Один день – дві історії. Агапіт Печерський

Один день – дві історії. Агапіт Печерський

Сьогодні прекрасний день, наповнений дуже цікавим досвідом. За нього я вдячна Богу.

Рано вранці обставини склалися так, що мені вдалося потрапити до Києво-Печерської Лаври. Цими днями відвідати мощі Агапіта приїхало безліч людей з різних країн світу. У Ближніх печерах була величезна черга з бажаючих прикластися до мощів і відчути благодать Духа Святого. Служителі Ближніх печер, справно виконуючи свою роботу, стежили за тим, щоб кожна людина змогла підійти до раки з мощами.

 

Історія перша. Благодать

Я приїхала до Лаври вельми схвильованою, трохи не встигала за часом на зустріч по роботі, була сама (без друзів) і ніяк не могла пояснити собі (точніше, у своїй свідомості) – чому я тут, і що все добре, і все йде так як треба. Та я й не дуже намагалася це пояснювати – я просто йшла... Ну от був такий стан і слава Богу. Я зайшла до печери. Там було дуже багато людей, всіх нас одразу спрямували до Антонія, а тільки потім можна було дійти до Агапіта. Поки я йшла, було дуже багато думок: як заспокоїтися, як відчути благодать, як відпустити все зовнішнє тощо. Тобто відчувалося це хвилювання і бажання позбутися від чогось. Але за звичкою діяла через опір і силу. Тому нічого не виходило... Але я йшла. І це головне. Я дійшла до входу в печеру, трохи заспокоївшись. Я була рада, що я вже близько до Введенської церкви, де знаходяться мощі Агапіта.

Зайшовши туди, мені вдалося стати перед іконою Діви Марії "Милування". Я просто на неї дивилася. Потім почалося щось дуже цікаве. Я хотіла їй щось сказати... Підбирала слова, думала, як і що можу сказати, порадувати її, попросити поради і допомоги або просто привітати зі святом... Слова, слова, слова.... Ніяк не могла підібрати, так ніби всі слова тонули в чомусь незрозумілому мені, і я ніяк не могла заговорити з нею. Я пильно дивилася на її лик, до себе в Душу. Залишивши спроби використовувати слова, речення, поринула в споглядання і любов. Бо більше не було куди. А цей океан Любові настільки поруч, що ось раз – крок, і я там. Я дивилася на Марію, її очі – зір став нечітким, все навколо зникло, і не залишалося нікого і нічого, – тільки я і Вона. І полився потік почуттів: до Неї, від Неї, – це було щось Єдине – з Нею, з Богом, з усім на світі! Простір навколо розчинився, а попереду мене було щось світле, прозоре, як туман в очах, і глибоке занурення у щось трепітно-ніжне... Я згадала про м'якість і відкритість... Я розчинилася в Її обіймах, це ніжність, чистота, м'якість, відвертість, довіра, любов і сила. Тиха, потужна, м'яка і відкрита.... Це було прекрасне відчуття океану Любові і ніжності. Це був дотик до Вічності і м'якості. Це широке глибоке і таке трепітне почуття... Спілкувалася з Нею я не знаю скільки, дуже довго і глибоко. Я відчула, як всередині мене запалився вогник, теплий, світлий, м'який. І це – те, що найцінніше, найважливіше. Це був такий досвід краси і Любові, м'якої відкритості і Довіри... Це вдячність і щастя, це справжнє життя і Любов. Це подарунок небес, це чистота і радість, це щирість і Любов, відкрита і чесна. Це вогник Ласки, справжньої Ласки. Спасибі Богу!

 

Історія друга. Обійми Марії

Після обіду я знову в печерах. Привезла дівчаток до Лаври і з Волі Бога потрапила ще раз у печери до Агапіта. Ми зайшли до печери і побачили, що там людей набагато більше, ніж було вранці. Ми стали в живу чергу і почали потихеньку просуватися темними, глибокими печерами. Як печери нашої свідомості... Лампадки чомусь не горіли, і було зовсім темно. Черга просувалася дуже повільно, і ось майже зупинилася. Несподівано я відчула страх, вірніше, наближення страху. Ніби здалеку. Але цей страх був не мій, а чужий, як попередження. Я одразу почала за ним спостерігати. Відчувалася наростаюча хвиля страху. Одразу згадалася історія з книги «Езоосмос» і печера, через яку проходили хлопці – герої книги. Я продовжила спостереження. Хвиля посилилася, і пішла людьми у черзі. Раптом позаду почали лунати голоси людей: «Швидше, проходьте швидше!» Напружені, схвильовані голоси. Я проспостерігала за своєю свідомістю – вона вже метушилася від страху – «теракт у печерах, вас всіх зібрали щоб вбити, біжи, ти зараз помреш!» Цікаво.)))

Я пішла під цей страх – в глибину. В мені горів Вогонь Марії. Я пішла до нього. Там спокійно. А хлопці позаду почали прориватися на вихід – вони штовхалися, світили ліхтариками і протискувалися вперед. Черга стояла на місці. Це тривало хвилин 15. Вони рвалися вперед, кричали: “Пропустіть! Проходьте!" А я спостерігала їхній страх, вірніше, страх свідомості. І йшла в глибину під нього. Одна думка промайнула: «А може?..» НІ. Я твердо залишилася без сумнівів. А гул в печерах нагадував гул свідомості.

А я перебувала в океані неймовірної Любові, в обіймах Марії. У Ніжності Бога... Потім черга почала потихеньку просуватися. Все заспокоїлося. І ось глибина Любові стала неймовірною. Це був неймовірний пік почуттів Любові. Я відчувала, як мене у своїх обіймах гойдає на руках Марія. А я, як маленьке дитя, таке беззахисне і одночасно захищене, улюблене і ніжне, яке любить маму, батьків своїх. І дякує їм за все...

Потім ми дійшли до раки з мощами Агапіта, у мене були лише слова Вдячності за цей досвід, за те, що Бог піклується про нас, щоб ми ще швидше прийшли до нього, повернулися Додому.

Гавриїл і Марія

Сьогодні я ще раз доторкнулась до м'якості, відкритості та Любові, відчула те саме глибинне, той Вогонь, який буду нести в кожній миті життя, який оберігаю і зберігаю. Обійми Марії – чистота, ніжність, відкритість, розчинення, така благодать, таке щастя і Любов, всеосяжна, тиха радість, спокій і щось таке, що не вистачає слів... Ці почуття – в м'якості і відкритості, в «слабкості і беззахисності», в довірі і любові до Бога. Я вдячна за ці миті, за цей досвід, за все, що даровано нам з Волі Бога.

 

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 128

Підписатися на новини



Один день – дві історії. Агапіт Печерський - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 128
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція