Казка про Велику Порожнечу

Казка про Велику Порожнечу

З давніх давен, коли у світі не було жодної речі, жила-була Велика Порожнеча. Навряд чи можна описати, що Вона собою являла, адже в ту пору не було ні людей, ні слів, ні навіть звуку, з якого ці самі слова виходять. Вона жила сама в собі, не знаючи ні краю, ні часу – їх теж ще не існувало тоді – і була дуже щаслива, адже і горе зі стражданням з'явилися набагато пізніше...
 
І одного разу в цій Великій Порожнечі зародилося Щось. Воно оглянулось навколо і запитало:
 
– Де це я?
 
– В Порожнечі, – відповідала Велика Порожнеча, переливаючись, хоча ніяких кольорів веселки тоді ще теж не було.
 
– А що таке Порожнеча? – уточнило Щось.
 
– Це те, в чому відсутнє що б то не було, – була відповідь.
 
Щось здивувалося.
 
– Але ж тут є я, – сказало воно. – Як же я можу бути в Порожнечі, якщо там відсутнє що б то не було?
 
Велика Порожнеча знизала плечима (хоча плечей у неї зовсім не було).
 
– Я – Велика Порожнеча, в якій немає жодної речі. А ти – в мені. Значить ти – в Порожнечі.
 
– Стривай! – занепокоїлось Щось, м'яко пульсуючи. – Але якщо в тебе немає жодної речі, значить і мене теж немає?
 
– Може бути... – не стала сперечатися Велика Порожнеча.
 
Щось на секунду замислилось, а потім вирішило:
 
– Ні, так справа не піде. Адже я ж є? Є. Значить, я не можу бути в Порожнечі.
 
І тоді Щось стало відгороджуватися від Великої Порожнечі. Йому довелося добряче попрацювати – адже навколо не було жодної речі, а значить, і будувати  не було з чого. Ретельно, крок за кроком, воно видобувало зі своїх надр різні речовини і енергії, створюючи тонку, ледь помітну грань. Ось вже в ній з'явилися звук і світло; маленькі порошинки і газові хмари, з яких зародилися зірки і планети... Щось старанно працювало, збираючи ці зірки і планети в великі галактики, перемішуючи їх, як ми збовтуєм цукор у чаї, змушуючи світитися і згасати, руйнуватись і знову народжуватися. І йому здавалося, що тепер вже воно надійно укрите, захищене від Порожнечі; йому здавалося, що воно Існує.
 
Але от біда: як тільки Щось впустило в себе першу річ, воно перестало бути собою. Воно перетворилося... в щось. Щось певне, щось існуюче. І коли слідом за силами гравітації в ньому з'явився Час – щось почало повільно, але неухильно старіти, бо у кожної речі є свій термін, свій початок і свій кінець. А коли слідом за ейфорією і насолодою в ньому з'явилися страждання і страх – Щось злякалося свого прийдешнього кінця і впало в смуток... Воно творило все нові та нові галактики, але вони руйнувались одна за одною, адже час не знає пощади. Воно вигадувало все нові і нові задоволення для себе, але розчарування і жах незмінно наздоганяли його, адже від правди не втечеш. І, зрештою, вмираюче Щось вигукнуло:
 
– Чому? Чому так?
 
– Тому що ти саме обрало це, – відгукнулася Велика Порожнеча.
 
Вона весь цей час була поруч, але лише відсторонено спостерігала, не втручаючись.
 
– Але я ж просто хотіло бути! – заплакало Щось. – Хіба за це належить вмирати?
 
– Ти й так було, – відповіла Порожнеча.
 
– Але ж у тобі немає жодної речі, – продовжувало плакати Щось, – Як же я могло в тобі бути?
 
Порожнеча лише зітхнула.
 
– А хіба ти було річчю? – тихо запитала Вона.
 
Щось замовкло і перестало плакати.
 
– А чим же я було? – задумливо запитало воно.
 
– А що ти зараз? – підказала Порожнеча.
 
– Зараз я – річ, – скривилось Щось, – і я вмираю!.. Мій час добігає кінця і мчить все швидше...
 
Воно знову заплакало, дивлячись на свої згасаючі галактики. Порожнеча погоджуючись кивнула.
 
– Так відбувається завжди. Річ не може створити іншу річ. Для цього потрібно Щось інше...
 
– Стривай, як ти сказала? – раптом завмерло в здогадах Щось. – ЩОСЬ інше? Тобто...
 
Остання галактика, спалахнувши на прощання світлим вогником, зникла в Порожнечі. Час вийшов – і перестав існувати...
 
– Тобто ти, – підтвердила Велика Порожнеча, дивлячись на Щось, яке знову стало собою.
 
– Або ти, – відгукнулось Щось, дивлячись на Велику Порожнечу. Адже ми – одне ціле.
 
– Тепер ти зрозуміло, що ти? – запитала Порожнеча, мерехтячи, хоча світла в ній вже не було.
 
– Так, - відповіло Щось. – Я теж – Порожнеча...
 
 
Автор: Аннета Хельс

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 43

Підписатися на новини



Казка про Велику Порожнечу - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 43
Схожі статті:


Коментарі
  • Olga

    24.12.2016 16:40

    Как же приятно быть пустотой....

     

    Відповісти
  • motilek108

    24.12.2016 15:26

    А разве ты было вещью? после  этих строк, Что -то произошло внутри, ”кричала внутренность”, на всю ВСЕЛЕННУЮ но звук не шёл....моя Личность преклоняется  перед Высшим Созданием пришедшим к нам на помощь, к тем застрявшим  ”вещам” в мирской суете  СЛАВА ВСЕВЫШНЕМУ и БОГОРОДИЦЕ  МАРИИ  и низкий поклон ВАМ  АННЕТА 

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція