Про важливість благотворчого суспільства
«Давай наведу простий приклад. Ось зараз у нас споживацький формат, він закапсульований, це закрита система, яка спрямована ззовні всередину. У нас йде суцільне протиборство, протидія, воно в дійсності все направлене на самознищення. Ми це бачимо, спостерігаємо, це вже, скажімо, не секретна інформація, і все до цього йде».
Ігор Михайлович Данілов
із інтерв'ю «Благотворче суспільство»
на міжнародному інтернет-телебаченні АЛЛАТРА ТБ
Із року в рік, із десятиліття в десятиліття цілі покоління людей існують по одному й тому ж сценарію споживацького формату. Так відбувається останні 6 000 років, але тільки зараз наслідки впливу цього формату досягли свого нелюдського апогею.
Сучасні реалії
Сучасний світ, як комп'ютерна гра, запрограмована на постійне виживання людини, як звіра, загнаного в кут, зі звуженням його уваги до точки власної безпеки. Умови існування такі, що увага мільярдів людей втягується в нескінченне переживання за день грядущий. У маніпуляції над масами використовується загальний метод – гра на страхах в їхній свідомості, корінь яких – страх смерті.
Наочний і страшний приклад, якщо вдуматися: люди забули про мирне існування. Багатьом стали чужі нормальні людські якості. Люди перестали вірити в добро, вони перестали вірити в себе кращого, йдучи по хвилі нав’язаної моди тваринних відносин з іншими. Для них стали нормою сварки, чвари і в глобальному масштабі війни. Що не візьмемо – суспільство всюди розділене і закапсульоване на егоїзмі.
Якщо чиясь свідомість заперечить, нехай озирнеться навколо. Нехай подивиться, що твориться в тих же сім'ях, які закони панують там: домінування, маніпуляція, взаємовигода, жадоба влади тощо, а з іншого боку підпорядкування або ж опір і ненависть, що породжує ще більший конфлікт. А як же любов і взаємоповага, про які мріє кожен із них? Нехай подивиться на життя літніх людей, багато з яких через обставини, що склалися, змушені важко працювати, в буквальному сенсі виживати в роки, коли їм особливо потрібен догляд і турбота суспільства.
Невже вони не гідні кращого життя? Невже це суспільство людське, якщо воно кидає напризволяще тих, хто вже не в силах грати в його ігри? Чи не ті люди похилого віку віддали свої життєві сили і дорогоцінний час молодості для того ж суспільства? Це ж стосується й інших людей, які в силу обставин, що склалися не в змозі бути в цій грі, працювати на споживацький формат. Але навіть ті, хто в силі працювати, чи не є вони в неменшому рабстві? Адже саме слово «робота» походить від слова «раб». Так чи хочемо ми залишити такий світ нашим нащадкам, щоб вони, віддавши в прямому сенсі життя, життєві сили, життєвий час, в обмін отримали лише приховане рабство, а в кінці життя про них просто забули? Та й чи буде взагалі світ, який стоїть на межі, існувати для наших нащадків? Або, може, поки не пізно, треба щось змінювати?
Але що змінювати? Свідомість людей відразу ж захоче кинутися нагодувати голодних, внести якусь пожертву (швидше за все одиничну) в певний фонд, поставивши галочку для себе, щоб заспокоїти свою совість тощо. Але чи допоможе це насправді? Хіба якась короткочасна разова допомога одиницям (якщо вона взагалі дійде до цих одиниць) допоможе в глобальному масштабі прибрати назавжди бідність, голод, хвороби? Що ми бачимо в дійсності на практиці?
Зараз по світу існують різні фонди та організації допомоги тим же нужденним, голодним, знедоленим. Але якщо подивитися правді в очі, що перших, що других, що третіх менше не стає, навіть навпаки їхнє число збільшується. Чому? Тому що панує все той же споживацький формат, в якому не цінується взагалі життя людини, де переважає особиста вигода, і кожен насправді думає і дбає лише про себе. Все та ж розрізненість суспільства не дає в дійсності ніяких гарантій для поліпшення життя тих, хто цього потребує. Так що, як показує багаторічна практика нашої сучасної цивілізації, не змінивши все суспільство, не змінивши його формат, не направивши його у благотворче русло, нічого не зміниться. Адже люди залишаться все в тій же грі на виживання, незабаром прийшовши до завершення існування цього світу.
Людину ще з дитинства привчають до нескінченного споживання і до змагання одне з одним. Як наслідок, з віком зона людської уваги все більше звужується до власного «я» і «для мене». І вже по-іншому в цьому споживацькому егоїстичному світі, як вважає її свідомість (якісно оброблена сучасною системою «цінностей»), вона не виживе. З кожним роком дорослішання шаблони системи, своєрідні правила гри споживацького устрою приживаються у свідомості людини настільки, що вона ними керується як своїми, і абсолютно забуває, як це – ставити собі за мету Життя, а не виживання. Як наслідок, вже начебто дорослі люди, а замість зрілого життя, духовного вибору і усвідомлених благотворчих дій заграються в пусте пропалювання життя в егоїзмі, ненависті і ворожнечі одне до одного, задовольняючись уявною ілюзією майбутнього, яке ще не настало. А в результаті розчарування і порожнеча. На жаль, історії про голодні ігри в романах сучасних письменників виявляються не вигадкою когось, а гіркою реальністю наших днів. Але зачіпається вже не мала кількість людей, а все суспільство в цілому.
Людству потрібна еволюція
Але якщо в літературних творах для свідомості малюється зовнішній ворог, а вихід – це боротьба з цим зовнішнім ворогом, то в реальності це не вихід. Де ж вихід? І що рухає людьми насправді в бажанні революцій і протестів? Дуже мудра відповідь дана Ігорем Михайловичем Даніловим в ексклюзивному інтерв'ю інтернет-телебаченню АЛЛАТРА ТБ «Благотворче суспільство»:
«Ігор Михайлович: Знову-таки ще раз скажу: людству більше не потрібні революції – людству потрібна еволюція. І ось еволюційним шляхом, мирним і правильним, не руйнуючи і не посилюючи нічого, а лише покращуючи і будуючи нове, ми повинні перейти на благотворчий формат з ось цього нашого споживацького».
«Ігор Михайлович: І ось дивись, скільки відбувається у нас воєн, революцій, усяких бунтів людських. І завжди що ми шукаємо? Через що ми ось встаємо одне проти одного?
Тетяна: У пошуках щастя, у пошуках ідеального суспільства, свободи.
Ігор Михайлович: Свободи і всього іншого. А що ми будуємо? Те ж саме. Ось кажуть: вбити дракона не можна (Тетяна: Тими ж методами). Перемагаючи дракона, сам стаєш драконом. Чому? Ось просте запитання. Тому що сам споживацький формат диктує цей сценарій. Правильно? Ось люди роблять революцію, наприклад, вони прагнуть до кращого, народ підіймається. До влади приходять такі ж тирани, які знову маніпулюють так само нами ж, і ми не отримуємо нічого. Чому? Тому що такий закон споживацького устрою. Отаким він сформований, таким він і буде, тому що ми залишаємося розрізнені, у нас залишаються свої інтереси, і найголовніше – ми живемо за правом звірів. Тобто ось як звірі, так і ми чинимо одне з одним. Ну хоча у нас є прописані закони: ось ООН там створює, інші організації, – як ми повинні жити, ось вони декларують. Але всі ці декларації не працюють. Чому? Тому що домінує споживацький формат, тобто нелюдський формат по відношенню однієї людини до іншої».
Після всього вище сказаного вкотре розумієш: щоб дійсно щось змінити, потрібно змінювати сам формат взаємовідносин між людьми. І змінювати потрібно перш за все насамперед себе, як сказано в стародавній мудрості. І розповідати про благотворче суспільство іншим, своїм друзям, знайомим і всім хорошим людям, адже таких дуже багато в цьому світі. Робити це мирно, в процесі об'єднання людей на загальнолюдських, моральних, духовно-моральних цінностях, тобто на тому кращому, що є в людях, будуючи саме благотворче суспільство, тобто суспільство Людей, а не звірів, спрямоване на благотворення, а не на руйнування, як зараз. Адже благотворче суспільство – це світ, в якому неможлива взагалі наявність бідних, голодних, покинутих, тому що в такому суспільстві життя кожної Людини буде цінуватися понад усе.
Що таке благотворче суспільство?
На сьогодні поняття споживацького суспільства обивателю цілком зрозуміле, і залишається для нього запитання: що ж таке все-таки благотворче суспільство?
«Ігор Михайлович: А що таке благотворче суспільство? Це відкрита система, тобто коли йде зсередини на зовнішнє. І ось тут у нас з'являються маси свобод. Тобто, на побудову життя, здоров'я, свобод людських, її благ. Ось все орієнтоване на її блага. Тобто людина повинна жити якомога краще. І все, що робиться, воно все має робитися для того, щоб поліпшити життя людське, воно орієнтоване на людину».
«Ігор Михайлович: У цьому і сенс благотворчого суспільства: щоб кожен день ми працювали на те, щоб наступний день був кращим для всіх і для кожного. У цьому сенс, якраз найглибший сенс благотворчого суспільства. І тільки таким шляхом ми через міст благотворчого суспільства можемо прийти до побудови Едему, дійсно до ідеального людського суспільства. Але то майбутнє. А це вже благотворче суспільство – вже теперішнє, те, що вже реалізується».
«Ігор Михайлович: І ось якраз благотворче суспільство – це суспільство Людини, а не суспільство звіра».
Вибір за людьми
Бачачи цю разючу протилежність двох форматів, двох шляхів, перед усіма нами постає вибір, куди все-таки рухатися: у прірву або у світле майбутнє вільних Людей. І як вже розумієш, сам споживацький устрій абсолютно ненормальний і неприродний для людини, чужий її справжній природі. Він перетворює людей у звірів, вбиває людяність, витісняє духовність (їхню головну справжню суть), він вбиває в людях Людей. Даний формат завідомо кінечний, оскільки єдиний вектор, куди він веде, – це занепад цивілізації.
Насправді, подібні розуміння, бажання кращого світу для себе, своїх близьких і всіх людей на планеті притаманні кожній людині, але тільки не всі поки до кінця усвідомили це. Але, як каже Ігор Михайлович, усі відчувають, що треба щось змінювати.
Деякі, звичайно, можуть заперечити, що начебто особисто вони живуть нормально, досить безтурботно, їх нічого не турбує. Але чи так це? Адже завтрашній день несе невідомість що по здоров'ю, що в суспільстві, що в кліматі. Не їхні ж думки загнали їх в цю позолочену клітку, що обмежує «зону комфорту», тішачи надіями, що, відгородившись від світу в тому куточку, їх не торкнуться ніякі лиха і вони залишаться в безпеці? Чи не є така людина, знерухомлена страхом і закапсульована егоїзмом, прикладом того споживача, який живе лише для себе? І все-таки за зовнішньою байдужістю стоїть насправді той же внутрішній страх перед невідомим, який і змушує їх грати в цю нав'язану гру на виживання.
Але чи справа варта заходу? Чи не краще перестати взагалі грати в ці ігри споживацького світу, перестати боятися і стати дійсно вільним від внутрішніх страхів і ненависті, навчитися по-справжньому Жити і Любити.
Жити в радості і примножувати цю радість у світі. Всім разом об'єднатися в побудові благотворчого суспільства, прибрати ілюзорні бар'єри, вийти назустріч одне до одного, як до рідної Людини, і разом побудувати новий світ вільних людей. Світ, який стане справжнім домом для нашої спільної сім'ї – всього людства, для наших нащадків, який стане запорукою нашого загального щасливого життя у свободі і безпеці для кожного.
Уривок з інтерв'ю «Благотворче суспільство»:
«Ігор Михайлович: Та немає ніяких розбіжностей. Розбіжності є у звірів – у людей немає розбіжностей. Просто треба перестати бути звірами одне одному. Все, що було, воно пройшло. Неважливо, що було, а важливо, що буде. І ось до цього ми повинні прагнути. Правильно?
Тетяна: Так.
Ігор Михайлович: До побудови нового, до того, за що нам не буде соромно перед нашими нащадками. Те, що побудуємо, в тому вони і будуть жити. Це дійсно справжня спадщина, яку ми всі можемо створити для всього нашого потомства».
«Ігор Михайлович: Хіба цей світ ось такий вільний і безпечний – хіба це погано? Чи людина не гідна цього світу? По-моєму, гідна (Тетяна: Гідна). А хіба ми не можемо це зробити? Можемо».
«Ігор Михайлович: Але найголовніше, що ми це дійсно можемо реалізувати. Але що для цього необхідно? Докласти зусиль, дійсно перестати бути ворогами одне одному і навчитися любити і поважати одне одного. Адже ми ж хочемо, щоб нас поважали і нас любили. Хіба не так? Так. Тож давайте любити одне одного і давайте поважати одне одного. Давайте перестанемо лінуватися, а встанемо і підемо, підемо до світлого майбутнього. Але наша мета – це ідеальне суспільство, мета наша як людства. Але для того, щоб прийти в ідеальне суспільство... ми повинні побудувати благотворче суспільство, те, в якому жити приємно і в якому хочеться жити, – суспільство людей для людей, там, де все спрямовано на Людину. Всі блага, всі свободи належать Людині».
Кожен, хто зрозумів, перейнявся та усвідомив всю важливість благотворчого суспільства в силі зробити так, щоб дізналися і зрозуміли цю важливість й інші. Від кожного з нас, від нашого особистого вибору і щирих дій залежить виживання всього людства, питання його подальшого існування. Якщо зможемо разом переступити через егоїзм, забути про всі розділення, об'єднатися в любові та благотворенні, тоді перешкодимо занепаду цієї цивілізації, адже шанс ще є. Ми можемо змінити формат розвитку цього світу, і поки не пізно, перетворити його в яскравий світанок вранішнього сонця, що свідчить про Нове життя для всього людства, його розквіту і процвітання. Вибір за людьми всього світу, за кожним із нас.
«Все залежить від нас. І знову ми повертаємося до чого? До єдності нашої уваги, куди ми вкладаємо її всі разом. Якщо ми хочемо жити добре, якщо ми хочемо жити гідно людини, значить, ось в це ми і повинні вкладати нашу увагу, тобто наш час, наші сили на побудову майбутнього для себе і, скажімо так, для наших дітей і нащадків. І ось якщо підійти на сьогоднішній день, то в дійсності побудувати благотворче суспільство дуже легко. Я скажу так: якщо ми дійсно цього захочемо, і всі, хто зрозумів увесь сенс і суть самого благотворчого суспільства, про яке ми зараз поговоримо, то побудувати його реально за 10 років. Ось 10 років – і ми будемо жити в цьому благотворчому суспільстві... Це справа всіх і кожного, це наша справа».
Ігор Михайлович Данілов
З інтерв'ю «Благотворче суспільство»
Нюра Романова
