти Душею, відчуваючи радість інших.

Потік бруду завжди буде у свідомості. Від мене лише залежить, чи буду я йому давати розвиток своєю увагою або ж він так і залишиться фоном. Це тваринне хоче бути окремим, унікальним, у той час, як Духовне начало всіх людей — це об'єднуючий нас Дух Божий.

Перестати вести себе, як тварина, і перестати возвеличуватися, як тварина, борючись з цими програмами, підтримуючи їх життя увагою — неможливо. Можна просто згадати і відчути, яке щастя жити в Любові Бога і почати Жити. Не борючись, не боячись і не спокушаючись. Жити Люблячи. Коли пам'ятаю, що я і абсолютно всі люди — це потенційні Ангели, то злу місця немає, я його не знаю. Жити почуттями Ангела. Для Ангела немає поняття “я”, є Єдність. Адже склеювання з Тваринним началом відбувається тоді, коли Дух забуває, Хто він і яка його природа. А що потрібно Ангелу, крім Бога? Духовний світ так старається, щоб я знала Себе. Але людина сама вибирає, частиною якого світу їй бути, підтримкою кого заручитися.

 

Відкритися і довіритися Богові

 

“Але Любов Божа не залишає людину навіть тоді, коли вона про неї забуває. Бог ніколи не залишає людину, бо Його Любов, завдяки Душі, завжди з нею. Однак людина не завжди хоче прийняти цю вічну Любов і часто сокровенне пізнання її відкладає на «потім», керуючись сьогохвилинними, тимчасовими бажаннями смертної матерії. Але у людини немає цього «потім», є тільки «тут і зараз», в якому відбувається істинний рух і вибір. Треба тільки відкритися і довіритися Богу”.

 

З книги “АллатРа”

Мабуть, цей уривок із книги “АллатРа” мені доводилося читати найчастіше. Свідомість погоджувалася: “Ні, ну все зрозуміло, все вірно”. Але недавно я глянула на ці слова іншими очима. А точніше, їх побачила я як Особистість...

“Однак людина не завжди хоче прийняти цю вічну Любов…” — ці слова закарбувалися всередині. Людина не приймає Любов Бога?.. “...і часто сокровенне пізнання її відкладає на «потім»”? І правда... Любов Бога постійно надходить від Душі... А що роблю я? На чому моя увага в дні?

Якийсь час назад, сидячи в храмі та відчуваючи стан благості, я звернулася до Бога в пориві світлих почуттів: “Боже... вернутися до Тебе…”. У цей момент мимо пробіг маленький хлопчик і за моєю спиною почувся жіночий голос, який з ноткою докору, але дуже м'яко сказав: “Ти все тікаєш…”. Усі фрагменти подій відбулися синхронно і гармонійно, на одній хвилі, немов продовження однієї теми.

Тікаю... Увагою тікаю з глибини і чистоти чуттєвого спілкування з Богом на поклик свідомості. Тікаю до яскравих картинок і коментарів до них. До образу “себе”. До обмірковування нескінченних турбот. Тікаю до ілюзій від реальності. Від Живого до мертвого. Від вічного до тимчасового.

“— Ех, люди, люди... Доки ж ви будете дбати про миттєвості, попираючи вічність?”


Анастасія Нових, “Птахи і камінь”

Так, відволікаюся на свідомість, коли вважаю себе мавпою. Коли вірю, що хочу вирішувати, впливати і жаліти себе я. Але якщо заспокоїтися і поспостерігати... Ось же вони — ті двоє, що перемовляються між собою. Думки-пропозиції від вторинної свідомості і міркування, виправдання в голові первинної. Вони окремі від мене. І це помітно, коли не борешся з думками і не насолоджуєшся ними, а відсторонено спостерігаєш, даєш свідомості показати себе.

Тікаю увагою до свідомості, коли вірю їй і не вірю в Любов Бога. Сумніваюся в Любові і турботі Того, Хто створив мене, віддаючи перевагу вірити у всесилля системи. Чи не парадокс? Сумніватися, що те, що створили, могутніше свого Творця? Сумніватися, що мене Любить і підтримує Батько, і все, що приходить від щирих почуттів, надходить від Нього?.. Навіщо обговорювати це зі свідомістю, якщо можна просто відчути?

Коли свідомість налітає вихором, щільним кільцем думок, ти розумієш: “Я вже не хочу всього цього”. Крізь бурю думок увагою занурюєшся до Світла Душі. До ніжного тепла Любові в глибині грудей: “Відчути присутність Бога. Зараз. Я нічого не вирішую, нікуди не поспішаю. Все в Богові”. Прямо зараз поринути до Бога. Щоб залишитися з Ним.

Генеральна битва для людини, що рухається по духовному шляху, буде тоді, коли почнеться серйозна внутрішня робота, коли людина, відкидаючи всі умовності, буде по-справжньому зрощувати внутрішню Любов, йти до Бога, не дивлячись ні на що, як то кажуть напролом”.


 Анастасія Нових, “Птахи і камінь”

Складним все здається до тих пір, поки вдивляєшся в морок свідомості, але коли повертаєшся до Світла Душі... У Світлі все просто, легко. Ми шукаємо як увійти в Духовний світ, а все вже є. Потрібно тільки прибрати увагу з розповідей свідомості, і тоді відчуваєш, що вже перебуваєш в Океані Божої Любові, що Він пронизує все. Легкі, ніжні хвилі...

Система робить все можливе, щоб я відволіклась від Душі та забула про чуттєве спілкування і Любов до Бога. Але це так просто і набагато приємніше — Любити. Плекати всередині росток Любові Живої.

Чим більше я спостерігала за собою, тим більше розуміла, що моя здатність любити знаходиться на початковому рівні. Що це ще не та безумовна духовна Любов, яка не знає ні міри, ні кордонів. Усе від того, що чим більше відходиш від свідомості, тим чистіші прояви Божої Любові.

Любов в мені поки лише росток, що проклюнувся крізь твердь Тваринного начала. Росток, що несміливо тягнеться до Світила. Але поряд з цим ростком б'є Джерело, що дарує Життя. І саме тут, у цьому світі, є умови для швидкого зростання. Коли росток перетворюється в дерево, яке приносить духовні плоди. І лише з'єднання з Богом дозволяє вирости духовно.

“Бо Бог є спілкування в Любові. Людина розуміє, що перебування в цьому спілкуванні, одухотворення, єднання з Богом і є справжнє, істинне життя. Ця таємниця, що відбувається в кожному з нас, коли ми її приймаємо і відкриваємося перед Богом у своїх щирих почуттях”.

 

Із книги “АллатРа”

Пам'ятати, що я ніколи не одна. На крок попереду є Той, Кому я віддала увагу. Коли знаю, що ведуть, то не поспішаю все вирішувати сама, не метушуся. Буквально, проявляється присутність та підтримка Духовного світу. Ні про що турбуватися, коли так оберігають. Вчинки плавні, в них відчувається спокій. Мене люблять, про мене піклуються. Мені потрібно лише приймати цю Любов. Не віддавати ж Любов у відповідь, коли тебе так люблять — неможливо.

Пам'ятаю, в дитинстві, мені була незрозуміла схвильованість і суєта дорослих. Я перебувала в спокої і не розуміла, чому вони не радіють, чому не насолоджуються моментом, як я. Чому так важливо щось встигнути, зробити, довести... Адже і без цього все добре. Чудово скинути шкарлупу масок-образів і знову відчувати як дитина.

 

Ісус знімає маску з людини, Ісус і людина, Ісус і ти

 

Свідомість — лише голосно віщаючий телевізор, який показує фільми. Чим мені може нашкодити телевізор? Сам по собі нічим. Лише тим, що я можу повірити в правдивість інформації з нього і почати її виконувати. Повірити, що на екрані я. Нашкодити тим, що я можу залипнути на перегляді фільмів... та залишитися їх дивитися і після смерті тіла, так і не подорослішавши, і не повернувшись Додому.

Тут, зараз — я не одна. Мені не потрібно вибирати з того, що пропонує свідомість. Мій навігатор —  Душа, почуття. Я не той, хто створює проблеми, і не той, хто їх вирішує. Я той, хто робить вибір — це проблема чи ні. З цієї довіри і спокою добре видно, як намагається тиснути система. Видно внутрішнього контролера, що рветься вплинути на те, що відбувається. Видно того, хто діє з гордині і приписує плоди дій собі.

“У тебе є право тільки на дію, але не на її плоди. Та не будуть плоди діянь приводом твоїх дій, але і до бездіяльності не прив'язуйся”.

 

“Бхагавад-гіта. Божественна пісня”. Переклад із санскриту Неаполітанського С. М.

Коли живеш у присутності Люблячого тебе, то не впадаєш в егоїзм забуття. Відчуваєш присутність Бога всередині. Спілкуєшся з Ним почуттями. Дякуєш за Любов.

“У кожному дні я тримаюся за Бога всіма своїми нерозлучними обіймами моєї Души. Моя щира Любов до Нього безмірна. Обійми мої настільки міцні, а Любов до Нього настільки безмежна, що куди б не послав мене Бог, там і Він перебував би зі мною. А якщо Він зі мною, чого мені боятися? Життя для мене там, де Він. Для моєї Душі було б миліше бути поза Небес з Богом, ніж на Небесах без Нього”.

З книги “АллатРа”

Безліч разів мені на практиці довелося переконатися, що: “Треба лише відкритися і довіритися Богові”. Що лише в Ньому знаходиш глибинні спокій та щастя. Що з Ним життя перетворюється на радісну і пізнавальну подорож.

Самоспостереження дало розуміння, що ось те, що бореться за життя — це не я. Мені, щоб Жити, потрібно розслабитися, довіритися, відкритися.

А Хто Я? І коли Я Є?.. Коли Бог Живе через мене ... тоді і я Жива.

Бажання влади над людьми, гординя, звеличування/відділення себе ставило стіни, закупорювало в шкаралупу влади системи наді мною. Але коли відмовляєшся від бажання влади і думок про свою перевагу, відходиш від образу себе, від бажання впливати на що-небудь, то відчуваєш, що більше немає ілюзорних стін між тобою і людьми, між тобою і всесвітом. Ми Єдині. А стіни тільки в голові. Єдині з людьми не в плані тіл і індивідуальностей, а в плані того Єдиного, Ким живе Дух кожного. Того, Хто нас об'єднує. І це дарує колосальну радість і почуття Єднання.

Зло — це відсутність Любові. Воно з'являється там, де не проявляють або не приймають Любов.

Раніше, при спілкуванні з незнайомими людьми або людьми, яких свідомість сторонилася, малюючи ілюзії про те, чому не можна відкрито взаємодіяти, я керувалася побоюванням. Вибудовувала стіни з упереджень. Вибирала закриватися, а не приймати і любити, залишаючись у зв'язку з Джерелом.

Слухаючи побоювання свідомості, я проводила волю Тваринного розуму і ставила бар'єри на шляху Любові. Адже Бог піклується про мене через кожну людину і кожну подію на моєму життєвому шляху. Моя справа — приймати.

 

Задача людини — не шукати любов, а знайти всі бар'єри

всередині себе, які вона побудувала проти неї

 

Суть та ж, що і в притчі про кристали льоду з книги А. Нових “Птахи і камінь”. Свідомість закупорює кожну людину в шкаралупу страху. По одному нами легше управляти. Система знає, що якщо я буду відчувати і проживати свою Єдність з усім і всіма, то швидко усвідомлю Єдине зерно Істини і буду жити Духовним світом. Тоді система Тваринного розуму залишиться без їжі, а люди будуть усвідомлювати всепроникаюче поле Життя, Любові, яке нас об'єднує — присутність Святого Духа. Адже ми не частини, ми Одне, розлите по різним сосудам.

“Святі отці кажуть, що людина повинна у своєму житті отримати Царство Небесне, щоб вона відчувала, що нею керує Дух Святий. Якщо вона не усвідомлює, що Господь спасає її, а Дух Святий керує нею, їй буде дуже важко після смерті”.

 

Архімандрит Фадей Вітовницький

На шляху духовного звільнення приходить розуміння, що не робити Добро ти не можеш. Що наближаючись всередині себе до Бога, діяти на благо, втілюючи волю Духовного світу тут, у матеріальному світі — це наслідок внутрішніх процесів. Тоді немає підміни “це я”, адже діє Бог.

Коли читаю, слухаю і бачу на власні очі історії про те, як несли духовну радість людям пророки, святі і кожна людина, що живе Душею по Совісті, Душа моя тріпоче від радості. Вдячності за безкінечність Божої Любові. Приходить розуміння, що всі вони служили і служать волі Бога. З покоління в покоління. Це невпинний процес. Кожна людина, яким би шляхом вона не йшла, відчуває глибинну потребу в служінні.

У такі моменти живо відчуваю, що це моя природа — нести благо. Переживаю непередаване щастя — бути частиною єдиного поля Добра і Любові.

Всі ми служимо Духовному началу один одного і створюємо благі умови для прийдешніх поколінь Душ. І в цьому суть: невпинна праця для духовного блага всіх. Як трудиться Бог, Любов'ю Своєю покриваючи наші духовні потреби, так і Дух кожної людини прагне до духовної допомоги людям во славу Божу.

 

Не нам Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу.

 

 

Автор: Яна Шантарова

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 570 В закладки

Підписатися на новини



НА КРОК ПОПЕРЕДУ МЕНЕ - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 570
Схожі статті:



Напуття дня

Дурню воздасться за розуміння, а розумному глупо не зрозуміти. Анастасія Нових, "Сенсей-І"

Коментарі (30)
  • Оля

    11.12.2018 00:08

    Спасибо большое!

    Моя чихуашка возмутилась на словах “ Духовный мир так старается, чтобы я знала Себя.” Мысли сразу - А что же он делает, и все такое...
    А следующем предложении и ответ: ”
    Но человек сам выбирает, частью какого мира ему быть, поддержкой кого заручиться.

    Відповісти
  • Оля

    10.12.2018 23:46

    О, да, Вы подметили важный момент: сознанию, по-сути, все равно какой будет результат. У него есть отмычки для любого результата: выиграл - проиграл, сделал - не сделал. Все равно будет долбить... Если его слушать...

    Відповісти
  • nata

    11.11.2018 17:48

    Спасибо за прекрасное разоблачение вторичного сознания, которое напоминает мне собственные баталии с сознанием за покой и мир в Душе.

    Відповісти
  • Алена

    08.09.2018 15:34

    Перечитываю эту статью и снова к ней тянет. Сегодня для себя отметила важный момент, который до сих пор явно не выражался - “я”. Сознание настолько задурило меня, что я до сих пор этого в себе не отслеживала, но благодаря своей работы над собой и прежде всего в искренности намерений разобраться и благодаря Автору этой статьи - общими усилиями я увидела ложь от системы. Эта статья для меня пример служения Богу. Ведь благодаря ей я скинула еще одни оковы сознания. Очень затронули слова в служении нету “я”, ну и в принципе нету “я”... И многое становится на свои места. Спасибо!

    Відповісти
  • Алеся

    26.08.2018 16:08

    Большое спасибо за статью, как же все похоже - такие же проявления гордыни и особенно “шаблон исключительности”, который не видела в себе. Спасибо за то что поделились своими пониманиями!

    Відповісти
  • Ольга

    17.08.2018 10:06

    Спасибо за понимания! Это ценный опыт для меня. Одно из того, что мне сознание предлагает, есть опасения. Они не дают возможности доверять людям и обстоятельствам, а значит и Богу. Ото всюду кажется опасность.Но это только кажется...иллюзия, которая навязывается самой системой...Нужно действительно расслабиться и открыться, открыться в Любви Богу.

    Відповісти
  • Людмила

    03.08.2018 17:01

    Спасибо огромное за такую ,лично для меня, очень Важную статью! Сознание всячески сопротивлялось и откладывало прочтение, потому что знало, что после статьи я увижу его так близко, как никогда до этого. Вы писали о своём опыте, а я увидела себя. Как в зеркале. Я чётко увидела свою зависимость от гордыни, о проявлениях которой исписала три дневника, но никак не могла от неё избавиться и не понимала - почему? А теперь понимаю - мне нравился её приторно- сладкий голос, который в мыслях весь мир кружил только вокруг меня: то я поучала друзей, родных и ещё почему-то священника; то на группе делюсь опытом; то природные катаклизмы уже наступили и я - вся такая “духовная” - всех успокаиваю... Короче, мир пропал бы уже давно, если бы не я.

    После Вашей статьи туман рассеялся. Я поняла, что Жить ещё даже и не начинала - нет, неправильно - начинаю Жить только сейчас! Отказаться от гордыни можно только одним способом - не выбирая её. Ко мне всё также приходят картинки, где я - “центр” Вселенной, но если раньше они мне нравились, то сейчасот них уже тошнит и я просто стараюсь от них уходить. И действительно,я на себе прочувствовала, как ЧИСТО и СВЕТЛО без них. Спасибо...

    Відповісти
  • Роман

    27.07.2018 18:40

    Действительно, как все просто выходит.  У личности никто никогда не отнимал свободу быть собой, лишь только игра артистов сознания  навязывает иллюзорные оковы на того кто изначально свободен.   И лишь личность убежденная его мнимыми аргументами и игрой  начинает верить (наделять)  эти оковы силой от которой сама же потом пытается избавиться. Приходится изучать систему, сознание, свои же шаблоны, свое эго. Чтобы в какой то момент понять что все это изначально иллюзорная ограда выстроенная нашим же сознанием против нас.
     
    А со временем приходит понимание что весь этот негатив, игра масок, показание своей значимости и прочие проявления животного начала... так сказать просто надоедает, лично как бы по моим ощущениям что то близкое к усталости от всего этого.   А при осознании того что все это всего лишь игра иллюзий  идет понимание что это просто, но сознание тоже не сдается и незаметно порой пытается втянуть снова в ее игры.  Но как же хорошо себя чувствуешь когда тебе не надо кого-то из себя строить, быть не тем кем хочется быть, отбросить весь ненужный анализ в голове,  его диалоги, картинки и все ярлыки конкурентов против твоего эго в лицах людей таких же как ты чтобы разделить вас и жить вашей неприязнью, нетерпимостью и противостоянием.
     
    Просто в этот момент стать самим  собой, наполниться этим чувством, отбросить все что с ним связано и почувствовать эту свободу здесь и сейчас,  свободу от своего же сознания. И остаться в этом навсегда.
    Відповісти
  • Катя

    26.07.2018 11:06

    Спасибо огромное!!!! Очень живая статья!!! Особенно вдохновили цитаты! И спасибо за вскрытие “выработаных автоматических реакций” - как до боли все знакомо, как похоже все и как оно уже надоело.... Хорошо, что не смотря на это все можно легко дышать. Хорошо, что есть знания.

    Відповісти
  • IvanA

    24.07.2018 17:12

    Veľmi pekný článok, ďakujem Vám, Janka! Aj ja som pri čítaní zažíval ten pocit - parafrázujem z Vášho článku: “...Душа моя трепещет от радости...”. Teším sa i z toho, že sa už prekladá aj do nášho jazyka a že si ho zanedlho budú môcť prečítať aj ďalší ľudia :)

    Відповісти
  • Вова

    24.07.2018 12:06

    Спасибо,чудесная статья!Очень отзывается внутри.Пришли некоторые осознания во время чтения.Как отрезвляющие.”Точно так же, как и сознанию, системе достаточно, чтобы люди верили в иллюзию о её всесилии, по факту не обладая соответствующей силой.”Читая это прежложение,вспомнил как играл в шахматы недавно и все время проигрывал.И конечно же приходили мысли неудовлетворения,что не могу выиграть,но как-то они тихо приходили,коварно:”ничего страшного,что проиграл.Ты уже спокоен при проигрыше,не то что раньше.Раньше-то сразу психовал,а теперь молодец,вот это самоконтроль.”И в то же время тихо и “незаметно” прокрадывались мысли чтобы такого придумать,чтоб выиграть.Этот момент я заметил в себе и успокоил себя спонтанным осознанием:”как бы не тешило себя сознание выиграшем или как бы оно не бичевалось из-за проигрыша,все это глупо,так как любой выигрыш значит,что просто попался оппонент,который был менее внимательным в данном случае ,но ведь есть и тот,который меня легко выиграет.И наоборот.То есть любая ситуация-проигрыш,выигрыш-не значит ничего,кроме того,что тебе попадется тот или иной человек.Не “я” там крутой,умный или наоборот глупый,отстойный,а просто так сложились обстоятельства.Из них лишь можно вынести опыт-есть куда развиваться сознанию,есть что познавать.Да и кто вообще “Я”?Личности все равно на материальное.Важно лишь то,что внутри меня.Действительно,отметая “камешки” от сознания контраргументацией,отстранением себя от тела и сознания,становится легче .А впадая в гордыню,принимая “камешки”,становится тяжело.На то они и камешки:)

    Відповісти
  • Чулпан

    22.07.2018 21:46

    Огромная благодарность за статью! Читая, увидела своего духовного артиста) Именно так и действует, постоянно пытается одеть на меня корону, раздуть во мне гордыню. Спасибо, что поделилась своим осознание, очень помогло проследить даже в момент чтения, как его (сознание)  местами корежило, как оно сопротивлялась чтению, а потом написанию комментария)

    Відповісти
  • Ната Самушиа

    20.07.2018 11:27

    Очень сильная статья,спасибо большое! В процессе чтения сознание все время пыталось нарезать какие-то задачи,а это значит,что тут есть чему поучиться.

    Еще раз - большое спасибо!

    Відповісти
  • Ирина

    20.07.2018 08:11

    Яночка, спасибо за Ваши статьи. То,  что чувствую, выражено в словах. Очень в помощь.

    Відповісти
  • Алина

    19.07.2018 15:58

    Благодарность за статью... Раньше не могла понять для себя, если духовное и материальное не смешиваются, то почему в книгах так много говорится о добрых делах и поступках, и почему на практике, когда начинаю что-то полезное делать, то благодать Божия изнутри изливаться начинает. Со временем, не без помощи единомышленников, пришло понимание, что внешнее проявление действия - это вторично, самое главное - это внутренний порыв и решение проводить здесь и сейчас волю Духовного Мира, а не слушать сознание, что все бесполезно, никому не нужно, и вообще сделай лучше что-то лично для себя. С этим осознанием стало легче не поддаваться на предложение эйфории, когда результаты труда проявляются. Ведь не я творю, а Тот, кто впереди меня, Тот, чью волю я выбрала проводить. Также у сознания отпал шаблон для создания образа духовного человека, ведь основа - внутреннее. То, что во вне - лишь отражение глубинных чувств, как Яночка точно заметила. Так, спустя несколько лет, я, наконец, по-настоящему поняла и прочувствовала слова из притчи: «Стать свободным от смерти, можно лишь познав Истину. Истина — достояние внутреннего. Путь к Истине — достояние внешнего. И только пройдя этот Путь, вы познаете Истину и станете свободными от смерти».

    Відповісти
  • Чулпан

    19.07.2018 08:47

    Огромная благодарность за статью! Читая, увидела своего духовного артиста) Именно так и действует, постоянно пытается одеть на меня корону, раздуть во мне гордыню. Спасибо, что поделилась своим осознание, очень помогло проследить даже в момент чтения, как его (сознание) местами корежило, как оно сопротивлялась чтению, а потом написанию комментария)

    Відповісти
  • Антон

    19.07.2018 08:36

    Очень многое прояснилось!!!

    Відповісти
  • Антон

    19.07.2018 08:34

    Даже не знаю, что написать, просто не выразить!!! Благодарю!!!!!!

     

    Відповісти
  • Игорь

    18.07.2018 20:04

    Огромная благодарность за статью Яна правильней сказать за живую  статью сознанию она не понравилась оно негодовало а для души бальзам.Еще раз большое спасибо! Всего доброго!

    Відповісти
  • →  Evgenia

    24.07.2018 17:09

    мое тоже не давала дочитать до конца, капец как сопротивлялось)) Но сейчас дочитала!! и огромная Благодарность Богу - переполняет!

    Відповісти
  • Алёна

    18.07.2018 18:45

    Чудесная статья! Спасибо! Спасибо за помощь!

    Відповісти
  • Наталья

    18.07.2018 16:44

    Огромная благодарность за то, что поделились этим чудесным опытом, Любовью  и Радостью! 

    Відповісти
  • Андрей

    18.07.2018 16:35

    Эта статья - еще один подарок от Духовного Мира.

    Відповісти
  • Валентина

    18.07.2018 15:42

    Спасибо за столь содержательную  статью. Прочитала с интересом, но есть необходимость перечитать еще, так как для меня это большая помощь в понимании , как работает сознание. Еще раз огромная благодарность.

    Відповісти
  • Оля

    18.07.2018 15:31

    Яна, огромная благодарность вам за статью, за ценный опыт, за советы. Я тоже понимаю, что буду статью перечитывать. Чувствуется любовь в каждом слове.

    Відповісти
  • Даша

    18.07.2018 12:18

    Яна, спасибо огромное за опыт, которым Вы поделились! Можно ли как-то с Вами связаться (почти или соц.сеть)? ( я очень запуталась в одном моменте, и без взгляда со стороны уже не могу разобраться)

    Відповісти
  • Anastasia

    17.07.2018 21:52

    Благодарю! Прочитала один раз и понимаю, что буду перечитывать ещё не один. Спасибо за понимания! Они очень ценные и очень вовремя!

    Відповісти
  • →  Егор

    20.07.2018 13:41

    Тоже буду перечитывать. В статье есть что-то такое, чем хочется наполнится снова и снова. Плюс ко всему вскрытие шаблонов, которые как клещ сидят сосут мою Жизнь.

    Відповісти
  • Mira

    17.07.2018 20:16

    Невероятная статья, полна опыта и Любви. Спасибо! ???? 

    Відповісти
  • Айна

    17.07.2018 18:58

    Спасибо Большое Яна!

    Подделились своим опытом работы сознание. 

    Сознание вторичное постоянно обвиняет или хвалит первичное сознание. Или предлагает мысли ,что кто-то думает хорошо или плохо о тебе и “переживать” по этому поводу. Все по сути борьба за власть с другими сознаниями или утверждение значимости в глазах другого сознания.

    Осознание этого помогает понять ,что это все мне не нужно. Выбираю в каждое мгновение жизни Жизнь... 

    Любовь...

     

    Відповісти
  • александр

    17.07.2018 18:30

    Замечательная статья!!! Всё так и есть,подтверждая личным опытом 49 ти летним пребыванием в этом мире.

    Благодарю и люблю Бога! Благодарю за исконные знания которые с Божьей помощью вспомнил,а главное принял! 

    Відповісти
  • Виктория П.

    17.07.2018 16:46

    Необъятная Благодарность Вам Яночка, Богу за такие прекрасные и “отрезвляющие” понимания,осознания ! Тихая,теплая, наполняющая радость присутствует от тех чувств, что заложены в данной статье .
    Еще раз спасибо!=)
    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн

Контакти для зв'язку з учасниками
Руху з різних країн
в Координаційному Центрі
МОД АЛЛАТРА:

E-mail: [email protected]
Skype: allatra-center

Творимо разом


Розсилка актуальної інформації про нові статті на "АЛЛАТРА Вісті" і про інші проекти МОД "АЛЛАТРА"