Хто такий внутрішній Спостерігач

Хто такий внутрішній Спостерігач

Тема "спостерігача" активно вивчається і використовується в психології, психотерапії, квантовій фізиці, нанотехнологіях. Головна роль відведена Спостерігачеві — Особистості і в духовних практиках. Я б хотів розглянути питання, хто такий Спостерігач в людині, яку роль він займає в духовному зростанні і житті кожного. Що ж таке процес спостереження? Чому так важливо спостерігати не тільки за зовнішнім світом, але і за собою, за тим, що у нас всередині?


В мені є хтось живий, справжній

Бабуся в дитинстві іноді брала мене з собою на похорон. Цікаво було спостерігати за своїм внутрішнім станом, коли бачив, як несуть бездиханне тіло людини, яка буквально вчора заходила у гості, посміхалася, жартувала, а сьогодні немає того, хто сміється і розмовляє. Залишилось тільки тіло, залишився мозок, в тій же черепній коробці, є скляні очі, які не рухаються і ні на що не реагують. Хто ж все-таки був той живий, хто випромінював тепло, умів жартувати, хто дивився живими та радісними очима. Чому я відчував його погляд і відчував те, що цей чоловік відчував до мене. Чому немає цього всього зараз, коли я також стою поруч біля того ж тіла, але вже бездиханного. Звідси я зробив висновок, що є хтось справжній, живий, не зі світу цього, тому що після смерті ми його бачити не можемо, і є наше тіло — машина, робот, в якому живе цей справжній.

До цього питання я повернувся у своєму житті лише багато років потому, тоді, коли мені до рук потрапили книги Анастасії Нових. Не скажу, що не було іншої інформації. Вона була, але якась переривчаста, неповна, без певної логічної мети. Тут же відповіді відкривалися пластами, лягали всередину рівно без задирок, і при цьому була якась внутрішня впевненість: «так, так, це воно, це дійсно джерело Знань, справжніх Знань!». Пройнявшись чистотою цих Знань, приходило розуміння, що вони дуже багатогранні і ці межі починають відкриватися лише тоді, коли починаєш спостерігати і працювати над собою, внутрішньо розвиватися і вдосконалюватися.

“Людська істота при житті являє собою багатовимірний просторовий об'єкт, який вибудуваний навколо Душі та має свою розумну Особистість. Видима оку звична форма і будова фізичного тіла, разом з його фізико-хімічними процесами та системою керування (в тому числі матеріальним мозком), — це всього лише частина загальної конструкції людини, яка належить до тримірного виміру. Тобто людина складається з Душі разом з її інформаційними оболонками, Особистості та структури, скажімо так, яка складається з різних полів інших мірностей (в тому числі фізичного тіла, яке перебуває в тримірному вимірі).

Що таке розумна Особистість? У новій конструкції, в новому тілі, формується і нова Особистість — це ким відчуває себе при житті будь-яка людина, та, хто здійснює вибір між Духовним і Тваринним началами, аналізує, робить висновки, накопичує особистий багаж чуттєво-емоційних домінант.”

З книги Анастасії Нових «АллатРа»


У дитинстві, ще до школи, у мене, чомусь, завжди була впевненість, що:

  • Тіло наше схоже на робота, який має досконалу систему живлення організму через їжу.
  • Мозок — це комп'ютер, причому, в одних він працює швидко, а в інших повільніше.
  • Спимо ми для того, щоб підзарядити батарейки організму енергією переробленої їжі.

А ось хто дивився через очі на світ, хто керував машиною? Представлявся маленький чоловічок, який жив в голові, як в кабіні, і він, на відміну від тіла, не був схильний до агресивного середовища навколишнього світу, йому було всередині комфортно і добре, його заняттям було просто дивитися на навколишній світ, але для чого він це робить, мені було незрозуміло.

Як з'явився "хтось"

Думка про те, що його там ніхто не ображає, що вранці йому не хочеться спати і немає злих вихователів у садку, заспокоювала мене при настанні будь-яких стресових ситуацій. З часом чоловічка не стало, а з'явився «хтось», який почав прагнути бути на когось схожим, який заздрив тим, у кого все легко виходило по навчанню, хто був попереду класу.

Потім у «хтось» з'явилися страхи і невпевненість в собі. Ці якості періодично зникали, коли я їхав у село до дідуся й бабусі. Там спадала напруга, відходили негативи, напрацьовані вдома і в школі. Милі дідусь і бабуся вливали в мене тепло і любов, вони говорили про Отця небесного, що всі ми під ним живемо, що потрібно пам'ятати про нього завжди, кожен день дякувати за їжу і за прожитий світлий день.

Тепер я розумію, що завдяки теплоті, у мені щось відкрилося всередині, з'явилася світла грань, через яку я іноді заглядав в цей світ з любов'ю і вдячністю. Але не так часто, як «хтось» — днями він роздував в голові уявні цілі баталії, негатив і суперечки. Це був мій вибір, і вибирав той чоловічок у голові, якого з часом перестав відчувати, замість якого з'явився «хтось».У Особистості є лише право вибору і досить короткий час в міжгалактичних масштабах для того, щоб це право реалізувати.

Увага — це життя! Куди її вкладеш, те й отримаєш

Все інше тимчасове, ілюзорне і Особистості не належить, отже і розпоряджатися ним Особистість не може.
Отже, потрібно навчитися контролювати прикладання своєї уваги. Тим більше, що це єдиний інструмент Особистості. Кому як не мені це робити?

Людина навіть не уявляє, які в ній закладені здібності. Спостереження — це перший крок до пізнання прихованих таємниць.Споглядаючи з позиції Спостерігача від Тваринного начала або від Духовного начала, ми вже впливаємо на саму ситуацію і її можливий кінець, на передрішення в невидимому для нас світі, тому що робимо вибір.

“Кожна ситуація — це є своєрідна відповідь не тільки на твою присутність у цьому місці тут і зараз, але й на те, яким саме ти спостерігаєш себе в цей момент.

Анастасія: По суті, ми завжди спостерігаємо в навколишньому частину самих себе і судимо не про реальність світу, а як ми інтерпретуємо його згідно свого світорозуміння і досвіду.

Ріґден: Правильно. Висловлюючи щось про світ, ми, за великим рахунком, висловлюємо щось про себе. Хороший слухач завжди почує набагато більше про мовця, ніж той має намір розкрити про себе.

Анастасія: Іншими словами, так чи інакше, але зовнішній світ ми бачимо через своєрідні «рожеві окуляри» Спостерігача від Тваринного начала. Чим менше ми працюємо над перетворенням свого внутрішнього світу, тим гірше для нас. Адже в цьому випадку буде зростати тільки досвід, пов’язаний з домінацією Спостерігача від Тваринного начала, а отже, ми будемо отримувати ще більш перекручену картинку світосприйняття...

Як тільки в тобі вмикається Спостерігач від Тваринного начала, то тобі здається, що встановлюється факт твого контролю над матерією. Насправді встановлюється факт контролю над тобою з боку матерії (Тваринного Розуму). Як результат — ти стаєш всьогонавсього лише більш виявленим матеріальним об'єктом, по суті, перетворюєшся в корпускулярний об'єкт загальної матерії (корпускула, від латинського corpusculum — «тільце», «дрібна частинка матерії») і підкоряєшся її законам.”

З книги Анастасії Нових «АллатРа»


Спілкуючись з людьми, часто поглиненими своєю повсякденною рутиною життя, я розумів, що вони не помічають, що діється у них всередині, вони боялися дивитися всередину: "Про який внутрішній спокій ви мені говорите, якщо навколо стільки проблем?". Сам процес внутрішнього спостереження для них здавався чимось непотрібним і нецікавим. Спостереження обов'язково присутнє, але тільки або за сусідами, або за гарною машиною, або за модними речами у друзів. Люди спостерігають тільки інших, вони не турбуються про спостереження за собою. Кожна людина спостерігає (це саме поверхневе спостереження), що робить інша людина, у що він одягнений, як він виглядає...

Спостереження — це не щось нове в нашому житті. Його треба просто поглибити та направити замість інших на свої власні відчуття, думки, настрої і в кінці кінців на самого спостерігача.

  • Якщо у людини ще немає досвіду спостереження глибинних почуттів, потрібно почати спостерігати тіло: коли воно гуляє, сидить, лягає спати, їсть. Можна починати з самого простого, а потім переходити на більш тонкі відчуття.
  • Потім потрібно почати спостерігати думки, настрої, і коли людина опанувала це, потрібно почати спостерігати свої почуття.
  • Якщо людині, яка стала на духовний шлях, одразу відкриваються почуття — потрібно прагнути безперервно спостерігати за ними, паралельно частину уваги вкладаючи в спостереження за тілом та свідомістю, але не дозволяючи останнім перетягувати на себе те живе, увагу, призначену для почуттів.

"Виявляється, потрібно вивчити той світ, виявляється потрібно вивчити, хто в тобі думає, хто тебе змушує приймати ті чи інші рішення, хто в тобі викликає емоції, хто керує тобою. А от коли ти розумієш, що світ дуальний, і він є подвійним,і це реально, ти починаєш знаходити свободу своєї Особистості. Ти починаєш відчувати, що, виявляється, є інше. І трошки зачепившись за це, хоча б трохи, коли ти розмотуєш цей клубочок і не втрачаєш це почуття, ти починаєш і аналізуєш цей світ, дивишся, спостерігаєш, що тебе намагається відвернути. І чому, коли людина тільки зіткнулася з духовним, тут же активується вся система, яка робить все, щоб його відвернути."

З передачі "Сенс життя — безсмертя"


Диво спостереження

По мірі того, як ми спостерігаємо почуття, вивчаємо роботу свідомості і відокремлюємо себе від тіла — наш Спостерігач стає сильнішим. Ніколи, ні на мить не треба думати: "Я домігся цього", тому, що як раз в цей момент все упускається.

Спостереження — це вічний процес. Ми все глибше й глибше занурюємося в себе, але момент, коли ми могли б сказати: "Я досяг", не настає. Насправді, чим глибше ми йдемо, тим більше усвідомлюємо, що процес, у який ми увійшли, вічний: без початку і кінця. Ми використовуємо енергію спостереження, щоб в першу чергу змінити самого себе.

Простий процес, але коли ми звертаємо його на себе, він стає медитацією.

Ми всі знаємо, що таке спостереження, тому цьому не потрібно вчитися. Це просто питання зміни об'єктів спостереження. Необхідно наблизити їх. Я можу рухати рукою, не спостерігаючи, а можу спостерігати. Тут немає різниці, але я можу її відчути.

Ви помічали, як у громадському транспорті багато дивляться в одну точку, при цьому їх очі практично нерухомі, вони повністю занурені в себе: сконцентровані на розгляд чергової уявної проблеми, яку підкинула свідомість. Вони можуть перебувати в майбутньому з якими-небудь планами або перебувати в минулому, "в обнімку" з стражданнями — несправдженими мріями або наставшими проблемами, радісними моментами, яких вже немає. Чому я так впевнено говорю, тому що і сам був впадав у такий ступор, а бувало до смішного — пропускав свою зупинку.

Стан несвідомості — так його назвемо, при якому багато чого не помічаєш і пропускаєш. Усвідомленість же дає можливість перебувати тут і зараз. Кожен напевно чув: «Головне — жити тут і зараз!», хоча, що це таке, пояснити не кожен може. Чому ж воно так важливо для людини? В один прекрасний момент настає невелике розуміння, ні, швидше відчуття, що роздуми про майбутнє, налаштування якихось божевільних планів або перебирання минулих подій — це все мертві речі. Від них віє холодом, вони несуть — порожнечу, яку я приймаю близько, зливаюся і проживаю з нею цілий день, добу, місяці. Нездійснені очікування або ностальгія про минуле породжує емоції, і все це вважається само собою зрозумілим, мовляв, так і має бути.

Але зовсім інше положення речей, коли трохи абстрагуєшся від цього сміття та увагу віддаєш в область сонячного сплетіння — на Душу, почуття. В такому стані я можу йти по вулиці, помічати весь навколишній мене світ, але без прив'язки до чого-небудь або до кого-небудь.

Неупереджене ставлення до зовнішнього буде породжувати внутрішній спокій. Так, глибокий спокій, — він заспокоює, відкриває глибину всередині, дає відчуття світу нашого Батька Істинного. Це розуміння у мене ознаменувалося як «Спостерігач від Духовного начала» в моменті «тут і зараз». І ось одразу ж згадалися слова, що: "Момент "тут і зараз" і є Духовний світ. А Духовний світ — це Вічність. У Вічності немає вектора. Вона просто є. У неї немає майбутнього і немає минулого. У Вічності є тільки зараз».

У цьому стані у мене, як Спостерігача від Духовного начала, з'явився своєрідний запас часу для відстеження моменту початку пропозиції мого «Тваринного» — зреагувати на цю ситуацію (а також йти на його короткому приводу) або залишитися в стані рівноваги, тобто здійснити усвідомлений вибір і продовжувати перебувати в почуттях. Наприклад, зателефонував робочий телефон, вислухавши інформацію, я чітко побачив і відчув ось ту розвилку-перемикач, яка дала можливість вибрати куди віддати свою увагу — на обдумування важкої думки і розгортання негативу в собі або прийняття ситуації і перебування у рівному та стабільному стані. В той час частина живої уваги у мене залишалася всередині, що дуже важливо, ну а частина, механічно вкладалася в розмову!

Вміти розділяти увагу можна і потрібно

Необхідно напрацьовувати Спостерігача в собі. Не скажу, що у мене виходить весь час перебувати в такому стані. Увага може спливати в якісь нетрі та через час, згадуючи про це, потрібно повертати її знову і знову в правильне русло. Інструментів для цього предостатньо, так і пам'ятати потрібно весь час — навіщо ми тут, і з якою метою живемо.

Робота над собою в дні і спостереження формує в людині певний досвід. Якими користуватися інструментами для напрацювання Спостерігача від Духовного начала — справа кожного, хто став на шлях Істинний. Але треба пробувати, може якийсь підійде більше, а якийсь менше. Ми з друзями трохи розбирали цю тему і, відштовхуючись від своїх внутрішніх напрацювань і досвіду, кожен поділився, який з інструментів став найбільш ефективним засобом у напрацюванні «Спостерігача», тренуванні Особистості. Можливо Ви їх знаєте:

— Читання корисної для духовного розвитку літератури;
— Перегляд передач за участю Ігоря Михайловича Данилова, читання книг Анастасії Нових;
— Читання молитви і її повторення;
— Неупереджене спостереження, відстежувати «акторів своєї свідомості»;
Концентрація на кінчику носа;
— Медитація «Чакрани»;
— Медитація «Глек»;
— Медитація «Любов і вдячність»;
— Медитація «Скеля»;
— Медитація «Хто я?»;
— Стан «тут і зараз»;
— Духовна практика «Квітка лотоса»;
— Духовна практика «Четверик»;
— Духовна практика «Піраміда».

“Потрібно контролювати процеси порівняння, які відбуваються у твоєму розумі. Потрібно якнайчастіше задавати собі питання, наприклад, такого характеру: «Звідки береться заздрість?», «Що і кого я порівнюю?», «Чи доречне таке порівняння?». Люди не бувають «однаковими»: кожен індивідуальний і відрізняється за своїми особливостями в будові, генетиці, за характером, талантами, працьовитістю тощо. Вони мають індивідуальні особливості не тільки у своїй видимій, але й у невидимій структурі. Простіше кажучи, у кожного своє, свій хрест, своя доля. Краще, звичайно, при проявах свого Тваринного начала використовувати девіз: «Не порівнювати, не гордитися, не заздрити!». Ставитися до будь-якої ситуації з позиції Спостерігача від Духовного начала, тобто абстраговано від думок і емоцій Тваринного начала.

Потрібно сприймати ситуації і людей такими, які вони є, адже будь-яка ситуація, кожна людина в ній — своєрідний учитель. Треба вміти з будь-якої, навіть негативної обставини здобувати позитивні уроки. Вміти задовольнятися тим, що маєш. Адже корінь відчуття задоволення не у зовнішньому світі, а у внутрішньому світі людини, у її глибинному бажанні. Якщо людина прагне стати Духовною Особистістю, то про старання духовне і всі її бажання.

Для Людини важливо пам'ятати, що прагнення вдавати з себе не означає бути. Головне, покладатися на внутрішнє, на те, що вихо-дить від Душі. Жити не заради думки інших «тваринок». Найкращий суддя — це Совість. Прийнявши особисте рішення пильнувати за думками, дуже складно дозволити собі халтурити. В людині є важливою чистота внутрішнього одкровення перед самою собою, адже вона ніколи не буває самотньою, Бог завжди з нею.”

З книги Анастасії Нових «АллатРа»

Автор: Руслан Петрофф


ЦЕ ЦІКАВО
270

Залишити коментар