Немає мого. Розтануло, як дим...

Немає мого. Розтануло, як дим...

Немає "мого". Розтануло, як дим,
Все те, що я назвав колись моїм.

І важкість жертви мені легка була:
Дух – не подоба в'ючного осла.

Я бідний, голий, але якщо біднота
Собою вихваляється – це знову марнота.

Віддай, не пам'ятаючи, що віддаєш,
Забудь себе, інакше подвиг – це пусте.

(Ібн аль-Фарід, "Велика касида")

 

Немає мого... Дійсно, а чи є щось у цьому матеріальному світі, що належить лише мені? Тіло, наприклад, або будинок, машина, гроші, небо над головою, інша людина? Це все моє. Чи ні?!

Чому свідомість постійно кричить «Моє, моє, моє» і тягне свої жадібні «рученята» до кожного предмета або людини, які з'являються в моєму житті? Хто сказав, що будинок, в якому я сьогодні живу, мені належить? А якщо завтра пронесеться ураган і нещадно його знесе? Те саме стосується і автомобіля, який може в будь-який момент стати непридатним, і до іншої техніки, одягу – все це може зламатися, загубитися, зіпсуватися без моєї згоди.

Припустимо, це все справді сумнівне володіння. Але тіло, тіло-таки лише моє, ніхто крім мене не може в ньому жити? А чого ж тоді тіло хворіє без мого дозволу, спати хоче, їсти, затікає, ниє, особливо, коли я займаюся важливими справами, і мені не до нього? І взагалі, воно саме функціонує, без моєї участі. Крім того, я жодним чином не вплинула на те, щоб воно з'явилося. Тіло мені «надали» в тимчасове користування і заберуть його у мене, знову-таки без моєї згоди...

Так, але діти ж належать батькам? Я, як мати, дала своїй дитині тіло, але чому тоді вона не завжди мене чує, робить по-своєму, а потім діти взагалі виростають і живуть своїм окремим життям? Виходить, що дитина – вільна особистість, я за неї не проживу життя, і в якийсь момент вона стане незалежною і самостійною, у неї буде своя свобода вибору.

«Ігор Михайлович: Звичайно. А коли людина живе вже світом Духовним, коли вона усвідомлює це все, для неї це все смішно. Ну, є машина – є. Ні – пішки тіло пройдеться. Яка різниця? Машиною швидше. Без машини гірше. Є можливість їздити хорошою машиною, ну, будеш їздити хорошою машиною. Це не має значення. Найголовніше, що ти чудово розумієш, що тобі нічого не належить у цьому світі. Навіть тіло, яким ти користуєшся, воно тимчасове. Це все одно, що ось сорочка. Ну так, моя сорочка. Ну яка вона моя? Тимчасово користуюся».

(З програми «ЖИТТЯ»)

І так – чого не торкнися в цьому світі. Тут немає і не може бути нічого, що буде належати цілковито і повністю лише мені. Виходить, мене обдурили? Свідомість казала, що я куплю собі телефон, і він буде лише моїм, а завтра, наприклад, він зламався, загубився або його вкрали. У мене є документи на будинок, але стихії абсолютно байдуже, що там написано в моїх папірцях – вона може прийти без мого відома і буквально за мить зруйнувати все, чим я володіла в своїй ілюзорній прихильності. Тож чи варто так завзято захищати свою «територію», якщо в будь-який момент у мене можуть відібрати всі мої улюблені «іграшки» і навіть земне життя?

Ми тут в гостях. Ми в цьому світі лише на час. Йдучи з нього, ми не зможемо забрати з собою ані грошей, ані машин, ані будь-яких інших матеріальних речей. Навіщо так відчайдушно чіплятися за те, що одвічно нам навіть не належить? Чому ми все ділимо на «моє і не моє»? Для чого ми Землю розкреслили на шматочки, материки розділили на країни, країни на міста, міста на вулиці, вулиці на ділянки з будинками, в яких ми, як у вуликах живемо, і тішимо себе надією, що це все знаходиться в нашій власності? Чому ми думаємо, що в цьому світі все належить лише нам? Нерозумно, але ми як ті самі бджоли, які працюють цілими днями, тягають пилок в «свій» вулик, який для них збудувала людина, щоб зробити мед, який у них, в кінцевому підсумку, забере та ж людина, яка побудувала для них цей вулик ...

В системі Тваринного розуму людині не належить за великим рахунком нічого. Все, так би мовити, перебуває в нас у оренді. Система нам багато обіцяє, будує «вулика» з наших же бажань, уподобань у цьому матеріальному світі, а потім відбирає наш «мед», нашу «божественну амброзію безсмертя», підміняючи її на несмачний цукор у вигляді тимчасового володіння речами або уявною владою над людьми, яка рано чи пізно скінчиться...

«Відшукай у собі кришталеве джерело своєї душі, і ти зрозумієш, що вся ця матеріальна мішура – машини, квартири, дачі, становище у суспільстві – всі ці матеріальні блага, на досягнення яких ти витрачаєш все своє свідоме життя, виявиться пилом. Пилом, який у цьому джерелі миттєво перетвориться на ніщо. А життя проходить. Життя, яке ти можеш використати для перетворення в нескінченний океан Мудрості.

Адже у чому сенс життя, ти коли-небудь замислювався? Вищий сенс життя кожного індивіда – у пізнанні своєї душі. Все інше тимчасове, минаюче, попросту пил та ілюзія. Єдиний шлях до пізнання своєї душі – тільки через внутрішню Любов, через моральне очищення своїх помислів і через абсолютно тверду впевненість у досягненні цієї мети, тобто через внутрішню віру… Поки у тобі жевріє життя, ніколи не пізно пізнати себе, відшукати в собі своє начало, своє святе, живильне джерело душі… Розберися в собі, і ти збагнеш, хто ти є насправді».

(А. Нових, «Сенсей. Одвічний Шамбали»)

Тож чи варто хапатися за мінливий світ, ставитися з пристрастю до будь-яких речей, якщо це одвічно нам не належить і ніколи належати не буде. Чомусь згадався вираз з дитинства: «Все своє ношу з собою». Нам нічого не потрібно, для того, щоб знайти справжнє щастя і свободу. Все, що для цього потрібно – знаходиться всередині нас.


Автор: Ольга Чорна

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 72

Підписатися на новини



Немає мого. Розтануло, як дим... - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 72
Схожі статті:


Коментарі
  • BERG

    12.09.2017 09:48

    Классная статья! А ведь получается что и украсть никто у тебя не может, поскольку тебе ничего не пренадлежит! здорого, нет смысла привязыватся к вещам! )))

    Відповісти
  • Ирина

    29.08.2017 23:01

    Оля, спасибо, что записала наблюдения и свела в статью! Читала и понимала, что могу подписаться под каждым словом... Сама приходила к таким же пониманиям... А последние слова в выражении “Всё своё ношу с собой” раскрылись совершенно в другом смысле. Удивительно! :)

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція