Казка про Хороброго Принца

З давніх давен, коли птахи і звірі ще розуміли людську мову, а на землі перебували могутні чарівники, на одному високогірному плато проживали славетні та добрі люди. Жили вони щасливо і дружно. Селищем цим керував Граф. В юності він був лицарем дружини Короля Щасливого Королівства і приходився йому другом. Це селище було підпорядковане Графу за роки його славної служби. Граф був середніх років, статний і могутній, безмірно любив і поважав свою дружину, дуже любив він і жителів селища, вбачаючи в них своїх співбратів і сестер, батьків і матерів. Граф завжди дбав про простий народ і захищав його. Це те, що робило його по-справжньому щасливим. Своє служіння народові Граф вважав за найвищу Честь. А селяни, цінуючи ту велику Любов і турботу, мали до Графа повагу і також дуже його любили. Вони знали, що на Графа можна покластися, і що він завжди допоможе порадою чи добрим ділом.

Ось уже кілька днів у замку Графа йшли приготування до візиту Короля Щасливого Королівства, про приїзд якого попередив посланець. Готувалися різні смачні страви для гостей, заодно ремісники поспішали виготовити якнайбільше подарунків для Короля і Королеви, пам'ятаючи про їхні добро і щедрість.

І ось подружжя разом з невеликою свитою, що складається в основному з могутніх лицарів, прибули до замку. Після взаємних церемонних привітань Король і Граф пішли в дальні покої, де Король, ще раз обійнявши свого вірного лицаря, мовив йому так:
– Тільки тобі я можу довірити найдорожче, що у мене є. У нас народився син, але ми оголосили про його смерть. Злі духи приходили за ним, але з допомогою Веселого Чарівника нам вдалося відбити атаку. Мудрець тоді передрік: “Полювання не буде припинено, поки ти не приховаєш сина від шуму і суєти столиці, оголосивши при цьому про його раптову смерть. Не турбуйся про свого спадкоємця, в належний час він повернеться, силою своєї долоні і сміливістю серця очищаючи свій шлях. Але зараз йому треба зникнути!"

Король тяжко зітхнув і поклавши руку на плече Графу, закінчив:
– Ти повинен будеш виховати його гідною Людиною! – і, посміхнувшись, додав:
– А тепер ходімо до гостей, бо вони, мабуть, зачекались нас.

Так маленький Принц потрапив в замок Графа

Під час прощання батьки подарували йому медальйон з викарбуваним на ньому дуже древнім і могутнім Знаком: сонячний диск, зображений у вигляді порожнього кола, облямований знизу півмісяцем ріжками вгору. Цей Знак мав величезну доброчинну силу Добра. Безмірну кількість разів поцілувавши свого малюка, зі сльозами на очах, батьки покинули своє найулюбленіше дитя.

Незабаром і в самого графського подружжя народилася дитина. Це була чудова дівчинка з очима кольору небесної чистоти. Всі жителі села були дуже раді її появі на світ. Вона росла доброю і чуйною і була загальною улюбленицею.

Принц теж був забавним і милим малюком, який ріс не по днях, а по годинах. У ньому вже відчувався кмітливий розум і добре серце. Граф і Графиня з самого початку вирішили, що про Принца будуть знати не всі люди, тільки найбільш довірені. Вихованням його вони вирішили займатися самостійно, благо освіта обох дозволяла їм це. Як тільки Принц твердо став на ноги, з ним регулярно почали займатися.

Граф часто брав його з самого раннього ранку на прогулянки горами. Поверталися затемна, і ці подорожі сприяли тому, що хлопчик став хорошим наїзником, дуже полюбив гори, тварин, природу і, звичайно, самого Графа, якого шанував за свого батька.

Під чуйним керівництвом Графа він почав посилено навчатися керувати конем і впевнено триматися в сідлі, майстерно володіти мечем, стрільбі з лука, метанню списа. Звичайно, вони були не такими, як у дорослих воїнів, але це була цілком придатна для оволодіння бойовими азами зброя. Принц був дуже щасливим, йому подобалися ці військові забави, але прогулянки з Графом він любив набагато більше. Під час цих втішних боїв і прогулянок Граф невтомно повторював Принцу, що його найважливіше завдання — перемога над самим собою. Воістину великим воїном стає той, хто перемагає самого себе.

Він говорив Принцу:
– Розумієш, у нас є Ангел і Демон, і твоє завдання – зробити так, щоб Ангел переміг, тільки так можна стати справжнім Воїном та істинною Людиною! У кожному з нас є світла і темна сторона. Темна сторона штовхає нас на погані вчинки: когось образити, комусь позаздрити, злитися, ненавидіти. Світла сторона дана нам від БОГА. Це наша Душа і вона – це те, що робить нас справжньою людиною, Людиною з великої літери. Якщо людина слідує за покликом своєї світлої сторони, то це виявляється в її словах, справах і вчинках. Життя такої людини наповнене нескінченною радістю, любов'ю до всіх людей, добротою до всього живого, чесністю й гідністю, повагою і милосердям до оточуючих. Це і є сенс життя кожної людини – виплекати в собі те найцінніше, що закладено в нього спочатку. І справжній Воїн не той, хто перемагає інших, а у кого його світла сторона перемагає темну. Він не піддається на спокуси від темної сторони, в ньому горить світло, а коли горить світло — темряві немає місця. Найважливіша і головна перемога в житті справжнього Воїна — це перемога над своєю темною стороною!

Саме ось ці довгі розмови з Графом, вечорами, в бібліотеці замку, Принц полюбив найбільше. Коли серед величезної кількості книг вони годинами говорили про безліч різноманітних питань, подорожуючи разом їхніми безмежними просторами. Ці подорожі збагачували внутрішній світ і розвивали уяву Принца.

Вони частенько засиджувалися до пізньої ночі, настільки цікавими і пізнавальними були ці бесіди. Коли ж Графиня приходила зі словами, що вже пізно, Принцу потрібно спати і Графу не завадило б відпочити, Граф незмінно відповідав:
– Я кую Людину. Хіба може бути пізно і хіба може втома перешкодити настільки важливій справі?

Графиня посміхалася та іноді приєднувалася до їхніх захоплюючих розмов.

Граф часто повторював своєму вихованцю, що йому потрібно навчитися бачити суще Душею.
– Очі обманюють нас, – навчав він, – вони схильні прив'язуватися до видимого і, крім того, перескакують з одного на інше. Очам вірити потрібно при стрільбі з лука, при ходьбі, щоб дивитися під ноги. Але якщо ти хочеш винести судження про який-небудь предмет або пізнати суть питання, то кращого помічника, ніж Душа, тобі не знайти. Тільки вона допоможе тобі безпомилково визначити, що до чого, але для цього потрібно навчитися її слухати і правильно сприймати її тихий голос.
– А як же розум, ти ж навчав стількох наук? – запитував Принц, – хіба, розмірковуючи, я не знайду відповіді на свої запитання?
На що Граф, із загадковою посмішкою відповідав:
– Наука – це не найголовніше, найголовніше – це те, що у тебе всередині! А мистецтво міркувати – це мистецтво обманювати самого себе. Твоя голова, твій розум – це лише інструмент. Хіба самі по собі молот або лопата можуть стати причиною появи будинку? Майстер, використовуючи інструменти, зводить будинок, але без нього інструменти не в змозі нічого створити. Розум завжди буде намагатися обдурити тебе, сам намагатися стати майстром, але йому не дано ним бути. Його завдання – бути інструментом. Навчися чути і бачити Душею, і ти ніколи не будеш обдурений. Тому що тільки Душа є по-справжньому зрячою, а розум сліпий за своєю природою. Коли живеш і дієш в згоді з Душею, бажаєш всім добра і твориш його, тоді живеш, а не існуєш.
– А яка мета життя людини? – запитав Принц. На що Граф, призадумавшись на якусь мить, відповів:
– З Честю пройти крізь випробування і спокуси тимчасового, тлінного життя і бути гідним Вічного життя. Коротше кажучи, заслужити перехід у Вічність, бути гідним повернутися до Отця-Творця!

Також Принц дуже любив проводити час з Графинею. Лежачи, поклавши голову на коліна матері, він з цікавістю слухав її слова, а вона гладила його голову і примовляла:
– Навчися радіти кожній миті, подарованій тобі. Кожній пташці, кожному промінцю Сонця, кожній посмішці, кожній квіточці й хмаринці. Посміхайся їм і обличчям, і Душею. Намагайся приносити людям тільки радість, смутку в житті і так вистачає. Будь людяним і добрим. І ніколи не тримай ні на кого зла. Воно отруює того, хто його тримає. Тому тримай в собі тільки радість і любов. Будь смиренним, бо ти створений з глини, будь великодушним, бо в тобі горить Зірка!

По мірі дорослішання Принца Граф вчив його любити і поважати всіх людей, незалежно від того, бідною чи багатою є людина, хворою чи здоровою, веселою або злою. В кожному бачити насамперед людину і поважати її. Він говорив Принцу:
– Принижує лише той, хто сам принижений. Шляхетній людині не личить навіть думати про те, що він може принизити когось. Принижуючи когось, ти принижуєш, в першу чергу, самого себе. Будь Світлом сам і неси його іншим. Будь добрим і великодушним. Будь бездоганним всупереч всьому, що нав'язує тобі навколишній світ! Бо у тобі є частка Бога!

Коли принц підріс, граф наказав йому:
Якщо людина є уважною до своїх думок і вчинків, якщо вона працює над плеканням в собі любові і добра до всього сущого, то така людина досягне мети життя, бо це єдине над чим потрібно працювати невпинно. А погані думки і вчинки, як бур'яни, які розмножуються самі. Але щоб виростити гідний плід необхідно попрацювати — не допускати поганих думок і діянь, творити добро, чинити по совісті. Після смерті тіла, за кожну думку, за кожне сказане слово і за кожне діяння, кожна людина буде відповідати. Творячи добро і даруючи світові любов, ми тим самим робимо себе щасливішими. Бо що даруєш світу, те і отримуєш у відповідь. Розумієш, ділячись і віддаючи, ми отримуємо щось набагато більше.

Запам'ятай: в твоїх жилах тече кров сокола, не забувай про це! Кожного разу, коли тобі захочеться здатися або вчинити так, як орел-стерв'ятник, згадай, що в твоїх жилах кров благородного сокола!

Тим часом, владу в Щасливому Королівстві захопив зведений брат Короля

Людина жадібна, жорстока і підступна. Скориставшись допомогою злих чарівників, а також підступами та підкупом, він зібрав собі прихильників. У призначений день зі світу демонів і тіней з'явилися злісні тварюки: літаючі зелені дракони, вивергаючи вогонь і руйнуючи все навколо, немов шукаючи в самому процесі руйнування певну, лише їм одним бачену насолоду. З допомогою своїх прихильників і цих злісних тварюк, він незабаром перебив все військо Короля, а замок його спалив вщент. Колись щасливе Королівство було занурене в морок і смуток. Людей обклали тяжкими податками, гніт став повсюдним. Щасливе Королівство перетворилося на Сумне Царство і так відтепер воно почало називатися. А його новий володар, захопивши замок одного Герцога, перебивши всіх його мешканців, влаштував великий бенкет, на якому щедро обдаровував своїх прихильників. А після він кинувся руйнувати всі великі області Королівства. Незабаром по всій країні запалали пожежі і згарища.

Одного дня, руйнівники добралися до селища Графа. Напали вони несподівано, і миттєво почалася пожежа. Після багатьох років мирного і спокійного життя народ охопила паніка і жах від такого раптового, підступного нападу.

Граф був Людиною Честі і тому був вірний слову навіть у найвідчайдушніших умовах. Він кинувся рятувати Принца. Саджаючи його на коня , він виривався і рвався в бій, Граф обійняв Принца наприкінці і прокричав йому:
– Скачи прямо до галявини, де ми з тобою їли, звідти повернувши на північ, скачи сім днів і ти вийдеш до моря! Там заплати, в порту, і тебе візьмуть на борт, пливи далеко звідси і будь щасливий!

Принц нічого не відповів, сльози душили його. Прив'язавши до пояса Принца кошіль із золотими монетами, Граф з розмаху ляснув коня по широкому крупу і послав його в галоп. І бігом повернувся до бою, тепер він був готовий захищати своїх людей. Але сили були нерівними. Через кілька годин, від селища залишилося лише згарище. Зрідка чутні стогони і крики поранених вселяли надію на те, що ще хтось залишився живим. Майже всі воїни селища були мертвими. Граф в нестямі лежав у купі убитих ним ворогів. Життя ще жевріло в його пораненому тілі. Стерв'ятники з радісним клекотом кружляли над згарищем, яке колись було селищем щасливих людей.

Принц скакав багато днів поспіль. Добравшись до порту без особливих пригод, сумний Принц з понурою головою ступив на борт якогось торгового судна, що йде в далекі південні країни.

Він полюбив море, його заспокійливу хитавицю. Море потроху забирало його печаль і смуток. В одному з днів плавання, шторм розніс судно на друзки. Принц вчепився в шматок дошки від палуби, і ледь живий, оглушений, почав повільно плисти. Плив він багато днів і ночей. Кілька разів мало не ставав жертвою хижих риб, але кожного разу, коли вони підпливали близько до нього, він обертався і сам нападав на них. Хижаки немов відчували його безстрашність і швидко залишали його в спокої.

Перехід через пустелю, скатертина самобранка і три мудрі поради погонича

Через кілька днів він виплив на піщаний пляж. Знесилений від голоду і виснажений спрагою, весь у роздертому одязі... І тільки медальйон зі Знаком сил Добра як і раніше, цілий і неушкоджений, висів у нього на шиї. Він ледве повз берегом, коли його зустрів чоловік з веселими блакитними очима і бородою, у якого була засмагла шкіра, і був він в одній пов'язці на стегнах. Цей чоловік допоміг Принцу, напоїв джерельною водою. Потім, коли Принц вже повністю оговтався, бородатий чоловік навчив його, як добувати плоди з дуже високих дерев, на які неможливо було залізти, так як у них був гладкий стовбур. На них сиділо по безлічі невеликих, спритних мавп, і людина кидала в них палки, у відповідь мавпи влаштовували справжній шквал вогню плодами з цих дерев.

Незабаром Принц повністю оговтався і, з плодами і бурдюком з водою, який дав йому дивний незнайомець, рушив у дорогу через пустелю. Він попросився помічником у караван, який відправлявся. І почався довгий перехід через пустелю. Головний Погонич був дуже люб'язною і товариською людиною. Вони подовгу розмовляли біля нічного вогнища. І Принц дізнавався багато нового і цікавого про життя і про далекі країни. В одній з таких нічних розмов Погонич сказав Принцу:
– Мій батько вчив мене, що людина, яка багато подорожує – багато пізнає. І я полюбив з юності дорогу. Напевно, я з тих, хто помирає в дорозі. Він голосно розсміявся і продовжив:
– Дорога навчила мене багато чому і я б хотів поділитися з тобою, незнайомцю. Бо твоя поведінка і твоя постава видають в тобі людину чемну і благородну.

Принц мовчки зробив уклін головою, уважно слухаючи співрозмовника. А той продовжував:
– Мій вік дозволяє мені дати тобі пораду. Ти дуже молодий, а юність – це така якість, яка дуже швидко проходить, але поки ми молоді, нам властиво здійснювати безліч дурних помилок. Ось від них я і хочу тебе застерегти. Отже, я подарую тобі три поради, мій юний друже. Постарайся не забути їх у суєті днів своїх.

Перше: віруй і покладай надії тільки на Одного Господа, Єдиного! Тільки Йому Одному служи, бо тільки ВІН є Повелитель і не може бути у людини інших повелителів. А жінок шануй і поважай, бо вони дарувальниці життя.

Друге: не люби золото – воно обдурить своїм блиском, зажадавши його - станеш рабом його. Не люби ніякі земні блага і не будь до них прив'язаним. Є тільки Шлях і Свобода – за них і тримайся! Перед тим, як покинути цей тлінний світ, мій батько дав мені дуже цінний урок, який і тобі розповім. В якості своєї останньої волі він попросив мене покласти разом з його тілом в могилу його старе взуття і на всі мої обурення і заперечення, він лише посміхався і суворо наказав мені виконати це. І коли він представився, я слідуючи його проханню, поклав його взуття в могилу, але люди не дали мені цього зробити і тоді я зрозумів, що мій батько, навіть будучи дуже багатою людиною, не зміг забрати із собою з цього світу навіть своє старе взуття. Отже, мій юний друже, не накопичуй земних багатств, накопичуй лише Любов, бо тільки вона й цінна! Любов є єдиним справжнім скарбом у цьому світі, та й у всіх інших світах теж. І остання порада:
– Ніколи і ні за яких обставин не піддавайся пориву гніву. Завжди залишайся спокійним, і не дозволяй гніву оволодіти тобою. Спокій – головна сила!

Якось в одному з переходів на караван напало сорок розбійників. Погонич чіткими наказами вишикував караван в трикутник, воїни зайняли оборону. Принц бився пліч-о-пліч з Погоничем, а в найбільш напружений момент навіть врятував йому життя, відкинувши клинок, який мало не встромився в серце Погонича. Атака була відбита, і розбійники, несучи поранених, поскакали геть. Погонич був дуже вдячний Принцові за його нечувану і небачену завзятість. Під час прощання він обняв його, назвавши братом і подарував йому чарівну скатертину-самобранку, з вигляду стару і непримітну, але, за своїми властивостями, безцінну для будь-якого мандрівника, бо скільки страв не вимагав би її господар, вона була в змозі все це дати.

Подорожі різними країнами і містами

Довгі місяці Принц провів у дорозі, поки нарешті не потрапив до країни, де люди з вузькими очима, де він побачив безліч різноманітних чудес. В одному з міст цієї дивовижної країни він знайшов його жителів в печалі. Знаками вони показали йому, чому всі жителі були засмучені. Міський фонтан небаченої краси, який своєю чудовою водою і веселим дзюрчанням радував серця жителів, ось уже певний час як раптово висих. Всі майстри міста билися над причиною, але не могли її знайти. Принц усміхнувся й попросив залишити його одного на ніч біля фонтану. Жителі порадилися, принесли йому їжі, дали рогожу і, залишивши йому палаючий паперовий ліхтарик, пішли. Поміркувавши, Принц зрозумів, що якщо джерело перестало бити, значить є причина. Довго копав він і був здивований, виявивши її. А на ранок Принц жестом підкликав кількох хлопчаків підійти ближче. І діставши з розкопаного лазу, що веде до джерела, величезну жабу, він попросив хлопчаків віднести її до найближчого ставка. Жителі були невимовно щасливі фонтану, який знову запрацював, і кожен шукав нагоди обдарувати чимось Принца. Але він був щасливий їхньою радістю і нічого не взявши, спішно покинув місто, супроводжуваний веселою ватагою хлопчаків.

В іншому місті всохла дивна яблуня, що своїми смачними плодами дарувала радість жителям міста цілий рік. Принц і тут згодився допомогти. Він знову проявив кмітливість і, зважившись дізнатися в чому тут справа, довго копав, пам'ятаючи, що якщо хочеш дізнатися суті, то потрібно дивитися в корінь. Всю ніч він копав при світлі смолоскипів і лише на ранок виявив величезного щура. Довгим списом, він убив злобливу тварину, що гризла корінь дерева, заподіюючи тому білю і завдаючи йому шкоди. Чудове дерево знов зацвіло, жителі були щасливі і запросили Принца на бенкет, який хотіли влаштувати на його честь. Але Принц лише посміхався і, напившись води і, набравши її в бурдюк, рушив далі в дорогу.

Багато міст і селищ він зустрів на своєму шляху і всюди він допомагав місцевим жителям, чим міг. Потім він потрапив до країни  людей з темною шкірою, де теж було безліч різних чудес. Але які б люди йому не зустрічалися, Принц твердо знав, що зовнішній вигляд не має жодного значення, і що людину визначає не те, як вона виглядає, а те, у що вона вірить і в ім'я чого живе.

Завдяки хорошій їжі, що давала скатертина-самобранка і довгим переходам, Принц фізично розвинувся настільки, що виглядав дорослішим за свій вік. "Рух – це життя, а в стоячій воді заводяться каламуть і бруд", – Принц пам'ятав це ще з повчань Графа. Постійно перебуваючи в дорозі, він змужнів і тіло його було міцним та витривалим, як і личить воїну.

В одному місті він врятував його жителів від жорстокого і лютого вепра, який не давав життя людям. Вепр цей був насправді зачарованим розбійником. Він колись давно не побажав платити данину злому чарівникові і той перетворив його в злого звіра і тепер, з його допомогою, тримав в страсі всю околицю. І секрет можливої перемоги над вепром в тому і полягав, що в людині, яка осмілилася на поєдинок з ним, не повинно було бути і тіні страху.

Принц хоробро рушив у гущавину, і скоро почув шалене сопіння. Терпляче чекаючи на нього, він дістав меч з піхов і миттєво всадив його в серце звіра, що кинувся на нього. Перемогти так легко він зміг тільки завдяки тому, що в його серці не було і краплі страху.

Оскаженілий злий чарівник у гніві пішов з тих місць, але наостанок наслав закляття на Хороброго Принца. Полягало воно в тому, що як тільки Принц зажуриться, затужить, то буде він перетворений на потворну мавпу. Принц же, не відаючи про це все, розташувався на нічліг в одній з лісових хащ. Сидячи на самоті біля багаття, він згадав про загибель селища, про загибель близьких йому людей і печаль увійшла в його серце. Вранці ж, умиваючись в струмку, він з жахом побачив, що перетворився на величезну, жахливу мавпу.

Багато місяців поневірявся Принц у вигляді мавпи, поки одного разу не забрався в скелясті гори, бажаючи піти подалі від людей, не в силах більше терпіти свій страшний вигляд. Над одним з круч він послизнувся і, падаючи зачепився за тонке деревце, що росте в розщілині. Пробувши кілька миттєвостей на цьому деревці, він зірвався і впав на гострі уступи. Однак Принц не загинув. Гострі камені розсікли тіло мавпи і Принц з нього вийшов цілий і неушкоджений, в своєму колишньому вигляді. Посидів він деякий час над тілом мавпи, подумав над тим досвідом, що придбав, потім зітхнувши, рішуче встав, і рушив у дорогу. Назад до людей.

Зустріч з Добрим Чарівником

Принц довго йшов крізь зарослі, аж раптом вийшов до чудового ставка, який прикрашали розцвілі Лотоси божественної краси. Трохи вище ставу, біля входу в печеру, сидів на пеньку Чоловік, з блакитними, пронизливо мудрими, добрими і веселими очима. Він пихтів скляною трубкою і весело посміхався Принцу самими очима. Принц, підійшовши ближче, привітав його:
– Мир вам! Хто ви? Чому ви тут в гущі один?
– І тобі мир, Хоробрий Принце! Не встиг привітатися і вже запитуєш, – з усмішкою додав він. Принц сказав:
– Ви, мабуть, маєте мене за когось іншого. Я не принц, я був спадкоємцем Графа, але його вбили, а спадщина розорена. Тож я звичайний подорожній.
– Ну Граф, припустимо, ще живий, – відповів Чоловік, – його не вбили, а тільки поранили. Але ти йому не син, хоча він вважав тебе за нього. Ти син Короля Щасливого Королівства, він і доручив Графу твоє виховання.

Принц мовчки слухав, не наважуючись вимовити й слова.
– Але хто ви? Звідки ви все це знаєте? – нарешті спромігся він запитати.
– Я – Добрий Чарівник, – відповів Чоловік, – і я буду вчити тебе. Ти непогано справлявся з випробуваннями до цих пір, робив людям Добро, вчиняючи милостиво. Настав час навчити тебе більш серйозних речей, і ми цим займемося. А зараз відпочинь у печері. Ти втомився з дороги. Трохи пізніше ми повечеряємо.

Після вечері, вони розташувалися недалеко від ставка. Вечоріло. Чарівник промовив:
– Графу вдалося багато чому тебе навчити, тим самим він полегшив моє завдання. Головне, що ти повинен чітко усвідомлювати і завжди пам'ятати, що твоє тіло – не є ти справжній. Дух – ось ти істинний! Його не можна побачити чи помацати, але можна відчути. І головне завдання твоє в тому, щоб ти навчився відчувати його постійно. Все найголовніше і важливе в цьому світі зосереджено всередині тебе самого! Найбільші багатства та незліченні скарби знаходяться в середині тебе, точніше буде навіть так, те, що знаходиться всередині тебе дорожче за всі скарби і багатства світу!

Принц уважно слухав, нічого не пропускаючи. Лише зрідка повільно хитав головою.
– Розумієш, твоє тіло – це футляр для цього Дива, зосередженого всередині нього. Тіло схоже до черева, в якому повинен дозріти плід. Цей плід – Душа, ось що найголовніше в людині! А тіло – всього лише щось на кшталт віслюка, звичайно, щоб твоєму самолюбству було приємніше, можна сказати, що воно – благородний скакун, але все це лише гра слів, суть від цього не змінюється. Можна також сказати, що тіло – це Храм для Душі. Але таким воно стає, коли Душа керує тілом. Втім, як би не називали тіло, його завдання служити тимчасовою оболонкою, для вкладеної в нього Вічної Душі. Слова, слова. Вони всього лише вивіска. Так, ще, твоє самолюбство є теж частина тіла, вірніше, одне зі знарядь або засобів захисту тіла, але це ілюзорне знаряддя, щось на зразок мари. Начебто воно і є, але в реальності справжній його немає. Духу ж огидна зарозумілість, бо вона відчужує від Єдиного! А Дух завжди є частиною Єдиного! Запам'ятай це, ти справжній є частиною Вічності, частинка Великого Єдиного! І кожного разу, коли тіло буде намагатися вмовити тебе вчинити низько, згадуй про це! Про те, що в тобі є частка справжньої Величі.
– Граф теж часто говорив про Душу, і Ви часто згадуєте. Невже вона настільки важлива? – запитав Принц.

Чарівник усміхнувся, подивився у бік лісу, потім вказав пальцем на сіро-помаранчеву  прудку білочку, яка застигла на задніх лапках.
– Дивись, бачиш он ту чарівну тваринку?
– Так, бачу, – відповів Принц.
– Так от, без Душі людина була б, такою ж тваринкою. Знайти їжу, зробити запас її, знайти і облаштувати дупло, знайти самку і наплодити потомства, піклуючись про його виживання. Без Душі ми б робили все те ж саме. Тільки Вона робить все це осмисленим і одухотвореним. Завдяки їй людина любить, творить красу, відчуває її, пише чарівні вірші, складає чудову музику, малює прекрасні картини. Тобто людині, завдяки Душі, дано відчувати. А відчувати – це так чудово! Без Душі і її почуттів, ми би були як звичайні звірі. І тільки завдяки Душі людина має можливість досягти Вічності!
– Тож що таке Душа? – задумливо запитав Принц.
– Душа – образ і подоба Бога в людині. Вона частинка Бога! Душа – це головне надбання кожної людини! Приблизним її місцезнаходженням є область грудей. Душа, по суті, є дверима, що ведуть у безмежну Вічність. І відкриваються ці дверцята Любов'ю. Тіло смертне, Душа ж безсмертна, і тому, тільки вона по-справжньому важлива для Людини!

Наступного разу він говорив:
– Суть книги – не в наборі букв і знаків, а у Господній Мудрості! Всяка творчість є доказ величі Всевишнього. Саме щось незриме робить кожне творіння осмисленим, повним і чудесним. Якщо немає цього, то книга порожня, у ній немає іскри, а значить і життя. Коли горить свічка, то головне в ній не віск, який вона плавить, а Сяйво Світла, яке вона віддає. Сяйво Людини – це її перебування у Вищій Любові. Любов є Бог! Тільки Любов має справжній сенс, у Вищій Любові життя знаходить справжній сенс, без неї все інше в житті – безглузде! Пам'ятай це – без Любові все інше не має ніякого сенсу!

Розповів Чарівник Принцу також і про медальйон, подарований йому батьками:
Цей знак, зображений на твоєму медальйоні, є одним з найсильніших символів Добра. Він посилює в тому, хто на нього дивиться, світлі і добрі сили Душі. Цей знак стає факелом, який висвітлює темряву, коли ми розпалюємо його своїм поглядом.

Добрий чарівник любив повторювати Принцу:
– Твоє тіло – сховище, в якому повинен дозріти плід. Сумною є доля людини, яка працює лише для насущного хліба і достатку, але не заради власної вічності. Не заради виховання гідного плоду. Завдяки цьому плоду, який є частинкою Вічності, кожен з нас має шанс здобути Вічність!
– Ми не стаємо кимось іншим, не плекаємо в собі нових якостей, ми очищаємося від бруду, який прилипає до нас по мірі дорослішання. Ми очищаємо себе, щоб стати такими, якими ми були, коли тільки прийшли в цей світ. Суть в тому, щоб повернутися до себе справжнього.
– Навіщо ж тоді ми взагалі приходимо? Забруднитися, щоб очиститися? Навіщо тоді взагалі забруднюватися? – запитував Принц.
– Щоб набути досвіду. Щоб Душа пізнала ганебну природу зла і прекрасну — Добра і більше ніколи не захотіла б повернутися в цей світ. Мирський досвід потрібен, щоб оцінити всю красу Світу Любові!

І ще, запам'ятай – людина народжується, щоб стати флейтою, що видає божественне звучання, але коли єдині звуки, які виходять від неї – це бурчання, плямкання, сопіння, то це вже худоба і місце їй в хліві. А щоб людина видавала чарівну мелодію, вона повинна розбудити Душу, адже у багатьох вона просто спить. Ось тоді і починається життя справжнє, повне глибокого змісту і чарівності. Для того, щоб розбудити Душу і відчувати її постійно, існує давня, як сама людина, духовна практика. Називається вона – "Квітка Лотоса". Для цього треба уявити, що ти саджаєш в середині грудей зерно Лотоса, і замість води поливаєш його своєю увагою, своєю любов'ю. Тобто ти починаєш посилати потоки любові до зерна, немов це людина, яку ти любиш найбільше. Поступово зерно проростає, перетворюється в бутон. Але ти продовжуєш любити його і дарувати йому увагу при кожному зручному випадку, тобто як можна частіше. Далі бутон розкривається в сліпучу прекрасну квітку! І тепер твоє завдання постійно підживлювати її своєю любов'ю і увагою. Дбати про неї, плекати її. Не дати її знову закритися. Ти навчишся відчувати її постійно і тому поступово налаштуєшся тільки любити, бо щойно ти будеш забувати про Любов надовго, думати про погане, вчиняти погано, квітка буде в'янути, а цього ти не повинен допускати. Відтепер вона живе в тобі завжди. Щоб ти не робив, куди б не йшов, вона живе в тобі, і ти повинен пам'ятати, поки Квітка буде жити в тобі, у тебе є зв'язок зі Всевишнім. Отже, якщо ти все зрозумів, почнемо.

Легкий, весняний дощик якраз закінчився і вони всілися на пеньки, недалеко від ставка. Добрий Чарівник вказав Принцу на розкритий лотос, що дивував погляд своєю красою, на пелюстках якого застигли краплі дощу. Ці краплі, немов перлини, надавали додаткової принадності і без того прекрасній квітці.
– Ти бачиш, ця квітка росте в болоті, її коріння глибоко під водою. З бруду болотяної води вона тягнеться до Сонця і, незважаючи на все, що її оточує і живить, вона перетворюється в щось настільки прекрасне, що від споглядання її краси і досконалості уста німіють і завмирає серце. Так і людина, що зростила в собі Квітку Любові, стає іншою, незважаючи на всі недосконалості навколишнього світу.

Спочатку Принцу було складно все це відчути, але поступово він виплекав і навчився відчувати квітку, любити її, пестити і плекати. Так почався новий етап його розвитку.

Через деякий час, Чарівник, покликавши його, сказав:
– Тепер ти готовий повернутися до людей. Настав час тобі нести Любов у світ. Настав час звільнити Королівство від темряви. Іди з Богом, нічого і нікого не бійся! Пам'ятай, Справжній Воїн перемагає насамперед самого себе, свого ворога, він поважає, бо розуміє і знає, що у того, хто досяг Свободи Духу, немає насправді ніяких ворогів. Все в цьому світі тече і змінюється, бо цей світ є ілюзія, створена Творцем для випробування і виховання нас. Лише Воїн серед всієї цієї мінливості залишається вірним Любові. Запам'ятай, відповідаючи злом на зло, ти лише примножуєшь зло в цьому світі і лише випускаючи у світ Любов, ти тим самим розсіюєш темряву. Випромінюй Любов і твори Добро, і ніщо в цьому світі тобі не буде страшним! Пам'ятай про силу Любові, і що немає нічого вищого за цю силу!

Перевівши дух і розкуривши трубку, Добрий Чарівник пихнув нею кілька разів, твердо і вагомо додав:
– Головне, не забувай про Головне! А Головним у житті кожного є Бог! Якщо Він буде завжди в думках і вчинках кожної людини на головному місці, то все інше стане на свої місця. Зникнуть з лиця землі зло і насильство. І всі знову будуть Щасливі і Вільні!

А на ранок, прокинувшись, Принц не побачив Доброго Чарівника на його звичному місці. Довго шукав і кликав його Принц, але Чарівник наче випарувався. І раптом він відчув, як всередині нього, в центрі грудей, там де живе Квітка Любові, народилися слова: "Тепер ти готовий. Лети!".

Шлях в Сумне Королівство

Він вийшов з печери, з вдячністю вклонився, і бадьоро рушив у бік Сумного Королівства, щоб врятувати його мешканців від гніту підлого тирана. Але не одразу і не скоро йому вдалося повернутися, на шляху ще багато чого трапилося з Хоробрим Принцом.

В одному невеликому Королівстві, на ринковій площі, Принц почув, як глашатаї повідомляли про незліченну нагороду тому, хто розсмішить доньку Короля. Дівчина не сміялася і не покидала своїх покоїв з дня смерті своєї матері. Багато сміливців вже намагалися, але сумна Принцеса вперто не розкривала вуст і невдалим претендентам на винагороду відрубували голову. Принц зважився теж спробувати щастя. Його намагалися відрадити, бачачи його молодість, доброту, стрункість його стану і красу. Але хіба можливо зупинити високий і стрімкий політ сокола, набільш достойного і сміливого з птахів?

Принц, увійшовши в покої Принцеси, глянув на неї: вона сиділа, з сумом дивлячись в дзеркало і навіть не підняла голови, коли він увійшов. Принцеса ніжно гладила ручку дзеркала, дивлячись у нього згаслим поглядом. Обернувшись до слуги, який його проводив, Принц спитав:
– Що це за дзеркало і чому вона з такою любов’ю гладить його?
– Це дзеркало було подаровано Принцесі Її Високістю перед смертю, – відповів слуга, зачиняючи двері і залишаючи покої. Принц здогадався, що це дзеркало як останній дар її покійної матінки, нагадує принцесі про неї і про її смерть. Вихопивши дзеркало з її рук, він з розмаху розбив його вщент об кам'яну стіну.
– Що ти наробив! – в гніві закричала Принцеса. Вона почала кричати і з кулаками напала на нього, але Принц, м'яко відштовхнувши її, схопив її за голову і гаряче зашепотів на вухо:
– Твоя мати жива не в цьому дзеркалі, а в твоєму серці. Прив'язуючи своє життя до цієї речі, ти віддаєш її пам'ять забуттю. Вона буде щаслива, тільки якщо ти скинеш з себе зневіру і будеш щасливою. Заради неї ти повинна звільнитися від влади смутку!

Сльози полегшення хлинули з її очей, і Принцеса в пориві обійняла Принца. Вдосталь наплакавшись, вона всміхнулася смутно, спочатку несміливо, потім все ширше і ширше. Король був безмірно радий і запропонував Принцу взяти в дружини принцесу, і півцарства на додачу і всі скарби скарбниці. Але Принц вперто від усього відмовлявся, і лише сказав:
– Твоя донька буде щасливою і без мене. Якщо ж ти хочеш мене обдарувати, даруй мені чарівного єдинорога, який стоїть у твоїй стайні.

Король не в силах був відмовити проханню Принца. Цей єдиноріг жив раніше на священній Горі, їв і пив з Синього моря. Він міг ходити рогом по підземеллю, як сонце по піднебессю. Єдиноріг був дружелюбним, завжди готовим прийти на допомогу своєму хазяїнові. Чистотою, благородством, мудрістю, силою, хоробрістю, величезним добром, він виділявся серед всіх тварин.

Після бенкету на його честь, і на честь одужання доньки Короля, він покинув верхи на єдинорозі місто, що знову стало щасливим, тримаючи шлях до Сумного Королівства.

Довго скакав Принц, доки не прискакав до підніжжя високої гори. Тут, в тіні густого дерева, він хотів влаштуватися на відпочинок, коли побачив кількох людей могутнього виду, що б'ються один з одним мовчки і запекло. Це були сім батирів братів, які билися за тушу барана, засмаженого на рожні.
– Стійте! Зупиніться! – піднявши руку у вітальному жесті, вигукнув Принц.
Брати зупинилися і мовчки рушили на Принца.
– Ніяк ще один їдець додався,– недобре мовив один з них. Принц відповів:
– Я просто хотів запросити вас до моєї трапези і мені нічого не потрібно від вас.
Брати розсміялися.
– Та як ти нас пригостиш? У твоїй худій торбинці не вистачить їжі навіть для одного з нас, не кажучи вже про всіх. Ось ми і б'ємося через барана.
– Не варто битися за їжу, адже ви не дикі звірі, не забувайте також, що не отримуючи, а віддаючи, маєш радість і благородство! А в моїй торбинці є щось цікаве, тож все-таки, будьте такі люб'язні, розділити зі мною мою трапезу, - відповів Принц.

Після ситної їжі, коли брати нарешті наситилися, вони подякували Принцеві, а Принц за час трапези вже встиг переконатися в їхній простоті, доброті та навіть якійсь наївності і вирішив зробити їм чудовий подарунок, а саме:
– Щоб ви більше ніколи не сварилися через їжу, я дарую вам цю чудову скатертину-самобранку, але тільки за умови, що ви дасте мені слово ніколи не сваритися і не ображати один одного чи когось іншого з добрих людей.

Один з братів відповів за всіх:
– Те як ти безкорисливо поділився з нами і твоє благородство присоромило нас. Відтепер ми не бажаємо надалі жити так, як раніше. І будемо раді, якщо ми станемо друзями.

Брати приєдналися до Принца і вони разом попрямували в бік Сумного Королівства. В дорозі Принц дізнався, що кожен з братів володіє чудовою і незвичайною здатністю. А саме: один з братів був вправним стрільцем з лука і міг потрапити стрілою в око ширяючій високо в небі птиці. Інший, якого вони між собою звали Вовче черево, міг з'їсти за один раз стільки їжі, скільки вистачило б цілому невеликому селу. Третій з братів міг плавати, як риба, і пірнати надовго і дуже глибоко. Наступний міг бігати швидше найшвидшої лані і ніхто не міг встигнути за ним. А інший міг чути все, у нього були трохи завеликі вуха, більші, ніж у звичайної людини, і це давало йому можливість чути навіть те, як росте трава. У наступного з братів був вельми гострий зір, що дозволяло йому бачити так далеко, що він один коштував цілої армії дозорних. Ну а останній з братів був силачем з силачів, ще в дитинстві міг звалити бика одним ударом, а коли ввійшов у повну силу, спокійно викорчовував вікові дуби і тягав їх на собі немов в'язку сухого хмизу. Ось з такими соратниками, Хоробрий Принц наближався до кордонів Сумного Королівства.

Випробування і остаточна перемога над злом

А там тим часом намічалося велике свято з нагоди майбутнього весілля злісного короля. Він мав намір взяти в дружини, захоплену в полон, дочку Графа, яка саме в призначений день повинна була досягти повноліття. Довгі роки тримав злий король її в ув'язненні в одному із замків, де при ній були лише служниця і пряділля. Дівчина майже не бачила сонця ось вже багато років і шкіра її була білішою від снігу. А величезні, прекрасні очі горіли на її мармуровому обличчі, чаруючи своєю красою.

Тому злий король і мріяв зробити її своєю дружиною, для цього він призначив бенкети і змагання, в яких хотів довести всім, в тому числі і нещасній дівчині, що лише він один гідний її руки.

Підійшовши вночі до міста, Принц із сімома братами почали готуватися до ночівлі, щоб на ранок увійти в місто. Коли брати поснули, Принц верхи на єдинорозі попрямував до міста, над яким металися злісні зелені дракони. Вони літали над містом ночами, пожираючи і спалюючи когось із жителів, а на ранок відправлялися спати у відведені їм для цього величезні стайні. Не існує створіння більш злісного, підступного і жорстокого, ніж зелений дракон, і Принц це добре засвоїв від Доброго Чарівника.

Верхи на єдинорозі, Принц безстрашно кинувся в бій. Миттєво, єдиноріг, злетівши над містом, повалив драконів. Бо в його розі була закладена могутня сила, здатна перемогти зло. Бездиханні, впали вони на землю, а до ранку від них нічого не залишилося, бо вони належали до світу тіней.

Король Сумного Королівства, одягнутий у блискучий, дорогий одяг, з високого помосту оголосив про те, що руки прекрасної Принцеси доб'ється той, хто стрілою зіб'є підвішену на даху високого замку червону стрічку. Навчений радником, якого король дуже цінував за його хитрість і підступність, король сам стріляти повинен був останнім, щоб показати бідолашній, що ось, мовляв, я дав шанс всім, але ніхто не влучив і тому ти моя! В тому, що ніхто не влучить, король був упевнений, оскільки за хитромудрим задумом радника, стрічку неможливо було збити, вже дуже високо вона висіла. Але для пострілу короля він придумав таку хитрість, що при пострілі схований в замку довірений слуга смикнув би за невидиму нитку і стрічка би впала.

Але незвичайний стрілок, друг Хороброго Принца, зірвав всі ці підступні задуми. Легко він збив стрічку і підніс її Принцу.
Король посірів від гніву, не знаючи, що й казати. Він обтяжливо мовчав. Ніби захлинувшись, зітхнув радник і швидко почав шепотіти на вухо королю:
– Накажіть сьогодні всім розійтися, о могутній королю, скажіть, що завтра буде оголошено нове випробування. Король насилу зробив це і швидко пішов із радником в зал для нарад.

Вранці було оголошено наступне випробування — з'їсти за добу сотню відгодованих биків. Принц і семеро братів, закриті у величезній залі, віддали всіх биків Вовчому череву, а самі ледве впоралися з одним. Вранці від биків залишилися лише кістки.

І знову було оголошено про нове випробування, а саме, дістати намисто з дна глибокого озера. І знову один із братів, той, що плавав, як риба, виручив Принца, без зусилля діставши для нього необхідне. Наступним випробуванням було швидше за всіх домчатись від замку до міської стіни, зірвати там кисть винограду, що в'ється по стіні й повернутися назад. У радника і тут була прихована хитрість з двома однаковими гінцями, але його задумам не судилося збутися, бо один з братів мав намір здобути перемогу Принцу і з честю виконав свій намір.

Наступним випробуванням було почути, що радник прошепоче на вухо королю і один з братів почув, як він сказав: "Цим дурням все одно не бачити Принцеси як своїх вух". Ну а потім потрібно було прочитати слово, написане на маленькому клаптику паперу, який був підвішений на найвищому дереві міста. Володіючий гострим зором, без зусиль впорався з цим, легко прочитавши слово – мутабор. Наступним випробуванням було підняти величезний валун, який не могла зрушити з місця і сотня лицарів. Брат силач же, піднатужившись, дістав для Принца чергову перемогу.

Після тяжких роздумів злий король вирішив дати Принцу бій на мечах. Він вірив у свої сили, у свій величезний меч і в свій довгий і багатий досвід.

Король і Хоробрий Принц вийшли на поміст. Шанси були нерівними, бо незважаючи на вік, король все ще був могутнім воїном, він значно перевершував Принца і силою, і вмінням володіти мечем. Та й зброя була під стать високому зростом королю. Меч у нього був набагато більший і потужніший за меч Принца, але не завжди результат поєдинку вирішує сила тіла або міць зброї.

Не встигла сутичка початися, як з натовпу якийсь жебрак з величезним шрамом на обличчі, який був ніким іншим, як Графом, в грізній тиші закричав Принцу:
– Ім'я і Честь твого батька вимагають відновлення праведності і справедливості! Але не гнівом, а силою свого серця ти переможеш супостата! Ти – спадкоємець Короля Щасливого Королівства, то доведи це своєю Перемогою!

За наказом радника до Графа крізь натовп почали пробиратися стражники, щоб змусити його замовкнути, але вони не встигли. Принц закрив очі, всіма силами намагаючись задушити змія гніву, що почав прокидатися в ньому. Пройшли якісь миті, як злий король, занісши меч обома руками над головою, кинувся в атаку на Принца, який все ще стояв з закритими очима. Принц відчув, що наближається противник, але він був вже повністю спокійний, наче тигр, що приготувався до стрибка. Не відкриваючи очей, він спритно відбив потужний удар, причому так, що король від несподіванки відкинув обидві руки. Принц же, відкривши очі, одним потужним ударом розламав меч супротивника, який, залишившись без зброї, втратив увесь свій запал і бойове завзяття, затремтів від страху і безсилої ненависті.

Хоробрий Принц повільно крокував до нього з мечем у витягнутій руці, але він не завдавав удару, лише наступав, повільно спопеляючи ненависть і гнів лиходія безмірною силою Любові. Під його поглядом, колись злий та могутній тиран, ставав все меншим і меншим, кілька митей потому, раптово луснув, й зовсім зник ворог роду людського, зник, ніби його ніколи й не існувало.

Всі присутні на площі в подиві роти пороззявляли, бо на їхніх очах відбувалося неймовірне. В ту ж мить щось почало змінюватися в повітрі, ніби все почало розквітати. Защебетали пташки, вся природа почала оживати і обличчя людей почали повільно освітлюватися радістю.

Сім днів і ночей грали весілля на святково прикрашеній площі. І я там був, чимало смакоти скуштував. Після, Принц щедро обдарував своїх друзів і всіх гостей, а для Графа у нього був особливий подарунок. Він запропонував Графові, зважаючи на його мудрість і душевну красу, стати Королем. Але Граф, посміхаючись, сказав:
– Ти запалив світло радості на обличчях цих людей, – він обвів рукою всю площу. – Тобі й бути їхнім Королем. А я ж прийму за Честь бути твоїм Радником, щоб служити до кінця днів моїх Богу, народу і вам, діти мої! – сказавши це, він обійняв щасливих Принца та Принцесу.

Так воно і сталося. Жили вони довго і щасливо. Народ Щасливого Королівства процвітав і цю казку, як повчання, нащадкам заповів. Пам'ятайте і ви, друзі, що ніщо в житті не буває даремно! Всьому є ціна, за все чекає відповідь, в пелені миготливих років! Найголовніше в нашому житті – Любов. Казка про Принца – лише нагадування про це знову! Будьте благородними, добрими і чесними і дочекаєтеся приходу Вічності і Весни!

Написано під враженням від книг Анастасії Нових, що висвітлили мій життєвий Шлях.
З Вдячністю і Любов'ю!

Якщо і є якась Мудрість в цих рядках, то вся вона результат прочитання книг А. Нових. Знання про Духовну практицу Квітка Лотоса також почерпнуті з цього Джерела.

Автор: Учасник Міжнародного громадського руху "АЛЛАТРА", Ельчин Ахмедов