Просто дозвольте цьому статися...

Просто дозвольте цьому статися...

Любов жива без губ, без рук, без тіл,
І дихає душа, хоч прах зітлів.
Ні, я не скаржуся на біль мою,
Я тільки біль цю не таю.
І від кого ховатися й навіщо?
Я буду перед ворогом німий навічно.
Він не побачить ран моїх і сліз,
А якби бачив, то нові б приніс.
О, я можу бути твердим, як стіна,
Але з коханою ця твердість не потрібна.
В стражданнях був терплячішим за всіх,
Та лиш саме терпіння - тяжкий гріх:
Та не потерпить ні на мить дух мій
Розлуку з тим, чим він великий та живий!
 
 
Переклад на українську:
Команда АЛЛАТРА Новини
 
Як Особистості поєднатися з Душею? Це питання «мучило» мене з тих самих пір, як я прочитала книги Анастасії Нових. На перший погляд, все складно: потрібно щодня робити медитації, вчитися контролювати свої думки, постійно перебувати в почуттях... «Ні, це занадто важко», — повторювала моя свідомість і пропонувала зайнятися якимись нагальними справами. І я, по своїй наївності, відразу ж погоджувалася, до кінця не розуміючи, що відбувається в такі моменти.

Як відомо, Особистість, яка не розвивається, не отримує Духовної їжі, є по суті 5-річною дитиною, якій тільки покажи цукерку, і вона одразу ж переключить свою увагу на неї, закинувши свою, як здавалось раніше захоплюючу гру.

Так само робила і я — тільки свідомість пропонувала мені «солоденьке» у вигляді осуду знайомих, друзів або солодких мрій про те, як і чого я досягну, я моментально відволікалася від своєї Душі і дивилася «концерт в голові». Найцікавіше, що найчастіше я навіть не встигала відстежити початок цих уявних баталій і «прокидалася» тільки тоді, коли вже тонула в емоціях.
 

«І стільки днів, і стільки років поспіль, тягнувся цей тягучий розділ»

Як багато миттєвостей, які могла присвятити Справжньому Діалогу з Богом, я віддавала системі Тваринного розуму. Як часто я промінювала внутрішнє почуття Любові і Щастя на короткочасні емоції, навіть не усвідомлюючи, що роблю.
 
Зараз моє життя здається мені калюжею, в якій я те й діло тонула. «Ти ніколи не досягнеш злиття Особистості з Душею, та й навіщо тобі це? Подумай краще про те, що приготуєш на обід», — говорила свідомість, і я занурювалася з головою в цю калюжу. Я борсалася, задихалася, тонула... І, все ж, іноді знаходила сили і піднімала голову над нею. Але ледве встигала вдихнути — знову починала «тонути». Кожен ковток чистого повітря ставав тим, заради чого я жила. З кожним днем я все частіше і частіше піднімала голову й починала ДИХАТИ
 
Незабаром я зрозуміла, що тут явно щось не складається. Чому я, лежачи в маленькій калюжі, не можу встати і дихати на повні груди? Чому я знову і знову поринаю в цю каламутну воду, причому за власним же бажанням?! Хто керує цими підйомами і зануреннями?
 
Я — Особистість. Я повинна контролювати цей процес, адже мене ніхто не змушує цього робити. Я сама поринаю і піднімаюся, тільки Я! Але буває так страшно підняти голову чи немає  сил, а іноді і зовсім здається, що вже практично навчилася дихати під водою. Але, як тільки каламутна вода починає потрапляти в легені — я розумію, що починаю задихатися, і знову намагаюся підняти голову і зробити хоча б маленький ковточок повітря, щоб виЖити.
 

“Хай упаде завіса із очей моїх!"

У якийсь момент прийшло усвідомлення — я тонула в калюжі своєї свідомості лише тому, що вважала її собою! Але чому я повинна слухати те, що вона мені розповідає? Чому я повинна їй вірити? Врешті-решт, чому я повинна робити те, що вона пропонує мені?! Чому? Чому? Чому?

І раптом міраж розтанув... Я зрозуміла, що можу спокійно «Встати і Піти», ніхто мене не тримає! Все, що відбувається в моїй голові — це лише міраж, варто тільки перестати звертати на нього увагу — і він зникне, розвіється як дим, наскільки реальним він не здавався ще кілька хвилин тому.

Я відчула, що ВІЛЬНА! Я вільна від того, чого взагалі не існувало! Я вільна від міражів, адже я можу вибирати — відволікатися на них або йти до Бога. Ось вона, Справжня Свобода! Більше не потрібно когось засуджувати, ображатися, злитися і боятися. Я можу Жити і Дихати, ніхто й ніщо вже не здатне занурити мене в ілюзію, якщо я цього сама не захочу.
 

"І ти б не бився гучно об поріг, а прямо в дім увійти би тихо зміг"

Але чому ж я не могла усвідомити цього раніше? Чому я не бачила очевидних речей? Все просто, все настільки просто... Мені було ніколи. Я постійно щось робила, змушувала, направляла, приймала рішення, робила, контролювала... Ясно, що мої актори просто грали разом зі мною в духовність, показуючи мені все що завгодно, лише б я дивилася і дивилася на них. Але, по суті, нічого не потрібно було робити, лише відкритися...
 
Наведу притчу, яка стала останнім пазликом:
"Німецький професор Герригель навчався в Японії стрільбі з лука. Він був найкращим лучником у своїй країні. Але в Японії стрільба з лука це не просто спорт, це — мистецтво, це — медитація.
 
Іноземець був розгублений, оскільки в його уявленні, якщо ви завжди потрапите бику в око, ви — великий лучник. А він завжди влучав у ціль.
 
Та його Майстер говорив:
— Ні, головне невірно! Для нас не головне потрапляти в ціль; лучник повинен зосередитися на собі справжньому. Ти не повинен нічого робити, ти повинен дозволити стрілі рухатися. Ти повинен створити умови, а потім чекати і дозволити цьому статися.
 
Для європейського розуму це було зовсім незбагненно. Як це може статися, якщо ви не натягаєте лука, якщо ви нічого не робите? Як же це може статися саме собою? І навіть якщо це може трапитися, то, як стріла влучить у ціль?
 
Майстер багато разів повторював:
— Забуть про цілі. Навіть якщо ти промахнешся, неважливо. Спочатку ти повинен привести в порядок себе.
 
Герригель сказав:
— Що я можу ще зробити? Я був найкращим лучником у своїй країні, три роки я втратив тут, навчаючись. Я не можу зрозуміти, що ви від мене вимагаєте. Завтра я від'їжджаю.
 
Майстер відповів:
— Шкода, але перш, ніж поїхати, завтра зайди до мене. Вип'ємо чаю і попрощаємося.
 
На наступний день він прийшов попрощатися. Майстер займався з учнем. Відчужений, Герригель сів на лаву і став спостерігати. Вперше це було не його турботою. Він сидів розслаблено, не думаючи більше, як дозволити цьому статися.
 
Ранкове сонце приємно пестило. Він сидів у саду у Майстра, спостерігаючи, як учні повинні дозволити стрілі рухатися до мети: вони не примушують її, а просто дозволяють їй летіти.
 
Майстер взяв лук. У Герригеле не було напруги, оскільки це не цікавило його, адже він їхав, тому він зміг побачити більш ясно, що Майстер стояв абсолютно розслабленим. Коли стріла покидала лук, він бачив його руки — у них не було напруги.
 
Чиста витонченість. Він подивився на обличчя Майстра і замилувався. Абсолютно несподівано він зрозумів, що значить "дозволити цьому статися".
 
Герригель встав, взяв з рук Майстра лук і стрілу. Майстер ніби чекав цього і навіть не запитав, що той робить. Він підняв лук і, нітрохи не переймаючись про ціль, дуже розслаблено і витончено пустив стрілу... Це сталося! Він потрапив в ціль!
 
Майстер сказав:
— Чудово, у тебе вийшло. Ти не робив цього, ти дозволив цьому статися.
 
Герригель записав у своєму щоденнику: "Різниця була величезна. Якби я поїхав на день раніше, я б не дізнався краси цього!
 
Майстер три роки невпинно говорив мені про це. Я втомлювався; але він не втомлювався ніколи — кожен день одне і теж. Але в цьому була моя помилка. Я був напружений, і всі мої зусилля були спрямовані на те, щоб уразити ціль, а він дбав тільки про те, щоб я був витонченим і природним. Я був його метою".
 
Майстер був щасливий:
— Нарешті, через три роки тобі вдалося зробити це.
 
Герригель відповів:
— Я нічого не намагався робити. Я просто дивився на Вас. Ви вчили мене кожен день. Я думав розумом: "Як?" Але це питання не розуму. Сьогодні у мене не було занепокоєння, розум мовчав. І я вперше побачив Вас — це чудово!"
Господи, як же все просто! Але поки не пізнаєш всієї складності, не зрозумієш всю простоту. Так влаштована наша свідомість. Так влаштований наш світ. Але, цей шлях був мені необхідний, адже я, нарешті, зрозуміла, що потрібно було лише створити умови, прибрати своє Я і дозволити Богові творити...
 
 
Автор: Ольга Чорна
 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 1116

Підписатися на новини



Просто дозвольте цьому статися... - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 1116
Схожі статті:


Коментарі
  • Марийка

    17.12.2016 01:18

    Притча о лучнике срезонировала.    Как красиво описано -что нужно быть естественным, а не  напрягаясь, стремится достигнуть цели.

    Відповісти
  • Юлия

    16.11.2016 15:01

    Все так!! Ничего делать не нужно - и как сознание начинает сопротивляться, приводит кучу доводов. Это вызывает улыбку. Нужно просто позволить этому произойти - не ждать, надеяться, просто БЫТЬ, ЖИТЬ. Не вестись ни на что, убирая важность со всего, что навязывает сознание. Благодарю!!

    Відповісти
  • Eugen

    13.11.2016 12:54

    Вдохновляющий опыт! Спасибо за статью.

    Вот эта фраза из притчи срезонировала “ Я был напряжён, и все мои усилия были направлены на то, чтобы поразить цель,
    Вот я так же в дне, напрягался и пытался быть в счастье, пытался чувствовать лотос, вместо того, чтобы просто жить Духовным миром. Пыталось Сознание, а это бесполезно. 

    Відповісти
  • Нина

    12.11.2016 20:05

    Вот! Когда в расслабненном и незаинтересованном состоянии, все чувствуется и просто позволяешь себя вести в настоящем))) А когда “делаешь” усиленно сознанием, то являешься затором на пути реки...Спасибо, что поделились опытом и пониманием, и чувственный посыл))) Вот он доходит прямо Личности, а сознание сразу начало трепыхаться “а ну-ка, как там написано, что надо делать для простоты??”))) Просто все отпустить.

    Відповісти
  • Александр

    11.11.2016 11:50

    Спасибо огромное за статью! С каждым мгновением жизни, с каждым понимаем благодаря таким статьям, Большая Касыда становится всё яснее... И “сомн огней” всё ярче и ярче!

    Відповісти
  • Екатерина

    11.11.2016 08:00

    Прекрасная статья. Чувствуется любовь

    Відповісти
  • Светлана М.

    11.11.2016 01:22

    Так убедительно написано.... Неужели и я когда -то пойму эту простоту?!?! 

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція