Політ каменя

Політ каменя

Камінь летів вниз з обриву. Місцями він стукався краями об своїх побратимів і знову відштовхнувшись, падав вниз. З кожним ударом частина його гострих країв відбивалася, залишаючи після себе гладку поверхню. Камінь чітко вирішив стати вільним...

Лежачи на вершині скелі, камінь був її невід'ємною частиною. Скеля була монолітна, і камінь був монолітний. Скеля всім своїм тілом чинила опір вітру, сонцю і воді. Камінь слідував за її прагненням, бо був її частиною. Для нього існувала тільки скеля, її монолітність і бажання опору всьому, що могло перешкодити її стану. Так було споконвіку. І ніхто не пам'ятав, що було по-іншому, що скеля давним-давно була менша, і що вона вміщала в собі притулок для новонароджених птахів, і що в її тіні починали потік струмки великих вод.

Камінь перевертався на сонці, і хоча вслід за скелею він не витримував його, але всередині щось тяглося до сонця. Так він і лежав, перевертаючись з боку на бік і бурмочучи собі під ніс. Вранці він лаяв сонце і вільний політ птахів. А кожен вечір, десь в своїй глибині, сподівався, що останні промені так і не сховаються за горизонтом і ще крапельку обігріють його. І так було багато днів.

В один день одна маленька біла птаха сіла біля каменя. Від такого нахабства він весь скипів і спробував перевернутися, щоб відігнати її. Але птаха тільки сміялася з його спроб.

— Камінь, ти думаєш, що можеш відігнати мене? – запитала птаха.

— Так, і не тільки тебе. Я частина скелі, а ти не подобаєшся скелі, – пробурчав камінь.

А пташка цвірінькнула:

— Подивися навколо! Озирнись! І ти побачиш, що складає скелю. Що скеля – це твої брати, такі ж камені як і ти, які вирішили стати скелею. Подивися усередину себе, чому ти кожен вечір проводжаєш сонце і потай хочеш літати?

Сказавши це, птаха змахнула крилами і полетіла вгору. Камінь ще довго бурчав собі під ніс і з усієї сили почав чинити опір променям сонця.

Минуло кілька днів. З світанком і першими польотами таких незрозумілих птахів камінь побачив, що почав приростати до скелі. І в цю мить на світанку він згадав, про що йому говорила птаха. Тоді він перший раз озирнувся по сторонах. Побачене вразило його: багато його братів-каменів ставали цілою частиною скелі і бубніли про свою заздрість до птахів. Камінь був збентежений. У цьому спостереженні він провів весь день. Коли останні промені сонця освітили гору, він зрозумів, що скеля тримається тільки заздрістю до сонця, що нічого йому не заважає перестати бути її частиною і кинутися в такий же політ слідом променям. І він зрушив з місця...

Спочатку скеля не відпускала його, обхоплювала такими ж каміннями, обплітала травою, дурманила звичною заздрістю і бурчанням. Але камінь повільно і вірно розгойдувався...

Коли зійшов місяць і запалив перші зірки, скеля здригнулася і сусіди каменя зіштовхнули його вниз, супроводжуючи скрипом порожньої монолітності. І камінь почав своє падіння вниз...

Він був круглим, відшліфованим камінчиком. Інші камені, трава та сама скеля переставали мати для нього значення: був тільки він і політ. Сходило сонце. Його промені перетнулися зі світлом місяця, і в цю мить світанку легкий вітерець відірвав камінь від схилу. Вітер набирав сили і все більше підкидав камінчик в повітрі. Це було нове почуття свободи, тієї свободи, яку він відчував раніше десь всередині, бачив у птахах, але завжди боявся. Летячи вниз зі скелі, камінь бачив вже не тільки її маленьку частину, як раніше, але і далекі ліси, струмки і озеро. Озеро своєю тихою гладдю відбивало промені сонця, і камінчикові у якийсь момент здалося, що цей світ був не відображенням, але самим сонцем.

Гора здригнулася від різкого пориву свіжого вітру, і камінь впав в озеро. В його сяючій воді, під радісне дзюрчання оточуючих струмків, з каменя змилася вся брудна сірість наростів. І він злився з водним світлом, ставши тим, чим був завжди всередині – прекрасним, прозорим алмазом. Камінчик згадав усе: що раніше скеля була тільки частиною задуму великого Сонця; що в ній з маленьких піщинок з'являлися алмази, які очищалися в озері, і птахи відносили їх вгору, де вони ставали частиною Сонця.

Він подивився вгору і побачив ту саму прекрасну білу птаху, з якою зустрічався на вершині. Вона запитала його:

— Тепер ти бачиш, як все просто?

Алмаз просто посміхнувся їй у відповідь. Птаха, розпливаючись в променях, підхопила його й понесла вгору – Додому, до Сонця.

Коли вони піднялися над озером, алмаз подивився на скелю. Він згадав, як був каменем, побачив своїх братів, у сірій глибині яких жеврів такий же прозорий алмаз. Він згадав те почуття надії, яке він потай плекав до свободи птахів. Алмаз відчув тугу братів по Сонцю й усередині нього розлилася любов до них. Птаха зрозуміла його і, зробивши коло, кинула його в промені заходу.

На небі засяяла нова зірка.

Вночі зірки світили камінню, вказуючи шлях Додому, а вдень ставали одним цілим з Сонцем...

Скеля мовчки спостерігала за польотом каменя і все більше боролася за свою монолітність. Але за польотом також спостерігали і камені, і в них народжувалися перші боязкі рухи до свободи. Птахи частіше кружляли над озером, щебечучи в щасливому очікуванні нових сяючих алмазів. Скеля стискалася все сильніше в небажанні відпускати свої частини...

Нова зірочка висвітлювала кам'яну гору, шлях до озера, а на вершині наростав гуркіт падаючого вниз каміння... І наступав світанок.

Юрій Валов

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 61

Підписатися на новини



Політ каменя - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 61
Схожі статті:


Коментарі
  • motilek108

    24.02.2017 13:05

    Прости, отстань меня ты не держи

    Мне белый голубь дал намёк в тиши

    Что жизнь  у каждого имеет свой резон

    И ты  свободен, если знаешь звон

     

    Ведь звон в полёте от твоего крыла

    Крыло тебе дала сама судьба

    Из камня выточи ты свой алмаз

    Алмаз поймёт, что он туманная звезда

     

    Соединён  ОН с вечностью в любви

    Ведь днем его сияние внутри

    Он  с солнцем на одном луче стоит

    А ночью озаряет звездный путь с земли

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція