Що підштовхнуло мене до читання книг, які допомогли пізнати себе

Що підштовхнуло мене до читання книг, які допомогли пізнати себе

Життя — це справжня школа,
де помилки — це уроки,
а набутий досвід — наставник.

Анастасія Нових «АллатРа»

 

“Діти мої! Я хочу, щоб кожний з вас самостійно пізнав життя...” - промовив мудрий Чоловік до своїх трьох синів. Батько вирішив віддати їх на виховання в школу, яка була незвичайною. Вона знаходилася дуже далеко від їхнього дому. Директором в школі був чоловік, який переслідував неблагородну ціль — він не хотів, щоб учні закінчували його заклад. Йому подобалося керувати дітьми, і таку можливість він втрачав, коли учні здобували знання та завдяки цьому дорослішали, ставали самостійними. Відчуття влади – це те, чим він жив, без цього його життя втрачало сенс. Тому він ставив перед учнями складні задачі, які відбивали у них будь-яке бажання вчитися, а замість цього пропонував різні ігри, розваги, веселощі… Давав усе, що вони побажають, лише б відволікти від головного завдання, заради якого вони прийшли туди, – від самопізнання.

 

Чарівні окуляри мудрості і любові

Дуже великою була батьківська любов. Він вирішив віддати синів у ці умови, щоб кожен самостійно зробив свій вибір, чи хоче він стати справжньою Людиною. Якщо так, то для цього в школі є всі необхідні умови, і для досягнення успіху потрібно просто вчитися, незважаючи на труднощі. А якщо ні, то можна просто забавлятися, залишаючись дитиною. Але повернутися до батька зможуть лише ті, які пізнають любов. Усі інші назавжди залишаться у школі.

Щоб сини не відчували себе покинутими і змогли впоратися з усіма труднощами, батько дав їм з собою одну річ. Він зробив чарівні окуляри, прив’язав до них шнурок і одягнув кожному на шию. Цінність цих окулярів була у склі, яке було зроблене з Любові. Вони давали можливість позитивно дивитися на світ, не падати духом, бачити вихід з усіх ситуацій.

Настав той день, коли попрощався батько з дітьми. Вирушили сини у далеку школу з окулярами на грудях. По-різному склалося там життя кожного з них.

Перший син, зіткнувшись зі складними уроками, які давав директор, досить швидко відмовився від навчання. Він знаходив для себе радість у тих розвагах, які були у школі. Окуляри час від часу нагадували, що він прийшов за чимось більшим, але директор одразу давав нову забавку, і хлопець забував про це.

Другий син весь час пам’ятав про батька, інколи подумки розмовляв з ним. Він хотів вчитися, але уроки, які давав директор, були складними. Вони полягали у відмові від всього негативного в собі. Хлопець ніяк не міг пройти перший урок. Одного разу, залишившись на одинці, він вирішив одягнути батькові окуляри. Подивившись в них на себе, він зрозумів як позбавитися від першого свого недоліку. Директора це дуже обурило і водночас злякало. Він розумів, що з цими окулярами хлопець зможе закінчити школу, а йому цього страшенно не хотілося. Але забрати окуляри йому було не під силу, бо це був подарунок батька. Тоді він почав всіляко відволікав хлопця щоразу, коли той згадував про них.

Історія третього сина спочатку була подібна до попередньої. Але його бажання працювати над собою виявилося сильнішим. Йому вдавалося не піддаватися на хитрощі директора. Проходити уроки йому допомагали окуляри. Учневі все більше подобалося те, яким він ставав. Він почав частіше одягати окуляри, але соромився показуватися в них комусь, бо не знав, яку це викличе реакцію. Через деякий час хлопець наважився на цей крок і відкрився перед своїм другом. Такого результату він аж ніяк не чекав. Виявилося, що у друга теж є окуляри, які він так само боявся показати. Тепер вони почали частіше збиратися разом і досліджувати ці окуляри: як вони діють, що показують їм. Згодом зрозуміли, що в них закладена Любов і Мудрість. Їх можна пізнавати в кожній хвилині життя, вибираючи дивитися на світ через ці чарівні окуляри.

 

Життя — це школа, в якій ми вчимося любити по-справжньому

Що я хотіла сказати цією історією? Для мене земне життя – це школа, в яку відправив мене Бог. Умови тут доволі складні, бо це світ Сатани. Але Отець про все подбав. Я отримала цінний подарунок – Душу. Усе, що зі мною відбувається в житті – це уроки, які дають можливість розвиватися, розкривати себе, як частинку Бога. Кожен син по-своєму розпорядився батьковим подарунком. У мене теж є вибір: не звертати на Душу увагу, прислухатися час від часу чи… жити Душею!

Я змалечку вірила в Бога, ніколи не ставила під сумнів його існування, часто ходила до церкви, молилася. Я знала, що за усім, що зі мною відбувається, стоїть Творець. Але цілісної картини світу у мене не було. Я ніколи не задавалася питанням, для чого я народилася. Я просто жила, стараючись бути доброю людиною. Однак не завжди це виходило. Чому? Чого не було у житті? Зараз розумію, що було все. Просто не вистачало досвіду. Це як з цими синами з казки, у них з самого початку був інструмент пізнання життя. Окуляри висіли у кожного на грудях. Але не було навиків та твердого рішення навчитися, як ними користуватися.

Подібно і у мене не було досвіду постійно перебувати в контакті з Богом. Але життя давало свої уроки. Чим старшою я ставала, тим більше з’являлося ситуацій, в яких емоції брали верх. Я не знала, як від них позбавитися, усі спроби були невдалими. Все змінилося, коли в моїй Душі зародилося кохання. В цей період мені до рук потрапили книги Анастасії Нових. Ті моменти, в які я відкривала і проявляла це нове почуття, можна прирівняти з одяганням чарівних окулярів. Виходить, що все було не випадково. Душа підштовхнула мене до Знань, коли я почала Жити…

 

Автор: Марія

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 10

Підписатися на новини



Що підштовхнуло мене до читання книг, які допомогли пізнати себе - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 10
Схожі статті:


Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція