СВІЙ... ЧУЖИЙ... ХТО ДІЛИТЬ?

Хочу поділитися з вами, друзі, досвідом, як моя свідомість розводила мене протягом тривалого часу.

Трохи передісторії. У своєму житті я неодноразово стикалася з людьми, які сильно п'ють, і у своїй сім'ї теж. Мої рідні люди під дією алкоголю змінювалися не на краще. Уже з дитинства розуміла: пияцтво – це погано та небезпечно як для того, хто п'є, так і для оточуючих людей.

Ситуація, про яку хочу розповісти, сталася в селі, куди ми із чоловіком переїхали жити. Виявилося, що в сусідньому будинку за півкілометра від нас, як розповіли друзі, проживає питуща сім'я. Так вийшло, що ми з ними не спілкувалися, тільки зрідка бачилися, віталися і все.

А тут місяці три тому поверталися з міста додому і побачили жінку, яка йде в тому ж напрямку, вирішили підвезти. Це виявилася наша сусідка, вона пошкодила собі руку і відвідувала хірурга. Опишу свої відчуття: з одного боку, була дуже рада, що підвезли людину, а з іншого... Загалом, оцінивши зовнішній вигляд сусідки (він відповідав образу п'яниці), моя свідомість розбухтілася, що ось вона п'є, п'яниці дуже прилипливі, та і взагалі небезпечні.

І як підтвердження, через кілька днів дзвінок із проханням підвезти до міста на заправку газового балона. Усю дорогу чула думки від свідомості, що так везти балон небезпечно, що мені нецікаво слухати весь цей негатив про погане життя, і навіщо чоловік погодився їм допомогти тощо. А коли ми приїхали на заправку і сусідка почала купувати спиртне, ось тут мою свідомість як прорвало. Особливо сильно вона подумки лаялася на чоловіка, що він примушує мене спілкуватися із цими людьми, а це небезпечно, та і взагалі нас використовують. І здавалося б, усе доказово, фактами оперувала. І я як Особистість повелася на її вигадки.

Потім були й інші прохання.

Коли поділилася з друзями (ми разом вивчаємо роботу свідомості, спираючись на Споконвічні Знання), спостерігала за занепокоєнням і метушнею своєї свідомості: вона немовби підказувала, що мені треба говорити, а де промовчати. Ми з друзями знайомі давно і між нами довірливі, дружні стосунки, завжди ділимося своїм досвідом відкрито і чесно, тому, бачачи такі старання від свідомості, озвучила все як є. І друзі, і мій чоловік брали активну участь у бесіді та ділилися розуміннями. У колективі друзів, викриваючи свої страхи і метушню системи, зрозуміла, скільки було надумано. Свідомість роздмухала з мухи слона: чоловік, звісно, не примушував мене з ними спілкуватися, та й у ставленні до сусідів намальована картина була надуманою з використанням ситуацій із минулого життя. Цього не відбувалося, а картинки були настільки реальними, що сприймалося все як те, що вже звершилося, і викликало негативні емоції. Усвідомивши, що це брехня від свідомості, зникли миттєво й образи, і страх. До сусідів і до чоловіка зник негативізм. Немов запона спала, і стало так радісно на душі та легко.

Виникло запитання: чому відбувається відторгнення людей?

Часто тому, що люди поводяться або чинять не так, як того хочу я (не виправдали моїх очікувань). А по суті, очікування зовсім не мої, цього хочу не я, а свідомість. Вона малює таку реальну картинку. Чому картинка виходить такою реалістичною? Тому що вкладаю в неї свою силу уваги і вона «оживає» – починає жити в моїй реальності. А свідомості тільки це й треба – енергія, яка необхідна для її існування.

І в сім'ї під установкою свідомості, що ми разом, ми заодно, лежить бажання влади: щоб чоловік робив так, як я вважаю правильним (я ж краще знаю, як правильно! А ось він чомусь не бачить). Чому так відбувається? Насправді, чудово, що ми разом, дружно взаємодіємо, допомагаємо одне одному хоч у сім'ї, хоч у колективі, але свідомість і тут усе вивертає на свою вигоду: коли ми заодно, то й чинити маємо однаково, «спільно»... і замість об'єднання виходить нав'язування своєї думки як єдино правильної. Виходить, що я не сприймаю вибір іншої людини, у даному випадку чоловіка.

Коли записувала досвід у щоденничок, побачила, як розділяє свідомість на своїх і чужих. Виходить, що є люди, які гідні моєї любові, моєї уваги, і є ті, які не гідні? Хтось гірший, а хтось кращий? Як завжди: розділяй і володарюй... Але ж Бог Єдиний, і в кожній людині є Його частинка. Не приймаючи іншу людину, я заперечую Бога в ній, а значить, заперечую Бога в собі. Усередині все завмерло від цього усвідомлення: як же так, я люблю Бога понад усе.

Чому так виходить? Чому вірю свідомості?

Коли я чую думки в голові, вони звучать від мого імені і я сприймаю їх своїми. Наприклад, що мені робити, знову це зі мною відбувається, я можу все змінити, мені нецікаво це слухати тощо. Буває, що думки йдуть як від другої особи: ти маєш сказати або зробити щось... Тут уже виразніше проявляється дехто, хто хоче мною керувати. Поступово, отримуючи свій особистий досвід, починаю усвідомлювати, як працює моя свідомість.

І ще одне спостереження: чому так виходить, що часто стикаюся з людьми, які п'ють (сусіди, попутники, у сім'ях знайомих і серед рідних теж)? Який урок мені треба засвоїти? Поділюся своїми розуміннями із цього питання. Основне – це вчитися любити. Людина двоїста за природою своєю. І крім тваринної складової (тіло, свідомість), яка нас роз'єднує на чоловіків і жінок, дітей і дорослих, за національністю, статусом, релігійними уявленнями тощо, є духовне начало (Душа, Особистість). Наша Духовна складова об'єднує всіх людей у єдине ціле. Єдине людство! За Духовною складовою – всі люди близькі й дуже рідні (розділяє нас тільки свідомість). Тому, не приймаючи когось, я не приймаю всіх і саму себе! Адже ліпше і приємніше ставитися до всіх людей без оцінки й осуду, по-доброму, по-людськи.

Зрозуміла, що свідомість завідомо вороже ставиться до будь-кого, хто «не такий, як я». Це може бути алкоголік або співробітник на роботі, який запізнюється, чи людина, яка обманює мене. Усе це дуже неприйнятно з погляду моєї свідомості, тому нав'язується емоція роздратування, обурення... Але хто в мені дратується або не сприймає поведінку іншої людини? Адже навіть «занадто» хороший чи правильний дратує свідомість.

Уже є досвід чуттєвого сприйняття себе як Особистості. Тоді все заповнене Любов'ю і я сама розчинена в Любові. Це усвідомлення себе Істинною. У такому стані неможливо когось ненавидіти, дратуватися, сердитися, проявляти будь-які негативні емоції. Варто виринути із цього стану – і починає хтось нашіптувати мені негативні думки: розсердитися на когось, образитися, оцінити, осудити... Недарма з давніх-давен зображували людину з янголом і бісеням на плечах. У кожному є хороша і погана сторона. І тут важливий вибір людини: кого вона слухає, чому приділяє увагу. Бісеня – це прояв свідомості. У Любові ми відокремлюємося від свідомості, від її оціночних критеріїв поділу і сприймаємо будь-яку людину за її Духовними (Людськими) якостями. Треба вчитися любити і постійно перебувати в цьому стані. У любові немає поділу на ваших і наших, на чужих і своїх. Усі люди, як єдиний організм, – єдине Людство, де важлива кожна людина.

Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Олена