НЕШАБЛОННИЙ СЮЖЕТ. СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА РОБОТОЮ СИСТЕМИ. ВИПУСК №8
Кожна людина у своєму житті так чи інакше стикається з різними ситуаціями, які призводять до конфліктів. Що змушує нас поводитися таким чином? Як навчитися не вв’язуватися в конфлікти?
У попередньому випуску «Спостереження за роботою системи. Випуск №7» ми дізналися, в які глухі кути може загнати нас свідомість, і яким чином, знаючи методи її роботи, йти з-під її влади, набуваючи радість Життя.
Пропонуємо вам ознайомитися з новими історіями наших читачів.
Історія Ольги. Батьки та діти: як знайти порозуміння
У кожної людини є свої червоні кнопки свідомості, реакція на які виривається з нас швидше, ніж ми встигаємо зрозуміти, що відбувається. Багато хто з батьків зрозуміє мене, що часто такою триггерною точкою виявляється поведінка дитини. А якщо до поганої поведінки додати ту обставину, що я сама педагог і мій син троллить моїх, нехай уже й колишніх, але колег, то це завжди було для мене як подвійний ляпас і сприймалось як «незмивна ганьба» на мені, як матері та спеціалістові.
Уже декілька років, як я попрощалась із суворими правилами державного закладу та пішла в приватну практику. І ось одного прекрасного дня, вже ближче до обіду, подивилася на телефон, і на свій жах виявила там більше десятка пропущених викликів від вісьмох учителів (включаючи директора) школи, де я працювала раніше і де зараз навчається моя дитина. Поки зв’язалася зі своєю найближчою подругою з-поміж них, то які тільки жахливі думки не проносились у моїй голові, що мій син, напевно, вже з даху школи впав і зламав собі, у кращому разі, ноги, а то й шию.
Але виявилося, що все набагато банальніше: йому не сподобалось, що вчитель на уроках підвищив голос на когось із його однокласників, і він заявив, що не збирається це слухати і йде додому. Вчитель спробував зупинити цей «демарш», але синуля не розгубився і почав вириватися. Закінчилось усе тим, що його тримали всі, включаючи директора школи. Моя «репутація» була остаточно знищена. Мені надали можливість поговорити з ним телефоном, і я була надзвичайно суворою з ним, а якщо чесно, то насилу стримувала крик. Син зрозумів, у якому я стані, він погодився залишитись у школі до закінчення уроків, і ми домовились обговорити все ввечері.
Але того вечора ми мали їхати на ковзанку, і логіка підказувала, що варто покарати його і відмінити поїздку, ще маса варіантів на тему, чим посилити покарання, якими словами вилаяти і т. ін. Увесь день були тільки ці думки на фоні всього, що б я не робила. Дуже намагалася заглибитися в роботу з головою, але нічого не виходило. Робочий день пройшов на автопілоті. На фоні цих обурень у голові намагалася розгадати ребус: як же мені вчинити і що зробити, як поговорити з ним, які підібрати слова, щоб він таки зрозумів, що так не можна?.. Усі варіанти, що спадали на думку, вже були, і досвід свідчив, що вони не працюють… Відчувала себе розгубленою дитиною і не знала, що ж робити?
Кінець кінцем я пішла на експеримент і вирішила зламати свої же шаблони: не сварити його, поїхати з ним на ковзанку і потім уже максимально спокійно поговорити відверто про те, що відбулося. Від такого варіанта у мене в голові взагалі революція почалася з масою аргументів «проти» подібного розвитку подій. Стало ще складніше сконцентруватися на роботі, у перервах доводилося саму себе вголос заспокоювати, але вирішила не здаватись і не йти накатаною доріжкою. Я знала, що окрім скандалу та поглиблення конфлікту, мене там нічого не очікує.
У той день мені дуже складно давалися найелементарніші речі, навіть спокійно вести машину було дуже непросто. На ковзанку ми їхали мовчки. У голові неслася низка аргументів, чому саме зараз треба-таки заговорити з ним у суворому тоні, що саме сказати і як… але я трималась і мовчала з останніх сил. На ковзанку ми зайшли разом. Помітила, що тільки-но починала думати про те, що сталося, то падала. Щиро переживала за сина, коли він падав. Відчувала, як люблю його. Потім ми пішли до його улюбленої кав’ярні, хоча в той вечір він навіть не наважився попросити про це. Я за власною ініціативою купила йому їжу, яку сама не дуже любила, оскільки вона явно належить до нездорової їжі. Дивлячись на те, з яким задоволенням він її уминає, я остаточно заспокоїлася й останні бунти логіки в моїй голові були подавлені тихою материнською радістю.
Стало просто спокійно вести машину, ми їхали не поспішаючи, але все так само мовчки. Десь на половині дороги син не витримав і порушив мовчання запитанням у майже обуреному тоні: «Мам, ну як же так? Я думав, ти будеш сваритися, навіть на ковзанку не розраховував, а ти ще й хот-дог купила!..» Тоді я спокійно запитала його, котрий із варіантів йому більше до вподоби: шаблонний старий чи цей неочікуваний новий? Відповідь була очевидною. Тоді я запропонувала йому теж спробувати чинити по-новому. Я чесно розповіла йому, як не просто для мене це було, що довелося витримати і як складно було не піддатися, але сказала, що тільки тепер я розумію, ЩО ВОНО ТОГО ВАРТУВАЛО! І тоді ми домовилися вдвох старатися чинити по-новому.
У нас не все, і далеко не відразу стало виходити, проте точно з кожним разом удавалося все легше жити «по-новому» і після останньої вже зовсім якісно іншої, спокійної розмови він обійняв мене та тихо промовив: «Ти найкраща у світі, мама».
***
Для наших читачів, як і для нас, залишилося незрозумілим питання, чому вчитель підвищив голос на однокласника. Звісно, ситуації бувають різними, і ми не знаємо, що саме сталося на уроці. А проте, було би здорово, щоби вчителі своїм прикладом показували дітям, що за будь-якої ситуації можна залишатись у спокійному стані, навіть коли хтось навмисно провокує конфлікт. Проявляючи агресію та підвищуючи голос, ми лише показуємо своє безсилля в даний момент. Важливо пам’ятати, що діти роблять не те, що ми говоримо, а роблять те, що робимо ми. Тому один гарний приклад може навчити значно більшому, ніж тисяча слів, які розказують про те, як їм слід себе поводити. Вигода перебування у спокійному стані у складній ситуації очевидна. Такий стан дозволяє зберегти обличчя та людську гідність – це те, що ми можемо спостерігати зовні, а на внутрішньому рівні – економія сил і енергії, так необхідних нам для щасливого життя.
Досвід Ольги цінний практичним подоланням своєї свідомості. Як, перебуваючи вже на стадії прояву негативних емоцій, не допустити їхнього розвитку і не виплеснути агресію на іншу людину. Як говориться, випустити з рук каміння. Однак важливо зазначити, що всієї цієї боротьби із самою собою, захисту свого образа не було б, якби із самого початку дівчина відслідкувала проявлення в собі шаблону «видаватися, а не бути».
Бажання накричати на сина (думки про втрату «своєї репутації» та хвилювання про те, що подумають інші) навіть не виникло б, якби думка людей мала значення менше, ніж власний духовний розвиток. Адже якщо зв’язок із Богом є головним пріоритетом у житті, залежність від чужої оцінки (власної свідомості зокрема) просто відпадає. Тоді й поведінка дитини сприймалася б спокійно, не як особиста образа, і була би цікавість зрозуміти хлопчика, розібратись у його мотивах і спокійно поговорити.
Хочемо також звернути увагу читачів на те, що бажання вплинути на інших людей не є роботою над собою. Духовне самовдосконалення – це виховання самого себе. Це означає самому стати прикладом самоконтролю, стійкості Духу та щирої Любові.
Історія Ширін. Право вибору
Ми із чоловіком зібралися по покупки до магазину. За моїми розрахунками на всі інші заплановані справи залишалося достатньо часу. І раптом спостерігаю, як моя свідомість уже при виході з будинку починає збурюватися: «І що він отак копошиться?! Я вже одягнулася! Мені жарко!»
Ці думки я не замовляла! І легко від них відвернулася, посміявшись. Можна і розстібнутись. Усе добре.
Сіли в машину. Чоловік дістав свій телефон і почав відправляти комусь повідомлення. І відразу ж моя свідомість вставила свої зауваження-осудження: «Що це так важливо?! Та ще й так довго пише! А я тут сиди та чекай на нього!» Спостерігаючи це обурення в голові, була вражена, яке воно невгомонне… Виникає будь-якої миті, без мого запиту, аби тільки втягти мене в ці емоції! Адже подібні думки обурення я чула раніше від чоловіка, коли ми куди-небудь збиралися. Тобто свідомість запропонувала скористатися готовим шаблоном поведінки. Вже знаю, що думки приходять однакові до всіх.
Усе залежить від вибору: приділити увагу думці, що нав’язана свідомістю, або залишитись у стані любові, радості.
Я не повелася на провокації своєї свідомості. Слідуючи своєму стану радості та любові, благополучно закупились усім необхідним. Усю дорогу жартували та по-доброму спілкувалися.
Записала в щоденнику всі свої спостереження. Ще й іще раз подякувала Світу Духовному за Знання, за допомогу, за це безцінне єднання у стані Любові.
Зрозуміла, що саме з такої маленької незначної думки зазвичай починаються словесні сварки, непорозуміння, які врешті-решт викликають купу негативних емоцій і погіршують стосунки в сім’ї між близькими людьми.
Адже до цього йшла довго, набивала шишки, падала і знову підіймалась, але йшла напролом уперед. Упевнена, у кожної людини є схожий досвід. Поділюся тим попереднім досвідом, який спонукнув мене замислитися про суть того, що відбувається зі мною.
Усього лише думка
Щоразу, послухавши думки, що несподівано виникли, приймала їх, розвиваючи весь ланцюжок логічних умовиводів, і дивувалася несподіваності кінцевого результату. Замість вирішення ситуації йшли осудження, звинувачення себе ж, що випалила всю «підказку» – підказку від розуму. Набуваючи досвід, переконалася, що коли приймала ці думки й озвучувала їх, окрім неприємностей, обурень і сварок, нічого доброго не відбувалось. Адже починалося з найдобріших і найчистіших спонукань, як мені це «малювалося» в голові.
Був такий випадок, який дещо «отверезив» мене. Родичка, з якою розмовляла в гостях, раптом виговорила мені таке, до чого я не мала жодного стосунку. Від несподіванки навіть заціпеніла, не змогла нічого сказати у своє виправдання. Уже вдома, займаючись домашніми справами, знову спливла ця розмова в моїй голові. Прийшли і переконливі аргументи, і знайшлися слова, і доводи майстерно розкласти, як кажуть, «усе по поличках». Залишалося тільки пояснити людині її неправоту. Виникло нав’язливе бажання відразу ж зателефонувати та переконати цю людину, що в мене й думок таких поганих не було. І як їй не соромно наговорювати на мене, адже ми друзі.
Після розмови замість задоволення відчула себе ще гірше: «Не треба було телефонувати! Виправдовуватися! А тепер сама відчуваю, що наговорила людині зайве. Тепер я точно винна!» Чітко запам’ятала цей противний стан! Після такого «ляпасу» дуже задумалась і вирішила в подібних ситуаціях стримуватися, не йти на поводі у своїх думок.
Був й інший випадок, який відкрив для мене зовсім інший стан – радості, щастя й такого відчуття, ніби все розчиняється у світлі, зігрітому сонцем.
Образа – це камінь за пазухою
Сталося це так: колега, з якою була у дружніх, добрих стосунках, виступила на засіданні кафедри, звинувативши у зриві навчального заняття мене. Хоча саме вона знала, як усе було насправді. І багато хто дружньо закивав їй головою, погоджуючись у правоті її слів.
Це було ударом для мене. Не могла зрозуміти, як так можна все перекрутити, навіщо? Йшла із засідання, не чуючи себе. І сором, і відчай, і повне нерозуміння причини такого ставлення до моєї персони. «Усе! Я з ними навіть розмовляти не буду! Отаке лицемірство. Адже ми були такими дружніми, усі свята разом відзначали, ходили одне до одного в гості!» «Як же можна так жити?! Не хочу з ними мати нічого спільного!» Але в той же час усередині було тихо, бажання мстити не було. Було багато інших справ, з якими потрібно було справлятися.
Наступного дня біжу до кафедри, а мені назустріч іде ця жінка. «Навіть і не привітаюся з нею! Зроблю вигляд, що не помітила!» – проскочила думка. Порівнявшись із нею, як звичайно, по-доброму вітаюся, звернувшись, як завжди, на ім’я та по батькові. Як же вона завмерла і раптом із радістю вигукнула: «А я боялася, що ти образилася на мене і не будеш зі мною вітатися! Адже ти ж розумієш, не я цю кашу затіяла!»
А в мене не було ані злоби, ані образи! Вирішила краще за собою стежити, щоб надалі не допускати негативних думок. Відзначила, що якби послухала своїх «шептунів», точно загрузла би в образах і зіпсувала би стосунки з колегами. А так відчула радість, і життя знову засяяло. Мені дуже сподобався цей стан: легкості, чистоти всередині. Слід приймати вибір іншої людини, не оцінюючи й не осуджуючи. Ці два досвіди стали для мене безцінними, наче відправними точками. Зрозуміти та усвідомити їх змогла, тільки отримавши Споконвічні Знання, дізнавшись про свою двоїсту природу і про те, як працює свідомість.
У багатьох передачах Ігор Михайлович Данілов знову й знову повторює, як важливо вивчати роботу своєї свідомості, інакше програш неминучий. Дуже сподобалися слова Ігоря Михайловича в передачі «Духовний шлях: філософія і реальність» (9:34-1:38:04):
Книги Анастасії Нових, передачі за участю шановного Ігоря Михайловича Данілова, участь у роботі команди АЛЛАТРА Вісті дуже допомагають у роботі над собою, вивчати свою свідомість. Адже без Знань дуже легко було би прийняти ці провокації від свідомості за свої думки. Знаючи механізми роботи свідомості, ми можемо відмовлятися від провокацій думок, які тільки розділяють і вселяють зло, ворожнечу, зарозумілість. Вибираючи любов, ми приймаємо вибір інших людей із радістю та спокоєм усередині себе.
Ця рубрика розпочалася зі статті: «ЗБІЙ У РОБОТІ ПРОГРАМ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ПРОВОКАЦІЇ».
Друзі, приєднуйтесь до вивчення пасток свідомості та шляхів виходу з її хитросплетінь разом із нами! Надсилайте свої історії на пошту АЛЛАТРА Вісті [email protected] із позначкою в темі: спостереження за роботою системи.
