ВІД КОЖНОГО З НАС ЗАЛЕЖИТЬ НАШЕ МАЙБУТНЄ

ВІД КОЖНОГО З НАС ЗАЛЕЖИТЬ НАШЕ МАЙБУТНЄ

Як навчитися не боятися чужої думки, особливо коли ділишся дійсно чимось хорошим? Наскільки важливо розуміти взаємозв'язок і наслідки від бездіяльності? Як навчитися почувати себе вільно в моменти спілкування з друзями, родичами, колегами, незнайомими людьми?

Ось ці запитання я собі досить часто і довго ставила. Сказати, що не знала відповідей на ці запитання, було б неправдою.  Чула їх і досить часто.

Знаєте, коли переглянула серію передач про Благотворче суспільство за участю Ігоря Михайловича Данілова, то зіткнулася ніс до носа з шаблоном. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як його назвати. Скажімо так, якийсь внутрішній бар'єр, зона комфорту, страх…Це було і раніше, але тільки зараз цей шаблон проявився особливо яскраво.

Думаю, багатьом знайомий стан: ти розумієш, як потрібно вчинити, тебе ніхто не змушує, ти просто опиняєшся перед вибором. І мені навіть здається, що в цьому і є вся принадність свободи та відповідальності. Але поряд із цим бувають й інші стани: лінь, страх, агресія, злість, сумніви. Як же бути? Відповідь одна: потрібно діяти так, як ти відчуваєш у глибині душі. Але як же страшно, як же складно зробити перший крок. І скільки б не пробував, знову ти з цим стикаєшся.

Подивившись передачу «Кліматичний апокаліпсис», я уявила терези: на одній чаші – мій страх, невпевненість, що про мене подумають, лінь, нехай хтось інший зробить, він кращий оратор, заздрість до інших учасників, злість, агресія; а на іншій –  життя і майбутнє всього людства, твоїх друзів, родичів, рідних і близьких. Я наочно побачила, що це навіть не логічно й аморально.

Потрібно робити прості речі: просто інформувати людей про Благотворче суспільство. Адже ми зараз знаходимося на першому етапі цього проекту – інформування людей. Взяти свій мобільний телефон, пройтися контактами та поспілкуватися з людьми про Благотворче суспільство. Адже Благотворче суспільство – це як рятівний міст, завдяки якому ми як людство можемо уникнути падіння в безодню. Але як і будь-який міст, він сам собою не побудується. До цього потрібно докласти зусиль, особливо тепер, коли часу не так уже й багато.

Я зіткнулася з цим бар'єром. Свідомість розуміла, що загнана в кут, тому й були злість і страх. Як я розумію, ці емоції служать для того, щоб заплутати Особистість, вона видає себе за людину (Особистість). Тому й асоціюємо себе з цими станами, думаючи, що це нам погано, і ми страждаємо. І надалі просто намагаємося більше не стикатися з цим. Тому і настає момент бездіяльності. Стверджувати не буду, що у всіх так відбувається, я кажу за себе. Свідомість готова будь-яку іншу роботу переробити, аби не спілкуватися з людьми про Благотворче суспільство.

Мені набридло, не хотіла більше це відчувати. Хоча у мене є досвід переступання цього бар'єру. Є. Але якщо робиш це раз на місяць, то результату не помітиш, будеш постійно долати, як ніби змушуєш себе піднятися рано-вранці, особливо коли не виспався.


Будуємо наше світле майбутнє


Вирішила спробувати спілкуватися з людьми, запрошувати на конференцію. Під час першої розмови спостерігала, що думки почали скакати, мова була незв'язною. Одне речення не продовжувало логічний ланцюжок з  другим. А бувало так, що ще не закінчила мовлення і вже на іншу тему перестрибнула. Після розмови, як зазвичай буває, приходить осуд себе. У мене це постійно відбувалося, щоб я не зробила. Знаючи це, я просто прийняла рішення і заборонила собі свої дії оцінювати. І знаєте, у мене вийшло. Я відчула свободу, чистоту всередині.

Потім через час почала писати повідомлення друзям, знайомим, колегам із запрошенням на міжнародну конференцію. Приходили думки: що про тебе подумають? Свідомість намагалася переконати, що я роблю розсилку з якимось аморальним підтекстом або щось незаконне, але я продовжила діяти,  ігноруючи ці абсурдні думки. І побачила, що у відповідь ніхто нічого поганого не писав. Деякі відповідали з вдячністю, більшість прочитали та нічого не відповіли, і лише одиниці написали, що не цікаво. Але навіть ті, які не відповідали, а прийшовши на роботу запитували, цікавилися, що це за  конференція та проект. А свідомість  приписала тих, хто нічого не відповів, до тих, кому не цікУ цій замітці особистий досвід переступання внутрішнього бар'єру. Як навчитися спілкуватися з людьми про творчу суспільстві? Який внесок кожен може внести для побудови нашого майбутнього?аво, що їм теж все одно. І пропонувала цим далі не займатися, аргументуючи, що все одно толку немає.

Мене підтримували слова Ігоря Михайловича, що коли свідомість починає обурюватися, – це означає, що ми йдемо правильним шляхом.

Коли зрозуміла, що страждає з усього тільки моя гординя, що ніхто не грубить, ніхто не посилає, не ріже, не вбиває – все це тільки в голові. Прийняла рішення: хоча б одну людину запросити особисто при спілкуванні.

Спостерігала один момент, ось цей перший крок – заговорити про Благотворче суспільство, та навіть ці два слова вимовити вголос людині. Набратися сил і мужності запитати людину: «Чи чули ви про Благотворче суспільство?» А там уже все, розмова сама будується. А насправді, це не складно заговорити. Вся складність полягає в тому, що я трималася за свідомість, я сприймала це все собою. Це схоже на те, коли ти тримаєшся за дерево і кричиш на нього: «Відпусти мене!» Ось приблизно це так і виглядає.

Не соромлячись, почала з легкістю спілкуватися з людьми і розповідати їм про Благотворче суспільство. І чим більше я розповідала, тим простіше було долати бар'єр первинного спілкування. Почала розуміти, що це не складно і не так і страшно.

Знаєте, я себе ніколи не вважала оратором. У мене були завжди проблеми з цим ще з дитинства. А тут почала спостерігати за собою оратора-професіонала. Спостерігала, і що найважливіше, відчувала, що людині, з якою спілкуюся, це цікаво і він або вона слухає і це відгукується. А потім настільки наповнений день складається, сповнений Любові.

Наступного дня, свідомість адже теж не дрімає, не встигла я очі розплющити, як відразу ж думка прибігла: «Припиняй, а то з тобою так само вчинять, як і з тамплієрами свого часу». Цікаве порівняння, чому система вкинула в свідомість саме цю фразу? Чому порівнює нас із тамплієрами та нав'язує їхню долю? На перший погляд можна сказати, просто щоб налякати та зупинити, та налякати і зупинити, але було в ній щось незвичайне. Ця думка можливо залишилася б для мене непоміченою, якби я не почула її від інших наших учасників.

Так у чому ж справа? Чому багато хто з нас почули у себе в головах таке формулювання? Мені згадалися слова Ігоря Михайловича, як в одній із передач він сказав, що тамплієри припустили грубу помилку – створили закриту організацію для обраних, Знання АллатРа дали не всьому людству, а вузькому колу осіб, які входили до ядра ордена. Це призвело до того, що орден перестав поповнюватися новими людьми, які також прагнуть до Духовної свободи і готових служити Богу. Як наслідок, це рішення дало системі можливість згодом зіграти на цьому та знищити орден.

Будь-який страх перемагається Знанням!

Спасибі Ігорю Михайловичу, що пояснив цей момент із тамплієрами. Свідомість дуже часто так робить: бере якийсь нерівноцінний факт, проводить паралель і каже: «Ось раніше в тій ситуації було так, значить в цій буде так само». Ставить знак тотожності між нерівнозначними подіями. У даному прикладі є принципова різниця: структури ордена Тамплієрів та АллатРа різні. Тамплієри були закритим орденом, що зберігає Знання в ядрі його учасників. АллатРа дала Знання всім людям без винятку. У тамплієрів не було можливості швидкої комунікації – поки на коні кудись доскачешь, пройде багато часу. А зараз у нас комунікація між континентами миттєва. І що найважливіше, про ідею тамплієрів – суспільство нового формату, знала мала кількість людей, а про ідею Благотворчого суспільства знають люди на різних континентах і 99,9% підтримують її.

Незважаючи на опір свідомості, вкидання негативних думок і сумнівів, нав'язування стану зневіри і безвиході, я продовжувала розмовляти і запрошувати людей на конференцію. Знання реальної історії, плюс мої активні дії привели до того, що після обіду цей стан пішов і знову повернулося почуття радості, щастя і свободи.

У процесі запрошення я дуже ясно відчула, що Благотворче суспільство – воно не просто реально, а воно вже є, тільки руку простягни і візьми його.

Не дивлячись на те, що беру участь у цьому проекті рік, лише тільки зараз відчула в повноті важливість цього проекту і його реальну реалізацію.

Мені здається, що коли я брала участь у проекті, то в якийсь момент настав момент звикання, свідомість вже знала, що робити. Вона й робила. Тобто внутрішній ріст у мене відбувався доти, поки був опір. Зауважила: те, що реально свідомості не подобалося, вона обходила десятою дорогою.

Так що, друзі, хто читає цю замітку, не бійтеся зробити перший крок. Адже по суті немає там страху, а точніше це страх свідомості. Вона боїться, тому що загнали її в кут, вона втрачає владу над вами. Ви вже багато чого досягли, раз змусили свою тварину боятися. Справа залишилася за малим – поставити крапку. Не бійтеся перших досвідів спілкування. Так, вони можуть бути неідеальними, але можна так і озвучити чесно, що я вперше розповідаю про Благотворче суспільство, не знаю з чого почати, але є щире бажання поділитися з вами цією важливою інформацією. І тоді вже самому стає легко. Та й співрозмовник,  бачачи таку щирість, у відповідь відкриється.

Це дуже важливо! Говорити про те, що ми хочемо жити в прекрасному суспільстві. Адже від кожного з нас залежить наше майбутнє. 

Приєднатися до проекту «Благотворче суспільство» можна на сайті allatraunites.com.

#БлаготворчеСуспільство  #allatraunites


Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Анастасія


ЦЕ ЦІКАВО
100

Залишити коментар