Притча: Сміливіше прямуй – Життя попереду!

Притча: Сміливіше прямуй – Життя попереду!

Якось до Майстра дзен, який відпочивав після обіду під кроною дерева, підійшов учень. Він не наважився порушити відпочинок свого вчителя і сів поруч біля нього. Але час минав година за годиною, а майстер все не розплющував очей. Нарешті юнак скипів від люті й вигукнув:

– Майстер дзен. Я сиджу поруч тебе вже 3 години, а ти навіть не розплющив очей і не подивився на мене!

Майстер повільно розплющив повіки і з ледь помітною посмішкою тихо промовив:

– Ах, це ти... Нетерплячий юначе, навіщо порушуєш мій спокій?

– Я... я хочу піти. Поганий з мене учень вийшов. Он інші вже четверик на палицях крутять. Та й лотоси вже у всіх, кажуть, проросли. А у мене нічого не виходить.

– Ну що ж, вибір твій. Але спочатку я хочу тобі дещо показати. Приходь сьогодні після опівночі. Я чекатиму тебе біля воріт.

– Але, Майстер, я вже все вирішив. Та й навіщо?

Проте Майстер знову закрив очі і більше не відповідав на жодні його запитання.

Юнак з образою встав і пішов куди очі дивляться, прокручуючи в голові розмову з Майстром і будуючи різні припущення з приводу майбутнього.

Рівно опівночі учень боязко підійшов до воріт. Темрява навколо згущувала фарби. Навіть відлуння його кроків відбивалося в серці гучним тріпотінням. Він обережно привідкрив заслінку і виглянув назовні. Тиша...

Хлопець переступив через поріг, але не встиг зробити й кроку, як відчув сильний удар по голові. Оторопівши від несподіванки він ледь не втратив свідомість. Але тут почув голос учителя:

– Доброї ночі, тобі, подорожній.

– Яка ж вона добра, Майстер дзен? Це ти мене покарати вирішив, за те, що я більше не хочу пізнавати твою науку Просвітлення?

– Ні. Це тобі за те, що ти вночі ходиш без лампади.

– Пробач, Майстер. Поспішав, то й забув свою лампаду. Мені принести її?

– Не треба, квапливий мій учень. Моєї лампади вистачить на двох.

Майстер запалив лампаду і повільно пішов по дорозі, все далі відходячи від воріт. Юнак у нерозумінні пішов за ним. Вчитель ішов повільно й уважно, зберігаючи мовчання. Однак юнакові кортіло розпитати його про мету подорожі. Нарешті, вчитель сказав учневі:

– Піди і принеси хмизу.

– Добре. Я візьму твою лампаду?

– Ні.

– А як же я в темряві щось зможу знайти?!

– Іди.

Хлопець покірно подався в густу темряву на пошуки дров. Не минуло й кількох хвилин, як він впав у мисливську яму з капканом. Дико закричавши, молодий чоловік почав кликати Майстра на допомогу. Але той, чомусь, не поспішав до свого учня, повільно ступаючи і наспівуючи щось собі під ніс.

– Майстер дзен. Врятуй мене. Я вмираю!

– Від чого? Від капкану для кролика?

Гучний сміх пронісся у розрідженому повітрі і з виттям упився страждаючому юнакові у вуха.

– Чому ти наді мною знущаєшся? Мені погано! Це ти у всьому винен, навіщо ти відправив мене за хмизом, не давши лампади?

– А навіщо ти мене послухав? Де була твоя голова?

– Але ти, ти ж...

– Урок перший: навіть якщо той, хто є для тебе авторитетом, каже тобі "роби" — ти спочатку гарненько подумай і відчуй - чи потрібно це саме тобі. Запам'ятав?

– Так, — тихо промовив юнак.

– А тепер вибирайся з ями.

– Як? Я не можу. У мене напевно нога зламана. Мені боляче!

– Ти впевнений, чи це тільки твоє припущення? Вставай!

Юнак повільно підвівся на ноги. Він побачив, що капкан не завдав йому ніякої шкоди. Червоний від сорому, учень вибрався з ями і попрямував до вчителя.

– Другий Урок, — сказав Майстер, оглядаючи забиті місця учня, — навіть якщо тобі здається, що все дуже погано – перевір, не вір припущенням. Зміцнись у знаннях. Вийди зі звуженого сприйняття і подивись на світ ширше. Будь-яка ситуація вирішувана.

Майстер перев'язав рани учня і, м'яко взявши його під руку, повів за собою. Вони знову рушили стежкою, що повела двох самотніх подорожніх у лісову гущавину. Крони дерев, що щільно примикали одна до одної, ще більше згущували нічну темряву. І тільки світло від лампадки, висвітлюючи стежку, дарувало надію на те, що розсіється морок і настане світанок.

Вчитель і учень йшли, занурені у свої думи. Раптом юнак оступився і мало не наткнувся на гостру гілку, якби не вчитель, який вчасно присвітив йому дорогу.

– Урок третій, — сказав Майстер, піднімаючи юнака, — якщо ти бачиш, що комусь дійсно потрібна твоя допомога — поділися з ним своїм світлом. Від тебе не відніметься, а іншому це може допомогти. Не закривайся від добрих справ. Але не чекай нічого натомість, інакше гостра гілка наздожене тебе.

– Ах, якби я взяв свою лампадку, — з жалем промовив учень, — цього б не сталося!

Раптом учитель різко кинув свою лампадку і розбив її об камінь. Юнак з жахом подивився на уламки і вигукнув:

– Учителю, що ж ти зробив! Ми залишилися без світла! Як ми тепер повернемося назад?

– Урок четвертий. Ніколи не шкодуй про минуле і не мрій про майбутнє, адже ти не знаєш того, що станеться в наступну секунду. Жаль про минуле, надія на майбутнє — все це марне. Живи в моменті «тут і зараз».

– Але як же нам тепер іти, нічого не видно!

– А ти пошукай свою лампадку уважніше.

– Як? Де? — вигукнув учень, озираючись навколо.

– Вона весь час була з тобою, — і Майстер дістав лампадку з сумки учня. Але ти не помічав її. Ти був настільки занурений у свої проблеми, що навіть не відчував її в своїй сумці.

Учень здивовано взяв простягнуту лампаду і запалив її. Подорожні мовчки продовжили свою подорож. Деякий час по тому, учень стомлено запитав:

– Майстер дзен, довго ще йти? Вже ноги збиті колючками до крові. А попереду — ніякого просвітку не видно. Все темрява, та дерева. Я не бачу мети нашої подорожі. Може зупинимося, дочекаємося світанку і підемо назад?

– Ти так швидко здався? Все тільки починається.

– Але я сумніваюся в тому, що ми кудись прийдемо. У лісі темно, та й звірі можуть напасти.

– Добре. Давай зупинимося. Підеш за хмизом?

– Ну, вже ні. Без лампади не піду.

– Тоді пішли разом, раз ти звірів боїшся.

У відблисках багаття простір заграв новими барвами. Ліс вже не здавався таким похмурим і темним. Юнак навіть трохи повеселішав і почав розповідати смішні історії зі свого життя. Але, раптом, Майстер різко обірвав його на півслові.

– Тихіше. Ти чуєш, гілки хрустять і виття неподалік. Зграя вовків наближається.

– Як, ти ж казав не боятися?

– Боятися не потрібно, а от бути насторожі – слід обов'язково. Загаси багаття і збирайся в дорогу.

Юнак швидко загасив згасаючі вуглинки. Вчитель повільно взяв сумку і дістав з неї коржі і сушене м'ясо.

– Залишимо їм нашу вечерю. Нехай звірі підкріпляться. А ми поки встигнемо відійти подалі.

Поспіхом залишаючи галявину, учень і вчитель встали і пішли, не озираючись, залишивши свою вечерю на поталу вовкам. Коли вони відійшли досить далеко, учитель промовив:

– Все, відірвалися. А тобі буде п'ятий урок – не дозволяй сумнівам захопити тебе. Коли ти загубиш свою мету – цим обов'язково хтось скористається. І ти втратиш значно більше, ніж придбав.

Майстер дзен і учень вийшли з лісу, коли вже замерехтів світанок. Перші промені сонця, лагідно торкаючись верхівок дерев, м'яко розливалися по лісу, розчиняючи нічну темряву. Юнак з радістю застрибав на місці.

– Нарешті ми вийшли з темряви! Який же я щасливий, Майстер дзен! Як же я радий! — і юнак практично бігом попрямував у бік сонця, що піднімалося з-за обрію, розставивши руки, — ми врятовані, Слава Богу, він почув мої молитви. Він врятував мене від капкану, від вовків і допоміг легко подолати шлях. Це справжнє диво! Господи, ти чарівник!

– Стій! Негайно! — голосно гукнув учитель.

Хлопець завмер на самому краю прірви. Ще один крок – і він би впав в урвище.

– Урок шостий. Коли ти вже майже у мети – не бажай нічого, не чекай, не проси прискорити твій шлях і не квап події. Не хвалися своїми досягненнями. Це може коштувати тобі Життя.

Юнак мовчки схилив голову і просто сказав:

– Дякую тобі, Майстер дзен. Тепер я зрозумів, що таке Життя. Спочатку я блукав у темряві своєї свідомості. Потім чекав будь-якої допомоги. Відчував страх, недовіру, сумніви. Ейфорія і бажання магії мало не коштували мені Життя. Я зрозумів, у чому полягає Шлях. І моїм сьомим уроком буде те, що я Живий. Я приняв свою недосконалість. Я відкинув свою гординю, страхи і сумніви. У мене більше немає нічого, що належить мені. Я віддаю себе Світлу.

Сонячні промені залили гірський схил. Дві людини, немов два ангела, розправивши крила, розчинилися в цьому потоці Світла. І лише вітер, немов наспівуючи, шелестів у верховіттях дерев, які відлунювали йому у відповідь:

pritcha

Зустрічай світанок у долині гір

Не відводь від Сонця погляд.

Не бійся тлінної смерті жала,

Не вір тій, що тебе пронизала...

Свій світоч всередині розпали

І світло з Любов'ю бережи.

Залиш бажання позаду.

Сміливіше, прямуй – Життя попереду!

 

Ольга Чорна

Переклад: Лариса

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 179

Підписатися на новини



Притча: Сміливіше прямуй – Життя попереду! - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 179
Схожі статті:


Коментарі
  • Павлуша

    29.09.2017 16:20

    Дякую за чудову притчу. Дуже зачипила мудрість і спокій майстра дзен. Дякую за підказку.

    Відповісти
  • Нина

    14.09.2017 09:17

    Олечка, спасиБО за прекраснейшую притчу! 

    Мудрость притч велика -

    В них протянута рука,

    В них источник вдохновения

    Для принятия решения:

    Личности с умом взрослеть

    Либо глупостью владеть...;))

    Відповісти
  • Алла

    11.09.2017 22:52

    Волшебная притча ) ♥ 

    Відповісти
  • AlexeyV-MOD_ALLATRA_

    11.09.2017 16:27

    Здоровская притча, спасибо большое за нее! :)

    Відповісти
  • Айна

    10.09.2017 17:48

    Спасибо! Так хорошо написаны этапы и подводные камни на пути...

    Відповісти
  • Lada

    10.09.2017 13:35

    Спасибо за притчу, очень проникновенно и глубоко переданы Исконные Знания и уроки на Пути!

     

    Очень близки слова встречи рассвета, Солнца. Подобное было осознание:

     

    От радостной встречи сияния утра 

    В Душе улыбается Бог. 

    Ведь, чтобы ты стала источником Света, 

    С любовью Он солнце зажег...

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція