Самотність

Самотність

Одного разу, в прекрасну сніжну зиму 2012 року мені виповнилося одинадцять. І вже до весни всередині щось змінилося. І це щось здійснило якийсь сплеск в моєму розміреному існуванні. Змінилося тіло, розумові процеси стали логічнішими. Але головне, я відчув, що більше не є тією дитиною, якою був раніше. Тоді мені й почало чогось не вистачати, породжуючи всередині мене порожнечу і самотність. Але чого? Чим дорослішим ставав, тим частіше задавався цим питанням що, борознило мій мозок і свідомість. Одного разу мені спало на думку: «У мене є сім'я, яка любить мене і піклується про мій комфорт. Мабуть, цього недостатньо, і саме тому я такий самотній. Потрібні друзі, які стануть мені братами. Ось тоді вже я буду щасливий. Потрібно лише докласти зусиль і почекати». І я прийняв цю думку.

Непомітно пройшло два роки. Тепер є люди, в яких бачу своїх друзів і насолоджуюся спілкуванням з ними. Але я як і раніше самотній. «Що ж не так? Чому ця внутрішня порожнеча не зникла?» - все частіше бубонів собі під ніс. І ось знову прийшла думка: «У мене є сім'я, друзі, але цього мало. Мені потрібна дівчина, яка буде мене любити, якій буду потрібен, яка підтримає в хвилину розпачу. Потрібно лише докласти зусиль і почекати». І я знову прийняв її.

Пройшло ще два роки. Уже були спроби знайти собі пару, але жодна з них не увінчалася успіхом. Навпаки, я розчарувався в суворій реальності раніше ідеалізованих мною стосунків. Навчений досвідом, я почув таку думку: «Ці дівчата тобі не підходили. Потрібно знайти ту, ідеальну і неповторну, і ось тоді вже точно будеш щасливий». Я відкинув її: «Ні, тобі більше не вірю. Мені потрібно насправді зовсім не це». Але вона не пішла. Навпаки, все настирливіше намагалася заповнити діру в грудях, вкорінювалася в свідомості все глибше, черпаючи силу в моїй увазі. Я смертельно втомився і чекав, коли ж цьому настане кінець. Знову чекав і не діяв.

Але почався 2017-ий. Визначальний для мене рік. Я знайшов свій шлях і відчув тверду землю під ногами. І ось один сонячний день був проведений в Спокої, в однозначному виборі. До думок, переживань і нездійсненних бажань ненаситного Тваринного начала не було більше жодного інтересу. Я як Особистість перебував в почуттях, і це було справжнє задоволення: сенс життя - в Житті. Вже, мабуть, і не доберуся до спогадів: де криється помилка, якій емоції я піддався, але вже до вечора всередині вибухнула буря. Все знемагало, дзвеніло від тиску на мою давню наболілу проблему - відсутність єднання. Але тепер я відчув в ній таку глибоку тугу за Богом... Виявляється, всі ці роки я страждав не тому, що навколо мене не вистачало якихось людей, а тому, що внутрішньо я не був з Ним. Хмари розсіялися, плин часу приніс мені загублений раніше Спокій. Відтоді кожного разу, коли до мене приходить така думка, я відпускаю її. Бо тепер я не один.

«Але Любов Божа не залишає людину навіть тоді, коли вона про неї забуває. Бог ніколи не залишає людину, бо Його Любов, завдяки Душі, завжди з нею. Однак людина не завжди хоче прийняти цю вічну Любов і часто сокровенне пізнання її відкладає на «потім», керуючись миттєвими тимчасовими бажаннями смертної матерії. Але у людини немає цього «потім», є тільки «тут і зараз», в якому відбувається істинний рух і вибір. Треба тільки відкритися і довіритися Богу. Не варто втрачати дорогоцінного часу життя. Як тільки почалася атака Тваринного начала, що стимулює почуття самотності, потрібно просто відразу ж подолати в собі це приземлене себелюбство і зі щирістю дитини звернутися до Бога, покладаючись на Волю Його. Звернутися так, як умієш, своїми щирими словами, думками, і головне, внутрішнім, глибоким почуттям, як до найближчої і рідної Істоти. Коли ж людина з почуттям глибокого покаяння починає спілкуватися зі своєю Душею, Любов Божа примножується в ній багаторазово. Бог приходить в Душу і дає їй мир. Вона стає джерелом невичерпної внутрішньої сили для людини. Вона відроджує в ній дух віри, надає можливість усвідомити отриманий досвід і набути новий погляд на своє життя. Людина знаходить дар розуміння: вона у Любові, тому що вона в Богу і Бог в ній. У неї є що сказати Богу і є сила щирості й віри, щоб відчути Його духовну відповідь. І цей Діалог двох люблячих один одного нескінченний. Тому що Бог є спілкування в Любові. Людина розуміє, що перебування в цьому спілкуванні, одухотворення, єднання з Богом і є справжнє, істинне життя. Ця таємниця, що відбувається в кожному з нас, коли ми її приймаємо і відкриваємося перед Богом у своїх щирих почуттях.

Якщо ж людина покладається на своє себелюбство, вона сама закриває Врата Душі своєї і переживає вічну самотність, незалежно від того, скільки близьких людей, друзів або родичів її оточує. Але якщо Врата Душі відкриті для спілкування з Богом, людина ніколи не самотня, бо вона завжди знаходиться у співбесіді з Ним.»

Анастасія Нових «АллатРа».

Автор: Петро Ілляш


ЦЕ ЦІКАВО
92

Залишити коментар