Чому в нас немає шансів на поразку або як написати свою повість…

Чому в нас немає шансів на поразку або як написати свою повість…

«Не вступив в боротьбу з негідником, з катом, —
Тому, в житті ти був ні при чому, ні при чому.»

"Балада про боротьбу", Володимир Висоцький

 

Днями вперше відкрив для себе велику "Повість про справжню людину" Бориса Полєвого, яка вплинула на мене просто-таки магічним чином. От коли не в теорії, а на практиці переконуєшся: для істинно духовної сили немає ані часових, ані просторових кордонів, ані будь-яких інших ілюзорних перешкод. Адже потрапивши зі сторінок книги у світ справжніх людей, в якому кожен, буквально кожен готовий віддати все і навіть більше того заради великої спільної мети, спільної перемоги, ти розчиняєшся в ньому, відчуваєш себе своїм... І несподівано для себе розумієш, що можеш навіть залишитися в ньому - він тебе не відкидає. Просто стань таким самим. Стань гідним його. Стань Людиною, Справжньою Людиною. Це світ, де немає слів "подвиг", "героїзм", тому що все суспільство живе в стані одного великого подвигу. Немає слова "я", тому що кожний забув про себе і дбає лише про тих, хто волею жорстокої військової долі опинився в даний момент поруч. Немає слова "не можу", тому що є велика мрія, яка є МОГУтнішою за будь-яку фізичну неміч, мрія одна на всіх, заради якої варто жити і померти. Та й самої смерті немає, тому що мертві воюють нарівні з живими.

«Отож бо. Нині, батьку, війна така: люди з відірваною рукою роту в атаку ведуть, смертельно поранені строчать з кулемета, доти он грудьми закривають... Тільки от мертві не воюють... — Старий потьмянів, зітхнув. — Та й ті воюють, славою своєю.»

2"Так вони ж досі воюють!" - сяйнуло раптом. За мене, за нас з вами. Це ж вони і такі, як вони, утворюють зараз "безкрає воїнство духовного світу". І тут на глибинному рівні відчуваєш, розумієш, усвідомлюєш, що це не вигаданий автором світ, не міфічний, не книжковий. Він реальний, він відкритий для тебе. Його герої реальні, вони розмовляють зараз з тобою, як ми з вами; вони дивляться на тебе з вірою, надією, з німою вимогою. Вони щиросердно готові поділитися з тобою своєю могутньою духовною силою, бо ще за життя на нашій планеті засвоїли одну просту Істину: віддаючи, жертвуючи, ти тільки зміцнюєшся, безкорисливо допомагаючи іншим, ти допомагаєш собі. Тільки так ти стаєш людянішим. І насправді ж немає того місця, де вони зараз (вгорі, внизу, на небі), і того місця, де ми зараз. Немає роз’єднання. Ми є одним - досить лише відкритися і зламати в собі умовні бар'єри, кордони, які старанно споруджувалися нами ж протягом життя.

Більше того, той світ не зволікає, він кличе тебе. Затихни, прислухайся... Це льотчик Олексій Маресьєв розмовляє з усім Справжнім, що є в тобі. Відчуй, як зміцнюється твій дух. Це все Справжнє тобі відгукується на поклик.

«Та над юдоллю гидоти і тліну

Підведеться, в страждальному зусиллі

Вивільняючись нарешті з полону,

Безсмертний дух і розправляє крила».

Герман Гессе

Дивно, але лише через день після прочитання зауважив про себе, що в повісті немає жодного відверто негативного героя, при тому, що люди всі зовсім звичайні - зі своїми слабкостями, недоліками, помилками. Навіть головний герой не раз припускався осічки і зазнавав поразок, та не тільки в повітрі. Чи це не свідчення того, що поганих людей просто немає, і що ми повинні вірити в кожну людину, а не робити квапливих висновків, суджень, виносити вироки всім і кожному з висоти власного егоцентризму. А кожне падіння будь-кого з нас можна розглядати, як підготовку плацдарму для ще більш високого і натхненного польоту. Адже помилка - це так властиво людині, а поразка - це лише шанс завчити урок і стати ще сильнішим.

“Воїн не дає волі гніву, коли програє поточний бій. Тому що як би не обпалив його ворог у момент протистояння, все буде воїнові на користь, тому що міцнішим стане його дух і розважливішими, мудрішими наступні його діяння.”

“АллатРа”

Чимало вразили життєві історії про те, як розкривалися в критичні, вирішальні моменти маленькі, невизнані, не особливо люблячі і не особливо любимі люди, від яких ніхто нічого не чекав - яку силу волі виявляли, витримку, самопожертву. Чи це не натяк на те, який скарб, яка величезна сила ховається всередині кожного з нас без винятку. Як сказала одна Людина: "Неважливо, ким ти став на шлях - важливо, ким ти вийдеш звідти". І, напевно, не так важливо, коли ти став на шлях. Важливо, наскільки ти віддався йому.

Є в повісті один цікавий, хоча і не особливо примітний з першого погляду діалог. Ведуть його "свіжоспечений" солдат, новачок на фронті, і досвідчений фронтовик, власне, головний герой.

«...Тихе небо, по якому переливалися, клубочилися і квапливо пливли яскраві літні хмари. Саме тому старший сержант, хоча і був дуже збентежений, недбало кинув:
– А краще б їхати, до чого час втрачати? Кому судилося бути повішеним, той не потоне.
Старший лейтенант, який спокійно покусував травинку, подивився на юнака з ледве вловимим теплим смішком в чорних сердитих очах.
– От що, друже: прислів'я це дурне, поки не пізно, забудь.»

Цікаво, чи впізнав хтось себе в цьому молодому відчайдушному воякові? Та що там - все людство нагадує зараз безтурботного юнака, якому і море по коліно й гори по плече. Але ж часи багато в чому схожі з тими, що описані у повісті. Зараз, через понад сім десятків років, над світом знову нависла смертельна загроза, швидше, навіть ще більш небезпечна. І знову від суспільства в цілому і кожного його представника окремо потрібне напруження всіх вольових зусиль, об'єднання в єдиний монолітний організм - лише так виклик може бути подоланий. Адже війна ведеться без оголошення її, хитро і майстерно. Інформаційно. І ворог невидимий. А кожен з нас, усвідомлює він це чи ні, є її учасником.

Без малого рік пройшов відтоді, як світове суспільство, завдяки доповіді "Про проблеми та наслідки глобальної зміни клімату на Землі", було інформовано про навислу загрозу. На кону - сотні мільйонів, можливо, мільярди життів. Стає зрозумілим, що при повній бездіяльності можновладців різних держав, зусиль декількох десятків відчайдушних людей недостатньо для поширення інформації в тому масштабі, який відповідає її важливості. Кожен, до кого прийшла ця інформація, може усвідомлено зробити вибір, чию сторону прийняти. Лише з одним застереженням: бездіяльність (точніше більш важливі турботи) - це теж вибір і теж участь у війні. Думаю, не треба підказувати, на чиїй стороні. Ймовірно, не ми обирали, але ми з вами народилися саме в цей час, і потрапили саме на цю війну. І все-таки кожному з нас надано чималу довіру. В нас повірили. Нехай кожен відповість собі на питання (тільки по чесному!): відчув я ту міру ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за життя людей, за власне життя, яка на мене покладена? Чи достатньо я роблю для спільної перемоги? Адже від зусиль кожного воїна-вісника залежить загальний результат битви за наші ж життя.

Перемога у нашій спільній боротьбі буде досягнута. Ми не можемо програти, коли з нами, за нас, по той бік завіси такі ЛЮДИ, як Олексій Маресьєв. Питання лише в тому, чи ТИ будеш відчувати себе повноцінним її співучасником? Чи буду я? Чи відчуєш ти ні з чим не порівнянний смак загальної перемоги, заради якої покладено все, віддані всі сили? Не сачкуй зараз, щоб не виявитися зайвим на святі життя потім.

Повернуся ще раз до "Балади про боротьбу" Висоцького: "Розберися, хто ти — боягуз чи обранець долі". Я б навіть дозволив собі перефразувати, адже зараз саме час нарешті з'ясувати для себе, хто ти - боягуз чи Справжня Людина. Війна не терпить половинчастості, невизначеності.

А закінчу цитатою ще одного льотчика, ще однієї Справжньої Людини, ще одного нашого "нетутешнього", але настільки близько відчутного соратника:

«Нарешті я зрозумів, чому Господь у Своїй любові створив людей відповідальними один за одного і обдарував їх чеснотою надії. Бо так всі люди стали посланцями єдиного Бога, і в руках кожної людини - спасіння всіх»

Антуан де Сент-Екзюпері "Планета людей"

Як же хочеться написати: планета Справжніх Людей!

 

Віталій Баглай

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 127

Підписатися на новини



Чому в нас немає шансів на поразку або як написати свою повість… - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 127
Схожі статті:


Коментарі
  • Evgenia

    01.07.2016 16:29

    Спасибо) а хорошие вопросы, отрезвляющие..и почаще надо себе их задавать:

    “Ощутила ли я ту меру ОТВЕТСТВЕННОСТИ за жизни людей, за собственную жизнь, которая на меня возложена? Достаточно ли я делаю для общей победы?” ..

    Ведь духовный мир не признает  половинчатости, неопределенности.

    Відповісти
  • Андрей

    22.07.2015 20:15

    Большое спасибо! Очень вдохновенное повествование! Аналогия между фронтовым прошлым и современным невидимым противостоянием добра и зла очень помогает понять суть и воодушевляет!

    Відповісти
  • Юлия

    13.07.2015 10:55

    Честно сказать часто ловлю себя на трусости, на “решении более важных проблем”. Что может быть важнее на пороге глобальных изменений привычной жизни людей, чем объединение всех или большинства для общего хорошего дела, для взаимопомощи?  А самое главное, ведь еще есть шанс объединиться и смягчить последствия неизбежного для всех.

    Відповісти
  • Светлана

    12.07.2015 17:56

    Хорошо сказано про истинную воинственность в книге АллатРа:
    “Анастасия: Сегодня люди не понимают подлинный смысл древнего выражения «истинная воинственность». А  ведь истинная воинственность
    для человека  — это отнюдь не проявление его
    агрессии, ненависти или злости в видимом мире.
    Истинная воинственность — это проявление стойкости духа Воина в борьбе со своим Животным
    началом или Животным разумом, это характеристика борьбы в невидимом мире, как говорится в
    преданиях, между Светом и Тьмой.

    Ригден: Совершенно верно. Плох тот воин, который не совершенствуется в бою…”

    Відповісти
  • Егор

    12.07.2015 12:28

    Сижу и думаю, кто же трус или избранник судьбы. )

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція