Тамплієри. Лицарі Храму. Частина друга. Орден Любові і Честі

«Non nobis, non nobis, Domine Sed nomini tuo da gloriam»

«Не нам, Господи, не нам, але імені твоєму дай славу»

У продовженні першої частини, де згадані причини об'єднання людей з різних суспільних верств в найбільший орден за всю історію Європи, розповідається про Агапіта Печерського і Святий Грааль, про Марію Магдалину та особливе вшанування її Тамплієрами.

Друга частина розповіді про Тамплієрів описує умови, в яких лицарі Храму наполегливо йшли до своєї первинної цілі — відкриття Святого Грааля.

• У цій частині можна дізнатися про те, що чекало їх в Єрусалимі;
• Як описують створення ордену “офіційні” історики;
• Про гору Моріа та Храм Соломона;
• Про причини знищення більшої частини інформації про Храмовників;
• Про перший хрестовий похід і багато іншого.

Епохи змінюють одна одну, побут та уподобання стають іншими – але незмінним залишається людський вибір, який кожна людина робить щомиті — вибір між Духовним і матеріальним. Саме цей вибір визначає вчинки людей, які супроводжують їх протягом земного існування.

Людський вибір в минулому і вибір сучасної людини витікає не з зовнішніх умов життя, оскільки всі матеріальні блага, які ми можемо отримати в цьому світі, тимчасові і непостійні. Істинний вибір – це вибір внутрішній, орієнтиром якого стає почуття Любові, що надходить до нас від Духовного світу. Любов дає нашому життю той вірний напрям, де совість визначає вчинки, а честь — стає основою людських відносин в найскладніших життєвих ситуаціях

Орден Тамплієрів формувався в кінці періоду, який історики називають «темним часом». У середні віки Європа була розділена на окремі феодальні землі, між якими постійно велися міжусобні війни.

У ці смутні часи був створений орден лицарів Храму, учасників якого на французький лад стали називати Тамплієрами. Жак де Вітрі, історик і єпископ Акри (XIII століття) у своїй «Східній і єрусалимській історії» оповідає про загальноприйняті причини створення ордену:

"Деякі лицарі, улюблені Богом, які служили йому, відмовилися від світу і присвятили себе Христу. Урочистими обітницями, принесеними перед патріархом Єрусалимським, вони взяли на себе зобов'язання захищати паломників від розбійників і злодіїв, охороняти дороги і служити лицарством Господнім. Вони утримували себе в бідності, цнотливості і послуху, дотримуючись статуту регулярних каноніків. На чолі їх стояли два поважних чоловіка — Гуго де Пейен і Жоффруа де Сент-Омер. Спочатку тих, хто прийняв настільки святе рішення, було лише дев'ятеро, і протягом дев'яти років вони служили в мирському одязі і одягалися в те, що їм подавали як милостиню віруючі. Король [Балдуїн II], його лицарі і пан патріарх були сповнені співчуття до цих благородних людей, які залишили все заради Христа, і подарували їм деяку власність і бенефіції, щоб допомогти в їхніх потребах і для спасіння своєї душі. І так як у них не було церкви або житла, яке б їм належало, король поселив їх у своїх палатах, поблизу Храму Господнього. Абат і каноніки Храму надали їм для потреб їхнього служіння землю неподалік від палат: тому їх і назвали пізніше «тамплієрами» — «храмовниками» [8].

Це один з найбільш цитованих записів про Тамплієрів відкриває перед нами зв'язок Храмовників з католицькою церквою і певну інтегрованість ордена в політичне і релігійне життя Європи вже на ранньому етапі його існування. А також той соціальний обов'язок, який лицарі взяли на себе – захист паломників святої землі.

Однак справжні причини створення ордена Тамплієрів лежали набагато глибше і не афішувалися його учасниками. У першій частині нашої розповіді описується істинна суть об'єднання цих людей в служінні Богу та допомозі Марії Магдалині в її небесно-земному благодіянні для людей. Розповідається про Преподобного Агапіта Печерського, лікаря безмездного, чиї мощі зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври.

Завдяки залишеним Агапітом знанням про Грааль, знаючі люди змогли об'єднатися навколо них і утворити Орден Тамплієрів. Саме Бодхісатва Агапіт привніс у світ формулу Священного Звуку і джерело великої сили, відоме сучасникам як Грааль. Після того, як Агапіт розбив формулу на чотири частини і записав її на чотирьох каменях, він передав високодуховним старцям на Афоні інформацію про те, де шукати Грааль.

«Агапіт лише вказав, де слід шукати Грааль і що саме шукати, тобто чотири каменя з написами. Але не більше того. Щоб вирушити на пошуки Грааля, навіть маючи ті знання, які залишив Агапіт, по-перше, потрібно було фізично подолати чималу відстань. Тому що Агапіт сховав Грааль там, де його ніхто б не наважився шукати — в Палестині, в древніх підземеллях, розташованих на вершині гори Моріа*. По-друге, вершина гори Моріа в ті часи, як святе місце мусульман, ретельно охоронялася і була обнесена великою кам'яною стіною»[2].

Гора Моріа, старий Єрусалим.

Колись на горі Моріа стояв Храм Соломона,
в якому, за іудейськими переказами, зберігався ковчег завіту.

Побічно поява Грааля в Єрусалимі підтверджується безпрецедентним зростанням паломників до Храмової гори в XI столітті. Також поява у світі Грааля викликала активну деструктивну діяльність Архонтів, яка прийняла серйозний, загрозливий характер. Бажанням Архонтів і сьогодні залишається захоплення влади в усьому світі.

«...Перекинути монаду, тобто повністю захопити владу в усьому світі у свої руки, закінчити будівництво свого моста. ...Щоб не допустити подібної катастрофи для людства, на сцені закулісної сторони влади з'являється досить незвичайна, непомітна фігура, «тінь» якої дуже скоро починає бути присутньою практично при рішеннях всіх важливих міжнародних, політичних і економічних питань. Саме самовіддана діяльність цієї людини значно порушила плани Архонтів у досягненні заповітної цілі і послужила початковим поштовхом до того, що згодом призвело до руйнування кількох основних опор Архонтів.

Цією людиною був монах, виходець з Афона, посвячений у святая святих — знання таємниці Грааля. В Європі і на Сході в певних елітних колах його знали під ім'ям Білий Монах. Саме ним і були створені дві потужні організації, які активно протистояли злу в усіх його проявах (як в таємному, так і явному) і завдяки яким впали значущі в той час опори Архонтів. Однією з цих організацій був Орден тамплієрів» [2].

У більшості джерел з описом життя Тамплієрів автори обмежуються хронологією, перерахуванням відомих всім імен та власними домислами. Інформація про орден дуже обмежена, створюється враження, що правда спеціально приховується від людей. У бібліотеках можна знайти скільки завгодно книг про «великих» воїнів, які знищили цілі народи, але немає згадок про історичні факти творчого, духовного життя Ордену, який об'єднував навколо себе сотні тисяч людей в Європі і Малій Азії на протязі двох століть.

Причиною тому є дії групи згаданих вище людей, яких називають Архонтами або Вільними каменярами. Їм не вигідно, щоб люди бачили перед собою приклади справжнього Єднання і безкорисливого служіння на благо інших. Тому знання про Тамплієрів активно знищувалися з моменту створення Ордену Храмовників і до сьогоднішніх днів. Будь-які прямі згадки про Орден переписували і наповнювали завідомо неправдивою інформацією. Про Тамплієрів пускали різні чутки, які не відповідають дійсності. До наших днів збереглися і змогли залишитися незмінними дуже мало текстів і прямих джерел. Серед них зашифровані в метафорах алегоричні повісті Кретьєна де Труа, написані у своєрідному поетичному стилі римовані строфи якого ускладнили можливість внесення змін.

У творі «Сенсей-IV» Анастасія Нових відкриває для читачів події, до сьогоднішнього дня маловідомі людям. Відновлені нею знання доповнюють вже відомі факти і допомагають зрозуміти те, що зашифрував у своїх поемах Кретьєн.

Раніше згадувалося, що Агапіт привніс у світ Святий Грааль і сховав його в підземеллях зруйнованого храму Соломона на горі Моріа в Єрусалимі. У той час в Єрусалимі правив Фатимідський халіфат (909 - 1171 рр.), середньовічна шиїтська (ісмаілітська) арабська держава з центром в Каїрі. Храмова гора ретельно охоронялася.

Анастасія Нових пише про те, що створенню Ордену Тамплієрів передували роки пошуку формули, захованої в древніх підземеллях під Храмовою Горою, в Соломонових стайнях. У пошукову групу входила невелика кількість людей, які, незважаючи на всі труднощі і небезпеки, були готові піти на смерть заради досягнення цілі. Загін із дванадцяти довірених таємно відправився до Єрусалиму, маскуючись під виглядом паломників, торговців, жебраків, а деякі з них під виглядом помічників у богодільному будинку*.

* «Будинок, в якому проживала група християн, які були в більшості своїй вихідцями з Європи. Вони доглядали за хворими та понівечиними мандрівниками. Люди називали їх «госпітальєри святого Іоанна», оскільки поряд з будинками, де вони проживали, було побудовано дві каплиці, одна з яких,  належала притулку чоловічої обителі, була присвячена Іоанну, канонізованому патріарху Олександрійському, відомому за життя своїми благодійними справами. А друга була жіноча каплиця, присвячена Марії Магдалині. Це слово походить від латинського «hospitalitas», що означає «гостинність» [2]

Історична довідка: на території сучасного Єрусалиму в XI ст. (а може і раніше) існувало два бенедектинських монастиря, один чоловічий — Св. Марії Латинської, а інший жіночий — Св. Марії Магдалини. У 1170 року на гроші амальфійських купців був побудований гостинний будинок, в якому паломники могли зупинитися і отримати посильну допомогу. Пізніше територія будинку була збільшена і він був названий госпітеприїмним (богодільня) будинком св. Іоанна Єрусалимського, а його служителі заснували милосердний орден Госпітальєрів, визнаний папської владою у 1113 р. До цього часу орден уже відкрив притулки для подорожніх в Європі, в Сен-Жиль-дю-Гард, Пізі, Барі, Таренті, а також головних портах, звідки хрестоносці відпливали у Святу землю. Надалі діяльність ордена також включила в себе місію з охорони паломників і захисту від набігів своїх будинків і замків [8].

«...прибувши до Єрусалиму, люди Гуго графа Шампанського стали збирати різні відомості про об'єкт, що їх цікавив, розташований на горі Моріа. У нічний час робили спроби дослідження самого об'єкту, всілякого доступу до нього як зовнішньо, так і через підземні ходи. Так вони пропрацювали майже рік, поки в одному з нічних «походів» арабською охороною не був убитий їхній товариш. Цей випадок викликав небажану підозру до них з боку арабів. І люди Гуго змушені були повернутися в Європу.

Зібрані за рік відомості були цінні, але аж ніяк не втішні: проникнути на територію святинь Храмової гори, залишаючись непоміченими арабською охороною, було вкрай складно, не кажучи вже про тривалу пошукову роботу в підземних приміщеннях. Але ця складність доступу тільки ще більше надала шукаючим цілеспрямованості, щоб знайти Грааль» [2].

Перевага лицарів була в їхній єдності, довірі один одному і щирій вірі в Бога. Усі кроки з пошуку Грааля вони могли робити спільно, без чвар та суперечок. Такі взаємовідносини мають високу ефективність у досягненні цілі.

Саме в той період в Європі відбувалися події, які були на руку майбутнім Лицарям Храму. Грамотно скориставшись політичною ситуацією вони отримали можливість потрапити до Єрусалиму іншим способом.

«У цей час у 1094 році в Римі, після багаторічної боротьби з Климентом III за місце Верховного Понтифіка, остаточно вступає на папський престол Урбан II (француз за походженням). Від компетентних осіб, підісланих Білим Монахом, Урбан II «випадково» дізнається про місцезнаходження Грааля. Уявляєте, як було Великому Понтифіку, який більше ніж будь-хто інший знав про існування Великої Таємниці Ісуса, що приховує в собі силу і владу, дізнатися про це?! Звичайно, він зробив все можливе, щоб роздобути Грааль у свої руки, мріючи мати повну владу і стати єдиним володарем ключів «від раю і пекла».

Для того щоб досягти своєї цілі, Урбан II використовує ідею двадцятирічної давності, запропоновану ще його попередником Папою Римським Григорієм VII, який в 1074 році закликав воїнів Христових відправитися на Схід, щоб допомогти Візантії відвоювати священні землі в Палестині. Але тоді цей заклик Папи був просто проігнорований лицарями. Тепер же Урбан II пускає в хід всі можливі засоби, щоб переконати впливових єпископів в політичних і економічних вигодах такого походу в той досить неспокійний регіон.

Не маючи ще досить потужного авторитету в Римі, він опирається на своїх перевірених людей з числа французьких і німецьких єпископів. І коли вже фактично було отримано згоду певних осіб на участь їхніх лицарських дружин в поході, ось тоді Урбан II в кінці 1095 року збирає собор духовенства, зауважте у французькому місті Клермоні, а не в Римі, і звертається з закликом завоювати землі Палестини. Причому офіційне гасло цього заходу звучало як: «Звільнення Гробу Господнього» [2].

Раннє християнство засуджувало будь-яке насильство, включаючи війни. Однак після хрещення Костянтина (IV ст.) Римська імперія стала християнською державою і церква підлаштувалася під політичні потреби. Аврелієм Августином, єпископом Гіппонським (354-430 рр. н.е.) була запропонована доктрина «справедливої війни»: «Справедливими називаються війни, які карають беззаконня, коли народ або держава, якій оголошується війна, знехтували своїми обов'язками карати злодіяння своїх підданих або відшкодувати те, що було викрадено завдяки цим несправедливостям». Ще одне його висловлювання «Коли воїн вбиває ворога, як суддя або кат, які прирікають на страту злочинця, я не вважаю це гріхом, бо, роблячи так, вони виконують закон». Це був офіційний крок церкви до узаконеного масового насильства.

Під час Григоріанських реформ (IX ст.) церква пішла далі і Адальберон Ланський (947-1030 рр.) розробив свою знамениту потрійну формулу організації суспільства: «ті, хто моляться, ті, хто воюють, і ті, хто працюють». Практичне виконання цих тезисів поглибило розкол у суспільстві між прошарками. Так звані миряни, а по суті прості, звичайні люди, усувалися від політичних рішень і духовних знань.

Будучи прихильником цих ідей, двадцять сьомого листопада 1095 року Папа Урбан II (1042-1099 рр.) виступив із проповіддю на провінційному соборі, влаштованому в Клермоні (Франція).

«Нехай же виступлять проти невірних — нехай рушать на бій, давно вже гідний того, щоб бути розпочатим, ті, хто зловмисно звик вести приватну війну навіть проти одновірців і марнувати багату здобич. Так стануть відтепер воїнами Христа ті, хто раніше були грабіжниками. Нехай справедливо б'ються тепер проти варварів ті, хто в минулі часи боровся проти братів та родичів. Нині нехай отримають вічну нагороду ті, хто раніше за малу мзду були найманцями. Нехай увінчає подвійна честь тих, хто не щадив себе на шкоду своїй плоті і душі. Ті, хто тут сумні і бідні, там будуть радісні й багаті; тут — вороги господа, там же стануть йому друзями» (Фульхерій Шартрський. Єрусалимська історія) [9].

Промова Урбана II на цей раз мала успіх. Зробивши акцент у проповіді на отримання матеріальних благ і на всепрощення за скоєні і майбутні гріхи, Понтифік привернув увагу в тому числі і тих, хто був у цьому зацікавлений. Різношерстий натовп рушив підкорювати Святі землі, на шляху завдаючи шкоди угорським селянам і спустошуючи візантійські поселення. Позаду всього цього натовпу рухалися загони лицарів, великих і дрібних сеньорів із Франції, Нідерландів і нормандської Італії. Усі вони прямували до Константинополя, столиці Візантійської імперії. Стривожений таким напливом воїнів, візантійський басилевс постарався організовано переправити хрестоносців у Малу Азію, на прибережних землях якої панували турки-сельджуки.

У битві при Дорилеї у 1097 р, хрестоносці розбили сельджуків і вийшли в Північну Сирію, а в 1098 р. обложили і взяли Антіохію. Через рік, 13 липня 1099 р., пав Єрусалим.

Хрестові походи 1096—1099 і 1189—1191 рр.

Малюнок зі статті «Хрестові походи».
«Військова енциклопедія Ситіна» (1913 р.)

Анастасія Нових «Сенсей IV»:

«І вже в березні 1096 року перші загони ополчення з Північної і Центральної Франції, Фландрії, Лотарингії, Німеччини, Англії попрямували на Схід, завойовуючи землі східного Середземномор'я, грабуючи і опустошуючи міста, які траплялися на їхньому шляху. До Єрусалиму хрестоносці наблизилися тільки в червні 1099 року, але заволоділи ним лише місяць по тому (в липні). До речі сказати, найзапекліший опір чинили араби, що обороняли мечеть Аль-Акса» [2].

Перший Хрестовий похід мав сильний резонанс по всій Європі. Щороку на Святу землю прибували все нові і нові хрестоносці. До військової кампанії підключилися італійські флоти Пізи, Генуї та Венеції, що дозволило завоювати головні приморські міста — Акру (1104 р.) і Тріполі (1108 р.)

Витягнута територія, на якій виникли чотири латинських держави, охоплювала прибережні рівнинні землі, а також гори Лівану та Іудеї. Першим на півночі облаштувалося наполовину франкське, наполовину вірменське графство Едесське. Його сувереном став Балдуїн Булонський (1060-1118 рр.), брат Готфріда Булонського (1060-1100 рр.), який згодом став першим королем Єрусалиму. Князівство Антіохійське займало Північну Сирію. Далі йшло графство Тріполійське. А від Лівану до Синая простягалося королівство Єрусалимське.

Держави хрестоносців на Сході в 1140 році

Серед воїнів, які вирушили в перший хрестовий похід були ті, хто йшов на війну не заради грошей і слави. Багато лицарів віддавали свої землі і майно в Європі для закупки зброї і спорядження.

Добрі і чесні люди, що живуть в Любові, відчувають один одного і прагнуть до єднання. І такі люди є в усі часи. Вони об'єднуються в товариства для допомоги всім тим, хто її потребує.

Орден Тамплієрів був заснований не на порожньому місці. Перш за все він складався з чесних, щиро віруючих людей, які жили в той непростий час. Зі створенням ордена Тамплієрів з'явився новий образ лицаря-монаха. Християнському світові належало прийняти таку взаємовиключну фігуру, в якій об'єдналися релігійність і війна. З теологічної точки зору залагодити ці протилежності було можливо, підвівши таку синергію під певну концепцію, що і було зроблено Папою Урбаном II, прихильником григоріанських ідей.

Але люди вступали в орден Тамплієрів не на догоду власним примхам і амбіціям. Лицарство й чернецтво, об'єднане в єдину форму, було лише зовнішнім проявом внутрішньої роботи над собою кожного Тамплієра. В основі їхнього життя було служіння Богу і заради цього служіння Храмовники вели незриму битву всередині себе.

У першій частині нашої розповіді вже згадувався той факт, що орден був створений після відкриття Грааля. У книзі «Сенсей-IV» описується сам пошук Грааля і хронологія подій, що супроводжували цей процес.

«Після взяття Єрусалима відбувається цілий ланцюг «загадкових» подій. Буквально через два тижні після заволодіння містом раптово помирає Урбан II, так і не дочекавшись звісток про взяття Єрусалиму. А вже через рік, у віці 39 років, помирає герцог Готфрід Бульонський, який був одним з тих, хто очолював цей хрестовий похід, а потім фактично керував Єрусалимським королівством і Єрусалимом зокрема. Цей трон «успадкував» його брат Бодуен I Едеський. Саме ця людина, а не його наступник Бодуен II, після сходження на престол негласно передав людям Гуго, графа Шампанського, щедрий подарунок — частину приміщень колишньої мечеті Аль-Акса на горі Моріа для їхнього проживання. Тобто те саме місце, на якому ще раніше стояв храм Богородиці, розміщений на стародавній кам'яній основі. Більш того, він віддав у повне їх розпорядження підземну частину з ходами, в тому числі і велике древнє приміщення, іменоване «Соломоновими стайнями».

Історична довідка: Оскільки вони не мали ні церкви, ні постійного прихистку, король дав їм на цей час можливість проживати в південному крилі палацу, біля Храму Господнього. (Гійом Тирський, хроніст XII століття)

Соломонові стайні

"Пізніше каноніки храму Господнього (як після взяття хрестоносцями стала називатися мечеть «Куббат ас-Сахра», яка, як вважається, була побудована на місці храму Соломона) надали їм великий двір, розташований між їхнім будинком і храмом Соломона" [2].

Єрусалим. Фото храмового комплексу

У центрі відкритого майданчика розташовується «Куббат ас-Сахра»
(великий золотий купол) Нарівні зі стіною ближній купол належить
мечеті Аль-Акса. Праворуч від мечеті Аль-Акса розташовується
вхід у Соломонові стайні.

"Такий щедрий подарунок в такому важливому місці не міг не викликати подиву з цього приводу у можновладців того часу. Тим більше пройшов слух, що під колишнім храмом Богородиці ці дивні люди почали вести якісь незрозумілі розкопки. Щоб розвіяти зайві домисли, король Бодуен поширює твердження, що ці люди (незважаючи на їх малу кількість) є всього лише «бідними воїнами Христовими», які висловили бажання захищати християнських паломників на їхньому шляху від морського узбережжя до Єрусалиму і назад. І вони всього лише розчищають своїми силами завали на території «Соломонових стаєнь», щоб утримувати там своїх коней. Згодом їх так і прозвали не без частки іронії «бідними воїнами храму Соломона». А набагато пізніше, коли серед цих дивних людей, які ні з ким не спілкувалися і жили досить приховано і усамітнено, були помічені лицарі з дворянства, їх стали називати «бідними лицарями Храму».

«Насправді ж ці люди вели активні пошуки Грааля і досить-таки успішно. Уже в 1104 році ними була знайдена перша частина формули, накреслена на одному з каменів підземелля. І коли довірена людина доставила графу Шампанському цю новину, той негайно зібрався і під виглядом подорожі в Єрусалим виїхав туди в супроводі багатьох лицарів, серед яких інкогніто був присутній і Білий Монах. В Єрусалимі вони прожили практично наступні чотири роки. За цей час були знайдені ще два написи. Не обійшлося і без трагедії. Шукаючи цю частину, в завалі загинув ще один чоловік з пошукової групи. Однак останню частину ніяк не вдавалося знайти. У 1108 році граф Шампанський повернувся до Європи. І лише через шість років його людям вдається знайти останню частину.

...Остання частина напису знаходилася на самому видному місці, практично біля самого входу. А люди Гуго так старанно шукали, що навіть нові ходи продовбали в пошуках можливих потаємних приміщень» [2].

У ході розкопок з південного боку гори ізраїльські археологи виявили вхід у тунель, який, як вони встановили, був викопаний тамплієрами в XII столітті. В офіційному звіті археологів про цю знахідку говориться:

«Тунель веде в гору на глибину приблизно тридцяти метрів від південної стіни і заблокований камінням та сміттям. Ми знаємо, що він йде і далі, але ми строго дотримувалися правила: не копати в межах Храмової гори, що знаходиться нині під мусульманською юрисдикцією, не отримавши дозволу від мусульманської влади. У даному випадку вони дозволили нам тільки виміряти і сфотографувати відкриту частину тунелю, але не вести подальші розкопки. Закінчивши нашу роботу, ми завалили вихід з тунелю камінням» [10].

Вхід у підземну мечеть на Храмовій горі

У 1114 році граф Шампанський знову поспішно повертається в Єрусалим. Але знайти Грааль — це півсправи. Тепер його потрібно було правильно скласти і розкрити. А це вимагало значного часу. Розкриття Грааля виявилося справою непростою.

На цьому наша розповідь про Тамплієрів не закінчується.

• У наступній частині розповідається про те, що сталося під час розкриття Грааля;
• Про суть Печатки Тамплієрів і її аналогії в текстах стародавніх релігій світу – Авесті та Ріґведі; 
• Про знаки і символи ордена.

Автор: Павло

Джерела:

1. Нових А. Аллатра – К.: АЛЛАТРА, 2013. 880с.:іл.ISBN 978-966-2690-07-1

2. Нових А. Сенсей-IV – К.: ЛОТОС, 2014. – 704с.

3. Кретьєн де Труа. Ланселот, або Лицар воза / Переклад зі старофранцузької Н.В. Забабурова і О.М. Тріандафіліді. – Москва: Common place, 2013 – 328 с.

4. Кретьєн де Труа. Персеваль, або Повість про Грааль / Переклад зі старофранцузької Н.В. Забабурова і О.М. Тріандафіліді. – Москва: Common place, 2015 – 408 с.

5. Римські Папи. Перелік. 157. УРБАН II // Церковно-Науковий Центр «Православна Енциклопедія» [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.sedmitza.ru/lib/text/442346/. Дата доступу: 13.01.2018

6. Православна енциклопедія «Азбука віри» // Житіє святих. Житіє 474. Житіє преподобного отця нашого Агапіта Печерського, безмездного лікаря. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Dmitrij_Rostovskij/zhitija-svjatykh/474. Дата доступу: 26.01.2018

7. Ален Демурже. Життя і смерть ордена тамплієрів. 1120-1314. / Євразія 2008.

8. Jacques de Vitry. Historia Hierosolymitana, цит. по: Мельвіль M. Історія ордена Тамплієрів. СПб, 2006., C. 19

9. 3a6opoв M. A. Історія хрестових походів в документах і матеріалах. M., 1977. C. 50.

10. А. Скляров. Слідами Ковчега Завіту. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.esoteric4u.com/en/issledovanie-naslediya-atlantov/180-issledovaniya-andreya-sklyarova-lai-laboratoriya-alternativnoj-istorii/1445-statya-i-film-po-sledam-kovchega -zaveta-a-sklyarov? showall = 1 Дата доступу: 16.03.2018.

11. Авеста в російських перекладах. СПб, 1997.

12. Ріґведа. Видання друге, виправлене. Видання підготувала Т. Я. Єлизаренкова. М.: «НАУКА», 1999.