Від душі до душі

Від душі до душі

Не зовсім звичні листівки-звернення знаходили протягом останнього року у своїх поштових скриньках мешканці одного з західно-українських міст. Сім тисяч екземплярів було виготовлено однодумцями і розповсюджено різними районами міста. Коли людина торкається до Істини, яка дарує Свободу, у неї виникає бажання поділитися цим надбанням з іншими, понести Істину далі. Це стає справжньою внутрішньою потребою людини, одним з головних життєвих пріоритетів. Кожний знаходить свій спосіб, як поділитися Знаннями, що подарують іншій людині шанс на Життя, на вічність. І це добре, що способів є так багато, бо ж всі ми різні, але всі бажаємо, щоб Світла і Правди у цьому світі стало більше. І врешті-решт спільними зусиллями кожного з нас ми до цього прийдемо.

Текст листівки-звернення

Від душі до душі...

Пише  Вам  звичайний  чернівчанин, один з сотень тих, кого  Ви  щодня  бачите  на  вулиці,  у маршрутці,  в  магазині.  Чому  я вирішив до Вас звернутись?  Вважаю, що кожний заслуговує на Шанс.  Шанс  стати  собою  Справжнім,  стати Людиною.  Потрібен він  Вам  чи  ні  і  чи варто взагалі щось змінювати у власному житті – то вже особиста справа кожного.

Змалечку ми задаємось питаннями: хто я? Навіщо прийшов у цей світ? Що врешті-решт робити із даним мені життям? Що після? З часом вони затираються буденними клопотами, більш "важливими" проблемами. Проте природа людини така, що позбутися їх взагалі просто неможливо. Чим би ми не займалися, який би спосіб життя не вели, у кожному з нас десь глибоко-глибоко всередині жевріє несмілива підозра, що ми прийшли сюди не тільки банально віджити призначений вік та встигнути за цей час побудувати дім, розмножитись і влаштувати життя дітям. Незалежно від наших земних досягнень для кожного настає момент прощання зі світом, з Життям. І це все? А зміст?! Усі страждання, боротьба, високі духовні пориви, піднесення і спади, миттєвості неземного щастя лише задля того, щоб стати перегноєм у землі? А як же бути з накопиченим багажем почуттів, переживань, досвіду, з тим, що ми встигли взнати, усвідомити, пропустити крізь себе, полюбити? Невже все це нічого не варте і років через 100 про твоє існування ніхто навіть не згадає? Це несправедливо! Адже абсолютно такого ж світосприйняття, світорозуміння, світобачення на цій Землі більше не буде, скільки би мільярдів людей ще не народилося. Усе це унікальне, властиве тільки тобі одному. Якщо вдуматись, кожна людина - то ціла епоха. І невже все це має бути просто зарите в землю, закрите кришкою гробу та стати поживою для черв'яків? Це жалюгідно, безнадійно, просто вбивчо. Чому тоді завжди супроводжувало відчуття чогось Більшого? Що воно є, існує... Можливо, навіть зовсім поруч, тільки чомусь ховається від мене, від усіх нас. Невже це лише вигадки? Бо ж стільки "доброзичливців" навкруги кажуть: "Облиш свої дурні фантазії, що ти стільки шукаєш? Живи, як усі, іншого виходу немає".

Ми ніколи не знаємо коли, де і яким чином в наше життя увійде те, що змінить його назавжди. Ми навіть не здогадуємось, що це може бути - подія, знайомство, життєва ситуація, якась річ чи чиєсь слово. Коли мені до рук "випадково" потрапила книга "Сенсей" такої собі Анастасії Нових - це була чергова, нічим не примітна книжка, наступна у низці десятків інших. Потім були другий, третій, четвертий томи. Проте вже ближче до закінчення першого "Сенсея" з'явилось відчуття дотику до чогось рідного, близького, одвічно твого, але з якоїсь незрозумілої причини забутого. Поступово, сторінка за сторінкою, день за днем, у душі почало оживати те, що спало, повільно вмирало. Не знаю чому, але вперше в житті я відчув себе комусь по-справжньому потрібним: не за щось, не задля чогось, не за мої заслуги, можливості чи гарні якості, а просто тому, що я є. І до мене стукаються! Пішли певні дивні події, зустрічі, неймовірні збіги... Деякі речі просто приємно шокували. Але головне: мене люблять, про мене дбають - ось яке відчуття з'явилось і вже не полишало. Якось непомітно для самого себе вперше за все життя викристалізувалась ціль  - мета, заради якої варто жити.

Згодом знову ж "випадково" дізнався, що не на одного мене ця книга мала такий вплив. Виявилось, вона вже змінила не одну долю. Спочатку навіть трошки заревнував - вважав це суто своїм надбанням, чимось інтимним, благословенням згори, хотів своє щастя сховати у кишені та потрошки хизуватися перед друзями та знайомими. І тільки згодом інші люди допомогли мені зрозуміти, що ані щастя, ані Істину за пазухою не сховаєш - відпускай на волю, хай гуляє по світу.

Диво поруч, зовсім близько,  стукає до дверей душі.

Дякую,  що  дочитали  це дивне звернення. Я  так  намагався  підібрати  животворні слова – а  раптом  хоч  одне  серце  здригнеться.  Мир душі  Вашій  і  хай  Бог  Вас оберігає …

«Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!...», - Олесь Гончар

Світлина листівки-звернення

Світлина листівки-звернення

Автор: учасник МГР "АЛЛАТРА"


ЦЕ ЦІКАВО
106

Коментарі (2)
Залишити коментар