На зв'язку з Богом посеред пустельних барханів

На зв'язку з Богом посеред пустельних барханів

Весь день йшов караван пекучими пісками Аравії. Нещадне сонце, кат і рятівник, заливало своїм світлом піщану чашу пустелі, переливаючись за край горизонту. Як горнило доменної печі воно очищало мене від думок, від бажань, від усіх скорбот і радостей. Мірна хода верблюда вводила в якесь заціпеніння і забуття. У нескінченному морі пісків і каміння оку нема за що зачепитися, і поступово свідомість почала здавати свої позиції, поступаючись місцем тиші в голові. У цій тиші зникав навіть час.

Нарешті сонце наблизилось до горизонту, даючи перепочинок усьому живому. Караван зупинився. Можна перекусити і влаштовуватися на ночівлю. Зовсім скоро пісок віддасть накопичене тепло і стане холодно. Може, прилаштуватися під бочок до верблюда? Не думаю, що він це оцінить. Гаразд, закутаюся у вовняний плед.

Ах, яке небо! Лише далеко від міст, там, де море піску зливається з космічним океаном, можна відчути його глибину, його міць і красу! Не дивно, що жителі пустель були колись чудовими астрономами. А ось і місяць. Точніше, півмісяць. У цих широтах він висить ріжками догори, а над ним яскрава зірочка світиться. Цікаво, це збіг, чи Бог навмисне так задумав, щоб в цих місцях, де, власне, і зародилися перші цивілізації, саме небо надихало людей на пошук вічних істин? Ось, наприклад, прийшли «вчителі» до купки людських особин, навчили їх землю обробляти, вогонь дали, а потім почали про сенс життя людського їм розповідати. А ось цей півмісяць із зірочкою їм наочним прикладом був, символом. Адже це втілення сили Бога! Вселенський геній в розрізі! Тому, напевно, найбільшу популярність цей знак знайшов саме на цих широтах.

Так, дотепно, народи змінюють один одного, несучи з собою свої вірування і культуру, а символи залишаються. Задовго до Мухаммада на цих територіях півмісяць із зіркою надихав людей, пробуджуючи в них щиру і чисту віру в Творця, в Любов, в гармонію Космосу. Цей символ був невід'ємним атрибутом жіночих богинь. Ну, а як же інакше?! Ось в таку ніч, як ця, дуже легко можна перевірити дослідним шляхом, якою є сила Бога, сила Любові. Зараз закрию очі і занурюся в свою глибину, знайду там те тріпотливе зернятко, яке при уважному розгляданні почне розкриватися і дарувати тепло і світло. І це світло буде дуже ніжним, як мама. Це і є жіночий аспект Бога. Ось ця материнська ніжність або сила Бога раніше називалася «Альлат», тобто просто «богиня».

Зоряний розсип небес завжди надихав мене на філософські міркування, і сьогоднішня ніч не стала винятком. Схоже, Саїду теж не спиться. Крутиться з боку на бік, зітхає про щось.

— Чого так тяжко зітхаєш, Саїде?

— Старий я вже став. Втомився поневірятися світом.

— Та годі! Подивися краще, яке небо над тобою! Як же можна сумувати, коли ніч обіймає тебе своїм оксамитом?

Саїд ліг на спину і поглянув у височезне небо. І ми замовкли. У кожному з нас небо народжувало свої думки, але у кожного ці думки були неодмінно про високе. А як же інакше! Небо завжди породжує в людині прагнення до прекрасного.

— Розкажи мені, Саїде, щось цікаве! Про зірки, про колишні часи або ще про щось. Я дуже люблю твої історії про укриту порохом давнину.

— А ось місцеві не дуже цікавляться навіть власною історією, а даремно! Можливо, тоді менше було би ненависті між людьми. — Саїд помовчав, збираючись з думками, потім закинув руки за голову і посміхнувся сам собі, напевно, згадав щось цікаве. — Наш караван вчора йшов землею набатеїв. Правда, вони жили тут дуже давно, більше двох тисяч років тому.

— Це ти про ті чудові міста говориш?

— Так. Тепер ця країна називається Йорданія, а її жителі вже й не пам'ятають, хто і з якою метою створював кам'яні шедеври. Місто Петра було столицею Набатейського царства. Вони просто вирізали в горі всі свої будинки, храми і палаци.

— Так... Дуже чудово, треба сказати, у них це вийшло!

— Ще б пак! Набатеї були вельми умілими архітекторами і гідроінженерами! Вони в пустелі створили квітучий сад. Усі храми Набатейського царства були орієнтовані за зірками і присвячені тріаді богинь: Аллат, Аль-Уззі та Манат.

— Взагалі-то, наскільки я знаю, це не імена, а епітети. «Аллат» ще й досі перекладається з арабської як «богиня», Аль-Узза — «благословенна», «міць», символ весни родючості. А Манат — це «доля», «правосуддя», це смерть, що зрівнює всіх.

— Так і є. Все так просто. Всі ці слова описували створюючу силу Всевишнього, її жіночу природу. А потім люди створили образ для поклоніння там, де потрібно було просто відчути. Зробили трьох богинь, щоб постійно просити земного. Розділили єдине на безліч.

Саїд помовчав трохи. Потім повернувся на бік і подивився на мене.

— А все єдине. Адже Бог — Єдиний. А Аллат... вона особлива! О, вона була не просто об'єктом поклоніння і прохань! Весь Всесвіт досі народжується завдяки її силі. — Саїд натхненно підвівся на лікті. — І набатеї знали це! Вони шанували жіночий аспект Бога не лише в особі Аль-Уззи, Аллат і Манат, а й в дружинах своїх. Жінки набатеїв мали рівний статус з чоловіками і часто навіть стояли на чолі суспільства. У ті часи в усьому світі панували чоловіки. Але набатейки мали більше прав і свобод, ніж гречанки і римлянки. Вони були чудово освіченими та абсолютно незалежними, могли володіти власністю і передавати її у спадок. Профілі набатейських цариць друкувалися на монетах.

— Ну не знаю... Навряд чи це виходило з глибокого розуміння суті жіночого начала, суті Альлат. Мені здається, набатеї так побудували своє суспільство тому, що основу їхньої економіки становила торгівля. І чоловіки більшу частину року водили каравани, отже, були відсутні в місті. Ось жінки і взяли на себе обов'язки управління господарством.

Схоже, Саїду не сподобався мій висновок. Він подивився на мене якось сумно, неначе обірвалося його освідчення в любові комусь.

— Можливо і так, але мені здається, що вони володіли якимись знаннями. Залишковими, швидше за все. Але якщо свої храми вони орієнтували на зимове сонцестояння, отже, у них було більш глибоке розуміння світоустрою, ніж може здатися на перший погляд. До того ж, не просто так зникли практично всі письмові свідчення їхнього життя. Залишилися лише жалюгідні уривки.

— Так. Спасибі римлянам. Наглядачам системи.

Саїд розсміявся і знову ліг на підстилку. Ми помовчали трохи. Він все так само завзято посміхався чогось. А небо все так само розгортало мої груди своїм простором. Все так само виблискували зірки, і півмісяць говорив зі мною без слів.

— Слухай, Саїде, ти ж обіцяв мені розповісти про той амулет!

 

na-sviazi

— А! Той, що ми знайшли на базарі? Ага. Магія, звичайно, але історія у нього цікава. Називається «Рука Фатіми». Ну, це зараз мусульмани його так називають. А раніше він був символом Аллат, або «Елат», як кажуть євреї. Фатіма — це просто інша назва Аллат. Зараз його використовують для зняття вроків. У богині була ще одна назва — Аль-Шир, тобто Творець, Джерело Сонця або Дерево Життя. Місцеві вірять, що Фатіма існувала ще до початку матеріального світу.

 

— Це ж треба! Збереглося зернятко істини! Це ж сила Аллата! Тобто те, за допомогою чого створене все навколо! Тому пророк назвав свою доньку Фатіма?

— Не знаю, які у нього були на те причини, але факт у тому, що сім'я пророка, як і він сам, шанували богиню Аллат і ходили до її храму. Звичайно, до того, як Мухаммаду було послане одкровення згори. До речі, багато ісламських святинь у Мецці були спочатку саме її святилищами. Багато що змінилося з плином часу, а символ Аллат досі височіє над Меккою.

— А чому мусульмани розбили всі її статуї?

— Тому що це відводить від істини. Ну як може виглядати Любов? Хіба у неї є обличчя? Любов треба відчувати, а не уявляти. Як можна намалювати або витесати в камені світло, радість і щастя? Ніяк! Людина повинна почуттями осягати Бога, світ духовний, а не уявляти.

— Тепер я розумію, Всевишньому не потрібні наші молитви, Йому потрібна тільки наша любов.

— Пам'ятаєш, я розповідав тобі історію, як пророк, мир йому, подорожував на небо?

— Лотос крайньої межі? Так, пам'ятаю. Кордон між світом матеріальним і духовним.

— Так. Коли він досягнув обителі Бога, то спочатку йому Бог звелів здійснювати намаз 50 разів на день, але потім скоротив до п'яти. А Мойсей сказав тоді Мухаммаду: «Повернися до Господа і попроси полегшення, воістину, твоя умма не витримає цього». Якщо розуміти намаз як якийсь ритуал або обряд, то неможливо його здійснювати 50 разів на день. Але якщо постійно перебувати в світі духовному, жити духом, тоді молитва твоя ніколи не припиняється. Адже в арабській мові молитва позначається словом «салят», у нього той самий корінь, що у слова «зв'язок». Просто будь завжди на зв'язку з Богом. Що може бути простіше?

Все так само тихенько ніч крокувала пустелею. Все так само тихо мерехтіли зірки. Життя йшло своєю чергою. Але для мене все зупинилося в цій миті. Прийшло осяяння. З'явився зв'язок. І з грудей забила радість потоком бурхливим і живим. Спасибі, Господи, за солодкість Жити і бути Живим!

 

Автор: Олена Бірюкова

 

Джерела:

http://cathygarcia.hautetfort.com/archives/category/art-sacre/index-9.html
https://www.youtube.com/watch?v=sUPA46wDMKU

na-sviazi2na-sviazi3na-sviazi1

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 88

Підписатися на новини



На зв'язку з Богом посеред пустельних барханів - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 88
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція