Досвід тих, хто зрозумів суть життя... Частина 1. Румі Джалаледдін "Скарби спогадів"

Досвід тих, хто зрозумів суть життя... Частина 1. Румі Джалаледдін "Скарби спогадів"

Дивно, наскільки духовний шлях знаходиться поза часом і простором. Адже скільки зовнішніх змін відбулося з XIII століття. Змінювалися професії, технології, назви та межі міст і країн, кількість населення і можливості комунікацій. Зараз XXI століття. Житель нашого часу дивиться на минуле, як на історію яка давно пройшла. В більшості своїй без особливого інтересу, оскільки роздробленість і заплутаність подій і різний погляд на них не сприяють простому розумінню.

Якщо ж ми порівняємо внутрішній світ людей тоді і зараз, то виявимо загальну спрямованість людей до щастя, заплутаність у матеріальній системі, підміну цілей, якими світ наповнений. Формування такого погляду за допомогою авторів, які писали про внутрішнє, а не про зовнішнє.

Справжнім джерелом є роботи людей, які мають внутрішній вектор розвитку, які працювали над собою, і досвід яких дійшов до наших днів. До таких авторів можна віднести Джалаледдіна Румі, перського поета-суфія, який жив у XIII столітті в Малій Азії. На сторінках його книги "Скарби спогадів" є безліч цікавих прикладів, які допомагають і надихають до духовної роботи над собою і в розумінні суті життя.

Глянувши, про що писала, і чим жила людина у XIII столітті, я для себе отримав додаткові усвідомлення та асоціації. Мені сподобався приклад порівняння гріха з неприємним запахом, який стимулює стежити за духовною гігієною.

"Запах гордині, хтивості й жадоби
видасть тебе, як з'їдена цибуля,
якщо ти заговориш.
Багато які молитви відкидаються через їхній запах;
зіпсоване серце проявляє себе через мову.
Але якщо твої наміри чисті,
Бог сприймає навіть незграбні промови".

А в наступній фразі йдеться про зрілість Духу, як про основу позбавлення від мирських пут:

"Цей світ подібний до древа,
а ми – напівстиглий плід на ньому.
Незрілий плід міцно тримається за гілку,
оскільки через свою незрілість він не готовий для палацу.
Коли плід дозрів, солодкий і соковитий,
він, закусивши губу, послаблює свої лещата.
Коли уста підсолоджені блаженством,
мирське царство втрачає свою привабливість.
Міцна прив'язаність до світу вказує на незрілість.
Поки ти – зародок, ти зайнятий кровосмоктанням".

З давнини йдеться про матеріальний світ як світ ілюзій, і у Румі теж є асоціації з цього приводу:

"Цей світ – сон. Не впадай в оману.
Якщо уві сні ти втратиш руку,
це шкоди не завдасть.
У снах не заподіяти справжньої шкоди,
якщо тіло понівечене чи розтяте на двісті шматків.
Пророк сказав про цей світ, який здається реальним,
що це лише сон того, хто спить.
Ви сприймаєте це як ідею,
але духовний подорожній дивиться на цю істину очима відкритими.
Ви спите серед білого дня; не стверджуйте, що це не сон".

"Всякий, хто відчуває гордість від виграшу
чи таємно радий чужій оприлюдненій
ганьбі, все ще спійманий в пастку
ілюзії".

На початку духовної роботи над собою людина часто відволікається, зіткнувшись з першим успіхом, на деякий час зупиняється, спокусившись досягнутим. І от, в книзі є застережливо-натхненні рядки:

"Заради Бога, не застрягай
на будь-якому духовному надбанні,
але сумуй про більше – як від хвороби стражденний,
чия спрага ніколи не вгамована.
Божественний Двір – сфера Безкінечного.
Залиш почесне місце позаду;
нехай Шлях буде твоїм місцем почесним".

Іншим же відволіканням є бажання. Про їхній вплив на людей сказано так:

"Людей збивають з пантелику об'єкти бажань,
і потім вони жалкують, що піддалися жаданню,
адже вони піддалися фантому
і виявилися ще далі від Реальності, ніж раніше.
Твоє бажання ілюзорного – крило,
за допомогою якого шукач може піднятися в Реальність.
Коли ти піддався жаданню, твої крила відвалюються,
ти перетворюєшся на каліку, а фантом зникає.
Бережи крило і не задовольняй жадання,
щоб крило прагнення могло донести тебе до Раю.
Люди уявляють, що відчувають насолоду,
тоді як насправді виривають собі крила заради ілюзії".

Ще один інструмент матерії – страх. Один із способів з ним впоратися – це не перебувати в очікуванні і бездіяльності.

"Коли справа стосується заробляння на життя,
чому страх віковічного розчарування
не підстерігає тебе?
Ти скажеш: «Хоча мені і доводиться мати справу зі страхом
розчарування,
страх посилюється, коли я бездіяльний.
Моя надія зростає, коли я працюю;
не діючи, я більше ризикую».
Чому ж страх втрати
стримує тебе, коли справа стосується віри?
Хіба не бачив ти, наскільки прибуткова праця
пророків і святих?
Хіба не бачив ти, які скарбниці
відкрилися їм
завдяки частим відвідинам крамниці Духа?"

Дуже точно сказано про спокуси:

"Пташка, що спокушається приманкою,
можливо, все ще сидить на даху,
але і з розпростертими крилами вона вже потрапила в тенета.
Якщо вона від усієї душі віддала своє серце приманці,
вважай, що вона на гачку,
хоча ще може здаватися, що вона вільна.
Вважай ті погляди, які вона кидає на принаду,
путами, які вона сама затягує на власних ногах".

Як тоді, так і зараз люди в більшості своїй шукають знань для розуму на сторінках книг. Але у духовної людини є розуміння Істинного Знання, що виходить за межі ума:

"Є два різновиди розуму.
Один – той, що дитина отримує в школі
з книжок і від вчителів, – нові ідеї і те що запам'яталося.
Твій розум може вознестися над іншими,
але зберігання всіх цих пізнань – важкий тягар.
Ти, настільки зайнятий пошуком знання,
повинен бути тим, хто зберігає скрижаль,
але збережена скрижаль –
та, яка пішла вище всього цього.
Бо інший вид розуму – Божий дар:
це джерело в глибині душі.
Коли води Богоданного знання виливаються з грудей,
вони ніколи не застоюються і не забруднюються.
І якщо шлях назовні перекритий, яка у цьому шкода?
Адже вона тече постійно з дому серця.
Здобутий розум подібний водопроводу, що
йде в будинок з вулиці:
якщо труби перекриті, будинок залишився без води.
Шукай джерело в самому собі".

"Ти шукаєш знання в книгах – що за дурниця!
Ти шукаєш задоволення в солодощах – що за дурниця!
Ти – море досягнень, прихованих у краплині роси,
ти – всесвіт, що зачаївся у тілі завдовжки півтора метра".

Наступний вірш зачіпає підміну, коли отримання власного досвіду і робота над собою замінюється повчаннями інших людей і вишукування недоліків у інших.

"Відкинь любов людей до тебе
і привчись любити Бога,
ти, що маєш настільки високу думку про себе.
Ти насправді мовчазніший ночі,
доки ж ти будеш шукати покупця для своїх слів?
Твої слухачі кивають головою в присутності твоїй,
але даремно ти витрачаєш час, прагнучи залучити до себе їх
Ти кажеш мені: «Не заздри»,
але як я можу заздрити тому, у кого нічого немає?
Наставляти нікчемних – все одно,
що малювати на грудках землі.
Навчай себе любові до Бога і духовного зору –
це нетлінне, візерунку подібне, що на камені вирізьблений.
Твоє власне Я – єдиний учень,
який залишається по-справжньому вірний тобі.
Всі інші зникають; де їх будеш шукати, де?
Намагаючись зробити їх начитаними і знаменитими,
ти руйнуєш себе і розтрачуєш знання своє.
Але коли твоє серце єдине з Реальністю,
ти можеш говорити без остраху спустошитись".

Часто Румі описує свої розуміння як діалог з Богом, звертаючись до Нього:

"Справи, які є завісою,
що заважає побачити обличчя Твоє,
являються самою сутністю бездіяння,
хоча й називаються справами".

Буває так, що людина, здійснюючи молитви, медитації, духовні практики, втрачає внутрішню мету, роблячи їх звичайною справою, є приклад і на цей рахунок:

"Безрадісна і несмачна практика –
це просто фантазування".

Добре відображають суть перебування людини в нашому світі наступні слова:

"Не бігай по світу
у пошуках діри, де б заховатися.
Дикі звірі є в кожній печері!
Якщо ти живеш з мишами,
тебе знайдуть котячі кігті.
Єдиний справжній відпочинок настає,
коли ти наодинці з Богом.
Живи в ніде, з якого ти прийшов,
незважаючи на те, що ти прописаний тут".

І наостанок натхненний заклик наступним поколінням від Духа Румі:

"Друже, ми мандруємо разом.
Відкинь свою втому. Дозволь мені показати тобі
дещицю тієї краси, яка невимовлена.
Я – як та мураха, яка потрапила у комору,
щаслива до безглуздя і намагається виволокти
зерно, яке для неї занадто велике".

Це лише частина того досвіду, який є на сторінках книги Румі, що передає внутрішнє життя і цінності автора. А я бачу, що дорога до Бога одна, і вона поза часом і простором. І люди, які йдуть нею разом, – теж поза часом і простором, передають досвід один одного і разом, як єдине ціле, йдуть Додому.

Автор: Д.К.


ЦЕ ЦІКАВО
248

Коментарі (1)
Залишити коментар