Пам'ятати, що я — Особистість

Пам'ятати, що я — Особистість

Після перегляду епізоду передачі “Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно живого", в якому Жанна говорить про окрему групу дівчаток, у свідомості виникла образа, яку вона мені нав'язує. Вона боїться бути "лохом", бути не разом з обраними і "крутими", а десь дуже далеко.

Вона говорить: «Це ти винна, твоя гординя. Зараз ти була би дуже продвинута. А тепер ти всіх розчарувала, ти погана і нічого у тебе не вийде тому, що вже занадто пізно. З приводу тебе зробили певні висновки, і ти нікому не потрібна».

Тобто вона звинувачує мене в гордині, хоча гординя притаманна свідомості. Свідомість дуже переживає з приводу мого духовного визволення.Тобто, дуже переживає, щоб про мене, таку гарну, в жодному разі не забули, правильно оцінили, одягнули корону (цілком заслужену) і сказали, яка я взагалі класна.

І добре, якби вона просто собі переживала, а вона намагається переконати мене в тому, що ці переживання насправді мої. Що це я хвилююся про свій статус, альфа-значущості, що це мені потрібна влада. Але, що б не відбувалося, мені дуже допомагає нагадувати собі, що я не маю жодного стосунку до того, що хоче чи не хоче свідомість.

Раніше в кризових ситуаціях у мене було два ходи:

1. Відвернутися від «не духовної» реакції своєї свідомості (образи, гніву, заздрості тощо), зробити вигляд, що її не існує, що у мене все добре, і я дуже духовна.
2. Починати жаліти свою свідомість, шукати винних навколо, всіляко виправдовувати свою свідомість, її поведінку та реакції.

При цьому найстрашніше, не побоюся цього слова, що я була впевнена, що захищаю, виправдовую і жалію СЕБЕ. По суті, в будь-якій ситуації я просто захищала свою свідомість, виправдовувала її, думаючи, що це я. Звідси і всілякі маски, ролі. Просто вдуматися ще раз: я витрачаю своє життя, на те, щоб захистити свою свідомість, зробити її духовною.

А як же Бог?
А як же Я?

Адже я не свідомість. Свідомість може і буде реагувати на подразники – це її функція, але до чого тут я? Мені допомагає спостерігати реакцію своєї свідомості повне розуміння того, що вона (ця реакція) не має до мене жодного стосунку. Тобто, чесно, не відвертаючись і не прикриваючись, дивитися на те, як корчиться свідомість, як її крутить, але не втягуватися в це. Знову-таки «не втягуватися» не означає, що мене трясе від емоцій, а я намагаюся від них відокремитися. Ні. Я не намагаюся відокремитися від емоцій, я просто з самого початку ніяк з ними не пов'язана. Тобто не потрібно боротися. Потрібно просто пам'ятати, що я – не свідомість. Пам'ятати, що я – Особистість. А Особистість може тільки спостерігати, любити і відчувати. І більше я нічого не можу.

Вивчати свою свідомість, звичайно, треба. Але саме тоді, коли я відволікаюся на неї і знову починаю вірити, що вона – це я. Тоді потрібно зрозуміти, чесно для себе, чому просто зараз для мене це важливіше, ніж відчувати любов. Адже для того, щоб врятуватися, потрібна тільки любов до Бога. Бо як сказано у фільмі “Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно живого":

“Бог любить тих, хто любить Його, а тих, хто Його не любить, Він не знає”.

 

Таїсія Шикун

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 169

Підписатися на новини



Пам'ятати, що я — Особистість - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 169
Схожі статті:


Коментарі
  • Мария

    15.09.2017 15:00

    Когда спадают иллюзии , начинаешь видеть то настоящее, что всегда было в тебе. Понимание того , куда тебе идти и зачем.

    На что Странник ответил:

    — Небо и солнце вершат перемены. Они способны преображать, дабы всё живое следовало своей природе. Небо и солнце преумножают полное и уничтожают пустое. Пустыня вершит движение в покое. Она мертва, но способна рождать миражи, дабы живое обманывать своими иллюзиями. Пустыня уничтожает полное и наполняет пустое. Песчинки же в массе своей следуют за движением песка, поэтому стихии определяют их направление.

    И Путник признался:

    — Я подумал, что я такой же, как и эта песчинка. Ведь я не знаю, кто я. Но раз я есть, значит, меня Кто-то создал. А раз Кто-то создал, значит, на то была Его воля. Тогда мои скитания здесь всего лишь часть Его замысла. Если я умру, что изменится? Ведь этим песчинкам не нужна моя жизнь. Но зачем тогда Он создал меня?

    — Чтобы ты стал Человеком, — прозвучал ответ.

    — Стать Человеком?! — удивился Путник. — Но что есть моя жизнь?

    Странник же изрёк:

    — Камень, упавший в песок — шелест песчинок.

    Волны прибой — шелест песчинок.

    Твой стремительный бег,

    Стопа в песок — шелест песчинок.

    Жизнь — это всего лишь шаг,

    А годы в ней — шелест песчинок.

     

    «Сэнсэй-II. Исконный Шамбалы» А. Новых

    Відповісти
  • Нина

    14.09.2017 14:22

    Спасибо за искренность!!!

    Відповісти
  • странница

    13.09.2017 17:41

    Интересный разбор и понимания. Спасибо)

    Відповісти
  • Яна

    13.09.2017 13:55

    Тая, спасибо большое! Такие простые и ясные формулировки! Статья - как помощь. 

    Відповісти
  • Елена

    13.09.2017 00:50

    Спасибо за откровенный рассказ. Когда люди начинают обличать сознание , то спадают маски и приходит понимание , что система действует действительно шаблонно и если люди в себе это не отслеживают , то реакция вполне предсказуема. Так сознание нами и пытается управлять. А ведь во все времена говорилось : ” Кто в Любви тот в Боге, и Бог в нём, ибо Бог и есть сама Любовь.”  И когда это чувствуешь , отпадает желание с кем-либо соревноваться , с кем-либо себя сравнивать , исчезает зависимость от чужого мнения.

    Я стал сквозным — да светится она
    Сквозь мой покров, живая глубина!

    Чтоб ей служить, жить для нее одной,
    Я отдал все, что было только мной:

    Нет “моего”. Растаяло, как дым,
    Все, что назвал я некогда моим.

    И тяжесть жертвы мне легка была:
    Дух — не подобье вьючного осла.

    Я нищ и наг, но если нищета
    Собой гордится — это вновь тщета.

    Отдай, не помня, что ты отдаешь,
    Забудь себя, иначе подвиг — ложь.

    Признанием насытясь дополна,
    Увидишь, что мелеет глубина,

    И вдруг поймешь среди пустых похвал,
    Что, все обретши, душу потерял.

    Будь сам наградой высшею своей,
    Не требуя награды от людей.

    Мудрец молчит. Таинственно нема,
    Душа расскажет о себе сама,

    Ибн-аль-Фарид 

    Большая касыда (фрагмент)

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція