СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА РОБОТОЮ СИСТЕМИ. ВИПУСК №6
Любі друзі! Сподіваємося, вам був корисний наш попередній випуск «Спостереження за роботою системи. Випуск №5». Сьогодні ми підготували для вас ще кілька надихаючих, цікавих історій від наших читачів.
Історія Олі. «Сюрприз» від сусіда
У нас у багатоквартирному будинку спільний підвал і всі, кому треба, мають ключі. Ми з чоловіком тримаємо там велосипеди. І ось недавно, якраз під час карантину, коли не ходить транспорт і тільки велосипедом можемо їхати, треба було терміново поїхати до однієї людини.
Приходимо до підвалу, а там висить новий замок. Пішли з'ясовувати, хто повісив, нам підказали, що, мовляв, один сусід загубив свій ключ і повісив новий замок. Сусіда цього немає вдома, нічого не поробиш – ідемо пішки. І, звичайно, тут почали лізти емоції, «такий-сякий, як же так можна, через нього не можемо велосипеди свої взяти, не встигаємо через нього, якщо загубив, то це не проблеми інших мешканців» і т.д. і т.п.
Я почала налаштовуватися так, що ходити пішки корисно і годинка прогулянки нам не зашкодить, погода гарна, весна. Але потік ішов, не так легко було позбутися. Я прямо відчувала цю нав'язливість потоку думок, але сказала собі, що не буду його осуджувати і що треба просто розібратися в ситуації. Було навіть цікаво, чого аж так свідомість розкрутила, адже нічого критичного. Адже ж ми з сусідом навіть не поговорили.
Думки все одно лізли, і коли я перестала відповідати на них у голові, почав про це говорити чоловік. Видно було, що йому крутиться те ж саме кіно, що й мені, «як же сусід так міг нас підставити». Цікаво так, це часто буває, що коли відходиш від ситуації всередині, тебе ще ззовні намагаються знову втягнути.
Чоловік мене налаштовував, що і як я повинна говорити сусідові. Проблемка була ще в тому, що сервіси, які роблять дублікати ключів, під час карантину у нас були закриті ще на два тижні. І це нагнітало думок, що, мовляв, будемо сидіти без ключів і без велосипедів, але було так само всередині якесь відчуття, що все добре і це все просто буря в склянці.
Увечері йду до сусіда (всередині відганяючи все, що свідомість штовхала йому сказати), а він просто попросив віддати йому старі ключі та видав мені новий. Сказав, що просто вирішив, що краще буде новий хороший замок (старий дійсно був так собі) і за домовленістю зробив додаткові дублікати для тих, кому потрібен підвал, за свій рахунок. Подякувала йому, і ми з позитивом розійшлися. Того, що я просто отримаю новий ключ, свідомість не очікувала, але, з іншого боку, стало чітко зрозуміло, чому нагніталася вся ситуація – вона мене просто хотіла втягнути в цю гру звинувачень з артистами в голові та отримати емоцію.
І розуміння таке прийшло, що свідомість часто нагнітає і згущує фарби, особливо тоді, коли все по-іншому. Адже система завжди знає, хто і що зробив, але не упускає можливості «поїсти». Свідомість підкидає думки на розділення, щоби посварити людей. Потрібно завжди пам'ятати про те, що система – брехун. Важливо працювати над собою і не приймати негативні думки.
Історія Марини. Нагадування про мету
У 6 років мені зробили операцію на руці, після чого болі в руці були досить частими. Лікарі, до яких мої батьки водили мене мінімум три рази на рік, говорили, що причин для болю немає. Все добре, до операції це відношення не має, болю бути не повинно. Але біль була. Лікарі знайшли вихід – звільнення від фізичної активності. Всі уроки фізкультури я просиділа на лавочці в спортзалі. У дитинстві я була дитиною слухняною: сказали сидіти, і я сиділа. Тому рука залишилася фізично ослабленою.
З плином часу біль пройшла і я забула про неї. А нещодавно зустріла цікаву жінку масажиста, яка багато років захоплена темою фізичного здоров'я і постійно відвідує безліч модних курсів з оздоровлення.
Після розмови з моєю персоною і огляду моєї фізично не тренованої руки, «діагноз» був поставлений: «Тобі просто перерізали сухожилля. Потрібно розробляти і спортом займатися».
Тут же спало на думку: «Якби операцію не робили, все було б добре, а так ти не повноцінна». Включився шаблончик жалості до себе, і, звичайно ж, почала боліти рука. Багато років уже особливо не турбувала, а тут почала посилено боліти і вдень, і вночі.
До цього часу я вже познайомилася з книгами Анастасії Нових і передачами за участю Ігоря Михайловича Данілова, старалася працювати над собою.
У цій ситуації відстежила процес «себежаління», і вирішила перенаправити увагу в духовне. Йде біль – це мені нагадування, що у мене одна ціль – до Бога! Біль – Дякую Богові та згадую: хто я, де я, і пірнаю всередину, в душу, в глибинні почуття.
Коли почала Дякувати за нагадування, і всю увагу замість жалості до себе вкладати в душу, в квіточку лотоса в грудях, нав'язливі негативні думки пішли і повернулися спокій і радість.
Свідомість намагається використовувати будь-яку ситуацію на свою користь, щоби ще більше поневолити Особистість. Змусити її вкладати увагу в матерію під будь-яким приводом. Особливо вона любить грати на здоров'ї тіла. Тому тут важливо, щоби був адекватний підхід до того, що відбувається. На весь негатив, який нагнітає свідомість, важливо реагувати відходом у почуття Любові. А тіло, якщо це можливо, потрібно лікувати. Адже тіло як і свідомість – це інструмент і важливо, щоб інструмент був справний, тоді з його допомогою можна зробити багато чого корисного для інших людей.
Є ще один нюанс у цьому питанні. Людина навчилася поринати в Лотос від болю і негативу свідомості. І тут свідомість пропонує взагалі ніяк не реагувати на сигнали болю тіла (тим самим готуючи більш небезпечну ситуацію для здоров'я, яка зрештою вимагатиме від людини ще більше часу та уваги для вирішення цього питання). Уявіть ситуацію, ви їдете на машині й у вас раптом закінчується бензин, або пробилося колесо. Що ви робитимете? Зрозуміло, що почуття любові допоможе зберегти внутрішню рівновагу і не виходити на емоції, але питання треба вирішувати і ви поїдете на заправку по бензин або на шиномонтаж для того, щоб закріпити колесо. Так і з тілом. Питання тіла вирішувати треба, але при цьому не втрачати стан внутрішньої гармонії.
Історія Юлії. Як маскується заздрість
Щовечора після роботи їду додому автомобілем тією самою дорогою, щоразу проїжджаю повз магазин мого конкурента, і неусвідомлено намагаюся зазирнути всередину.
І ось, у черговий раз проїжджаючи повз, побачила покупців у цьому магазині. Відчула сильне роздратування. Зрозуміла, раз емоцію зазнала я, то і проблема в мені. З цього дня стала спостерігати за своїми реакціями та думками.
Відстежила, що я часто подумки шкодую господаря сусіднього бізнесу (який він бідний, нещасний, як йому все важко дається, яка у нього нелегка доля). Але при цьому, якщо мова заходить про будь-які успіхи в його бізнесі, я дуже сильно злюся й дратуюся.
Поступово зрозуміла, що всі ці думки про жалість мали одну мету – принизити його та звеличити мене, адже виходить, що в мене все краще, крутіше й успішніше. І не легко було собі зізнатися, що я елементарно заздрю. Виявилося, що жалість, агресія і заздрість – гілки одного дерева, коренем якого є гординя.
Одного разу на роботі черговий покупець завів розмову про господаря сусіднього магазину. Мені це було «як ножем по серцю». Я просто не змогла стримати роздратування. А в голові крутилися думки на кшталт: «Ах, так ви не тільки у нас купуєте!» Гнів і роздратування викликали будь-які згадки про моїх сусідів. Тому це відбувалося з досить частою періодичністю. І навіть коли я собі зізналася в заздрості, нелегко було її позбутися.
Почала я з присікання злих думок. Потім змусила себе щовечора, проїжджаючи повз, подумки вітатися з господарем і щиро від серця бажати йому гарного вечора й успішної роботи. А згодом і сама стала іноді заглядати в гості і просто по-дружньому розмовляти.
Минуло менше року відтоді, як я вперше помітила в собі цей шаблон. Тепер із радістю бажаю добра моїм сусідам і з посмішкою слухаю про них хороші новини.
Ця рубрика почалася зі статті: «ЗБІЙ В РОБОТІ ПРОГРАМ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ПРОВОКАЦІЇ».
Друзі, приєднуйтеся до вивчення пасток свідомості та шляхів виходу з її хитросплетінь разом з нами! Надсилайте свої історії на пошту АЛЛАТРА Вісті [email protected] із позначкою в темі: спостереження за роботою системи.
