ОБ’ЄДНАННЯ КОЛЕКТИВУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД КОЖНОГО

За тиждень до приїзду експертів ситуація склалася таким чином, що декану факультету довелося звільнитися. На той момент я була єдиним заступником декана, оскільки інших ще просто не встигли призначити. Такий поворот подій був несподіваним. Разом з тим, було чітке усвідомлення, що в житті з нами відбувається найкраще з усіх можливих варіантів. І для мене було просто цікаво, в чому тут найкраще.

Незважаючи на мою позитивну налаштованість, стали приходити лякаючі думки: як факультет без декана буде проходити акредитацію. Відчула, як мені зі сторони нав'язується страх. За планами системи я повинна була злякатися. Зі сторони простежила за цими думками і не прийняла їх.

Потім стали приходити такі: «Ось ти за все і відповіси, в разі чого». І знову тонкі нотки страху, розраховані на мій переляк. Ці теж не прийняла. Просто спостерігала їх. Не прийняла навіть тому, чесно кажучи, що було ніколи думати про це, потрібно було займатися оперативними питаннями.

У підсумку, акредитація на нашому факультеті пройшла прекрасно. Коли я задумалась про те, чому все пройшло так сприятливо, то прийшло наступне усвідомлення.

У згуртуванні колег у прагненні до єдиної мети кожним співробітником була взята частка загальної відповідальності. Був відсутній контроль, що не відволікало від справи. Отримання інформації з перших вуст сприяло ефективному та оперативному вирішенню поставлених завдань. Кожен виконував свою частину роботи, радячись одне з одним, як і що краще робити.

Завдяки Знанням, отриманим із книг Анастасії Нових і передач за участю І. М. Данілова, незважаючи на зовнішню екстремальність ситуації, змогла залишитися в стані внутрішнього спокою і тихої радості, простежити за роботою своєї свідомості зі сторони Духовного спостерігача, не піддатися на чергові пастки-програми системи, що і сприяло благополучному перебігу і успішному вирішенню ситуації, що склалася.

Отже, в кінці акредитаційного тижня на факультет приходить новий декан, який призначає інших заступників, і життя факультету повертається в звичайне шаблонне русло.

Після написання замітки про цю історію до мене почали приходити думки про те, що це випадковий досвід згуртування колективу, і досягненню ним поставленої мети сприяли умови екстремальності, а в звичайному, повсякденному режимі це не працює.

І що я спостерігаю далі? Через кілька місяців тепер уже новий декан їде в інше місто на постійне місце проживання, залишає свій пост в університеті і рекомендує мене на цю посаду.

Цього я не очікувала. Через розгубленість і нерозуміння, як вчинити, перший час я приділяла цьому питанню значну увагу. Буквально всі навколо почали оспівувати, як добре у мене все вийде, тільки погоджуйся. Причому це зазвучало навіть з боку абсолютно несподіваних людей: перший декан, який до цього часу вже чотири місяці не працював в університеті, раптом написав листа про те, що мені потрібно погоджуватися. Спостерігаючи за тим, що відбувається, з усіх усюд відчувався тиск.

І тільки коли відновився внутрішній спокій, і я твердо для себе визначила, що до моїх життєвих прагнень посада декана ніяк не входить, напруга навколо розчинилася.

Коли люди приймають рішення, відмінні від планів системи, вона приходить в ступор, і деякий час з її боку відсутні активні прояви, тому що системі потрібен час, щоб створити ситуації за новим сценарієм.

Перша реакція колег на мою відмову від керівного посту – здивування. Потім їхня свідомість збентежилася від того, що немає на кого покласти відповідальність. Адже свідомості для чого керівник потрібен? Для того, щоб покласти на нього всю відповідальність.

В умовах, що склалися, члени колективу відчули, що немає такої людини, на якій лежить вся відповідальність, що життя факультету залежить від усіх і кожного окремо.

І ось півроку як наш колектив без декана перебуває в режимі самоврядування. Завдання надходять, як і раніше, і виконують їх ті ж люди, що і раніше їх виконували. Але змінилася внутрішня складова колективу. Спілкування відбувається на рівних. Координація дій при вирішенні задач здійснюється колегіально. Люди відчувають себе більш вільними, разом з тим частина взятої на себе відповідальності спонукає їх до активних дій при реалізації поставлених цілей. При взаємодії і відсутності влади колектив став більш згуртованим. Навіть на весняний суботник раніше зі студентами йшов призначений відповідальний, а цього року пішли всі викладачі просто тому, що так самі вирішили.

Життя демонструє, як вже не в екстремальних умовах акредитації, а в звичайних робочих буднях факультету колектив вийшов на якісно новий рівень, в основі якого лежить свобода і рівноправність. Спостереження показало, що головною умовою самої можливості реалізації самоврядування колективу на практиці є домінація в кожній окремій людині і в цілому в колективі моральних цінностей: добра, совісті, честі, гідності, дружби між людьми. Тобто успіх залежить від самих людей, а точніше від того, яку волю вони проводять при тих чи інших діях і вчинках. Якщо реалізують вищі морально-етичні якості, то самоврядування колективу має позитивний ефект.

Прийшло розуміння, в чому полягає подарунок долі: життя на прикладі показує, який прекрасний досвід роботи в колективі за відсутності в людині бажання проявити владу по відношенню до іншого, коли кожен сприймає одне одного на рівних. Основа успіху – в єдності прагнень, людяності, взаємодії, і, головне, об'єднання колективу залежить від кожного.

Цікава реакція викладачів факультету. Вони відчувають позитив у робочій атмосфері, незважаючи на те, що кожен став виконувати більший обсяг роботи. Люди кажуть, що їм подобається працювати при відсутності влади в колективі. Цей позитивний досвід дуже радує всіх, а також показує, що самі люди можуть багато.

Зауважу, що це досвід людей, поки не знайомих зі Споконвічними Знаннями. А об'єднання людей на духовній основі здатне змінити долю людства.

Споживацький формат суспільства себе віджив. Ми спостерігаємо серйозну кризу в науці, економіці та інших сферах суспільства. Позиція «є керівник – він відповідальний, він нехай і вирішує, а від мене нічого не залежить» вже не актуальна і, більш того, несе загрозу нам усім як єдиному цілому. В умовах природних катаклізмів, що спостерігаються, і прогнозованих природних катастроф доля цивілізації залежить від усіх і кожного.

Коли весь тягар відповідальності покладається на одну людину, він лягає часом на неї як величезна плита, і людина змушена нести її на своїх плечах, не відчуваючи при цьому радості. Але якщо колектив людей розділить цю відповідальність між собою, то якісне виконання своєї ділянки роботи перетворюється в приємне заняття. І це досвід, який я спостерігаю в реальному житті. Це приклад побудови благотворчого суспільства.

На платформі Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА» стартував новий проект – «МАЙБУТНЄ ЗАРАЗ», мета якого відповісти на питання: яку роль кожна людина грає у формуванні благотворчого суспільства, що кожен може зробити для того, щоб ми жили по-справжньому щасливо, що може зробити кожен на своєму місці для того, щоб благотворче суспільство скоріше настало?

Як сказав Ігор Михайлович Данілов в одній із передач на АЛЛАТРА ТБ: «Ми б уже сьогодні жили в благотворчому суспільстві, якби вчора почали діяти. А вчора почали б діяти, якби позавчора почали про нього говорити».

Єднання – запорука виживання людства. Це справа самих людей, і все залежить від вибору кожної людини!

Учасниця МГР АЛЛАТРА Наталя