Самотність

Самотність

Одного разу, в прекрасну сніжну зиму 2012 року мені виповнилося одинадцять. І вже до весни всередині щось змінилося. І це щось здійснило якийсь сплеск в моєму розміреному існуванні. Змінилося тіло, розумові процеси стали логічнішими. Але головне, я відчув, що більше не є тією дитиною, якою був раніше. Тоді мені й почало чогось не вистачати, породжуючи всередині мене порожнечу і самотність. Але чого? Чим дорослішим ставав, тим частіше задавався цим питанням що, борознило мій мозок і свідомість. Одного разу мені спало на думку: «У мене є сім'я, яка любить мене і піклується про мій комфорт. Мабуть, цього недостатньо, і саме тому я такий самотній. Потрібні друзі, які стануть мені братами. Ось тоді вже я буду щасливий. Потрібно лише докласти зусиль і почекати». І я прийняв цю думку.

Непомітно пройшло два роки. Тепер є люди, в яких бачу своїх друзів і насолоджуюся спілкуванням з ними. Але я як і раніше самотній. «Що ж не так? Чому ця внутрішня порожнеча не зникла?» - все частіше бубонів собі під ніс. І ось знову прийшла думка: «У мене є сім'я, друзі, але цього мало. Мені потрібна дівчина, яка буде мене любити, якій буду потрібен, яка підтримає в хвилину розпачу. Потрібно лише докласти зусиль і почекати». І я знову прийняв її.

Пройшло ще два роки. Уже були спроби знайти собі пару, але жодна з них не увінчалася успіхом. Навпаки, я розчарувався в суворій реальності раніше ідеалізованих мною стосунків. Навчений досвідом, я почув таку думку: «Ці дівчата тобі не підходили. Потрібно знайти ту, ідеальну і неповторну, і ось тоді вже точно будеш щасливий». Я відкинув її: «Ні, тобі більше не вірю. Мені потрібно насправді зовсім не це». Але вона не пішла. Навпаки, все настирливіше намагалася заповнити діру в грудях, вкорінювалася в свідомості все глибше, черпаючи силу в моїй увазі. Я смертельно втомився і чекав, коли ж цьому настане кінець. Знову чекав і не діяв.

Але почався 2017-ий. Визначальний для мене рік. Я знайшов свій шлях і відчув тверду землю під ногами. І ось один сонячний день був проведений в Спокої, в однозначному виборі. До думок, переживань і нездійсненних бажань ненаситного Тваринного начала не було більше жодного інтересу. Я як Особистість перебував в почуттях, і це було справжнє задоволення: сенс життя - в Житті. Вже, мабуть, і не доберуся до спогадів: де криється помилка, якій емоції я піддався, але вже до вечора всередині вибухнула буря. Все знемагало, дзвеніло від тиску на мою давню наболілу проблему - відсутність єднання. Але тепер я відчув в ній таку глибоку тугу за Богом... Виявляється, всі ці роки я страждав не тому, що навколо мене не вистачало якихось людей, а тому, що внутрішньо я не був з Ним. Хмари розсіялися, плин часу приніс мені загублений раніше Спокій. Відтоді кожного разу, коли до мене приходить така думка, я відпускаю її. Бо тепер я не один.

"Адже людина, коли перебуває з Богом всередині, у внутрішньому діалозі з Богом, вона ніколи не може бути одна. А коли людина стурбована більше матеріальним, своїм его, то скільки б її людей не оточувало, вона все одно буде одна. Вона все одно буде відчувати брак уваги до себе, недооціненість тощо. Звідси і депресія виникає, звідси і суїцид іде. Чому? Людина прагне привернути до себе увагу. Вона хоче того, що втратила. А втратила вона, в першу чергу, не увагу громадськості або когось. Вона втратила внутрішній діалог з Тим, що в ній є частинкою не від світу цього".

(Данилов Ігор Михайлович,
з програми "Відвертий діалог про найголовніше")

 

Автор: Петро Ілляш

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 59

Підписатися на новини



Самотність - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 59
Схожі статті:


Коментарі
  • Tais

    25.07.2017 23:43

    Благодарю, что поделился опытом. У меня тоже было похожее: когда казалось, что внешние отношения - залог внутреннего счастья. Как же хорошо, что всё внутри, что счастье зависит только от моего желания быть счастливой))

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція