Казка про те, що має сенс

Казка про те, що має сенс

Жив-був на світі Зайчик. Звичайнісінький - такий же білий, пухнастий і м'який, як і всі інші. Ну, хіба що вушка у нього були особливої форми, і очі якогось свого кольору. Але ж у кожного Зайчика була якась особливість - особливість, яка видима оку. Але, треба сказати, що, крім цієї видимої особливості, у Зайчика була ще й інша, невидима, але дуже і дуже важлива...
 
Справа в тому, що наш герой ніколи не був цілком задоволений життям. Звичайно, насправді жоден Зайчик не був задоволений своїм життям на всі 100 відсотків. Але наш Зайчик мав сміливість зізнатися собі в цьому. І це розуміння дуже його турбувало. Йому весь час здавалося, ну, як би це сказати... що все, що він робить, насправді не потрібно і не важливо. І так було зі всім: коли усі Зайчики сиділи за партами в школі і сумлінно вчилися, наш Зайчик... ні, він, звичайно, теж навчався, і, треба сказати, що дуже добре вчився. І йому це подобалося. Але його весь час турбувало питання: Навіщо? І від цього питання на нього находила туга. Дорослі Зайці казали маленьким, що вони навчаються для того, щоб колись згодом, у майбутньому, вони могли знайти гарне місце для навчання, а не аби яке...
 
– А навіщо? - ставив тоді Зайчик своє улюблене питання.
– Як навіщо? - дивувалися дорослі. - А працювати ти як будеш, якщо не будеш знати своєї справи?
– А навіщо працювати?
– Хммм... – дорослий, якщо справа доходила до цього моменту, був дуже здивований і збентежений, але йому приходило в голову, що маленький Зайчик ще зовсім маленький і просто не знає справжнього життя. Тоді дорослий намагався зі знанням справи пояснити йому, навіщо потрібно працювати:
 
– Ну як, навіщо? Потім, щоб прогодувати свою сім'ю. У тебе ж буде сім'я? А якщо ти не будеш працювати, тоді у тебе не буде смачної морквини і теплої нірки. А якщо у тебе не буде теплої нірки і смачної морквини, то твоя родина буде нещаслива... та й ти теж. Так же?
– Не знаю... – думав зайчик, а потім ставив нове питання, – а навіщо мені сім'я?
Тут вже дорослому зовсім терпець уривався.
– Ну як навіщо!? У кожного нормального зайця повинна бути сім'я, інакше навіщо ти взагалі живеш?!
«І правда, навіщо?» – думав Зайчик і, опустивши очі, тихо бурмотав вибачення і відходив убік.
 
І так було з усім, на що не глянь, в житті Зайчика. Коли всі маленькі Зайчики дружньою юрбою йшли в ліс грати в хованки, Зайчик не розумів, Навіщо? Він грав, йому було навіть весело, він сміявся разом з іншими Зайчатами і все було до певного моменту добре, поки в його голівці знову не з'являлося це страшне, до болю тужливе питання «Навіщо?». Тоді Зайчик опускав вушка, замислювався про щось і тихенько йшов. Його друзі вже не дивувалися цьому, вони тільки хитали головками, дивлячись один на одного, знизували плечима і продовжували грати далі. А наш Зайчик сидів у цей час поряд з пахучим кущем малини, дивився на просвіти між листям і думав: «Яка краса... Як все це красиво і гармонійно, як гарно листочки переливаються на світлі. Вони, мабуть, знають, навіщо з'явилися на світ. І невже просто так вони світяться? Мабуть, тому і світяться, що знають щось дуже і дуже важливе...» І малина: як вона пахла смачно, а які свіжі ягоди, ммм... І Зайчику зовсім не хотілося їх їсти, а тільки ось так сидіти і милуватися, і вдихати цей ніжний і солодкий запах, і слухати веселий щебет птахів, які напевно теж знали, навіщо... знали якийсь сенс, який робив їх щасливими і радісними.
 
І ось одного разу, коли Зайчик чергового разу втік із загальної гри, він не залишився сидіти біля куща малини, а пішов гуляти. Куди? Він і сам не знав, куди. Але відчував, що не може більше просто так сидіти, що з цим страшним питанням ну просто необхідно щось робити. Що? Цього він теж не знав. А просто вирішив, що так тривати більше не може. І ось, ідучи по дорозі і дивлячись по сторонах, він побачив маленький, тоненький Струмочок, який стікав на дорогу звідкілясь з лісу. Він так яскраво і весело переливався на сонечку і так ніжно дзюрчав свою пісеньку, що Зайчику дуже захотілося послухати її до кінця і дізнатися, чим вона закінчиться.
Але Струмочок все співав і співав, біг і біг, і здавалося, що цій пісні, такій чудній і світлій, не буде кінця, як і самому струмочку. Тоді Зайчик не втримався і запитав:
 
– Милий, світлий струмочку! Скажи мені, про що твоя пісня, і чому вона так довго триває?
На питання цей Струмочок весело засміявся, засяяв своїми переливами і прожурчав:
– Про що моя пісенька? Та ні про що і про все в той же час, – і посміхнувся.
– Але хіба це можливо?
– А чому ні? Скажи мені, про що ти думав, коли йшов цією дорогою?
Зайчик задумався і почав посилено згадувати, але як не старався, нічого конкретно пригадати не міг. І тоді його осяяло:
– Ні про що... І про все одразу! – і він весело засміявся разом зі струмочком, засміявся так, як давнооо вже не сміявся. І так легко йому стало в грудях, так ясно і весело в голові, і йому здалося, що не тільки струмочок співає цю пісеньку. Що і травичка співає її, і дерева, і кожна пташка, що весь ліс, немов великий симфонічний оркестр грає і співає цю мелодію і пісню одночасно, і кожен голос робить її все легшою і легшою, все світлішою і світлішою. І на мить Зайчику навіть здалося, ніби він сам співає цю пісню. Вся Душа його співала і світилася... Але тут його відчуття перервав або, краще сказати, підтримав голос Струмочка:
– Ти спитав, чому вона так довго триває? Я відповім тобі. І на перше питання теж відповім. Пісня моя про Те, що має сенс, про Те, що створило цей ліс, ці дерева, і нас із тобою створило, Зайко! Моя пісня про Вічність.
– Мене створила Вічність?! А що це? А як вона виглядає, ця Вічність, і чому я про неї ще нічого не знаю? Чому в школі нам не розповідають про Вічність, якщо вона створила всіх? Нам говорили, що світ з'явився сам, в результаті еволюції життя на Землі, – згадав зайчик не раз повторювані вчителем слова.
 
Струмочок тихенько зітхнув, і навіть трохи уповільнив свій плин.
– Так, Зайчику... На жаль, у школі нічого про це не говорять, тому що дорослі забули про цю Вічність. Забули давно, ще коли покинули країну Дитинства, і з тих пір дуже рідко про неї згадували. А хтось і зовсім відтоді ніколи не згадував. А хіба вони можуть навчити того, чого не пам'ятають?
– Ні... – задумливо відповів Зайчик, – але як же бути? Як же тоді дізнатися про неї?
– А ти вже все знаєш, Зайко! Просто ти теж про неї забув, втратив її колись і сам цього не помітив. А тепер от згадав, що щось втратив, тільки не згадав, що саме. Тому і питаєш: «Навіщо?».
 
Маленький Зайчик глибоко-глибоко замислився... Струмочок мовчав, і тільки тихенько продовжував дзюрчати свою пісеньку, а на її фоні у голову нашого героя почали приходити звідкілясь, можливо, з того самого Дитинства, спогади... І тоді Зайчик згадав, що колись з давніх-давен, здається, що коли він тільки прийшов у цей світ, він бачив зелений кущ, а на цьому кущі, немов прекрасні намистини, висіли ягідки малини. І ніжним, солодким запахом зустрічали його... Вони ніби розмовляли цим ароматом: подивись, подивись яка краса навколо! Ми чекали тебе, милий зайчику. І все навколо тоді співало і світилося звідкись... зсередини. Все було лагідним, добрим і ніжним, наче було наповнене... чимось дуже-дуже Важливим... Вічністю! Так ось що це таке! Серце у Зайчика так і затріпотіло. В грудях потеплішало ще сильніше, стало легко-легко, просторо-просторо. І тоді він зрозумів, що все на Світі – дуже і дуже важливо. Що вчитися – важливо, що грати в хованки – важливо, і розмовляти зі струмочком – важливо! Він зрозумів, що немає нічого неважливого. Але він також розумів і те, що якщо цього всього не буде, то це буде зовсім неважливо, тому що залишиться Світло і Пісня струмочка, і Краса залишиться. Все це: Світ, Пісня і Краса – вміщувалося тепер в його Серці і надавало кожній миті надзвичайної Важливості і Повноти, наче весь світ світився зсередини, і він сам - Зайчик - світився.
 
– Ну що ж, Зайчику, тепер ти згадав про Те, що Важливо. Іди, мій милий друже. Можливо, тепер ти допоможеш іншим знайти справжній сенс свого життя... І якщо вони згадають Вічність, тоді приводь їх до мене, і ми всі разом заспіваємо пісеньку про Найголовніше, – і Струмочок лагідно усміхнувся своєю світлою, переливчастою посмішкою.
– Ох, як це буде здорово, Струмочку! Але...
Але... А що, якщо я знову втрачу весь цей Сенс? Що, якщо знову забуду Вічність?
– Ти не можеш втратити її, Зайчику, вона завжди з тобою. Ти тільки дбай про неї, і не забувай її, коли будеш дивитися по сторонах. Якщо побачиш щось цікаве, те, що приверне твою увагу, одразу згадай про Вічність. Згадай, і заспівай про Неї пісеньку. Тоді ти побачиш, що і в цьому цікавому теж є Вічність, і вона хоче навчити тебе чогось. А твоє завдання зрозуміти, Чому. І куди б ти не пішов, і що б з тобою не сталося, Вона завжди буде з тобою, і Пісня з Красою всюди будуть супроводжувати тебе.
– Ах, але якщо я забуду?
– Тоді приходь до мене, і ми з тобою разом заспіваємо цю пісню. А якщо ж ти не знайдеш мене тут, не впадай у відчай. Адже малина, птахи, трава і дерева теж знають цю пісню. Запитай у них, і вони заспівають тобі її. Ти тільки слухай, дуже уважно слухай і не думай ні про що інше. І тоді неодмінно почуєш, згадаєш і сам заспіваєш! Головне - не втрачай надію, що б не трапилося. Адже Вічність завжди з тобою, треба тільки про неї згадати...
 
 
 
Автор: Поліна Новіцька, учасниця МГР "АЛЛАТРА"

 

Пропонуємо вам також прочитати інші прекрасні казки "Дивак Лу і Чарівний Лотос" і "Додому по срібній стежці".

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 45

Підписатися на новини



Казка про те, що має сенс - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 45
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція