Шляхами прожитих років

Шляхами прожитих років

Світ... А який він світ? Кожен бачить світ своїми очима, під своїм кутом зору. Спостерігаючи за дітьми або просто згадуючи себе в дитинстві: все цікавить, все радує...

Чи помічаємо ми все те прекрасне, що нас оточує, чи живемо так по накатаній нами стежці, поспішаючи на роботу, обмірковуючи щось своє, а чи дійсно своє? Але це зараз я знаю, що треба жити в теперішньому моменті, завжди бути спостерігачем від Духовного начала. І всі, хто став на шлях Споконвічних Знань, думаю, погодяться, що це цікаво, це такий поклик зсередини, це те, заради чого ми живемо.

Що значить жити "тут і зараз"? Може просто любити і помічати все: як сходить сонце, після нічної тиші і прохолоди, відпочинку всього живого? Як же все гармонійно, як же майстерно створений Богом світ. І я в цьому світі маю можливість все це споглядати. Адже не випадковість все це.

Я дізнався, що у мене
Величезна є родина:
І стежинка, і лісок,
В полі кожен колосок...
Річка, небо голубе —
Все це рідне, все моє,
Батьківщина це моя!
Всіх на світі люблю я!

З кінофільму "Брат-2"
Переклад: Оленка


Зупинитися би, прокинутися, побачити все це. Ми живемо в непотрібній нам метушні, і чи живемо? Треба просто стати дитиною. Буває, чути голосок зсередини: "Підказки скрізь... дивись...". І я дивлюся: ось дерево, а от квітка, а це бджола, вітер, а це комар присмоктався, — все живе за своїм призначенням, і все це для нас, поспостерігай, людино. Все живе за створеним Богом задумом. У всіх своє завдання і природа. Яка твоя природа, Людино, в цьому Богом створеному світі для тебе.

“Ти став главою всіх істот живих  
Лише тому, що серце любить їх”.

Ібн аль-Фарід, "Велика Касида"

Почуття — чи не за цим ми приходимо на землю? Ми так потребуємо любові. Саме внутрішній світ приваблює людей один до одного. Цей внутрішній світ і об'єднує всіх нас. Але якщо людина живе поверхневим, то це більше схоже не на життя, а на існування, тоді вона схожа на "механічну іграшку". Але ж кожна людина шукає любові. Чи не для цього розквітла квітка, чому ми цього не помічаємо? А пташка співає, чуєш? Цей чуттєвий світ, випліскуючи в зовнішнє, розгадує загадки, які не заховані, дивись... сонце вийшло, а там гори високі, верхівки і не видно з-за хмар. Так це ж енергетична конструкція людини і септонне поле. Що шукають там скелелази, що ними рухає?

“Весь всесвіт - красномовний дух,
Книга життя ллється світу в слух”.

Ібн аль-Фарід, "Велика Касида"

Дякую Боже, що я знову дивлюся люблячими очима на навколишній світ, на квітку, на дерево, на сніжинку, на дощ, навіть на хмари... Все навколо вчить мене. "Увесь світ в тобі" — ось чому я з дитинства розгадую якусь загадку, але без Знань не розуміла, що шукаю. Тепер я знаю, я шукала ниточку що сполучає зі світом Бога. Всі ми були дітьми, і я пам'ятаю, як шкода було скривджену або заплакану людину, бездомного кота, розчавленого жука та інших. Чому?

Тіло народжується лише для вдосконалення в ньому Духу. Може, тому і зв'язок з глибинними почуттями в дітях настільки чистий. І подорож до школи під назвою "життя в тілі", де ми шукаємо шлях Додому, плекаємо почуття, допомагає нам стати Людиною. Ставши Людиною — відкриваються нові грані пізнання. Це рух.

Душа — це і є світ Почуттів, вона виховує в людині Людину. І це вона говорила мені тихим голосочком, що підказки скрізь — шукай. І я пам'ятаю, як в дитинстві ручкою на зошиті малювала хвилі, спіральки, гори і на ці знаки дивилася, шукаючи якусь розгадку, не знаючи яку. Що це було? Якийсь внутрішній пошук.

Душа вела мене... Колись на озері я бачила квітучі лотоси, ще не знаючи нічого про цю квітку, я дивилася на неї як на скарб. Ця величезна, у дві дорослих долоньки, біла квітка, яка грає переливами на сонці. Вона просто захоплювала своєю пишністю. Минуло багато часу, відтоді я дізналася, що квітка лотоса — це символ духовної чистоти, символ любові, добра і всіх тих якостей, які ведуть до божественності. Виростаючи з бруду крізь болото вона тягнеться до Світла і розквітає. Вона посіяна в глибині вод, а розквітає над ними, подолавши всі перешкоди.

«До речі, як я вже колись згадував, саме лотос був одним з перших символів безсмертя, воскресіння у різних народів у значенні духовного преображення людини».

А. Нових, "АллатРа"

Народження дитини, турбота про сім'ю, відповідальність. Турботи відволікають? Побут?.. Немає незнання. Ми залучені у побутові турботи, нав'язані нам стериотипами, шаблонами: діти — до школи, батьки — на роботу, ми як сонце і місяць зустрічаємося зрідка, хто на роботу, хто з роботи, і так до вихідного.

Мій пошук припинився, але не надовго. Ми віддаляємося, всі прагнемо до чогось матеріального, а Душа чекає і говорить, але як мій розум це перекладає? Так як він може перекласти, адже він не знає нічого про світ Бога. Але щось якось на душі неспокійно, тривожно. Якісь образи, непорозуміння. Чому не цінувати кожен момент, адже життя таке коротке і непередбачуване. У цій метушні ми втрачаємо спілкування один з одним, ось тут і біда.

Коли ми втрачаємо когось близького і рідного, то це все перевертає і починається пошук, горе змусило знову шукати сенс життя. Я повністю довірилася Богові, бо зрозуміла, що сама нічого не можу, почала говорити з Ним. Я помітила, що думки мені заважають, кажуть таку нісенітницю, а мене цікавило важливе, найважливіше в житті — для чого це все? Для чого цей світ і ми в ньому. Мені дуже заважали думки, вони мені не давали спати, намагалися мене відволікти від мого обмірковування того, що мені так хотілося зрозуміти.

Як настирливі мухи, і в спробах їх розігнати, думала про те, що смерті немає, є перехід в невідому мені духовну складову. Ні чай з м'ятою, ні корвалол, ні інші способи не допомагали позбутися думок. Ночами я блукала по просторах інтернету по запиту "життя після смерті". Прочитавши щось важливе для себе — обмірковувала. Загалом, я пішла в себе. І, о диво... В цей час мого переосмислення попадається мені перша книга "Сенсей. Одвічний Шамбали" А. Нових. Це був ковток життєдайної вологи. І так — усі книги цього автора.

Я зрозуміла, що шукала Споконвічні Знання, про які мій ум навіть і не здогадувався, де вже йому. І лише ці знання шукає кожна людина. Завдяки Споконвічним Знанням людина починає свій ріст. Це і тільки це може врятувати душу, в спостереженні та викритті супротивника, ворога, мого ума, нав'язаних ним думок. Скільки людей в пошуку чогось так і не знайшли основного. Жодні скарби світу не можуть дати душевного спокою, лише Споконвічні Знання. І, Хвала Богу, вони є в книгах А. Нових. А ось Душа... ось, хто весь час вів мене до цих знань. Це Вона вела мене і моє спілкування з нею, я говорила з нею подумки, але от сама була глухувата і тому отримувала уроки на своєму шляху. Спа-си-бі.

Одного разу чула в дитинстві, що Душа не вмирає, тільки тіло смертне. І це так запало мені в пам'ять, і так хотілося дізнатися більше про це. Так хотілося зустрітися з мудрецем... Тільки от на цій інформації все і обривалось. Але і за це спасибі, адже я знала хоча б це: що є Душа. Спасибі Тобі, Душа, що говориш ледь чутним голосом зі мною, що ведеш мене додому, що вчиш. Що допомагаєш знаходити в цьому тлінному світі напрями і йти, набиваючи гулі і.., "нігті зриваючи в кров і падаючи знову вниз зі слизьких солодкістю ума уступів, і знов вставати, і набравшись сил духовних, знов повзти..." (Ріґден Джаппо).

Життя на землі — це є особистий шлях кожного, і тільки той, хто шукає зможе прийти. Я зрозуміла, що всі невдачі — це пошук, почуття щастя, пошук того, що може зробити мене щасливою. Не знайшовши — йдеш далі і все це шлях. Де зупинишся? Головне дійти.

“Народжений від чотирьох стихій, прислухайся до звістки,
Зі світу таємничого, що лестощів не знає!
Ти звір, людина, злий дух і ангел ти;
Все разом, чим здаєшся ти, приховане в тобі”.

Омар Хайям
Переклад: BERG

Вибір завжди залишається за Особистістю.

Як у творі Ібн аль-Фаріда "Велика касида": "книга життя ллється світу в слух"... Ось так і отримуємо досвід, і треба лише задуматися і усвідомити. Ми ж запитуємо Бога "за що?". І від своєї гордості і сліпоти навіть не можемо зрозуміти, за що.

Я зрозуміла, який же це подарунок мені від Бога — Життя, який же це відповідальний шлях, лише усвідомлюючи, можна дійти до мети. Скільки вона може дати мені досвіду для вдосконалення! Я зрозуміла те, що народилася в тих умовах, які сприяють з'єднанню з Богом, які допомагають щось зрозуміти, народилася саме там, куди призначив мене Бог, зрозуміла, що немає випадкових людей, які мені посміхаються або, навпаки, плюють вслід, — все це мною зароблене. Що ж ми робимо, звалюючи на свої плечі засудження, образи, або беручи в руки зброю, вбиваючи собі подібних, таких же людей, лише тому, що від нас цього хочуть? Хто цього хоче?.. Навіть не розуміючи, що в будь-який момент Душа може покинути тимчасовий притулок — тіло. Але нас привчили про цей, найголовніший сенс цього життя, забути і жити тимчасовим. І від бездуховності в цьому світі ми створюємо пекло, забувши про достоїнство Людини. А згадати й нічого. Знайти в собі Бога — ось головна мета. Все інше — суєта суєт, але в цій метушні і набираємося досвіду, спостерігаючи за собою, читаючи правильні книги, допомагаючи людям. Біль, смерть — все це уроки на цьому шляху. Який би шлях не обрала, Вона завжди зі мною.

З Фатимського пророцтва:

“— ...Дорога пані, я що ж залишуся тут одна?

— Ні, дитя моє, я ніколи тебе не покину. Якщо від цієї думки ти засмутилася, пам'ятай, що моє непорочне серце завжди буде тобі притулком і тим шляхом, який приведе тебе до Бога”.

Спасибі, Маріє.

Життя — це праця, за яку прийде розплата або нагорода... Усвідомивши всю глибину цієї думки, я взявши ручку почала наносити на папір свої розуміння, свої почуття, але, перечитуючи, розумію, що нічого нового не написала. Скільки разів я читала про це, але якось глибоко відчувши, і ніби внутрішньо переживаючи все описане, я зрозуміла, як же любить нас Батько наш, і нижче грудей полилося тепло — це взаємна Любов відгукнулася в Душі. Ця любов взаємна робить нас щасливими, адже я не одна й ніколи не була одна, навіть коли не знала, а просто вірила. Я знаю, Він веде мене короткою дорогою, та вірить у мене. СПАСИБІ, ОТЧЕ.

Що ж можна бажати ще після цього усвідомлення, крім того, щоб перебувати в Богові і з Богом вічно. І ніхто, ніхто ні за кого цей шлях пройти не може, тільки Бог може в цьому допомагати. Разом, пліч-о-пліч ми можемо вчитися на своїх помилках і помилках тих хто також шукає, прагне Додому, туди, де вічність. Хтось з глибини століть залишив нам координати в Нірвану в книгах, а хтось ще йде і подає руку.

З повагою, Маргарита Лав

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 33

Підписатися на новини



Шляхами прожитих років - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 33
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція