Чому вся складність в простоті?

Чому вся складність в простоті?

Раніше я сприймала життя, як вічну боротьбу за щастя.

Правду писав Блез Паскаль: «Люди шукають задоволень, кидаючись з боку в бік тільки тому, що відчувають порожнечу свого життя, але не відчувають ще порожнечі тієї нової втіхи, яка їх приваблює».

Я це зрозуміла на особистому досвіді і хочу поділитися цим невеликим спостереженням. Коли я закінчила школу, в мені почало прокидатися ще невідоме мені бажання – бажання реалізувати себе: вчитися на психолога і бути дуже крутим фахівцем, мати власний кабінет, багато клієнтів і багато грошей. І це бажання було настільки сильним, що здавалось, я дихаю ним. Я дійсно вважала саме це своїм призначенням, своєю мрією, сенсом усього життя. Але час від часу мені здавалося, що нічого не вийде, що я недостатньо знаю, у мене недостатньо навичок, що мені не буде звідки взяти грошей для відкриття власного кабінету тощо...

Загалом, кидалася з крайності в крайність. Але мрія нагадувала про себе, і я продовжувала жити ілюзіями, хоча і відчувала, що щось не так... Мені здавалося, що все дуже складно, і стати щасливою я зможу ще дуже нескоро, тому я повинна повністю присвятити себе навчанню і роботі.

Але пройшов час і, дякувати Богу, що Він подав мені знак, допоміг зупинитися і задуматися про справді найважливіше. Він послав мені проблеми зі здоров'ям, щоб я схаменулася. І я «випадково» побачила передачі з Ігорем Михайловичем, які стали як ковток свіжого повітря, як яскраве світло посеред темної ночі! До мене прийшло розуміння істинного сенсу існування! Я зрозуміла, що раніше жила тільки мріями, тобто, по суті, і не жила. Для мене було радісним відкриттям, що в реальному житті немає страждань, є тільки щастя! Але ця новина сама по собі нічого не значила, якщо б я не відчула всередині надзвичайно рідне і тепле почуття... Я зрозуміла, що життя – це не минуле і не майбутнє, це момент тут і зараз, причому цей момент завжди прекрасний.

Які чудові слова написані в книзі Анастасії Нових «Сенсей-ІІ. Одвічний Шамбали»:

“Але чи не простіше припинити мріяти і вибрати собі у житті роль, гідну звання Людини?.. І бути тим, ким ти повинен бути. Щоб, засинаючи, ти був спокійний, що твоя совість чиста. Щоб, помираючи, було не соромно за свої думки і вчинки. І щоб стоячи навіть перед Богом, як кажуть християни, на Суді Божому, тобі було що сказати. Щоб твій кошик з добрими справами був повний, а з лихими був пустий. От що означає бути Людиною... Бо життя надто коротке. І дається воно для того, аби людина довела Богу, що вона гідна звання Людини…”

Так ось чому, начебто знайшовши сенс життя, я була нещасна! А виявилося, щастя нікуди не поділося, завжди було поруч! Просто я сама відверталася від нього і шукала його не у внутрішньому світі, а в зовнішньому. Не людям потрібно було доводити, а Богові. Мені здалося, що я завжди це знала, а мені просто нагадали. Я сама вигадувала собі проблеми, ускладнювала усе до невпізнання. А потрібно було просто бути Людиною.

З книги Анастасії Нових «Сенсей. Одвічний Шамбали»:

«Все велике до смішного просте, але дається воно нелегкою працею».

Адже правда, все так і є! Це метання з боку в бік, бажання бути найкращим психологом, зацикленість на одних і тих самих думках – звичайна підміна справжніх прагнень. Адже Бог простий з нами, він завжди нас любить, це ми складні у відносинах із Ним. Не потрібно піддаватися на виверти Тваринного розуму, гублячись у лабіринтах свідомості. Звичайно, воно скаже, що щастя – далеко. Але якби воно так не говорило, ми б не змогли зрозуміти, наскільки щастя, насправді, близько. Бог дав людям двоїсту природу не тому, що це нам таке покарання, але тому, що любить нас і хоче, щоб ми глибше пізнали справжню радість від дотику до Душі і життя Духовним світом! Адже як можна усвідомити, що солодке це солодке, якщо не відчути гіркий смак?

Все-таки, життя прекрасне! Бог створив світ з Любов'ю, і тільки якщо дивитися на нього через Любов, можна побачити його таким, який він є... Він наповнений щастям, красою! Все сприяє тому, щоб ми відчули це, щоб ми зрозуміли свою справжню природу! Давайте не ускладнювати це, не підміняти прагнення Особистості. Адже немає ніяких ключів від щастя. Двері завжди відкриті!:)

Ця тема надихнула мене на написання невеликого вірша українською мовою.

Як із простого іноді виходить складне зробити?
Чому б нам просто не розпочати жити?
Бути собою, допомагати іншим,
Внутрішньо щодня ставати багатішим.

Як із простого іноді виходить складне зробити?
Чому б нам не розпочати любити?
Поринувши в спокою море,
Відчути могутність Божої опори...

Як із простого іноді виходить складне зробити?
Чому б нам самих себе добром не зцілити?
Ділитися щастям із кожною людиною,
І так, крок за кроком, стати дружньою родиною!

Як із простого іноді виходить складне зробити?
Чому б нам духовність свою не відродити?
Дружити, а не розбирати, хто винний,
І прямо йти на свій поклик глибинний!!!

Так чому ж багато хто прагне реалізувати себе в професії, бути кращим з кращих? Адже, як писав Віктор Пєлєвін:

«Ми залишаємо відбиток на реальності, поки ми живі, а коли ми вмираємо, життя відтворює себе з цього відбитку. Море заповнює слід на піску і вважає себе ногою. Нога робить крок, знову залишає ямку в мокрому піску, зникає – і море заповнює її слід».

Тому як би ми не реалізовували себе тут, не намагалися виділитися, залишити свою «ямку на піску», – це не принесе нам щастя. Адже це бажання виділитися не що інше, як спотворення прагнення Особистості людини досягти мети – з’єднання з Душею. Нерозуміння цього й ускладнює життя. А як результат – людина постійно незадоволена, до чогось прагне, досягнувши однієї мети, розчаровується, і так по колу. І це не дивно, адже по суті, людина і не досягає того, до чого прагне її Особистість. Так що вся складність в простоті.

Автор: Марина, учасниця МГР "АЛЛАТРА"


ЦЕ ЦІКАВО
94

Залишити коментар